Інклюзія по-канадськи. Як навчають дітей з ООП за океаном

Продовжуємо серію публікацій про інклюзивну освіту в Канаді. Вже опублікувано текст про загальні підходи до інклюзії та рівності. Ця публікація – про особливості організації роботи в інклюзивних класах.

Як у Канаді визначають, що дитині потрібна додаткова підтримка, як навчають в інклюзивних класах та як готують спеціалістів. Відповіді – у цьому тексті.

Хто допомагає дитині в інклюзивному класі

Усі загальноосвітні школи в Канаді інклюзивні. Проте залишилися і спеціальні школи, обладнані необхідною технікою, матеріалами, з потрібним персоналом. Часом дітям з важкими порушеннями складно інтегруватися у звичайний клас, тому вони навчаються в таких школах.

Наприклад, у провінції Онтаріо школярам, які мають поведінкові, комунікаційні, інтелектуальні, фізичні або численні особливі потреби (multiple exceptionalities), пропонують спеціальні освітні програми та / або послуги. Вони насамперед складаються з інструкцій та оцінок, які відрізняються від прийнятих у школі загалом.

Міністерство освіти Онтаріо розробило програму спеціальної освіти від дитячого садка до 12 класу, посібник з питань політики та ресурсів (2017) для підтримки педагогів у впровадженні ефективних програм та / або послуг для школярів з особливими освітніми потребами, зразки стандартного та індивідуального плану навчання.

Залежно від інвалідності дитини, учителю в звичайному класі допомагає або вчитель спеціальної освіти (Special Education Teacher, SET), або асистент освіти (Educational Assistant, EA).

Усі загальноосвітні школи в Канаді інклюзивні. Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Проте не завжди у школах достатньо фінансування, щоб утримувати в штаті необхідну кількість спеціальних учителів і асистентів. Буває й так, що коли батьки дитини з особливими освітніми потребами звертаються до управління освіти (School board) їхнього міста чи району, щоб оформити дитину в школу, їм відповідають: “Саме в цій школі вчитель спеціальної освіти працює неповний день або лише кілька годин на тиждень”.

Хоча офіційно жодна школа не може відмовити потенційному учневі на підставі стану здоров’я. Якщо батьки дитини з ООП виявили бажання віддати її саме в цю школу, директор має вжити заходів для адаптації середовища або залучення відповідних спеціалістів, консультантів чи асистентів. Ці витрати має компенсувати місцевий бюджет.

Остаточно батьки самі вирішують, куди віддавати свою дитину на навчання: до звичайної школи, спеціальної чи залишити на домашньому навчанні.

Як готують вчителів

Підготовка педагогів до роботи в інклюзивних класах відбувається як у межах загального навчання, так і на спеціалізованих післядипломних курсах, магістерських програмах.

До роботи з дітьми залучені також інші спеціалісти – логопеди, психологи, фізичні терапевти та ерготерапевти. У школах передбачені команди спеціалістів – School based Learning team. Коли до класу потрапляє школяр з особливими освітніми потребами, класний керівник (regular classroom teacher) консультується з командою спеціалістів.

Микола Сварник, який координував компонент “Громадянське суспільство” Канадсько-українського проекту “Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні” і зараз живе в Канаді, каже, що

основна відмінність між спрямуванням спеціальної освіти в Канаді і дефектологічно-психологічної науки в Україні в тому, що тут завжди будують навчальну програму насамперед на спроможностях і сильних сторонах, а в Україні – вивчають дефекти і відхилення та намагаються компенсувати їх, підтягуючи дитину до “норми”.

“Друга відмінність – це орієнтація в Україні на інтернатну систему. У Канаді ж спеціалістів орієнтують на вивчення конкретних індивідуальних особливостей дитини, оскільки інтернатної системи не існує”.

Ольга Рашкевич, яка працює вчителькою французької мови в одній з державних шкіл Торонто, свого часу писала дисертацію про рекомендації до навчальних програм для дітей з особливими освітніми потребами. Каже, усе залежить від учителя і бажання саморозвитку.

“З мого погляду, кожна дитина особлива і вимагає іншого підходу. У Канаді є спеціальні курси для вчителів (Special Education Additional Qualifications courses). Це як курси післядипломної освіти. У своїй дисертації я пропонувала, щоб такі програми були обов’язковими в підготовці кожного вчителя”.

Під час навчання в університеті майбутні педагоги добровільно вирішують, чи брати їм курс про навчання дітей з особливими освітніми потребами.

Іванна Курусенко має великий стаж роботи вчителем спеціальної освіти. Багато років працює у школах, підпорядкованих управлінню освіти – Toronto Catholic District School Board. Вона закінчила спеціальні курси, про які згадує Ольга Рашкевич.

Однак, за словами Іванни Курусенко, вчителі швидше і ефективніше навчаються, саме працюючи в інклюзивних класах. Тому ніхто не вимагає від них сертифікатів. Вони швидше самі прагнуть підвищити свою кваліфікацію, відвідуючи семінари, тренінги, воркшопи, вивчаючи літературу і доробки інших вчителів.

“Постійно треба вчитися, незважаючи, скільки тобі років, і брати до уваги безліч факторів – діагнози дітей, вікові і поведінкові особливості. А ще потрібно передбачати і запобігати конфліктним ситуаціям. У мене, як у вчителя спеціальної освіти, має бути стратегія, або план Б, на будь-яку непередбачувану ситуацію“.

“Працюючи в інклюзивному класі, маєш бути готовий швидко реагувати, розв’язувати непрості завдання і ухвалювати нестандартні рішення”, – додає директорка української суботньої школи ім. Юрія Липи в Торонто Оксана Соколик. – Діапазон умінь і здібностей часом такий великий, що кожен урок перетворюється на нелегкий, але захопливий квест.

Працювати, скажу чесно, не легко. Залежить і від настрою дитини, і від її самопочуття. Але яка велика радість, коли бачиш, як прогресує учень, який здавалося б, не мав шансів за інших умов”.

“Кожен урок перетворюється на нелегкий, але захопливий квест”. Фото: автор – agencyby, Depositphotos

Для вчителів завжди є можливість відвідувати workshops. Іванна Курусенко пройшла на початку три навчальні тренінги. Раніше працювала в класі, де були лише діти з комплексними порушеннями. Їх називають класи спеціальної освіти (special education class) і вони є в багатьох школах. Це були діти з різними освітніми потребами, різного розвитку і віку.

У такому класі на 8 дітей, крім неї, було 3-4 освітні асистенти. Буває, що асистентам доводиться працювати не в одному, а в кількох класах одночасно, де також навчаються діти з освітніми потребами.

Іванна Курусенко розповідає, що завжди намагається допомагати іншим вчителям, в яких бракує досвіду роботи в інклюзивних класах. Зранку до уроків, під час ланчу, після занять вона консультує, дає поради з власного досвіду, рекомендує онлайн-ресурси, семінари і тренінги.

Особливості навчання дітей

Спеціальних підручників для дітей з особливими освітніми потребами немає. Якщо в школі є незрячі діти, там буде ресурсна кімната з брайлівським принтером, щоб роздрукувати навчальні матеріали, конспекти та щоб діти самі могли виконати відповідні письмові роботи.

Вчитель, у класі якого навчається дитина з ООП, особисто відповідальний за підготовку індивідуального навчального плану для такого учня. Так само на вчителеві лежить відповідальність за оцінювання, він може коригувати програму. Усе залежить від прогресу учня.

Оксана Соколик розповідає, що прогрес у дітей з особливими освітніми потребами може проявлятися неочікувано.

“У мене в класі була дитина з аутизмом, яка відмовлялася робити на уроці будь-що, крім малювання. На той момент вона захоплювалася качками. Дитина просила мене намалювати їй качечку, тож мій урок починався привітанням, молитвою, роздаванням завдання, а тоді я малювала качечку.

Потім я приносила розмальовки з качечками і давала їх дитині лише після того, як вона виконає якесь маленьке завдання. Вона рідко працювала разом з усіма дітьми і здавалося, що повністю занурена в малювання. Інколи її вдавалося залучати до роботи через спів та гру, ми розігрували мінівистави з діалогами і піснями.

Моїм приємним здивуванням було, коли ця дитина, “просто перебуваючи” в класі, навчилася читати, писати, співати і навіть декламувати. Вона все чула і сприймала, навіть не беручи активну участь у навчальному процесі”.

У разі гострої необхідності, якщо вчитель бачить, що учень з особливими освітніми потребами не може опанувати програму, він звертається за додатковою допомогою і консультацією до спеціаліста – School based Learning team.

Є ресурсна кімната (resource room), де учням з особливими освітніми потребами можуть надати додаткову допомогу саме вчителі спеціальної освіти – посприяти в підготовці проекту, вирішенні певних завдань.

І добре, за словами Іванни Курусенко, коли співпраця відбувається саме на рівні “класний учитель – вчитель спеціальної освіти”. Тоді легше планувати навчальний процес і працювати над тим, що не виходить. Наприклад, одразу в кількох класах є діти з особливими освітніми потребами, які мають проблеми з пунктуацією. Тоді вони працюють над цим у маленьких групах саме в цих ресурсних кімнатах з вчителями спеціальної освіти. Окремі заняття відбуваються відповідно до індивідуальної програми школяра.

Освітні асистенти допомагають тим учням, яким потрібна індивідуальна допомога. Вони не виконують за дитину завдання на уроках чи побутові функції, а підтримують їх у виконанні індивідуальних завдань, заохочують до специфічних навчальних дій чи допомагають засвоїти якусь навичку. Якщо необхідно, можуть повести в туалет, але паралельно навчають дитину бути самостійнішою.

У деяких школах є поведінкові уроки (behavioural classes), на яких учні моделюють різні ситуації – чому мені страшно, що може мене заспокоїти, як вийти з фрустрації, як зрозуміти мої почуття. На ці уроки можуть залежно від потреб привозити школярів з особливими освітніми потребами з інших шкіл.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos