Чому у прифронтових Близнюках зростає кількість класів, вчитель отримує в середньому 38 тисяч, а учні мають стипендії за відвідування школи без прогулів: кейс від Генадія Короля

Колишній вчитель та директор школи Геннадій Король вже двадцять років очолює Близнюківську громаду Харківщини, що розташована на стику Донецької, Дніпропетровської та Харківської областей і в яку крім адміністративного центру — селища Близнюки входить ще 96 сіл. В це важко повірити, але попри близькість до лінії фронту (від 38 до 100 кілометрів) громада не тільки не втрачає населення, а навіть зростає. Сюди їдуть працювати молоді вчителі, на будівництво підземних шкіл вдалось залучити мільярд гривень, а учні отримують тисячу за відвідування школи без прогулів. Розкриваємо секрети успіху невеличкої громади, що творить дива місцевого самоврядування та дієвої підтримки освіти.

В Близнюках до повномасштабного вторгнення проживало 17000 мешканців, зараз — 23000.

Місцевих утримує, а переселенців приваблює можливість мати житло, роботу, мешкати там, де впроваджується велика кількість соціальних та інфраструктурних проєктів, в тому числі будівництво підземних закладів освіти. За декілька років на це вдалося залучити мільярд (!!!) гривень інвестицій.

Красномовна деталь - незважаючи на надзвичайну зайнятість, Геннадій Степанович завжди прагне хоч на п’ять хвилин забігти до школи, де він працював, щоб поспілкуватися з учнями. Це, мабуть, додає йому наснаги та трошки полегшує відчуття провини за те, що змінив педагогіку на місцеве самоврядування.

Багато в чому нестандартний погляд Короля на українську освіту та роль вчителя у зростанні особистості, запровадження ним дієвої мотивації для залучення в школи молодих фахівців та фінансових стимулів для старшокласників плюс безліч цікавих новацій гідні того, щоб розповісти про них широкому загалу.

Тож в цій публікації про таке:

✔ чому для сучасних вчителів харизма є не менш важливою, ніж знання та досвід;

✔ як учні на дистанційці стали своєрідними заручниками деяких батьків та педагогів і що з цим робити;

✔ через що 13-річним дітям призначають антидепресанти;

✔ чому в близнюківських школах безпечніше ніж вдома;

✔ чому на заняттях “Захисту України” дівчата активніші, ніж хлопці;

✔ як сталося, що в той час коли в країні закриваються деякі школи, в Близнюках відкриваються нові класи.

Про моральний обов’язок

Геннадій Король народився в селі Новопавлівка Близнюківського району. Вищу освіту отримав в Харківському державному педагогічному інституті імені Григорія Сковороди. Викладав в декількох школах біологію та хімію, в 1997 році увійшов у десятку кращих в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу “Вчитель року” в Харківській області. Вчителював у Близнюках, був завучем та директором місцевої школи. В 2003 році після закінчення Харківського регіонального інституту державного управління отримав диплом магістра. І це було цілком логічним, бо на той час Геннадій Король вже чітко розумів: якість та розвиток освіти напряму залежить від створення необхідних умов.

Геннадій Степанович працював на різних посадах в селищній раді, а в квітні 2006 року його обрали Близнюківським селищним головою. З тих пір Король очолює місцеве самоврядування і вважає, що педагогам не легше від того, що на чолі громади колега, який зсередини знає про всі проблеми та нюанси професії.

У 2014-2015 роках Геннадій Король брав участь в Антитерористичній операції. Став він на захист країни і в лютому 2022-го, в перший ж день повномасштабного вторгнення.

“Коли я залишив громаду, щоб іти до Збройних сил, дехто мені дорікав: “Ти не мав права, ти нас кинув”. І я дійсно міг би не йти. Але коли бачиш тих, з ким служив в АТО, організовуєш для них автобуси, проводжаєш, а вони запитують: “Ти з нами?”, то що мені відповісти? “Ні, я почекаю?” Демобілізувався я 15 грудня 2022 року через важкий стан тата. Повернувся до роботи з докорами сумління. Їжджу до своїх побратимів, обіймаю їх зі сльозами на очах, вибачаюся. Вони мені говорять: “Та Степанович, ми ж розуміємо - в кожного своя дорога”.
Під час служби в лавах ЗСУ Король хвилювався, чи впорається його команда з викликами, тримав руку на пульсі громади через колег, а також завдяки дружині Оксані, яка працює лікаркою-педіатром. Для місцевих вона ж була своєрідним індикатором безпекової ситуації: зранку хтось обов’язково відкривав двері до кабінету лікарки, а побачивши її, казав: “Якщо Оксана Дмитрівна на місці, можна з Близнюків не виїжджати”.

Коли Король був на фронті, в тилу прапор підхопила активна, розумна молодь, серед яких було багато його вже дорослих учнів. Вони ще зі школи навчилися не боятися труднощів і адекватно ставитися до випробувань.

“На початку війни, наших мешканців рятували цілеспрямовані, ініціативні молоді люди, які усвідомлювали ризики і знали, що робити. - Розповідає Геннадій Король. - Молодь не має тягаря неправильних рішень, який ми колись відчували в подібних обставинах, і не боїться брати на себе відповідальність”.

“Якщо в громаді є діти, значить, у неї є майбутнє”

На фото: День сім’ї у Близнюках

З лютого 2022 року Близнюківська громада стала другим домом для багатьох переселенців з Донбасу. Геннадій Король приділяє таким людям особливу увагу, бо вважає їх не тягарем, а ресурсом для розвитку.

“Мене дуже дратує, коли хтось каже, що переміщені особи — це наша проблема. Навпаки, це величезна можливість для розвитку громади! Насамперед це стосується шкіл. Поки інші громади їх закривають, бо нікому навчати, ми збільшуємо кількість класів і наймаємо нових вчителів. Тай взагалі - якщо в громаді є діти, значить, у неї є майбутнє”.

Близнюківський голова активно підтримує реформу освіти, хоч іноді доводиться приймати непопулярні рішення, наприклад, закривати школи з малою кількістю учнів: “Школа не може функціонувати, якщо в класі всього п’ять учнів, або коли, наприклад, зовсім немає восьмого класу, бо вісім років тому не було жодних першачків! Освіта — це не лише математика. Це також харчування, профілактика шкідливих звичок і психічне здоров’я. Діти щасливі, коли в їхніх класах по 30 учнів, та ще є футбольна чи волейбольна команда”.

За словами Геннадія Короля, через те, що громада перебуває на периферії області, раніше складалося враження, що про її існування держава взагалі не знає, а тепер вона надає всебічну підтримку:

• 140 мільйонів гривень від уряду було отримано на будівництво підземної школи в Близнюках, яка вже працює;
• 120 мільйонів гривень - на школу у Самійлівці, проєкт реалізовано;
• до Нового року будуть готові ще три об’єкти, які профінансував Фонд Говарда Баффета: підземні школи у Криштопівці та Добровіллі, а також підземний дитячий садок.

На кожен із цих трьох проєктів було виділено по 115 мільйонів гривень. І цей фонд лише один з десятка міжнародних партнерів громади!

Для інформації:

Станом на жовтень 2026 року Близнюківська селищна територіальна громада Лозівського району Харківської області має частковий офіційний статус зони бойових дій. Влітку 2026 року через зміну безпекової ситуації 19 її сіл було офіційно включено до актуального переліку територій можливих бойових дій.

На фото: в одній з підземних шкіл

“Для нас будівництво підземних закладів освіти є дуже важливим. Коли вирішено питання безпеки, у батьків не буде жодних сумнівів, чи віддавати туди своїх дітей”, – впевнений Король.

В той час, коли в деяких громадах намагаються економити на доплатах вчителів, в Близнюках на їх підтримку грошей не жаліють. Наприклад, молодим вчителям надають таку надбавку, щоб їхній фактичний дохід становив не менше 25000 гривень.

Декілька цифр щодо підтримки педагогів, які працюють офлайн:

✔ молодим вчителям громада доплачує таку суму, щоб на руки вони отримували не менше 25000 грн;

✔ середня зарплата педагогів з доплатами складає 38000 грн;

✔ можна заробити 50000 грн та вище, якщо брати класне керівництво, вести гуртки, студії, залучати гранти, разом з дітьми втілювати різні проєкти (кожний з цих пунктів додає балів при розрахунку доплат).

Запровадили в Близнюківській громаді також мотивацію для старшокласників: за відвідування школи без прогулів батьки десятикласників отримують їхні стипендії - щомісячно тисячу гривень.

І це вже має ефект — якщо колись в громаді не могли набрати і двох повних десятих класів, зараз їх вже три, а заявки на зачислення надходять і далі.

Ці ліцейські класі створили в якості експерименту до повноцінного запуску оновленої профільної школи, який запланований на 1 вересня 2027 року.

Геннадій Король до збільшення кількості класів ставиться з оптимізмом: “Більше класів — більше освітніх субвенцій, вища зарплата вчителів, а значить більше прибуткового податку залишається в громаді. Ось така економічна складова!”.

Не можна робити з дітей заручників

Особливий, я б навіть сказала, в чомусь особистий клопіт і навіть біль Геннадія Короля це діти, які сидять по хатах і навчаються онлайн. І ця “мода”, звісно, не сьогоднішнього дня, вона тягнеться ще з пандемії Ковіду. А повномасштабне вторгнення і тривала жорстока війна привели до того, що частина батьків як аксіому сприймають твердження, що вдома дитині безпечніше.

Статистика, яку озвучив Геннадій Степанович, дійсно приголомшує: з 1600 тисяч учнів громади тільки 900 відвідують школу, а з 700 дітей ВПО офлайн вчаться лише 200.

Щоб зрозуміти, які на то причини і що з цим робити, голова громади очікує з Міністерства освіти і науки експертну групу. Він категорично не згоден з версією, що дітей тримають вдома через близькість до лінії фронту: “В Україні, на жаль, зараз немає абсолютно безпечної території. А ми ж дітей заводимо не в звичайну школу, а в підземну, скоро запрацює такий же дитячий садок. Загалом маємо шість укриттів — п’ять в освітніх закладах і одне в медичному. Для дітей більш небезпечно, коли вони цілий день сидять вдома в тонкостінних будиночках, які 50-кілограмовий боєприпас легко знесе під самий фундамент. А наші підземні школи витримають й ракету, до того ж в кожній є резервне живлення, харчування, водичка. І звісно, поруч колектив, вчителі, лікарі”.

На фото: Школа-укриття: тут безпечно, зручно, гарно і затишно.

Геннадій Степанович впевнений, що навчання онлайн таке живуче через те, що це зручно батькам — не треба збирати дитину до школи, забезпечувати відповідним одягом, мати інший клопіт, вирішувати можливі конфлікти в класі або на вулиці. Зручно і багатьом вчителям, які знаходяться хто де — за кордоном, у більш безпечних регіонах України.

Але ж від зручностей дорослих страждають діти, які не мають реальних друзів, нормального спілкування з однолітками і повністю втрачають соціалізацію. Деякі випадки є дуже показовими.

Одна дівчинка зателефонувала в соціальну службу: “Мама не пускає до школи, допоможіть вмовити!”. Інша, тринадцятирічна підлітка, серед тих, кому через психологічний стан виписували антидепресанти. Батьки наважилися на навчання доньки в шкільному колективі, а за два тижні зізналися, що про таблетки вже й забули. Вперше за довгий час у дитини з’явилася цікавість до життя, вона навіть попросила купити їй гарний одяг, щоб “не гірше, ніж у Валі”.

“Ті ж хлопці десь там перетинаються на вулиці, місцеві розповідають переселенцям, що в школі класно. Вони щасливі, бо в них цікаве життя, а їх ровесники, на жаль, в цей же час сидять вдома, як ягнята. На Конгресі місцевих та регіональних влад я так і сказав: “Ви дітей зробили заручниками! До чого ми дожили: діти хочуть в школу, а батьки не пускають!” Про це ж саме я говорив і з тодішнім очільником МОН Оксеном Лісовим, який двічі був у Близнюках, і телефоном з нинішнім міністром Андрієм Бутенком”.

Вже зрозуміло, що проблему цю швидко не вирішити, але Геннадій Король не з тих, хто здається. Він шукає різні підходи, в тому числі економічні. Так переселенців, які потрапляють до списку очікування на житло, зразу ж попереджають про обов’язкову умову: ваші діти повинні відвідувати заняття в наших школах.

“З Луганської області забрали родину з одинадцятьма дітьми, купили їй будинок, але всі школярі повинні ходити до нас у школу. Для іншої родини з окупованої території теж зараз шукаємо належне житло. Щоб залучити до школи старшокласників, окрім щомісячної стипендії учням десятого класу надаємо так звані “оборонні облігації” з державної програми кредитування із дуже вигідною процентною ставкою. Продати їх можна буде тільки після закінчення дитиною школи. Думаю, на той час загальна сума може становити до 200 тисяч гривень”.

Сльозами не переможеш! Потрібен гонор та звитяга

Геннадій Король підкреслює: “оборонні облігації” державного займу - це не тільки спосіб заохочення до навчання, а й елемент патріотичного виховання: “Кошти не просто залишаються на рахунку дитини, вони використовуються для купівлі безпілотників, танків, ракет тощо”. За його словами, Близнюківська громада цього року перерахувала різним військовим частинам понад 30 мільйонів гривень та ще й близько 15 мільйонів витратили на закупівлю обладнання, техніки, необхідних матеріалів для армії.

На фото: На Всеукраїнському форумі “Захист України — 2026”.

Коли мова зайшла про курс “Захист України”, Король з посмішкою запитав: “А ви знаєте яка у нас особливість? Самі активні в цьому предметі — дівчата. Наша команда з десяти дівчат і одного хлопця виграла районний військово-патріотичний конкурс, потім обласний, захищала честь Харківщини на Закарпатті, на форумі “Захист України-2026”. Ви б бачили їхній вишкіл, як вони стріляють, крокують, шикуються! Оскільки я в свій час був сержантом навчального центру, добре знаю, скільки часу й сил необхідно, щоб цьому навчитись! Але ж залишається відкритим питання: чому в нашій команді майже самі дівчата? Тому що мами своїх синочків під спідниці поховали, залюбили, і тепер вони ні на що не здатні. А дівчата дуже активні й нічого не бояться. І ось коли у них вже дорослих народяться свої сини, це мабуть, буде зовсім інше покоління”.

У Геннадія Короля на все є власний чіткий погляд, іноді доволі категоричний, який, звісно, не всім подобається. Наприклад, Близнюківський голова вважає, що Україні, особливо під час війни, потрібен культ героїзму та звитяги, а не суму і горювання: “Сльозами не переможеш! Загиблі потребують пошани та вдячності, але на бордах діти та юнацтво повинні бачити фото гонорових, незламних воїнів, що вижили, вистояли й далі боронять країну!”

Цікава розмова вийшла й на тему, яким повинен бути шкільний вчитель, щоб діти поважали та навіть наслідували йому. Мова не йшла про професійність, досвід, доброчинність. Ці риси мають бути за замовчуванням. Ми говорили про харизму, креативність, здатність зацікавити і повести за собою.

“Це має бути вчитель, який йде по коридору, а всі хочуть бути таким, як він. Якщо це людина старшого віку, то це такий гуру, монах тибетський, а якщо молодий, то на ньому шкіра горить і все навколо. Як би самому не було важко, він повинен запалювати клас своєю енергією”.

В якості прикладу Геннадій Степанович згадав випадок зі свого життя. Зайшов він якось до старшокласників у бомбосховище і запитує: “Ну як там вірші? Вчите?”. Ті відповідають, шо ну які там вірші, кому вони потрібні і взагалі це не круто. А Король їм: “Ну про те, що це розвиває пам’ять, ви мабуть слухати не станете. Правда, згодом ще й образитеся на вчителів та батьків, що вас не переконали. Але, хлопці, знати вірші це вигідно! Ви ж знайомі з моєю дружиною? Ну так, вона вас всіх лікує! То зараз я розповім історію”.

І повідав, як у молодості довго залицявся до юної Оксани Дмитрівни і кликав її заміж.

А довгоочікуване “Так!” почув саме після натхненної декламації вірша Наталки Поклад “Якби не ти”.

“Уявляєте! Після того вірша вона не тільки заміж за мене вийшла, а ми вже 34 роки разом!” - після тих слів Короля хлопці немов прокинулися, а у дівчат з’явився блиск в очах.

Геннадій Степанович зауважує, що якщо він в свої 57 років знаходить, як зацікавити учнів, то й молоді вчителі зможуть.

“Звісно, зараз складна ситуація. Але ж ми забули, що діти повинні мати почуття, попри все радіти життю. Якщо хтось не помітив - світ змінився радикально, а з ним і діти. А деякі вчителі, на жаль, ще ні. Особливо ті, що роками викладали онлайн. Вчитель хоче, щоб учень сидів собі тихенько, ручки на парті, щоб не повертався, не балувався, не розмовляв і тільки виконував команди. Але цього не буде. Я помітив, що коли на учнів кричать, їм (особливо старшим) не страшно, вони навіть можуть з цього сміятися, або знімати конфлікт на телефон. Для порозуміння є інші шляхи”.

Геннадій Король вважає, що багато важливого дітям можна донести завдяки цікавому, креативному викладанню матеріалу, позитивному ставленню та таким же емоціям. А для цього вчитель має бути дуже харизматичним, азартним, і як би це не було важко, іноді навіть одягати маску щасливої людини, бо дитинство, молодість не час, коли хочеться розділити чийсь сум: “Тоді, можливо, хтось з цих учнів теж колись захоче стати вчителем. Серед моїх таких багато”.

Фото: МОН та Близнюківської селищної ради