Модель одного навчального дня у школі під час безперервної атаки ворога

Київ п’яту добу знаходиться під майже безперервними атаками БПЛА та балістики. Протягом дня кількість тривог сягає 20 і більше. Наприклад, 30 серпня тривоги тривали більше 7 годин. То як в таких умовах налагодити освітній процес у школах?

Директорка Київської гімназії східних мов №1 Оксана Проскура спробувала накласти графік тривог на розклад одного навчального дня у гімназії. І ось що в неї вийшло.

Моя історія буде не про погану організацію в окремій школі. Це спроба показати, в яких умовах нам доведеться працювати: директорам, вчителям та дітям, і чому навіть ідеальний менеджмент тут безсилий.

Що я, власне, сьогодні зробила?

30 серпня, неділя, навчання не було. Але я взяла реальний розклад повітряних тривог цього дня в Києві та спроектувала його на реальний розклад уроків, перерв і харчування учнів Київської гімназії східних мов №1 Київська Гімназія Східних Мов 1. Вийшла модель того, як міг би виглядати цей день, якби він був навчальним.

Хронологія одного дня:

О 7:00 у Києві розпочалася повітряна тривога.

Перший урок у гімназії починається о 8:30. Але під час тривоги діти й працівники не вирушають до закладу, а залишаються в безпечних місцях.

О 10:04 пролунав відбій. На цей час перший і другий уроки вже мали завершитися, а в частини класів мав розпочатися третій.

За алгоритмом після відбою є 40 хвилин, щоб дістатися до гімназії. Але Київ великий, хтось живе далеко, а транспорт після тривалої тривоги перевантажений. Тож можна припустити, що близько 11:00 більшість дітей і працівників нарешті зібралася у школі і на саме навчання лишилося приблизно 15–20 хвилин.

Об 11:13 - знову тривога. Сотні дітей разом з учителями організовано переходять до укриття.

Об 11:24 - відбій. Усіх потрібно так само організовано вивести з укриття, повернути до кабінетів, ще раз перевірити присутність і спробувати продовжити уроки.

О 12:22 починається наступна тривога. Вона триває до 13:45. Саме о 12:25 у більшості класів мав початися п’ятий урок, а о 13:20 шостий. На 13:40 запланований обід для учнів перших і других класів. Але весь цей час діти перебувають в укритті.

О 14:15 у старших класів починається сьомий урок.

О 14:20 мають обідати учні третіх і четвертих класів. А вже о 14:21 у Києві знову оголошують тривогу, між початком обіду і сигналом лишається рівно одна хвилина. Замість їдальні діти знову йдуть до укриття.

Далі - ще п’ять циклів тривога/відбій: 14:37, 15:03, 15:36, 15:54, 16:52, 18:19, 19:31.

Загалом за навчальний день повітряні тривоги у Києві тривали 7 годин 37 хвилин.

Що це означає для навчання і харчування?

Шкільне харчування має чіткий графік: після першого уроку снідають учні 1–2 класів, після другого - 3, 4 і 6 класів, після третього - 5, 7 і 8, після четвертого - 9–11.

Але перший і другий уроки повністю минули під час тривоги. На третій урок діти лише почали збиратися. П’ятий і значна частина шостого знову припали на укриття. Обід 1–2 класів мав відбуватися під час тривоги, а обід 3–4 класів розпочався б лише за хвилину до наступного сигналу.

Шкільна кухня при цьому має працювати за своїм чітким графіком: працівникам потрібно заздалегідь знати кількість дітей, замовити продукти, приготувати сотні порцій і подати гарячі страви вчасно. Але після тригодинної ранкової тривоги ніхто не може точно знати, скільки дітей приїде до школи, о котрій вони дістануться, скільки порцій готувати і чи встигнуть діти хоча б сісти за столи до наступного сигналу.

І це не питання директорської винахідливості чи бажання працювати. Це реальність, у якій звичайний шкільний розклад просто перестає працювати.

Можна організувати евакуацію, облік дітей, перебування в укритті, зв’язок із батьками, психологічну підтримку і зробити все, щоб зберегти спокій дітей та вчителів. Але одночасно забезпечити повноцінні уроки за розкладом, виконання навчальних програм і гаряче харчування у визначені години - надзвичайно складно. Чесно? Напевно, неможливо.

Навчальний день розпадається на короткі проміжки, а діти більше переходять між кабінетами, їдальнею та укриттям, ніж навчаються.

Критичний момент - 19:00.

Учні 1–4 класів після уроків залишаються в гімназії на групі подовженого дня, до 19:00.

О 18:19 у Києві знову почалася тривога. О 19:00 вона ще тривала. Відбій пролунав лише о 19:31.

За правилами безпеки діти разом із вихователями весь цей час мають залишатися в укритті. Але о 19:00 офіційно завершується робота групи подовженого дня, і батьки приїжджають забирати дітей. Не всі чекатимуть відбою: хтось поспішатиме додому, хтось приїде саме під час тривоги й наполягатиме, щоб йому віддали дитину.

І школа опиняється у пастці, з якої немає правильного виходу. Не віддати дитину? Але до котрої години її можна тримати в укритті, якщо тривога триватиме ще кілька годин? Віддати? Тоді дитина залишає безпечне місце і їде містом під час тривоги, а якщо дорогою щось станеться, питання відповідальності неминуче повернеться до школи.

Вихователі тим часом залишаються з дітьми вже після завершення свого робочого дня, не знаючи, коли пролунає відбій, чи о 19:31, о 21:00 чи значно пізніше.

Знову ж таки це ситуація, яка ставить директора, вчителя чи вихователя перед вибором, де правильної відповіді просто не існує.

І це лише одна модель навчального дня.

Причому в цій моделі ми все-таки дісталися до школи після відбою тривоги.

А що, як після ранкової тривоги частина дітей і вчителів не встигне доїхати, а наступна тривога застане їх у дорозі? Що, як відбій пролунає опівдні? Чи потрібно тоді всім їхати до гімназії заради одного-двох уроків? А якщо кухарі не встигнуть прибути на роботу, але продукти вже замовлені, а сотні порцій оплачені? Якщо гаряча їжа буде готова, а діти кілька годин перебуватимуть в укритті? Якщо тривога триватиме після завершення уроків, після завершення роботи групи подовженого дня, а батьки не зможуть вчасно приїхати або, навпаки, вимагатимуть віддати їм дітей під час тривоги?

І таких “а що, якщо…” упродовж одного навчального дня може виникнути не два і не три, а десятки.

Це нова реальність. Так ми ще не навчалися. І це вже не питання автономії, управлінської майстерності чи особистої відповідальності одного директора.

Це спільна безпекова й організаційна проблема, яка потребує чітких рішень на рівні держави. Бо навіть найкращий директор не може самотужки створити правила для ситуації, у якій одночасно потрібно навчати, годувати й евакуйовувати дітей, а також відповідати за кожне рішення, ухвалене між нескінченими повітряними тривогами.

Більше думок читайте в нашій рубриці “Погляд”.

Фото - з фейсбук-сторінки Оксани Проскури