Замість замовчування – визнання промахів

Останніми днями у соцмережах пронісся вихор критики фінської системи освіти. Перша низка постів, хоч і написана АІ, була справедливою та вочевидь вичитаною людиною, яка розбирається в темі. А потім до хору критиканів доєднався директор львівської приватної школи “Ерудит” пан Володимир Огура, який негативів фінську систему освіти під приводом: “Записуйте дітей в мою школу”, у нас таких освітніх промахів, як у фінів, немає. Цей допис поширили у Фінську спільноту і йому в коментарі прийшли люди, чиї діти справді навчаються в Фінляндії, а не “чули дзвін, не знаємо, де він.

Що не так з фінською системою освіти та чого варто повчитись українській освіті, міркує Анастасія Мельниченко, українська журналістка, феміністка, громадська діячка та дитяча письменниця.

Мої діти два роки вчаться в Фінляндії, але це не зовсім школа-школа, вони вчать виключно фінську і математику на різних навчальних програмах, створених для інтеграції у фінське суспільство та вивчення мови.

Що я можу сказати, так це те, що малі мої мають і домашку, і тести, і контрольні – це міф про те, що у фінів дітей не оцінюють взагалі.

Як дослідниця-докторантка я приписана до департаменту, який досліджує школярство та систему освіти. У фінів будь-які рішення приймаються, базуючись на даних і конкретних вимірах. Мало того, кожна дитина в Фінляндії має свій запис у національному реєстрі і всі дані дослідження акумулюються на її імʼя, тому фіни мають змогу слідкувати, як змінюється траєкторія життя кожної людини, залежно від впливу дуже багатьох чинників. Фінляндія є державою, дуже керованою даними.

І моє серце наповнене неабиякою повагою до фінів за те, що замість замітання сміття під килимок красивої картинки, вони на весь світ визнають свої промахи. І шукають рішення, як їх виправити.

Справді, було випущено звіт “Огляд освіти” за 2023 та 2025 роки, де офіційно визнається, що освітня система Фінляндії не лише припинила свій розвиток, але й зазнала значного регресу порівняно з іншими країнами ОЕСР. Цей аналіз базується на стрімкому погіршенні результатів PISA – у 2022 році показник математичної грамотності для п’ятнадцятирічних фінів склав 484 бали, тобто 20 місце, проти 548 балів у 2006 році, в той час у 2022 в Україні було 42 місце. Фіни відмічають також зростання функціональної неграмотності серед молоді та дефіцит підтримки учнів з особливими освітніми потребами (чомусь про цю частину звіту ніхто з українських дописувачів не говорив, акцентуючи лише на академічному провисанні).

У відповідь на ці виклики парламент Фінляндії ініціював масштабний пакет законодавчих змін, що набувають чинності у 2025–2026 роках, спрямованих на відновлення базових навичок, обмеження користування соцмережами та мобілками у підлітків та реструктуризацію адміністративної системи управління освітою.

Багато хто з українців озброївся думкою, мовляв, то все діти з ООП винуваті. Ми впроваджували інклюзію за фінською моделлю, всі діти навчались разом і от – загальний рівень шкіл знизився! І фіни, мовляв, це нарешті визнали, мовляв, треба припинити гратися в інклюзію.

Однією з найгостріших тем у фінському суспільстві є невдача реформи інклюзивної освіти 2010 року. Ідея інтеграції всіх дітей у загальноосвітні класи була хорошою на папері, але її реалізація була підірвана дефіцитом ресурсів, а не тим, що учні з ООП не заслуговують на перебування у загальних класах. Такі учні у фінів, як і у нас, опинилися в інклюзивних класах без належної підтримки спеціальних педагогів та асистентів і це перевантажило вчителів загальної практики.

Станом на 2024 рік 24,4% учнів отримували ту чи іншу форму спеціальної підтримки, проте багато хто з них не отримував її вчасно або в достатньому обсязі – і саме в цьому провал.

Що роблять фіни? Висновки. Це те, чого бракує Україні в цьому плані. Бо у нас проблеми замовчуються, а не вирішуються.

Перш за все:

• Буде переглянуто і ще раз евалюовано дітей, що мають ООП.
• Буде знижено навантаження на вчителів загальної практики.
• Буде розвинуто групову підтримку, щоб не стигматизувати учнів.
• Залучено опікунів та експертів з добробуту для учнів на спеціальній підтримці. Виділено щорічно 100 мільйонів євро під все це.

І я не бачу нічого у фінській стратегії про “забрати дітей з ООП зі звичайної школи”. Тож припиніть, будь ласка, улюлюкання з цього приводу.

По-друге:

• Школа стає місцем повільного навчання, з довгими текстами й складними завданнями.
• В початковій школі додадуть 3 додаткових уроки: з математики (1 урок), рідної мови та літератури (2 уроки). При цьому програма не стає насиченішою, а додатковий час використовується для кращого засвоєння та розуміння.

По-третє, так, заборона на мобільні.

По-четверте, інвестиції у вчителів. У Фінляндії вчителем може стати лише особа з магістерським ступенем (власне, тому мій малий і покинув надію йти вчитися на вчителя, яким він хоче бути: не зміг вивчити мову достатньо). Але Фінляндія почала вкладати великі гроші в розширення навчальних місць для вчителів в університетах, запустила програми на підвищення кваліфікації, а 5 мільйонів євро виділила на заходи з подолання булінгу, аби покращити атмосферу в школах і для учнів, і для вчителів.

По-пʼяте, підтримка шкіл у віддалених регіонах. Аби школи були якісні та освіта на високому рівні, незалежно від того, в Хельсинках ти чи у чорта на рогах. Школи зберігають навіть в умовах депопуляції і вони на дуже високому рівні, бо Фінляндія реалізує принцип рівних прав у доступі до освіти, незалежно від того, де дитина живе.

Я пишу це для того, аби показати: не за Фінляндію треба хвилюватися. Вони визнають помилки та вони вирішують їх на системному рівні. І як гидко дивитися, коли групи людей з улюлюканнями скачуть по мозолях, коли Фінляндія прозоро визнає промахи й відкрито про це звітує. Ось цьому нам треба повчитись.