Навчання після деокупації на прикладі Чернігівської та Сумської областей. Продовжуємо досліджувати освітні втрати та як змінюється шкільна система України під тиском фронту

Медіа Нова українська школа продовжує аналізувати ситуацію в прифронтових і деокупованих регіонах — на основі офіційної статистики, відкритих даних, досліджень, свідчень освітян і експертів. Ми дослідили, як змінювалася станом на 2025/2026 навчальний рік освітня мережа в Донецькій та Луганській, Дніпропетровський та Харківській громадах, які формати навчання працюють, що відбувається з учнями та вчителями і які ризики формуються в довгостроковій перспективі.

Пропонуємо третій матеріал з серії публікацій про різні моделі існування української освіти у прифронтових регіонах - про відновлене очне і змішане навчання після деокупації на прикладах Чернігівської та Сумської областей.

У цій статті ви дізнаєтеся зокрема про таке

• який вплив окупації на освітню систему констатували після звільнення регіонів;
• чому формати навчання залежать не тільки від безпекової складової;
• чому вихід в офлайн навчання іноді супроводжується супротивом;
• що може запропонувати держава, щоб підтримати школярів у бажанні надолужити втрачене.

Модель 3. Відновлення навчання після деокупації

Чернігівщина та Сумщина у 2022 році пережили тимчасову окупацію частини територій і стали одними з перших регіонів, де після звільнення довелося відновлювати освітню систему. Їхній досвід дозволяє побачити, від чого залежить повернення дітей до очного навчання після деокупації — і чому самого звільнення території для цього недостатньо.

Початкові умови в областях були схожими: окупація і бойові дії, пошкоджені школи, вимушена міграція учнів і педагогів, психологічні наслідки війни. Однак подальші траєкторії виявилися різними. Чернігівщина змогла відносно швидко відновити освітню інфраструктуру і значною мірою повернутися до очного та змішаного навчання. Сумщина після деокупації залишається під постійними обстрілами, частина прикордонних територій знову опинилася під окупацією, тому дистанційне і змішане навчання тут продовжують відігравати значно більшу роль.

Ці два сценарії показують: формат освіти після деокупації визначає не лише сам факт звільнення території, а й подальша безпекова ситуація, стан інфраструктури, міграція населення, транспортна доступність, енергозабезпечення та можливість громад утримувати освітню мережу.

Водночас досвід обох областей виявляє ще один спільний виклик. Відновлення шкіл і повернення дітей до очного або змішаного навчання не усувають наслідків кількох років війни. Освітні втрати, тривалий стрес, втома, зниження мотивації та потреба дітей у живому спілкуванні вимагають уже не лише відновлення освітньої інфраструктури, а й нових підходів до організації та змісту навчання.

Після деокупації: різні траєкторії Чернігівщини та Сумщини

У 2022 році 39 територіальних громад Чернігівщини було тимчасово окуповано рф. Під час окупації, оточення та бойових дій область зазнала значних пошкоджень зокрема й в освітній інфраструктурі. А також зафіксовано психологічні наслідки для дітей та педагогів. До прикладу, у селі Ягідне Медійна ініціатива за права людей зафіксувала воєнний злочин росіян: у підвали місцевої школі вони утримували у жахливих умовах 27 днів майже чотири сотні людей (50 з них неповнолітні).

Пам’ятний знак у дворі школи Ягідного, де окупанти тримали місцевих мешканців

Від початку повномасштабного вторгнення, станом на червень 2025 року, в області внаслідок агресії РФ загинули 24 дитини, ще 92 отримали поранення. Про це медіа Суспільне Чернігів повідомила заступниця начальниці Служби у справах дітей Чернігівської ОДА Наталія Руденок.

Наразі, безпекова ситуація в регіоні залишається складною, бо область межує з країною-агресором. На запит медіа НУШ, обласний Департамент освіти повідомив, що на території Чернігівської області функціонують 57 територіальних громад, які поділені за різними рівнями ризику безпеки.

“До найскладнішого непереборного рівня ризику безпеки та до територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, увійшли 4 громади Чернігівської області (Корюківська міська громада, Сновська міська громада, Новгород-Сіверська міська громада, Семенівська міська громада). Водночас територія Городнянської міської громади класифікується як зона можливих бойових дій”, - повідомляють освітяни у відповіді на запит.

На Чернігівщині відбулося скорочення мережі шкіл. Кількість закладів загальної середньої освіти зменшилася з 402 до 323 через реорганізацію, об’єднання та створення філій. Таким чином, відновлення системи супроводжується її оптимізацією.

Одна з шкіл на Сумщині після російського обстрілу

Окупація Сумщини у 2022 році тривала з 24 лютого до 6 квітня: ворог захопив такі міста як Конотоп, Ромни, Тростянець, Путивль, Буринь, потужні бої йшли у районі Охтирки. Після звільнення територій область знаходитися під обстрілами з боку рф, а у 2025 році російські військові змогли захопити 1% території, а саме села Костянтинівка, Олексіївка, Водолаги, Біловоди, Журавка, Новеньке, Басівка і Локня. Під ударом – Кіндратівка, Андріївка, Новомиколаївка, Яблунівка, Юнаківка.

Ситуація на Сумщині, за інформацією дослідження “Під прицілом - заклади освіти Херсонщини та Сумщини” від Освітнього дому прав людини, характеризується масовим руйнуванням освітньої інфраструктури.

Станом на літо 2024 року, коли було оприлюднений моніторинг, “наслідки російської агресії для освітньої інфраструктури Сумщини характерні потребою в масштабних ремонтних роботах в умовах постійного ризику ракетних обстрілів, браком матеріально-технічного забезпечення та несприятливими для організації освітнього процесу безпековими умовами. Неможливість оперативно відновити пошкоджені освітні об’єкти створює додаткове навантаження на учасників процесу”.

Сумщина теж не уникнула скорочення мережі закладів освіти та учнівського контингенту. Якщо у 2021/2022 навчальному році в області, за інформацією Головного управління статистики Сумської області, функціонувало 375 шкіл, де навчалося 98,4 тисячі учнів, то у 2026 році залишився 291 заклад із 79 570 учнями. За цей період ліквідовано 33 заклади, 35 реорганізовано у філії, один заклад зруйновано, ще один призупинив діяльність через відсутність учнів.

Суттєвий вплив на освітню систему має вимушена міграція населення. З 18 територіальних громад області через обов’язкову евакуацію було переміщено 8 843 здобувачів освіти. Водночас 2 463 учні продовжують навчатися у своїх школах, перебуваючи в інших регіонах України, а ще 8 499 — за кордоном.

У 82 закладах загальної середньої освіти, розташованих у саме у деокупованих громадах області, здобувають освіту за різними формами навчання 17 032 учні. Педагогічні працівники, відправлені в режим простою a6o у відпустку без збереження заробітної плати з початку 2026 року, відсутні.

Чому формат навчання постійно змінюється

На Чернігівщині на 1 вересня 2023 року, коли деокупація завершилася і були подолані основні наслідки бойових дій, в області функціонувало 402 заклади загальної середньої освіти, з них в очній формі – 106 (26,4%), то станом на 2026 рік шкільна мережа налічує 323 заклади загальної середньої освіти, очну форму навчання в області можуть впроваджувати в 248 ЗЗСО (77%), дистанційну – в 16 ЗЗСО (5%), змішаний формат мають можливість використовувати у 59 ЗЗСО (18%).

Станом на початок 2026 року на деокупованих територіях області отримують освітні послуги в закладах загальної середньої освіти 30 422 учні, з них навчаються за очною формою – 15 046 учнів, дистанційною формою – 3 406 учнів, у змішаному форматі – 11 970 учнів. Також в закладах загальної середньої освіти області навчаються 5 883 учні, які продовжують перебувати за кордоном. Однак область залишається одним із найбільш вразливих регіонів через прикордонне розташування. Частина громад офіційно віднесена до територій активних бойових дій або зон можливих бойових дій. Регулярні обстріли та атаки безпілотників безпосередньо впливають на організацію освітнього процесу. Головним критерієм організації освітнього процесу в умовах воєнного стану, вказують посадовці у відповіді на запит медіа НУШ, є його безпечність.

Але офіційна статистика щодо формату навчання не завжди відображає реальну ситуацію. Часті повітряні тривоги змушують школи переривати заняття або тимчасово переходити на дистанційне навчання. Тому статистичні дані про заклади, які “можуть” надавати послугу офлайн навчання, не завжди про те, що таке навчання дійсно відбувається. Для Чернігівщини цей навчальний рік є складнішим, ніж кілька попередніх. За оцінками аналітиків фонду savED, лише у вересні 2025 року школярі Чернігівщини провели в укриттях понад половину навчального часу.

“Аналітики фонду savED порахували, що у вересні 2025 року тривога на Чернігівщині лунала сумарно 367 годин. Частка повітряних тривог в денний час з 8:00 до 21:00 склала 57%, - пояснює керівниця фонду Ганна Новосад. - Тобто, це більше ніж 188 годин. Ми маємо показник, що у вересні 2025 року чернігівські школярі сумарно майже дві доби провели в укриттях у шкільний час. І більше половини навчального часу за три тижні. Тому офіційна статистика не може чітко сказати, який у нас формат навчання, бо не відслідковує зміни так швидко”.

Підземні класи - один з реальних варіантів виведення дітей з дистанційного навчання на Сумщині

Попри доволі інтенсивне відновлення Сумщини, з 2023 року процент закладів, які впроваджують в очному форматі поступово знижувався з 29 закладiв (8,3%) до 16 закладів (5,5%) у 2026 році. За інформацією обласного Департаменту освіти, у 2025/2026 навчальному році освітній процес у закладах загальної середньої освіти здійснювавться також за змішаною формою — у 217 закладах (74,6%) та за дистанційною формою — у 58 закладах (19,9%). Але здебільше йдеться про переформатування підвалів чи інших споруд на найпростішіі укриття, де діти можуть сховатися під час тривог, а не побудову підземних шкіл чи повноцінних просторів для впровадження освітнього процесу. З словами Вікторії Гробової, очільниці Департаменту освіти та науки Сумської ОВА, найважча категорія, з якою довелося працювати під час облаштування нових освітніх середовищ — це голови громад, які бояться всього нового: від можливого співфінансування до потоку школярів з інших громад.

За словами директорки Конотопської початкової школи “Лідер” Ірини Савченко, найскладнішим періодом була повна дистанційка, коли через перебої з електропостачанням, інтернетом і зв’язком забезпечити якісний освітній процес було практично неможливо.

“Наразі, ми працюємо у змішаному форматі. У приміщення школи потраплянь не було, хоча віконне скло вилітало, доводилося замінювати, - розповідає пані Ірина. - Навчаємося зараз в укритті: у нас 175 школярів перших - четвертих класів і 55 дошкільнят”.

У закладі тепло: у котельні, що забезпечує опалення, працюють генератори, завдяки проєкту ГО Смарт Освіта PowerSchool, заклад отримав інвертор з системою накопичення енергії, тож вони повністю забезпечені світлом, інтернет на оптоволокні, працює безперебійно.

“Тобто у нас проблеми ні зі світлом, ні з інтернетом немає, аби лише, не дай Боже, нічого гіршого не було, - емоційно каже пані директорка. - А змішаний формат, мається на увазі, що дистанційно приєднуються до занять класу 7 учнів, які зараз за кордоном, і троє учнів, що знаходяться в місті, але через небезпеку батьки не водять їх до школи. Діти вчаться в класі, вчитель вмикає ноутбук і ті дітки приєднуються, слухають”.

Контингент учнів, як і у всіх закладах Сумщини, зменшився й у “Лідері”. Але цьогоріч заклад набрав три перших класи, хоча в минулому навчальному році - всього один. Ймовірно, це один з наслідків забезпечення альтернативним енергопостачанням - взимку 2026-го були дні, коли школа “Лідер” була єдиним місцем в мікрорайоні, де було світло завдяки накопичувачам електроенергії.

“Зараз у нас три перших, один з них спецклас, два третіх і два четвертих, хоча раніше було по всіх паралелях три класи, - каже пані Ірина. - Кваліфікація вчителів не змінилася, кількість - майже теж. Ще у 2022 році від нас поїхали дві вчительки і одна техпрацівниця. І більше в нас руху працівників не було. Тримаємося та тримаємо колектив”.

