Чому навчання з 5-ти років – це погана ідея. Розбираємо психологічний аспект

Про ідею початку навчання в школі з 5-ти років. Ідею, яку сьогодні озвучив наш т.в.о. міністра освіти і науки.

Вступне

Психологи й нейропсихологи рідко бачать готовність до школи в дітей 6-ти років. І я часто нагадую батькам, що між 6–7 роками “вміщаються” 5 років емоційного розвитку дитини.

Мотивація в дітей до 7-ми років – ігрова. Дуже рідко в сучасних дітей навчальна мотивація доростає і в 7 років.

Усе, що в навчанні до 7-ми років не є грою – виснажує дитину.

Нам важливо враховувати, що зараз доведеться відновлювати всіх дітей (вчителів, батьків) після пандемії. Причому, відновлювати на всіх рівнях. Навчальна мотивація проявляється там, де безпечно. І нам знадобиться час, щоб оцінити стан дітей, напрацювати досвід відновлення. Мені здається, усі можливі сили зараз важливо спрямовувати на це.

Концепція НУШ більшою мірою підготовлена ​​до роботи з дітьми 6-ти років, державний стандарт заточений під шестирічок. І підготовка й перепідготовка вчителів йде постійно. Але для того, щоби шестирічним дітям в 1 класі було зараз безпечно й було створене освітнє середовище – ще роботи й роботи. (Ми ж пам’ятаємо, як приймали багато вчителів реформу, і як їм непросто. І в моїй практиці – величезна кількість запитів про шкільну тривогу від сімей.)

Робота з 5-річною та із 6-річною дитиною – це два різні світи.

Може йтися лише про ігрове середовище, пріскул (так називають зазвичай рік підготовки до школи, у який діти багато грають у навчальні ігри та відпрацьовують соціальні навички, – ред.). У супроводі вчителів, підготовлених до роботи з дітьми саме цього віку. Ще раз повторю – діти 5-ти, 6-ти, 7-ми років – це три абсолютно різні групи дітей.

Нагадаю:

Найчастіше звертають увагу на інтелектуальну готовність до школи (вона містить увагу, пам’ять, мислення, сприйняття, уяву, мовлення, наявність предметно-специфічних знань, математичних уявлень, просторово-графічної підготовки й багато іншого). Для всього цього не вистачить зрілості префронтальної кори мозку, і все це ще неможливе в 5 років.

А ще є:

• Емоційна готовність до школи. Це, наприклад, здатність витримати розчарування, фрустрацію, вміння виконувати завдання, яке не подобається, вміння регулювати свою поведінку. І це нереально навіть для дітей 6-ти років;
• Соціальна готовність до школи. До неї, зокрема, належить і готовність бути частиною групи. А ще одна з ознак – розуміти значення правил і вміти їх дотримуватися (дитина 7-ми років уже вміє діяти – грати за правилами, ігри дітей 5–6-ти років ще егоцентричні, за своїми правилами).
• А ще є моторна готовність, фізична готовність, міцність імунітету.

В одному з матеріалів про неочевидні ознаки готовності до школи я перераховувала питання для спостереження за дитиною:

1. Наскільки дитина може витримати навантаження – бути якийсь час без мами?
2. Наскільки взаємини з батьками сприймаються як надійні. Дитина зможе проявляти активність, цікавість, тільки відштовхуючись від відчуття безпеки й підтримки в сім’ї. (Батьки лякали дитину тим, що залишать її в магазині, були непослідовними у своїх реакціях, а хлопчик чіплявся за руку і спідницю мами.)
3. Наскільки дитина справляється з напругою (розчаруванням), наприклад, коли їй не дали відразу ж бажаного – як вона впорається, якщо захоче відповісти, а вчитель викликав іншу дитину? Реакція може бути нейтральною, пасивною або агресивною – дитині важливо мати справу з тим, що не все їй відразу може належати, що іноді потрібно почекати. Їй важливо чути від нас “ні” – багато батьків бояться засмутити дитину, відмовляючи в тому, що належно. Так ми позбавляємо дитину можливості потренуватися, зіткнутися з напругою, яка в неї в житті обов’язково буде. Але вона може вчитися “витримувати” завдяки нашій тактовності й підтримці.
4. Навантаження спілкуванням. Наскільки дитина підготовлена – бачила, спілкувалася з різними людьми. (Чи є в неї досвід взаємодії, чи звертали ми взагалі її увагу на дітей і дорослих різних психотипів, тілесних типів, різного віку?)
5. Чи зможе дитина витримати напругу, коли на неї якийсь час не звертають персональної уваги (учитель, навіть найкращий, не зможе приділяти увагу тільки одному учневі)? Чи впорається з цим навантаженням дитина? Як буде поводитися – пустувати, плакати, проявляти агресію? Я би питала в батьків – чи часто вони дають планшет дитині, коли вона говорить “мені нудно”, чи грає хоч якийсь час сама, чи є в неї якась відповідальність вдома.
6. Навантаження “соціальністю”. Одна з ознак готовності до школи – вміння сприймати себе частиною групи. Чи розуміє дитина, що звертаються й до неї, коли звертаються до всієї групи? (Це чітко видно в першокласників, коли деякі діти не розгортають зошити, не виконують дії, поки до них не звернуться персонально. Або ж не реагують на слова: “Діти, учні, зробіть…”, поки вчитель не скаже: “Ваня, зроби”).
7. Чи може дитина дозволити собі попросити в нас (у інших людей) про допомогу – наскільки вона упевнена, що її підтримають?
8. Якщо дитина вчиться писати букви, вона говорить: “я намалювала букву” чи “я написала букву” (“намалювала” – ознака гри, творчої діяльності та мотивації; “написала” – уже навчальної)?
9. Наскільки дитина рухлива, розкута в рухах, наскільки ми дозволяємо або обмежуємо її рухову активність? Людина – складна система, у якій “усе впливає на все”. Координація рухів, фізична спрямована активність – пов’язані і з вольовою та емоційною сферами. І дітям важливо влучати в ціль, ловити й відштовхувати, підтримувати фізичну активність.
10. Чи є в дитини режим дня, правила, щось, що виконується регулярно (це впливає не тільки на можливість “витримувати” правила, а й на загальне відчуття безпеки)?
11. Наскільки дитина впевнена, що вона “хороша просто так”?

За роки практики я зустрічала дуже мало дітей, готових до шкільного життя в 6 років.

Я зустрічала, на жаль, не так багато дорослих, повністю укомплектованих до супроводу в школи шестирічок. Мені часто доводиться пояснювати вчителям, чому одна дитина 6-ти чи 8-ми років легко справляється з завданням, а інша, 6-ти чи 5-ти років – почне це робити за кілька місяців.

А якщо ми говоримо про перебування в школі 5-річок – це повинна бути взагалі зовсім інша школа. НЕ ШКОЛА, із зовсім іншим навчальним середовищем, із зовсім іншими підходом, стандартами, з абсолютно іншими фахівцями й завданнями.

Якщо ми напартачимо в навчанні дітей у 5 років – до 10-ти, коли вони увійдуть у передпідлітковий вік, повернути в школу їх буде вже неможливо.

Світлана Ройз, дитяча та сімейна психологиня