Практичні поради, як допомогти дитині вчитися під час війни, коли ресурсу на навчання немає

Не варто за будь-яку ціну намагатися повернути освіту у “довоєнний” стан. Краще підготувати дітей до навчання у світі, якого до війни не існувало.І змінити фокус з перевантаження учнів на розвиток їхньої суб’єктності та підтримку внутрішнього ресурсу.

Про це говорили освітяни під час головної освітньої конференції МОН “Серпнева”.

Ми зібрали найцікавіші думки, факти та коментарі про те:

• як ми втрачаємо українську освіту в окупації;
• чому освітнє середовище важливо для протидії пропаганді;
• чи вчиться дитина, яка біжить за поїздом, що вже пішов;
• практичні вправи, що допомагають відновити спроможність та бажання вчитися, не перевантажуючи учня.

Втрати, які воліли не помічати

Про освітні втрати в українському освітньому середовищі почали говорити не так давно, хоча щодо протидії наслідкам окупації, бойових дій, а згодом - пандемії можна було дискутувати ще з 2014 року. Після окупації Криму та деяких територій Донеччини та Луганщини частина учнівства та педагогічних кадрів опинилися поза українського освітнього контексту. На жаль, тоді ці втрати так і залишилися непоміченими державою, яка дуже мляво реагувала на потребу у підтримці тих, хто опинився в окупації: релокованими виявилися тільки кілька вищих навчальних закладів. Доля випускників шкіл, котрі працювали в окупації, довго залишалася без зрозумілої системи інтеграції, а увагу до педагогічних працівників виявляли виключно окупанти.

“Ми маємо багато випускників, які йшли до першого класу і випустилися саме під окупаційною освітою. І ці втрати є дуже великими для України, як з точки зору гуманітарної ситуації, так і з точки зору економічного розвитку, - під час майстерки “Навчання в умовах війни: як підтримувати учнів, працювати з освітніми втратами й не втрачати якість освіти” на “Серпневій 2026” сказав Євгеній Сіменик, проєктний менеджер Офісу впровадження НУШ при МОН. - Це означає, що освітні втрати пов’язані не тільки з відсутністю електрики, повітряними тривогами, це також й про перебування тривалий час під окупаційною освітою”.

Тому, на момент повномасштабного вторгнення та збільшення території, яка опинилася в окупації, на жаль, не було чітко відпрацьованих алгоритмів для освітніх ситуацій, спровокованих війною та захопленням територій. Єдиним плюсом, як не дивно, виявився досвід, котрий отримала освітня система під час пандемії — налагодження дистанційного навчання, що дозволило зберегти на певний час зв’язок з учасниками освітнього процесу, які опинилися в окупації. Проте довгострокова відсутність соціальної взаємодії наживо все частіше стали називати причиною зниження вмотивованості дітей до навчання і, вочевидь, погіршення якості знань.

Новим викликом постав процес релокації закладів з окупованих територій, який подекуди був доволі масштабним (наприклад, у Запорізькій області), а подекуди так і не зміг набрати обертів, як на Донеччині.

Але тільки через три роки МОН затвердило певний механізм, в якому враховуються додаткові навантаження та ризики для дітей, що перебувають за кордоном чи в окупації. Держава нарешті розробила інструменти для більш зручного інтегрування молоді, яка отримала освіту в окупації, в українські реалії. Є алгоритми подолання освітніх прогалин, що пов’язані з окупацією, проте вони потребують постійного оновлення через адаптивність окупантів.

“Але тут слід зазначити, що ми повинні не тільки розробляти ці інструменти, але й постійно перевіряти, оскільки окупант також не стоїть на місці, і він також моніторить ті зміни, які відбуваються в Україні. Й те, що є актуальним і ефективним сьогодні, вже може не бути таким завтра, - пояснює пан Євгеній. - А після звільнення територій таких кейсів буде значно більше, оскільки усі ці діти піддавались впливу, і ми будемо мати велику кількість людей такої категорії“.

На підтвердження цієї тези, на майстерці оприлюднили дані, згідно з якими понад 32 тисячі українських дітей перебувають під окупаційним тиском.

Пан Євгеній підкреслив, що саме школа і освітні заклади будуть тим місцем, де відбуватиметься подолання освітніх прогалин, а також інтеграція в український простір. Той, який вони втратили вже за понад 12 років.

