Навіщо змушувати усіх учнів, які мають різні смаки та вподобання, їсти однакову “освітню їжу”?

Тим хто волає про “зраду” та відтерменування реформи старшої профільної школи, хочу сказати: “Ні, це не реформа мертвонароджена, це такі особи, навіть не особистості, вбивають її ще у зародку, беручи на душу гріх за неможливість забезпечити якісну та сучасну освіту наших дітей. Такої сучасної освіти діти потребують уже сьогодні, вони не можуть чекати на завтра чи тим паче на колись. Іншого шансу вони не матимуть. Перестаньте плести свої політичні інтриги!”

Олег Фасоля, керівник напряму “Освіта на місцевому та регіональному рівнях” шведсько-української програми Polaris “Підтримка багаторівневого врядування в Україні”; доцент кафедри ботаніки, біоресурсів та збереження біорізноманіття Житомирського державного університету імені Івана Франка; вчитель хімії Полонського ліцею №2 імені Олександра Боброва Хмельницької області на своїй сторінці Facebook закликає не вбивати реформу старшої профільної у зародку.

Про мертвонароджену реформу чи справжніх вбивць

Після перечитувань опусів окремих осіб про впровадження реформи старшої школи не можу залишитися осторонь – насправді жодна реформа загальної середньої освіти не була доведена до завершення.

Завжди виявлялися якісь “табачники” або ті, хто біля нього крутився чи живе з його ідеологією, які знаходили і знаходять 100500 причин та аргументів щоб кричати про “загальну всесвітню зраду”.

Так і цього разу: як тільки доходить час до реформування структури, мережі, змісту старшої школи, гучність кричання зростає, а пошуком винних у провалі займаються всі: і ті, хто до освіти немає жодного відношення, і ті хто у “попередньому житті” імітував процеси реформування, видаючи себе за “реформаторів”, і ті, хто починаючи з 2017 року (з моменту прийняття нового освітнього законодавства, яке окреслило засади реформування в тому числі і старшої школи), мав би за своїми посадовими обов’язками готувати підґрунтя цих змін у регіонах та громадах.

Насправді освітня реформа є занадто запізнілою. Це ми бачимо по тому наскільки важко зараз:

• зорганізувати освітній процес у теперішній старшій школі (я можу це стверджувати, бо й по сьогодні навчаю дітей хімії у звичайній загальноосвітній школі);
• маємо изьку мотивацію учнів, зумовлену в тому числі і їх перевантаженням, несвідомим вибором власної освітньої траєкторії;
• фактично відсутня можливість вибору профілю навчання через обмеженість профілів, які пропонуються до вибору здобувачам освіти;
• застаріла матеріально-технічна та навчально-методична база та цілий ряд інших причин призводять до неможливості вчителю досягти максимальних результатів.

Не хочу виступати захисником Міністерства освіти і науки України, але поряд з процесами гальмування освітніх змін щодо реформи старшої школи, які, на мою думку, свідомо робилися у попереднього керівництва, не лише центральний орган виконавчої влади несе відповідальність за існуючі теперішні проблеми. Саме регіональні та місцеві органи влади мали б готувати освітніх стейкхолдерів на місцях ідеологічно до освітніх змін, поетапно планувати та впроваджувати структурні зміни мереж та закладів, матеріально підкріплюючи їх, а не популістично зберігаючи все так як є, а точніше як було колись, коли було “дуже добре”.

Тепер же, коли приходить час 2027 року – час старту трирічної старшої профільної школи, вони кинулися захищати дітей, які, на їх думку “втратять можливість” здобути повну загальну середню освіту; батьків, які не розуміючи суті реформи та підігріті місцевими політиками-популістами, виступають проти; громади, які не зможуть створити профільні академічні ліцеї (такі громади є неспроможними з точки зору можливості забезпечити надання мешканцям базових послуг і не тільки освітніх і часто були створені “під окремих політиків чи земельних магнатів”). Ті, хто зараз активно захищає сільську школу, народилися і проживали у великих містах, майже мільйонниках, і навіть приблизно не уявляють – як то: навчати чи навчатися у малокомплектних школах чи ба більше – за педагогічним патронажем.

Інші змінили регіони на столичні кабінети і з висоти “печерських пагорбів” добре і чітко все бачать і розуміють. Ще інші, працюючи на найвищих посадах у громадах і відповідаючи за освітню сферу, нічого не зробили і навіть не намагалися зробити, щоб допомогти реформі народитися а займаються політичними інтригами і волають про “мертвонароджену реформу”. Ще інші, маючи величезні фінансові ресурси у вигляді освітніх бюджетів і які природньо мали б бути лідерами змін, виявилися дрібними інтриганами із примітивним “совковим” мисленням. Список осіб, інтриганів та їх професійні характеристики можу продовжувати, бо побував чи не у всіх областях у десятках громад, провів зустрічі з тисячами учнів, вчителів і батьків. І, на щастя, тих, хто вірить, творить і діє більше, що вселяє надію і посилює віру в успіх!

Скористатися правом вибору своєї освітньої траєкторії мають всі учні

Ми дуже звикли до існування школи, у яку діти ідуть до першого класу та завершують 11-тий і хочемо щоб так було й з 12-тим класом. Бо так зручно, бо так діти звикають до стін рідної школи, бо так було завжди, бо старші можуть водити сюди молодших братиків і сестричок, бо нам не хочеться змінювати місце роботи, бо, бо іще багато бо…

Найбільшою проблемою із якою стикаються сьогоднішні педагоги у школах – це низька мотивація до навчання здобувачів освіти. Багато хто буде переконувати, що причиною цього є знецінення освіти у теперішньому суспільстві. Але насправді, якщо подивитися глибше, то можемо відзначити, що рівень мотивації здобувачів знижується, починаючи із початкової школи, де він є найвищим до базової, де зниження є відчутним, і до теперішньої старшої, де мотивація є критично низькою.

Здавалося б, чого йти навчатися у старшу школу, якщо свідомо знаємо, що нам це не зовсім потрібно ба більше – уже не цікаво? Причина перша – йдемо до десятого класу лише тому, що в моїй школі є 10-11 класи. Причина друга – я йду, бо всі так роблять. Причина третя – теперішня старша школа пропонує здобувачам той навчальний продукт, який їм є не цікавим, не корисним та здебільшого не потрібним. Перефразовуючи можна сказати, що ми усіх учнів, які мають різні смаки та вподобання, змушуємо їсти однакову “освітню їжу”.

Чому так стається? Чому учні у старшій школі теперішнього формату, який чимало хто хоче зберегти, не можуть скористатися правом вибору своєї освітньої траєкторії, хоча номінально таке право мають. Головна причина криється у тому, що кількість здобувачів освіти, які навчаються у конкретній старшій школі, є критично малою, щоб заклад освіти міг забезпечити реалізацію кожним здобувачем свого права вибору профілю навчання, своєї власної освітньої траєкторії.

Так, заклади освіти проводять опитування, вивчають побажання та нахили дітей, з’ясовують думку батьків, але в кінцевому результаті через незначний учнівський контингент формують (чи будуть формувати у таких майбутніх таких ліцеях) обмежену кількість профілів. Добре якщо, хоча і обмежена, кількість профілів формується на основі побажань учнів.

Але частими є випадки, коли профілі формуються під контингент педагогів, яких потрібно забезпечити навчальним навантаженням. Тому можемо спостерігати тенденцію, коли профілі у закладах освіти є незмінними протягом багатьох років, хоча абсолютно переконаний, що вподобання та бажання дітей змінюються, але ми продовжуємо їх годувати “освітньою стравою, яку вміємо готувати”.

При такій ситуації, абсолютно ігнорується право меншості зреалізувати свої освітні побажання. Вони змушені доєднатися до більшості, яка часто і не є більшістю. Це призводить до того, що у багатьох закладах освіти профілі навчання формуються під основні предмети НМТ (ЗНО) і маємо картину, що у старшій школі теперішнього формату переважаючими є філологічний (української філології) та історичний профілі, зрідка трапляються математичний профіль та профіль іноземної філології. Тому й маємо кризу природничо-математичної, інженерної освіти. Хоча опитування, які ми проводимо серед 9-тикласників закладів різних регіонів України показують бажання учнів навчатися у надзвичайно широкій палітрі профілів. І це стосується учнів як порівняно великих міських шкіл так і невеликих шкіл, які розташовані у сільській місцевості.

Профіль навчання – це не тільки бажання та вибір учня. Це ще й спроможність закладу кадрово та матеріально-технічно забезпечити функціонування обраних учнями профілів.

Не секрет, що у невеликих закладах освіти педагоги викладають по 3,4 і навіть більше навчальних предметів. У профільній школі так не може бути, бо це не про якість, це про процес. Крім того навчання у профілях природничо-математичного, інженерно-технічного спрямування (STEM-кластер) потребує надзвичайно потужних капіталовкладень і навіть фінансово спроможні громади не мають і не матимуть можливості забезпечити цим усі існуючі тепер заклади освіти, які мають у свої структурі старшу школу.

Без переформатування мережі закладів старшої школи, яка має призвести до формування великого учнівського контингенту у ній, без концентрації фінансових ресурсів держави та громад для таких закладів ми фактично імітуємо реалізацію права здобувачів освіти на формування власної освітньої траєкторії, яка крім формування у них високого рівня мотивації до навчання є вкрай потрібною для забезпечення у майбутньому свідомого та ефективного професійного становлення.

Тому сьогодні маємо чесно сказати: ми за вибір учнями свого освітнього шляху, чи будемо продовжувати імітувати процес, де фактично існує “вибір без вибору”?

Проблем у впровадженні реформи старшої профільної школи дуже багато. Але варто усім миром впрягтися і перти цього плуга. Поїдьте у ті громади та регіони, які не побоялися зробити такі зміни вчора, поспілкуйтеся із дітьми, батьками та педагогами і ви переконаєтеся, що таке реальні зміни і які результати вони несуть.

Не все пропало і “не підливайте масла у вогнище всесвітньої зради”!

Фото автора надано Олегом Фасолею, головне фото зі сторінки Facebook Олега Фасолі