Суспільний тиск має закрити рота маніпуляторам, які виступають проти хвилини мовчання

Останнім часом в соціальних мережах поширюють думку, що хвилина мовчання, яка запроваджується “під примусом”, не буде мати ефект і взагалі її краще скасувати. Журналістка та письменниця Тетяна Трощинська пояснює, чому подібні заяви - маніпулятивні.

Я розповідала не так давно епізод, це було буквально місяць тому.

Я живу в селі, і ми їхали маршруткою на Київ, і вона зупинилась, бо їхав кортеж, в якому везли ховати загиблого воїна.

Машини і маршрутки зупиняються завжди і відчиняють двері, щоб усі хто хоче, могли вийти і прихилити коліно.

Так от, першим тоді вийшов хлопчик років 8-9. Він лишив свого рюкзачка на сидінні і дуже свідомо вийшов сам і став на коліно вздовж дороги.

Він і їхав сам, напевне, в школу.

За ним вийшли дорослі, фактично уся маршрутка.

Наші приміські маршрутки також призупиняються о 9 ранку на хвилину мовчання. Принаймні, усі ті, в яких в цей час випало їхати мені.

Кладовище на в’їзді в село.

Я, коли приходжу до Тараса, дивлюсь, як зростає кількість прапорів на Алеї, де ховають Героїв.

Ти можеш щотижня це спостерігати.

І коли ти постійно бачиш повернення своїх на щиті, щоб ігнорувати це, треба бути геть неадекватною людиною.

У великому місті так чітко, певне, не побачиш.

І я тут бачу, що вже не перший день, як почалась боротьба з хвилиною мовчання.

Читаю коментарі і прямо вражаюсь.

Виявляється, хвилина мовчання - це примус.

Виявляється, треба з корупцією боротися, а не хвилину мовчання запроваджувати.

А що, питають, зміниться в країні, якщо скрізь буде хвилина мовчання?

А про що думати під час хвилини мовчання, цікавляться люди.

І коли я читаю все це вкотре, я розумію, що це звичайнісінькі маніпуляції, і навіть відповідати на них не має жодного сенсу.

Якщо на 5-й рік повномасштабної війни (і на 13-й рік війни) у вас немає жодної людини, яку б вам хотілося згадати під час хвилини мовчання, чому ви досі тут?

На планеті є купа різних місць, які можна обрати для життя, і там немає хвилини мовчання за загиблими у війні проти України.

А всі ці цинічні маніпуляції типу “хвилина мовчання не допоможе боротися з корупцією” - це просто тупо.

Бо, наприклад, затори в Києві робить не хвилина мовчання, а відсутність нормальної об’їзної дороги.

І ми про це можемо дискутувати до посиніння, але від цього ці маніпуляції не перестануть бути тупими.

Але, знаєте, я б не хотіла в це заглиблюватися, бо ми завжди намагаємося пояснити це все притаманним українському суспільству соціальним цинізмом, чи ще чимось - замість того, щоб просто визнати, що такі люди є і не треба нічого пояснювати. Доречніше створити суспільний тиск, який би не давав змоги надто гучно відкривати рота.

Бо проблема не в тому, що хтось проти хвилини мовчання, а в тому, що мало здорових сил і реакцій, які чинять суспільний тиск.

Хлопчик, який вийшов з маршрутки першим, не дав шансу дорослим дядькам і тіткам зробити інакше або вголос щось там починати обурюватись.

І ще одне, воно теж важливе.

Так, колись, коли закінчиться війна, напевне, має бути кілька днів в році для всезагальної пам’яті, пошани і хвилини мовчання, коли зупиняється вся країна.

І це, мабуть, не має бути щодень.

Але зараз я повз ці прапори, що додаються і додаються на кладовищі, на роботу їду щодень.

І при цьому для деяких людей - це лише хвилина в день, що нагадує, що війна ще тут.

Що люди віддають життя за Україну і в цю мить.

Порівняно з цим ниття про дискомфорт насправді нічого не означає.

Знаю і ще цей аргумент про примус. Що, мовляв, примусово нічого доброго не буде.

Цей аргумент віддає такою інфантильністю, що аж обговорювати противно.

Якщо людина сприймає як примус ту єдину в день хвилину - в тиловому місці зі своїм цілком спокійним темпом життя - отже, їй нічого пред’явити, як саме вона особисто була зі своєю країною у війні.

Людина просто не з нами, і не варто придумувати, що це якесь інше бачення, інша думка, сумніви.

Ну звичайний цинізм.

І що.

Мені дуже прикро, що такі їхні думки видимо-нахабні.

Але не думаю все ж, що таких людей більшість.

Більше текстів в рубріці “Погляди” читайте за посиланням

Фото Валерія Мезенцева