Не суперники, а партнери – як керівники шкіл співпрацюють з батьками

Вже понад рік у Києві школи намагаються відійти від традиційних батьківських зборів і запровадити цікаві методи взаємодії з батьками. Директорки трьох київських шкіл розповідають“Новій українській школі” про нові формати батьківських зборів, спілкування з батьками і пошуки розуміння.

Тетяна Осадча, директорка 8 школи

У 2015-му ми запровадили формат індивідуальних зустрічей батьків з усіма вчителями у їхніх кабінетах. У визначений день упродовж кількох годин батьки могли приходити, щоб поспілкуватися про успіхи і проблеми своїх дітей. Спершу це був хаос, бо до одного вчителя могла бути черга, а до іншого – нікого.

Згодом ми ввели систему електронної реєстрації на зустрічі через сайт школи на визначений час.

Зараз ми проводимо зустрічі впродовж трьох днів. Вчитель може підготуватися, взяти зошити з контрольними і лабораторними, подивитися на оцінки кожної дитини. Він знає, хто прийде і про що говорити.

На початку цього року ми провели установчу конференцію для паралелей: звітували про те, що зроблено у школі, про плани на рік, про участь у проектах, зміни в освітньому процесі. Збиралися в актовій залі. Було важко, бо у нас на паралелі по 4-5 класів, школа велика.

Чому добре робити такі збори саме для батьків учнів однієї паралелі? Бо, наприклад, ДПА цікавить саме (і тільки) батьків учнів 9 класів.

Інколи уроки в нас проводять батьки. Їм є, що показати: якось фізику вів дідусь-авіаконструктор, який показував на практиці, для чого її потрібно вивчати. Є мами, які вели математику, бо були впевнені, що вчитель не так пояснює. Ми потім робимо рефлексію цих днів разом з батьками і вчителями. Так нам вдається краще розуміти одне одного.

Щомісяця в нас є батьківські дні або батьківські сесії (з назвою ми ще не визначилися). У цей день батьки можуть вільно завітати на урок до своєї дитини без попереднього узгодження з вчителем. Якщо є питання, на уроці батьки можуть все побачити і потім обговорити. Звичайно, вчителі знають про такий день і можуть проводити уроки дещо по-іншому.

Я наголошую вчителям, що батьки – теж учасники освітнього процесу, їх треба зробити своїми спільниками, партнерами. Але вчителям важко погодитися на таку відкритість, бо деякі сприймають батьків на уроках як контроль. Разом з психологом я намагаюсь показати, що батьки не йдуть перевіряти. У них просто є запитання і, можливо, недовіра. Вчителю треба спрацювати так, щоб налаштувати батьків до себе. Від таких зустрічей є результати. Інколи батьки бачать, що діти розповідають не зовсім те, що є насправді.

Найважче в роботі з батьками – знайти точки дотику, в яких ми можемо співпрацювати. У мене є вчителька третього класу, яка щочверті запрошує до себе батьків показати уроки і як змінюються діти. Там же є мама, яка веде у фейсбук трансляцію для інших батьків. У цьому класі, де вчитель знайшов форми співпраці з батьками, – найменше проблем.

“Є мами, які вели математику, бо були впевнені, що вчитель не так пояснює. Ми робимо рефлексію, так нам вдається краще розуміти одне одного”. Фото: автор – [email protected], Depositphotos

Ми не відмовились від традиційних батьківських зборів, але у нас вони з елементами тренінгів. Одна наша вчителька зробила цикл тренінгів про толерантність. Якщо на перший прийшли десь половина батьків з класу, то на останньому були всі.

Інша вчителька проводить збори за круглим столом. П’ють чай і обговорюють проблеми. Я це навіть зборами не можу назвати. І в цьому 11 класі діти дружні, й батьки згуртовані.

Частіше ніж раз на чверть зустрічі з батьками ми не проводимо, бо це забирає багато часу. Нам треба задовольнити потреби всіх учасників освітнього процесу. Вчителі теж не можуть сидіти весь час у школі.

Галина Поварчук, директорка Печерської гімназії №75

Батьківські збори в нас цікаві. Відбуваються двічі на рік у кінці кожного семестру, коли більшість контрольних і практичних проаналізовано, але ще є час щось виправити. Тривають зустрічі з 18-ї до 20:30. У нас є велика рекреаційна зона (у коридорі квадратної форми). Там ми розставляємо парти. На кожній – аркуш з іменем вчителя та інформацією про те, що і в яких класах той чи та викладає. Батьки самі обирають, з ким спілкуватися.

Такий формат у нас з 2007 року. Тоді ми побачили, що батьки не дуже комфортно почуваються, коли все говориться на загал.

У початковій школі формат зустрічей інший. Для першого класу вони відбуваються на початку і в кінці року. У кінці кожна мама отримує конверт, в якому описані досягнення її дитини, а також те, на що потрібно звернути увагу.

Ми порівнюємо дитину не з іншими, а тільки з нею самою.

Завдяки таким листам, батьки завжди знаходять, як виправити ситуацію. Літо довге – можна над чимось попрацювати.

У нас дуже багато заходів, в яких беруть участь і діти, і батьки: вечорниці, “Що? Де? Коли?”, екскурсії. Кожен класний керівник знає, який його клас і які батьки. Є батьки, які беруть участь тільки як глядачі.

Батьки учнів 8-Б класу їздять на екскурсії з дітьми по всій країні. До 1 вересня класна керівниця пише, яка в цьому році програма, що будуть вивчати і які екскурсії можна підв’язати до вивчення цих тем.

Велика кількість екскурсій у нас з початкової школи, тому діти це приймають. Якщо ж починати пропонувати з 8-9 класу, то в учнів з’являється питання “навіщо?”.

Найважче навчити батьків розуміти, що вони теж несуть відповідальність за дитину, яку відвели в школу. Більшість хочуть перекласти провину за незасвоєний матеріал чи погану оцінку на вчителя. Батьків зазвичай цікавить результат, і коли його нема – не запитують, що вони зробили не так, а питають у дитини. А дитина каже, що не подобається вчительці.

Але коли батьки сідають навпроти вчителя і бачать, що у своїх роботах дитина постійно повторює типові помилки, то більш адекватно сприймають ситуацію. Їм можна пояснити, що це незнання взялося з того, що в певний момент дітей не контролювали. Якщо ти регулярно робиш домашні завдання – типові помилки зникають. Батькам просто треба приділити трохи часу.

“Завдяки листам, батьки завжди знаходять, як виправити ситуацію”. Фото: автор – iofoto, Depositphotos

Ірина Чернілевська, директорка 179-ї гімназії (Київ)

У цьому році ми зробили нестандартні збори для батьків першокласників. Після першого тижня навчання дітей у гімназії провели анкетування: запитали у батьків про їхні враження, про який вид діяльності діти розказують вдома, наскільки втомлюються; зібрали відгуки про харчування, просили побудувати парадигму очікувань: чого б батьки хотіли, що для них головне.

За результатами анкетування, 10% батьків вказали, що мають високий рівень обізнаності стосовно НУШ, 80% – середній і 10% – поверхневий. Але всі сказали, що хочуть знати більше. Також всі відзначили, що у дітей позитивне налаштування на школу і вони з задоволенням сюди йдуть.

У нас п’ять класів на паралелі, тому проводили зустріч два дні. Щоб батьки не порівнювали вчителів, їх вела я. Батьки розділились на групи і йшли по станціях. На першій був міні-тренінг про Lego: чому це не іграшка, і як за допомогою нього можна вчитися. Потім батьки переходили на станцію англійської, де вчителі розповідали про свої вимоги, показували завдання і як потрібно працювати в школі, щоб вивчити мову. Наступну станцію присвятили музиці, малюванню, фізкультурі й гурткам.

Після станцій ми всі зібралися в актовій залі. Там узагальнили інформацію щодо оцінювання адаптації дітей. Впоралися за годину.

Батьки були вражені, бо можна багато розповідати, що таке НУШ і Lego, але можна це відчути через практичну діяльність.

Зараз ми готуємо другу серію зустрічей про те, чи відчувають батьки, що діти вчаться. Також маємо певні висновки психолога стосовно адаптації. Думаю, чим більше можливостей для діалогу – тим краще. Щось схоже хочемо провести з батьками 5-класників.

Ми маємо ще одну форму взаємодії, яка діє не перший рік. Шкільне харчування – це особлива тема. Але я вважаю, що нам немає, чого ховати. Ми запрошували групи батьків на один день, щоб вони подивилися, як відбувається харчування, самі скуштували їжу, вивчили технологічну карту. Мами поїли і надалі заохочували дітей.

Підібрати ідеальне меню, щоб подобалося всім – складно. Але головне – відкритість процесу і готовність до діалогу. Ми викладаємо на сайт двотижневе меню, тож батьки можуть підготувати дитину. Бо діти не будуть їсти те, чого вони не їдять вдома.

Ще був випадок, коли дівчинка сфотографувала, як працівниця на роздачі пальцем притримала сосиску. Батьки два місця у Вайбері обговорювали, так це було чи ні. Коли це дійшло до мене, я вирішила ситуацію за дві хвилини: у нас з’явилися щипці, одноразові рукавички і всі стали щасливі. Не можна не чути і не бачити критичні моменти. Треба розуміти, що в цій справі ми не суперники, а партнери.

Звичайно, серед батьків 1346-ти учнів є ті, хто вважають, що нічого нам не повинні, а ми їм – все. Так само є вчителі, які не вважають роботу з батьками необхідною. А у мене як у директора немає важелів залучити їх до зустрічей. Питання робочого часу вчителя – це окрема тема. Бо є батьки, які вважають, що про їхню дитину мають право говорити з вчителем будь-коли. Тому важливо шукати формат, де і час вчителя цінується й використовується адекватно.

Ми ще вивчаємо через анкети, як це все робити.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Цей матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Титульне фото: автор – AlexLipa, Depositphotos