Тож, пані Ірина зізнається, що найгірші умови для навчання були, коли їм заборонили виходити на навчання і перевели повністю на дистанційний формат. Бо коли немає світла, інтернету, зв’язку у вчителів та дітей, яке навчання…

“Через те ми радіємо, що діти ходять до школи. Коли були сильні морози, ставили генератори і обігрівачі в укритті. Бо вдома у багатьох холодно. А в школі - зручно та корисно”, - каже пані Ірина.

Взимку 2026-го школа “Лідер” була єдиним місцем в мікрорайоні, де було світло завдяки накопичувачам електроенергії

Виклик вивести дітей з онлайну

Ключовий бар’єром у 2023-24 навчальному році була відсутність технічних засобів, проблеми зі зв’язком тощо. Але зараз виклики дещо змінилися. Це підтверджує й Олена Заплотинська, яка працює у рамках проєкту “Відновлення для всіх” (Recovery for All) у Менській та Коропській громадах Чернігівщини.

“Так, формат навчання там здебільшого очний або змішаний. Лише епізодично, у звʼязку із погодними умовами, погіршенням безпекової ситуації (часті тривоги) або тривалими відключеннями електроенергії, заклади переходять на дистанційні формати, - каже Олена Заплотинська. - Я не вірю в ефективність дистанційного формату навчання у масовій практиці закладів освіти, особливо у сільській місцевості. Тут є декілька причин для занепокоєння і сумнівів у ефективності такого навчання, про що ми чуємо у розмовах з педагогами”.

По-перше, каже дослідниця, викликом є доступність достатньо потужного інтернету, необхідного для проведення якісних онлайн занять із відеозʼязком, можливістю використовувати такий інструмент, як поділ на групи тощо.

“Більша частина уроку витрачається на те, щоб приєднатися, доєднати тих учнів, що відключаються посеред уроку через поганий звʼязок тощо. Це дуже знижує якість заняття, демотивує і учнів, і вчителів”, - каже пані Олена.

Вона зізнається, що чує від вчителів у громадах, в яких працює з проєктом, що, на жаль, є учні, які взагалі не можуть приєднуватись на онлайн навчання, бо у них просто немає мобільного звʼязку. Тобто, стабільно певна когорта учнів взагалі випадає з освітнього процесу.

“По-друге, відвідуваність дистанційних занять, як правило, нижча, особливо серед підлітків. Завжди можна сказати, що не було електрики, вимкнувся інтернет, щоб мати індульгенцію для пропуску заняття, - каже вона. - По-третє, мало хто із педагогів таким чином планує викладання свого предмету, щоб мати достатньо часу на додаткове пояснення тих тем, які розглядались під час дистанційного формату навчання. А отже, освітні прогалини можуть накопичуватися, якщо у батьків відсутні ресурси для забезпечення додаткової підтримки своїм дітям у навчанні (репетиторів)”.

Також школи стикаються з опором батьків. Особливо, коли дистанційний формат застосовується тривалий час, наприклад, через ремонтні роботи у закладах. Буває, що батьки проти переходу на очний формат, бо це означає певний дискомфорт - треба зібрати вранці, відвезти до школи, або до автобуса тощо. Хоча батьки дітей молодшої школи, вказує дослідниця, більш наполегливі у тому, щоб переважав очний формат навчання.

Окремим викликом стають погодні умови та стан доріг. “На Чернігівщині в окремих громадах складно довозити дітей до опорних закладів через розтавання снігів - дороги непроїзні для автобусів, - пояснює пані Олена. - І є діти в окремих населених пунктах, яких фізично неможливо довезти до школи. Для них дистанійний формат - неминучий”.

На Чернігівщині в окремих громадах складно довозити дітей до опорних закладів через розтавання снігів - дороги непроїзні для автобусів

Від технічних проблем — до втоми і втрати мотивації

Окрім відсутності техніки, електроенергії та інтернет на успішність навчання зараз сильно впливають психоемоційні наслідки війни. Учні дедалі частіше потерпають від наслідків тривалого стресу і втрачають мотивацію до навчання.

“Ми адаптувалися до відключень, і навесні 2025, коли ми проводили опитування ідентичної вибірки, учні кажуть, що зараз для них найбільшим бар’єром є втома, стрес, страх, тривожність, тобто, психоемоційні фактори, - каже Новосад. - І, як на мене, чесно кажучи, коли ми говоримо про вплив на освіту, це є ключовим. Тому, думаю, варто пробувати знаходити варіанти, як, наприклад, вивозити школярів на якісь односторонні обміни - до Львова, в Карпати. Щоб вони трохи мали можливості побути в якійсь відносній нормальності, поспілкуватися один з одним в офлайні”.

Статистика моніторингу якості освіти УЦОЯО свідчать, що найкращих результатів досягають учні молодших класів, які навчаються переважно очно із можливістю короткочасного переходу на дистанційний формат у періоди небезпеки. Для старшокласників такої кореляції не досліджено.

1. Згідно з дослідженням, за всіма галузями загальнодержавного зовнішнього моніторингу якості освіти учні й учениці, які навчалися переважно очно й тільки інколи дистанційно, отримали вищий середній бал, ніж їхні ровесники, які навчалися в інших режимах.
2. Особливо помітною є різниця між учнями, які навчалися переважно очно й лише інколи дистанційно, та тими, хто здобував освіту виключно в очному форматі: у всіх трьох предметних галузях учні зі змішаним форматом показали вищі результати — приблизно на 10 балів. Тож, можна припустити, що ситуація в Чернігівській області, де молодші школярі мають можливість залишатися вдома з підтримкою сім’ї під час епізодів небезпеки, але більшу частину проводити у школі, є сприятливою для успішного навчання.

Надолуження потребує різних рішень для різних дітей

Розуміючи, що рівень освітніх втрат в різних областях може суттєво відрізнятися, прифронтові області є в особливому фокусі як діагностування, так і створення моделей їх подолання.

“Для певних категорій дітей ми можемо вже констатувати не тільки освітні втрати, а й освітні розриви. Саме це вимагає посиленої уваги і застосування комплексних інструментів — від діагностики до індивідуальної траєкторії їх подолання, - пояснювала наприкінці навчального року на конференції “Надолуження освітніх втрат: від теорії до практики” Надія Кузьмичова, тогочасна заступниця міністра освіти і науки України. - І ця царина багато років активно опрацьовувалася громадськими організаціями і партнерами, що є надзвичайно цінним для держави. Освітні втрати — це гнучкий показник, який залежить від того, коли та де ми вимірюємо, по яких категоріях і які інструменти використовуємо”.

В Міністерстві освіти та науки виділяли три основні категорії, які потребують додаткової уваги та державної стратегії. Це діти, які тривалий час перебувають в форматі дистанційної освіти, ті, хто вчиться з-за кордону та окупованих територій. І третя категорія — діти-ВПО, яка найбільш неоднорідна: хтось інтегрувався в громаду і вийшов в офлайн, а є ті, хто продовжують навчатися в дистанційно. На Чернігівщині та Сумщині представлені усі ці категорії, тож, очевидно, що тут необхідний більше, ніж один спосіб подолання освітніх втрат. Ми прослідкували, що навіть введення змішаного формату на практиці означає часте застосування дистанційного.

Ми бачимо, що на Чернігівщині на практиці застосовується спосіб гнучкого управління форматом навчання. Оскільки освітній процес у закладах загальної середньої освіти здійснюється з урахуванням наближення до державного кордону з російською федерацією, безпекової ситуації (загроза обстрілів з боку країни-агресора, тривалі повітряні тривоги) тощо, за рішенням педагогічних рад, зважаючи на думку батьківської громадськості, заклади освіти можуть оперативно змінювати форму організації освітнього процесу. Такий підхід дозволяє поєднувати переваги очного навчання із необхідністю забезпечення безпеки учнів і педагогів.

В області продовжується розвиток безпечної освітньої інфраструктури: відновлення зруйнованих закладів, облаштування укриттів, забезпечення закладів альтернативними джерелами електроенергії, засобами зв’язку та опалення. Саме ця підготовка дала можливість не зупиняти освітній процес під час масштабних відключень електроенергії наприкінці 2025 року. Для сільських територій залишаються актуальними проблеми нестабільного інтернет-зв’язку, низької відвідуваності онлайн-уроків та накопичення освітніх втрат. Тому громади змушені поєднувати різні формати навчання та шукати додаткові способи підтримки учнів, які через безпекові чи логістичні причини не можуть регулярно відвідувати школу.

Експерти, які вивчають ситуацію на Сумщині, також наголошують на необхідності продовження освітніх реформ, зокрема впровадження профільної старшої школи. На думку фахівців GoGlobal, саме профільне навчання може стати інструментом надолуження освітніх втрат, оскільки допоможе старшокласникам зосередитися на предметах і компетентностях, необхідних для подальшого навчання та професійної реалізації. Одночасно це сприятиме підвищенню мотивації до навчання та відновленню навичок самовизначення, які суттєво постраждали внаслідок тривалого навчання в умовах війни.

“Я вважаю реформування саме зараз життєво необхідним, зважаючи на наш досвід і аналітику щодо старшокласників, - впевнена Тетяна Коврига, директорка освітньої фундації GoGlobal, що займається надолуженням освітніх втрат, - У них є нагальна потреба в самовизначенні подальших траєкторій розвитку та самореалізації. Кілька років на них впливала відсутність соціалізації, переважна більшість підлітків не відвідує школи очно, вчаться онлайн з нестабільним доступом до електрики, зв’язку, з перервами на тривоги та обстріли”.

Команда GoGlobal відмічає, що сьогоднішні випускники неймовірно сильні діти, які прагнуть добитися своїх цілей. Тому важливо розпочати профільне навчання, яке дозволить, з одного боку, розвантажити, а з іншого, сконцентрувати підлітків на тому, що вони вважають важливим для своїх подальших навчальних чи кар’єрних траєкторій.

Тож, щоб покращити навчальні здобутки учнів вочевидь треба розширювати пошук рішень для подолання психоемоційних наслідків. Експерти дедалі більше наголошують на необхідності програм психологічної підтримки дітей та педагогів. Одним із перспективних напрямів можуть стати короткострокові освітні обміни, виїзні навчальні сесії та тимчасове перебування школярів у більш безпечних регіонах України. Такі заходи можуть не лише покращувати емоційний стан дітей, а й підтримувати мотивацію до навчання та розвиток соціальних навичок. І ці приклади, які демонструють громадські організації, варто масштабувати та підтримувати коштом держави.

Констатуємо, що наразі працює кілька державних ініціатив, як-то “Школа офлайн” та впровадження українознавчого компонента для дітей, що вчаться з-за кордону, та особливий режим менторства для дітей з ТОТ, але системна державна політика тільки починає створюватися. Зусилля громадських організацій та реформування старшої профільної школи вкладаються в парадигму створення таких умов.

“Дійсно, треба думати про додаткову підтримку в навчальному процесі. Це не має бути повторення цілого навчального року, але це можуть бути різні форми підтримки. І вже є законопроект, прийнятий в першому читанні, який ми з командою розробили про додаткові заходи підтримки для вразливих категорій в сфері освіти, - відповідаючи на запитання медіа НУШ, заявила народна депутатка Інна Совсун.- І там йдеться саме про широкий спектр категорій, які [мають освітні втрати] через зовнішні обставини: війну, загибель рідних, знаходження на прифронтових територіях тощо. Ми цим дітям, фактично, зараз нічого не даємо, крім того, що пропонуємо пільгу при вступі після закінчення школи… І тому ініціатива цього законопроекту саме про те, щоб давати додаткові заняття, літні курси, нульовий курс в університеті, залежно від потреби конкретної дитини, аби ці діти могли надолужити освітні втрати”.

Деокупація не означає повернення до довоєнної школи

Досвід Чернігівщини та Сумщини показує, що деокупація створює можливість для відновлення освітньої системи, але її подальша траєкторія залежить передусім від безпекової ситуації. На Чернігівщині кількість закладів загальної середньої освіти за цей час скоротилася з 402 до 323, однак частка шкіл, які працюють очно, зросла з 26,4% у 2023 році до 73,1% у 2026-му. Це свідчить про високу адаптивність системи та результативність інвестицій у відновлення й безпекову інфраструктуру.

Сумщина після деокупації розвивається за іншим сценарієм. Освітню мережу вдалося зберегти без критичних кадрових втрат, проте через постійні обстріли та погіршення безпекової ситуації частка закладів, що працюють очно, скоротилася: у 2026 році це лише 5,5% шкіл. Натомість 74,6% закладів працюють у змішаному форматі, ще 19,9% — дистанційно. Із 98,4 тисячі учнів, які навчалися в області до повномасштабного вторгнення, у системі залишаються 79 570.; понад 8,8 тисячі дітей були евакуйовані з громад, а 8 499 продовжують перебувати за кордоном.

Отже, сама деокупація не гарантує повернення до стабільного очного навчання. Важливо не лише відновлювати пошкоджені школи, а й оцінювати довгострокові безпекові ризики. У прикордонних громадах, де заклади можуть зазнавати повторних руйнувань, не завжди доцільно відбудовувати освітню мережу в тому самому вигляді, у якому вона існувала до війни. Потрібні безпечні освітні простори, модульні рішення, використання інших приміщень громад та можливість швидко переходити між очним, змішаним і дистанційним форматами.

Водночас відновлення інфраструктури вирішує лише частину проблеми. Після кількох років війни освітні втрати дедалі більше пов’язані не тільки з пропущеним матеріалом, відсутністю електрики чи інтернету, а й із тривалим стресом, втомою, тривожністю, втратою мотивації та дефіцитом живого спілкування. Тому політика відновлення освіти після окупації має включати системну психологічну підтримку дітей і педагогів, освітні обміни, виїзні навчальні сесії та інші формати соціалізації.

Подолання освітніх втрат також потребує різних рішень на різних рівнях.

• держава має забезпечувати доступ до освіти та системні програми підтримки вразливих груп;
• громади — створювати безпечні місця для очної взаємодії дітей, навіть якщо основне навчання залишається дистанційним;
• школи й учителі — діагностувати прогалини та використовувати адресну підтримку, міжкласні групи, додаткові заняття, літні школи й інші інструменти надолуження.

“Рівень рішень для держави — працювати над доступом до освіти. Для громади — впроваджувати тимчасові модульні школи, програми на базі різних приміщень — клубів, бібліотек тощо, де діти, які навчаються онлайн, могли б зустрічатися, отримувати консультації, спілкуватися. Такі практики вже широко впроваджуються за підтримки громадського сектору, — пояснює Олена Лінник, дослідниця, докторка педагогічних наук, співавторка посібника “Надолуження освітніх втрат. Крок за кроком”. — На рівні шкіл та вчителів потрібен інструментарій, який дозволяє діагностувати й долати втрати в конкретному класі. Це може бути перерозподіл навчального матеріалу, формування міжкласних груп, адресна підтримка дітей, літні школи чи школи “на канікулах”. Цікавим є й досвід залучення студентів із високим рівнем підготовки до роботи з учнями з прифронтових територій”.

Окремо важливо не зупиняти реформу старшої профільної школи. Для прифронтових територій вона може потребувати спеціальних рішень — зокрема опорних ліцеїв у безпечніших громадах, гуртожитків або періодичних очних навчальних сесій. Для старшокласників це не лише можливість працювати в лабораторіях і надолужувати освітні втрати, а й спосіб відновити соціалізацію, мотивацію та здатність планувати подальшу освітню і професійну траєкторію.

Таким чином, головний урок Чернігівщини та Сумщини полягає в тому, що відновлення освіти після деокупації — це не повернення до системи, яка існувала до війни. Довгострокова стійкість залежить від здатності держави й громад одночасно забезпечувати безпеку, гнучкість освітньої мережі, подолання освітніх втрат, психологічне благополуччя та мотивацію дітей і педагогів.

Нагадаємо, всі дані в цьому дослідженні наведено станом на 2025/2026 рік. В літні місяці росія суттєво наростила інтенсивні удари по цивільній інфраструктурі як Сумської, так і Чергівської областей і не припиняє їх. Тобто вже з 1 вересня картина може змінитись. Медіа НУШ слідкуватиме за динамікою освітньої ситуації в прифронтових регіонах і надалі.

Фото автора, Суспільне Чернігів та Суспільне Суми, з FB-сторінок Конотопської початкової школи “Лідер” та голови Чернігівської ОДА В’ячеслава Чауса