Не гнатися за потягом, що вже поїхав

За останній рік тема освітніх втрат стала “топовою”, але, як часто буває, подекуди тяжіла до спрощення. Тільки побудова сховищ не означатиме автоматичне покращення мотивації, як і тільки додаткове навантаження учнів не гарантує вищої якості знань. Про це на майстерці, присвяченій стратегіям подолання освітніх втрат в Україні, говорив Владислав Качур, старший методист англійської мови МБФ savED, учитель іноземних мов Вінницького ліцею №6. Він наголошує, що замість механічного “наздоганяння” програми, важливо враховувати психологічний стан учнів та вчителів, які працюють в умовах війни.

“Власне, мене тригерить слова “надолужити”, “наздогнати”. Я собі уявляю це так: програма - своєрідний потяг, який іде за своїм розкладом. Ми, як вчителі, намагаємося йти за цією програмою щодня, щотижня, щомісяця. Потяг пішов. Але є дитина, яка стоїть на пероні, і вона не встигає сісти в цей потяг”, - яскраво ілюструє проблему пан Владислав.

 І далі продовжує.  “Ми з вами дуже часто маємо хибне уявлення з приводу того, що ж зробити для того, аби ця дитина могла вивчити те, що пропустила. Мабуть, їй треба бігти за цим потягом? То ми застосовуємо просту педагогічну техніку: дамо ще більше математики, додаткове опрацювання матеріалів, проведемо одну діагностичну, другу, потім візьмемо якийсь моніторинг, контрольну. Тобто, виходить, ми намагаємось компенсувати прогалини дитини, яка втратила свій власний ресурс через війну, шляхом перевантаження цієї дитини. Виходить такий собі парадокс. Це наче ми після трьох безсонних ночей просимо поради про відновлення у лікаря, а він радить пробігти крос на 10 кілометрів, щоб краще спалося”.

Проблеми прогалин у знаннях об’єктивно існують, але для успішного їх розв’язання варто відмовитися від простих рішень, натомість шукати підходи, що допомагають долати внутрішні кризи. Є різні дослідження, які показують результати українських школярів у порівнянні з досягненнями їхніх європейських ровесників. Постраждала сфера математики, читання, природничих наук. Але, якщо аналізувати глибше, то питання у вимірюванні усіх цих показників теж.

“Якщо ми говоримо про результати, наприклад, про PISA, що вони вимірюють? Знання та вміння їх застосовувати. Але якщо говорити про іншу, не менш важливу річ, вони її якраз не вимірюють, - впевнений пан Владислав. - Ця річ полягає в тому, чи має дитина ресурс, аби здобувати ці знання!”

Пан Владислав каже, що як вчитель-практик, має широку вибірку дітей з різним бекграундом. І впевнений, що питання освітніх втрат варто розглядати на чотирьох рівнях. Перший стосується прогалин у знаннях дитини, другий — втрати спроможності навчатися, третій — це відсутність ресурсу у вчителя, і, нарешті, четвертий, це втрата сенсу, коли дитина взагалі не розуміє, навіщо їй вчитися.

“Справа в тому, що дуже часто ми фокусуємось на першому, власне, знайомому аспекті. І забуваємо про інші. Пастка починається тоді, коли ми робимо автоматичний висновок, що поганий результат дорівнює нестачі знань. А це не завжди так. І проблема дуже часто полягає саме у другому рівні, про який ми забуваємо”, - каже вчитель.

Тож, запитує експерт, що заважає дитині навчатися насправді? У прес-реліз UNICEF Ukraine Back to School від 1 вересня 2025 року говориться про те, що 4,6 млн дітей стикалися з освітніми бар’єрами на початку минулого навчального року.

“Думаю, що цього року ця цифра буде ще більш вражаючою, на жаль, в негативному сенсі. Водночас дослідження Mind Frames говорило про те, що 47% респондентів - діти, підлітки, дорослі люди - мають високий рівень стресу. Але 73 % з них є “стійкими” чи “скоріше стійкими” за критерієм резильєнтності, тобто можливістю адаптуватися до умов війни, - пояснює пан Владислав. - Якщо подивимось на першу цифру, 47% - це наче вирок. Майже половина українців перебувають в стресі. Я думаю, їх насправді більше. Але водночас відсоток тих, хто все-таки випрацював резильєнтність, є надзвичайно високою. Зараз часто можна почути від різних експертів про “втрачене покоління”, “слабких дітей” тощо. І на мою думку, тут проблема саме у фокусі. Бо ми заміняємо ті речі, які називаються спроможністю навчатися і відновлюватись, простими штампами”.

Експерт наголошує, що питання відновлення психологічно-емоційного стану вчителя — важливий ланцюг подолання освітніх втрат.

“Війна не скасувала жодної вимоги до вчителя. Навпаки, вона їх помножила. Зараз вчитель, який працює в умовах війни - це і педагог, і психолог, і фасилітатор, і цифровий експерт. Мене вразив законопроєкт якогось депутата про те, що вчитель має слідкувати ще й за соцмережами учнів, - емоційно ділиться пан Владислав. - Вчитель дуже часто втомлений. Він несе п’ятий рік на своїх плечах систему, яка тримається де-факто на його внутрішньому ресурсі.

Тому професійна спроможність учителя не є додатковим бонусом до програм відновлення основних втрат, вона є радше його інфраструктурою.

Немає інфраструктури, немає відновлення. Будь-яка стратегія відновлення, яка тримається на тому, що вчитель має працювати ще більше, це неефективна стратегія - це відкладена криза, яку ми теж можемо спостерігати, на жаль”.

Об’єктивно, мотивація до навчання теж катастрофічно падає. Діти не можуть зрозуміти, навіщо навчатися в цих умовах, в яких вони живуть, що їм дадуть знання?

“Це болюче питання. І я скажу, що жодний методичний посібник не надасть вам рецепту, як підвищити мотивацію дитини. Але я думаю, що важливо дозволити дитині самій надати сенс через прийняття власних рішень, - впевнений вчитель. - Коли просто навантажити дитину додатковими завданнями, навряд вона відчує сенс цих дій. Але коли вона зробила власний вибір, то усвідомила, чому їй потрібно це зробити”.

Ефективні інструменти на кожен день

Тож, на думку учасників дискусії на “Серпневій 2026”, варто уникати типових помилок у подоланні освітніх втрат. Не компенсувати виключно втрату знань та навичок, не відновивши при цьому спроможності учнів до навчання. Не змушувати відновлювати спроможність учнів до навчання вчителя, який сам балансує на межі втрати власного ресурсу. Приділяти більше уваги відновленню педагогів і поверненню учням мотивації до навчання.

Тобто ставити за мету не якнайшвидше пройти та надолужити те, що пропустили, а віднайти те, що потрібно дитині, щоб вона відновила цю здатність навчатися.

Пан Владислав поділився прикладами власних педагогічних інструментів, які допоможуть у цьому, незалежно від предмету, який ви викладаєте. Дал і- його пряма мова.

“Тиждень відновлення”

Я не пропоную відмовитись від діагностики, а пропоную не робити цього на першому тижні навчання. Навпаки, варто дати дитині змогу увійти в навчальний рік комфортно, дозволити осмислити власну спроможність навчатись.

Пропишіть 8 - 10 ключових навичок, які дитина повинна мати на початок цього класу. І дайте їй самостійно оцінити, зрозуміти, де вона. Зелений колір - це я можу зробити самостійно. Жовтий - можу, але мені потрібна підтримка чи допомога. Червоний колір - поки не можу цього зробити.

І тут ключове слово - поки що. Це не про вирок, це про маршрут і рух дитини. На різних уроках це може бути по-різному. Історія - розташувати події на осі часу, пояснити причину і наслідок, поставити запитання до джерела. Іноземна мова - я зрозумію головну думку тексту, зможу поставити запитання співрозмовнику. Якщо ви дасте діагностичну: сім з 12 балів - це про результат. А якщо проведете цю активність — це про відчуття, самовідчуття спроможності навчатися. Тобто, школяр сам розуміє, що йому потрібно підтягнути, на що звернути увагу.

До прикладу, якщо ви зараз ставите собі питання про таку ключову навичку, як підтримувати дисципліну в укритті або проводити урок в укритті під час повітряної тривоги, то як ви оцінюєте цю навичку на початок навчального року? Ми не говоримо про кінцевий результат, ми говоримо саме про спроможність щось робити, і це зовсім інша річ.

Це перший такий алгоритм, який дуже добре, на мою думку, допоможе дитині переосмислити або зрозуміти, де вона є на початку навчального року.

“П’ять хвилин успіху”

Я вчитель мови, тому, даруйте, трошки англійської. Дуже круто на початку навчального року дати учням завдання, які вони 100% зможуть зробити самостійно. Це про відчуття - я можу. В мене принцип такий: я намагаюсь на своїх уроках створити ситуацію успіху, і це не про загравання з учнями. Це про їхню віру, що учень, наприклад, має знання з англійської мови, які дозволять висловити нею елементарні речі.

Відтвори, тобто виконай те, що точно вмієш. Завдання, яке дитина майже гарантовано зробить.

Далі додаю по одному новому кроку, кожен - трохи складніший за попередній. Наприклад, “постав сусідові одне запитання з теми”.

Простенький принцип, який застосовувати можна абсолютно для кожного предмету, але тут вже є зміна фокусу. Замість подивимося на те, що ви забули, подивимось на те, що у вас вже є. І цей алгоритм теж добре може працювати.

“Багаторівневі завдання”

Головний біль сучасного українського вчителя - це багаторівневий клас. Мені доводилось працювати минулого навчального року з класами, які не діляться на групи, і з цими 20-27 дітьми треба було щось робити. Є діти з класів НУШ, є ті, хто вчився за програмою “Інтелект України” - а це різні підходи, різний процес будування навчання. Тож, принцип вибору учнями рівня завдань дозволяє мені адаптувати урок під будь-які умови.

Є три базові рівні входу. Перший рівень - виконай щось за зразком. Другий рівень - виконай та створи власний приклад. Третій рівень - виконай за зразком і поясни іншому, якщо це ти зможеш.

Суть у тому, що саме учень обирає рівень, в якому буде працювати.

“Відновлення не є повторенням”

Пригадайте випадок, коли вам щось пояснювали, і вам не доходило. Можливо, в спогадах зі школи. Ми практикуємо стандартні речі, типу повторення, тренувальна вправа, тест. Але коли це не працює на першому колі, якщо використовувати ті самі алгоритми, не спрацює і на другому, і на третьому. Є прості речі, які ми можемо використати.

Використовуйте різні канали сприйняття: роздивись, переглянь малюнок моделі, розкажи, перекажи, сформуй свої правила. Застосовуйте це питання у нових задачах, в новому реченні, в новому досвіді, не лише у праві за зразком. Нехай школяр пояснить це комусь: хто пояснює, той розуміє.

Ефективно діє метод коротких повторень: після кожного блоку певної теми повторили знання, проходимо ще три уроки, знову повторили. Так діти звикнуть до системи постійних повторів: це дає змогу ефективно запам’ятовувати матеріал і застосовувати його. Пам’ять працює як стежка — це основний принцип. Знання лишаються там, де регулярно ходять. Замість одного довгого повторення - багато коротких.

“Три питання протягом тижня”

Дитина дає відповідь на три питання: що я вмію з того, що не вмів раніше.

Далі - що не вдається. Дуже ефективно в плані психологічно-емоційного благополуччя дитини, усвідомлювати: якщо тобі важко, це не означає, що це провал. Це означає, що тобі потрібно трошки більше часу на засвоєння цього матеріалу. І третє - що я спробую наступного тижня. Вибір за дитиною, ми ніби передаємо кермо.

Тобто, ми говоримо про суб’єктність навчання. Чому діти ігнорують наші зусилля щодо подолання освітніх втрат? Бо вони відчувають себе об’єктами, над якими проводять експериментальні дії. Дитина перестає бути в даному випадку об’єктом нашого надолуження освітніх втрат. Вона стає партнером у власному відновленні. І це є дуже важливо.

“Практика вдячності”

В мене був цікавий досвід проведення тренінгів соціально-емоційного навчання для дітей з різних громад. Для дітей з деокупованих територій зокрема. І те, за що вдячні вони, і те, як відповідають на це питання їхні ровесники з тієї ж Вінниці, дуже різниться. Бо зараз українські діти мають різні реалії життя.

Коли ви 1 вересня зайдете в свій клас, пам’ятайте, що перед вами можуть бути учні, які здебільшого навчалися офлайн, а можуть бути ті, які майже завжди працювали дистанційно, які змінили чотири школи, два міста, країну. Це зовсім різні діти, до яких вимоги начебто одні, а реальність їхнього життя може бути геть різна.

Спробуйте цю практику вдячності. Запитайте у учнів, за що вони можуть бути вдячними прямо зараз. Це те, що дає змогу учням відновлювати свій ресурс, побачити сенс в житті. І це дуже важлива навичка, на мою думку.

На жаль, ми не повернемо дітей у 2021 рік. І ми не мусимо цього робити. Наше завдання на сьогодні підготувати дітей до навчання у світі, якого до війни не існувало. Якщо ми зробимо це успішно, тоді, на мою думку, ми впоралися з головним завданням: зберегти це покоління для відродження нашої України.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ писало про тренди чергової освітньої конференції “Почати з людини”. Три тренди, які задала “Серпнева” на наступний 2026/2027 навчальний рік. Фоторепортаж

Фото - МОН та автора статті.