Гроші на включення – як фінансують інклюзію різні країни

“Нова українська школа” публікує переказ головних тез щодо способів фінансування інклюзивного навчання з Глобального моніторингу освіти ЮНЕСКО “Інклюзія й освіта: усі означає всі”.

Є три основні різновиди фінансування інклюзії:

• Уряди проводять загальну політику фінансування місцевих органів влади чи шкіл. Така політика або забезпечує, щоби кожен орган влади чи школа отримували однакову кількість ресурсів на одного учня (рівність), або ж враховує особливості районів чи шкіл (справедливість). Політика може залежати від типу школи або типу фінансового, людського ресурсу, а також може доповнюватися конкретними програмами, що компенсують неблагополучні стани.
• Програми фінансування освіти можуть орієнтуватися на учнів та їхні сім’ї, а не на органи місцевого самоврядування та школи. Це може бути фінансова допомога (наприклад, стипендія), звільнення від оплати, або інша допомога: наприклад, у вигляді шкільного харчування.
• Є програми фінансування, які не стосуються освіти. Їх спрямовують на учнів та сім’ї й вони можуть впливати на справедливість та інклюзію в освіті. Як правило, це програми соцзахисту: грошові перекази або дитячі гранти з освітнім компонентом, спрямовані на розв’язання проблеми бідності.

ДЕЯКІ КРАЇНИ ВРАХОВУЮТЬ РІВНІСТЬ У ФІНАНСУВАННІ РЕГІОНІВ ЧИ ШКІЛ

Деякі країни передають кошти на місцевий рівень і можуть включити елемент фінансового перерозподілу для зменшення нерівності.

Тут йдеться про виділення коштів на навчальні матеріали, утримання школи, навчання вчителів чи поділ країни на освітні зони і спрямування коштів у ті, що найбільш потребують, для подолання нерівності.

Наприклад, в Аргентині федеральний уряд автоматично передає кошти провінціям. Правила фінансування прописані в законі і враховують сільське населення та дітей, не залучених до шкіл. Однак такий спосіб фінансування не враховує регіональних особливостей. Також існують не автоматичні грошові перекази від міністерства освіти провінціям у межах національних програм. Також провінції співфінансують освіту за рахунок своїх доходів. Це забезпечує основну частину загальних витрат на освіту.

Досі залишається дискусійним питання – фінансувати певні групи чи визначати причини, через які вони маргіналізовані.

Наприклад, діти-мігранти – загальна політична проблема в багатьох країнах із високим рівнем доходів, але статус мігранта рідко є фактором для додаткового фінансування шкіл.

Бельгія, Англія (Велика Британія), Ізраїль та Нідерланди менше або не концентруються на статусі мігрантів. Натомість, зосереджуються на пов’язаних факторах – соціально-економічний статус та рівень батьківської освіти.

ПРОГРАМИ ШКІЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ МОЖУТЬ ПОПУЛЯРИЗУВАТИ ІНКЛЮЗІЮ

Програми безкоштовного шкільного харчування є ключовою частиною стратегій зменшення бідності, а саме проблеми недоїдання. Вони також можуть сприяти справедливості та інклюзії, покращувати відвідуваність шкіл та результати навчання бідних учнів, оскільки краще харчування та здоров’я можуть впливати на увагу та пізнавальні функції.

Успішні програми забезпечують якісні страви та націлені на дітей, які можуть не отримувати їжу вдома. Проблемою залишається недостатній акцент на підвищенні рівня обізнаності сім’ї щодо харчування та якості перекусів.

НАВЧАЛЬНІ ПРОГРАМИ, СПРЯМОВАНІ НА УЧНІВ, КОМПЕНСУЮТЬ НЕСПРИЯТЛИВІ УМОВИ

Освітня політика може бути націлена не лише на регіони та школи, а й на окремих учнів та їхні сім’ї, щоби полегшити фінансові та інші обмеження.

Кілька країн пропонують звільнення від плати за окремі послуги, щоби покращити доступ до освіти дівчат, бідних та інших уразливих груп.

Наприклад, 2018 року Фінляндія запустила пілотну програму на 5 мільйонів євро. Вона надає фінансування муніципалітетам, які забезпечують безплатні послуги ранньої опіки та освіти (поняття ширше за просту підготовку до школи і передбачає розвиток соціального, емоційного, психологічного, когнітивного й фізичного складників, – ред.).

Стипендії – ще один поширений інструмент. Їх вплив на інклюзію залежить від механізму спрямування. Кілька таких програм покращили залученість у освіту дівчат. Зокрема, масштабна програма стипендії середньої школи, запроваджена в Бангладеші 1994 року, покращила успішність до 25%, шлюби стали пізнішими та з’явилися покращення щодо самостійного ухвалення рішень.

У Грузії, хоча більшість стипендій видавалися за заслуги, від 6% до 10% базувались на потребах (і частково на заслугах), щоби підтримати учнів у постраждалих від конфлікту чи віддалених районах, або ж представників мовних меншин.

УСУНЕННЯ НЕСПРИЯТЛИВОСТІ ПІД ЧАС РОЗПОДІЛУ РЕСУРСІВ

Урядам необхідно забезпечити справедливість не лише у сфері фінансування освіти, а й у розподілі ресурсів.

Наприклад, є така проблема з учителями. У країнах ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку) соціально-економічно неблагополучні школи та класи з більшою ймовірністю мають менш кваліфікованих учителів.

Урядам необхідно забезпечити справедливість не лише у сфері фінансування освіти, а й у розподілі ресурсів. Фото: автор – pressmaster, Depositphotos

Як варіант виходу з такої ситуації наводиться приклад із північно-східної Індії, де спеціальні школи перетворили на ресурсні центри, в яких учителі обмінюються знаннями й розвиваються. Там також здійснюють раннє втручання, розповсюджують допоміжні пристрої, навчальні набори та аудіокниги, проводять інклюзивне навчання та виготовляють навчальні матеріали.

Крім того, для інклюзії необхідний рівномірний розподіл підручників та навчальних матеріалів. Утім, деякі дослідження хоч і запевняють, що політика розповсюдження підручників необхідна для інклюзивного навчання, вона не є достатньою.

СОЦІАЛЬНІ ПРОГРАМИ, СПРЯМОВАНІ НА УЧНІВ, МОЖУТЬ КОМПЕНСУВАТИ ПРОГАЛИНИ В ОСВІТІ

Програми соціального захисту є прикладом того, як міжсекторна співпраця може сприяти інклюзії в освіті.

Так, грошові перекази, які запровадили в Латинській Америці у 90-х роках і які залежать від відвідування школи та використання медичних послуг, – мають позитивний вплив на зарахування до шкіл, відсоток відмов від навчання та закінчення навчання.

Програми, які мають у своїй основі певну умову, а також безумовні, спрямовані на подолання бідності та які впливають на інклюзію, є в багатьох інших частинах світу.

Туреччина проводить умовну програму переказу готівки з 2003 року. Початкове оцінювання виявило значні позитивні наслідки на рівень зарахування до середньої школи серед 14-17-річних дітей, особливо в сільській місцевості, де ймовірність зарахування зросла на 17%, а для хлопчиків аж на 23%.

Пізніше уряд розширив програму та продовжив її у травні 2017 року для охоплення сирійських та інших дітей-біженців. До червня 2019-го понад 500 тисяч учнів, які регулярно відвідують школу, отримували переказ від $6 до $10 на місяць; 83% сімей також отримали екстрені гранти соцзахисту в розмірі $20 на одного члена сім’ї на місяць.

МЕХАНІЗМИ ФІНАНСУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ДОБРЕ ЗАБЕЗПЕЧЕНИХ СИСТЕМ

Навіть у більш багатих країнах зазвичай не вистачає інформації про фінансування шкіл, особливо про те, як розподіляються ресурси на спеціальні та інклюзивні налаштування, або як розподіляються витрати між загальними та конкретними потребами.

Проєкт, який відображає, як 16 європейських країн фінансують інклюзивну освіту, виявив, що тільки в п’ятьох доступна ця інформація.

Кілька європейських країн змінили механізми фінансування інклюзивної освіти у відповідь на збільшення кількості учнів з інвалідністю та на потенційні викривлені стимули в механізмах фінансування.

Фінляндія реформувала систему фінансування 2009 року, коли частка учнів денної форми навчання спеціальної освіти досягла 8,5% (зростання на 3% за 10 років). Якщо раніше фінансування залежало від кількості учнів на спеціальній освіті, то тепер виділяються кошти на кожного учня (за певними винятками).

Метою було посилити підтримку в загальній освіті, яка пропонується на трьох рівнях:

• загальному та епізодичному для всіх учнів (мається на увазі, що будь-який учень може тимчасово потребувати підтримки, – ред.);
• посилена та систематизована для тих, хто потребують регулярної підтримки на основі педагогічної оцінки та плану навчання;
• спеціальна, заснована на індивідуалізованому плані навчання.

МЕХАНІЗМИ ФІНАНСУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ БІДНІШИХ СИСТЕМ

Деякі країни збільшили свої бюджети на покращення доступу до освіти для учнів з ООП, але підтримують підхід, орієнтований на цільову групу.

Наприклад, перекази міністерства фінансів Вірменії на одного студента з ООП в 4-5 разів більші, аніж для інших.

У бюджеті Маврикію на 2018/19 роки виділено кошти для створення органу спеціальних потреб у освіті. Крім цього, щорічну суму, яка виділяється на навчальні посібники, комунальні послуги, меблі та обладнання для учнів з ООП збільшили в 4 рази.

ВИСНОВКИ

• Міністерства освіти мають співпрацювати з іншими міністерствами й органами місцевого самоврядування, а також неурядовими організаціями, щоби сприяти інклюзії.
• Неузгоджені послуги й комунікаційні протоколи, погана координація й недостатнє фінансування призводять до поганої реалізації інклюзії та слабкої підзвітності.
• Спосіб фінансування регіонів, шкіл та учнів має більше спиратися на рівність, краще використовувати дані й перерозподіляти більше ресурсів, щоби компенсувати нерівність.
• Ідеального способу фінансування інклюзивної освіти нема, оскільки країни відрізняються “своєю історією, розумінням інклюзивної освіти та рівнів децентралізації”.
• Урядам потрібно сприяти синергії та заохочувати мережі до обміну ресурсами та можливостями розвитку потенціалу, наприклад, через блокові гранти в межах договорів про надання послуг із місцевою владою чи шкільними кластерами. Така автономія та гнучкість мають супроводжуватися механізмами забезпечення якості для моніторингу, чи досягають місцеві органи влади та школи результатів, пов’язаних з інклюзією.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – VadimVasenin, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber