Теми статті: біологія, вчителям, математика, українська мова, фізика
1 Вересня 2021
50 920
0
1 вересня – саме час подумати про те, як захопити учнів навчанням. Цікавість – природна реакція будь-якої дитини. Малюку цікаво все, оскільки він тільки досліджує світ. Проте в школі цікавість до пізнання часто змінює гонитва за успішністю, де є оцінки й порівняння з іншими. Дорослішаючи, дитина часто дедалі менше орієнтується на свої зацікавлення. Головними стають очікування й вимоги дорослих.
“Нова українська школа” розпитала вчителів про те, як вони борються з нестачею зацікавленості навчанням у своїх учнів.
Читайте в статті про таке:
Пізнавальний інтерес – це необхідність вижити, зумовлена еволюцією, каже вчитель фізики й астрономії Чернівецького міського ліцею №1 й переможець Global Teache Prize Ukraine 2017 Пауль Пшенічка Людина, коли приходить у цей світ, має вижити. Вона досліджує, дивиться, що робиться навкруги, копіює.
“Інше питання, що цей інтерес відбивають спочатку батьки, потім – початкова школа, коли ініціативу дітей приглушують, потім – болісний перехід із початкової в середню школу, коли дитина губиться. Багато дітей не витримують ці обставини й опускаються на прості рефлекси – відеоігри, соцмережі, алкоголь тощо. А далі втримати зацікавлення дуже важко”.
Але є такі, які прориваються: “Я переконався, що в геніїв усередині є пружина, вони знають від самого початку, що хочуть. Вони настільки послідовно й неухильно слідують внутрішньому покликанню / драйву, що їх просто неможливо зупинити”.
Коли йдеться про зацікавлення, то перше, що кидається у вічі, – навіть не те, про що говорить дитина, а як вона говорить, каже сертифікована тьюторка, викладачка інтегрованого курсу Nature Sciences, що об’єднує хімію, фізику й біологію, в альтернативній школі Schooling Ольга Казакова.
“Тон голосу підвищується, дитина може говорити швидше, очі розширюються, з’являється усмішка. І не треба бути психологом, щоби це помітити”.
Зараз діти переважно живуть у стані “тут і тепер”, каже Ольга. Вони не дуже хочуть задумуватися про те, що буде потім.
“Сьогодні, коли все надто непередбачувано, нібито треба бути до всього готовим, але водночас встигнути отримати задоволення від того, що цікаво прямо тут і зараз, бо потім ніхто не знає, як воно буде”.
Цю цікавість, яка народжується в моменті, треба хапати, переконана вчителька.
“Можна зайти через точку зацікавлення. Перше, що я завжди питаю у своїх учнів: “Що вам цікаво взагалі, якщо не школа й не предмет. Чим ви живете?””.
Учителька математики та інформатики спеціалізованої ЗОШ №2 Чернігова Оксана Коваленко каже, що цікавість до навчання можна умовно поділити на дві частини: стимулювання цікавості під час уроку і пробудження цікавості до предмету.
“Якщо йдеться про урок, то я застосовую різні цікаві елементи. Якщо це робити постійно, то діти до цього звикають і очікують. Наприклад, у математиці підживлювати цікавість уроку можна нестандартними задачами. Часто пропоную задачі-загадки англійською мовою. Тоді розвивається білінгвальність і діти швидко включаються. Також створюю ребуси. Це оживляє зацікавленість дітей”.
Пауль Пшенічка теж часто починає урок із загадок-головомолок.
“Пропоную вирішити, що зайве в ряді: кінь, стіл, курка, коза. Одні кажуть – стіл, бо неживий предмет, інші – курка, бо має дві ноги. Тобто, у цьому завданні є два варіанти розв’язання. Так ми потихеньку починаємо оживати. І тоді я переходжу до теми. Просто треба з дітьми розмовляти“.
Починати треба з простих, але контраверсійних запитань, які пробуджують уяву і є незвичними, радить учитель. Навколо цього починається дискусія, і тоді плавно можна переходити до серйознішого – писати формули, розв’язувати задачі. А згодом робимо перерви, під час яких говоримо на різні теми.
На зацікавленість навчанням впливають:
Коли цікаво вчителю, то легше зацікавити учнів, каже Ольга Казакова.
“Цікавість заразна. Якщо мені цікаво, то я так захопливо розказую, що й дітям стає цікаво. Це працює й через власну відкритість, коли діти сміливо приходять до мене й діляться тим, що їм цікаво”.
Учителю ажливо утримувати емоційний зв’язок з учнями, каже Оксана Коваленко. Хоча у великих класах заволодіти увагою всіх учнів неможливо.
“Комусь подобається, а хтось залишається байдужим. Учитель є натхненником, але і для нього важливо відчувати любов до свого предмету”.
За словами вчительки, треба відкривати красу свого предмету – показувати різні грані й елементи.
“Якщо ми говоримо про навички майбутнього й успішну людину, то потрібна хороша математична база. Машинне навчання побудоване на математиці. І я так стукаюсь до батьків і дітей – якщо ти хочеш бути успішним, у тебе має добре працювати логістична машина, ти маєш сам навчити комп’ютер програмувати. Ми маємо до дітей звертатися не старими догмами, а викликами майбутнього”.
Пауль Пшенічка радить починати ознайомлення з фізикою з цікавих дослідів – від простого рівня споглядання до серйозного практичного дослідження.
“Один із моїх методів – зроби щось, досліди, розкажи й поясни товаришам“, – каже вчитель.
Фізика – складний предмет, однак усім треба давати можливість захопитися нею.
“У мене був досить складний 11 клас. Ми йшли за трьома рівнями: для просунутих вище середнього й базовий. Але обов’язково я пропоную складні питання на загал. Вони можуть бути питання для дитячого садочка або ж для академіка, і невідомо, хто перший розв’яже. Ці питання викликають зацікавлення в школярів”.
Свій стиль викладання вчитель порівнює з бесідою.
“Я надсилаю учням план уроку наперед. Вони можуть гарно підготуватися й за цією канвою ми розмовляємо. Це відбувається як нарада при штаб-квартирі НАСА. І так кожен урок. Учням це подобається. Треба правильно підібрати сходинки до драбини, якою піднімаєшся”.
Є діти, невмотивані навчатися, але в яких ще можна пробудити зацікавленість, упевнена Оксана Коваленко.
“Часта проблема під час вивчення математики полягає в тому, що є частина дітей, які кажуть: “Я ненавиджу математику”. Я завжди їхнім батькам кажу: “Проблема в тому, що дитина вже давно й довго не розуміє”. Це глобальна проблема, і з нею треба працювати індивідуально. Нерозуміння нагромаджується, й потім це може перерости в комплекс або нелюбов до предмета”.
На думку вчительки, проблема нашої освіти в тому, що діти навчаються у великих класах.
“Коли ти максимально хочеш пояснити і викласти тему, то є суттєвий прошарок дітей, які вже на певному етапі перестали розуміти математику, а отже – вони вже невмотивовані й байдужі. З такими дітьми в класі ми майже нічого не можемо зробити. Вони потонули в байдужості до навчання”.
Навчання – це рух назустріч одне одному. Коли йде лише один і коли батьки не цікавляться й не займаються дитиною, то відновити інтерес досить складно. Має бути взаємодія між учителями, батьками й дітьми. Учень сам має захотіти спробувати. А щойно дитина починає розуміти предмет, вона бачить красу математики.
Важливий баланс між новизною і впізнаванням, каже Ольга Казакова.
“Важко щось вчити, коли новизни багато, а впізнавання мало. Пізнавальний процес йде без перенапруження нервової системи й мозок може опановувати щось нове, якщо баланс витримано, тобто коли достатньо впізнаваного й новизни. Тому важливо пояснювати складні процеси дітям, які не мають достатньої бази, через аналогії і тренди”.
Учитель інформатики, української мови та літератури київської школи “Мідгард” та НВК №157 Олександр Черкас каже, що вчитель не лише може, а й повинен бути прикладом саморозвинутої та вмотивованої особистості для учнів.
“Для успішного й ефективного вивчення української мови та літератури винаходити велосипед непотрібно. Почати варто з найелементарніших кроків: встановити українську мову в налаштуваннях гаджетів, українізувати свої сторінки в соцмережах, читати і слухати українські тексти та пісні, дивитися україномовних блогерів та блогерок тощо. Це все можна зробити за кілька хвилин, дорогою до школи. Головне – зробити свій предмет модним і самому бути в тренді”.
Олександр – активний користувач соцмереж: “Там я демонструю світу все, що відбувається не лише на моїх заняттях, а й в особистому житті. Узагалі, давно використовую соцмережі в освітньому процесі. Саме вони пожвавлюють навчання”.
Наприклад, серед завдань, які виконували діти, було створити профіль письменника / головного героя художнього твору у Фейсбуці, провести прямі етери, записати сторіз, пройти онлайн-тестування з української мови за новим правописом.
“Приємно, що мої новації переймають педагоги та педагогині з інших міст, сіл, моя інста-методика вже кілька років допомагає цікаво вивчати українську мову та літературу”.
Відстежує тренди й Ольга Казакова: “Діти сьогодні слідкують за світовими трендами на рівні з дорослими, а то і краще. І не лише про моду й розваги, а і про технології – коли вийшов новий айфон, куди запустив свою ракету Ілон Маск тощо”.
Обізнаність у трендах, якими цікавляться діти, допомагає вчительці зв’язувати їх із навчальним матеріалом.
“Наприклад, я пояснювала схему фотосинтезу на прикладі гри в Мафію. Усі складові цієї схеми ми перетворили на персонажів гри. Світлова фаза фотосинтезу – це коли місто працює. Темнова фаза – місто спить, мафія працює. Тоді з’являється простий елемент чогось знайомого, бо Мафію знають усі”.
Діти швидко ловлять тренди і включаються в них.
“Їм цікаво брати участь у челенджах у ТікТок, адже цікавість – це емоційна енергія, змішана між збудженням і страхом”, – каже вчителька.
Хорошим прикладом на уроках фізики, коли йдеться про баланс сил у динаміці й рівновагу, може бути Water Bottle Flip challenge.
“Як тільки я скажу: “Це ж те саме, що й Water Bottle Flip”, діти зразу включаться. І дізнаються, який розподіл сил має бути і з якою швидкістю треба кинути пляшечку, щоби вона, приземлившись, залишилась у вертикальному положенні”.
Завдяки логічній прив’язці до чогось популярного в дітей включається цікавість.
“Аналогії приходять самі собою, якщо є дві умови: я добре розумію суть явища, яке пояснюю, і я орієнтуюся в трендах”.
Головне завдання школи – навчити дітей вчитися. А якщо дитина це усвідомлює, то це вже перемога, каже Оксана Коваленко. Часто буває, що складні теми в математиці даються важче, оскільки дитина не розуміє, як ці знання знадобляться їй у майбутньому.
“Наприклад, у 8 класі діти вивчають параметри. Тема їм дається важко. Але треба казати, що параметри – це програмування і фізика. Через “не хочу” треба накопичити розуміння й натренуватися. Тоді буде перехід із кількості в якість”.
“Навіщо мені це треба?” – часте запитання, яке чують від учнів вчителі.
Пауль Пшенічка розповідає: “У 10 класі ми вивчали, як працює крило літака. І хтось каже: “Я не збираюся бути авіаінженером”. Кажу: “Добре, а лікарем хочеш?”. Знову “ні” у відповідь. А здоровим? – Так. Тоді закон Бернуллі, який стосується руху рідини в трубі, важливо знати. Коли є звуження в трубі і треба проштовхнути цю рідину, то для цього треба підняти тиск. Учень тоді зауважує, що в його батька тиск високий. А тиск високий, тому що десь судини звузилися. Так і працює закон Бернуллі”.
Ольга Казакова каже, що орієнтованість на результат у навчанні, часто нівелює сам процес, оскільки діти надто бояться помилятися, знаючи ціну помилкам.
У нашій освіті є подвійний сенс, говорить вона: “Усі наголошують, що знання важливі. З іншого боку, важлива оцінка в атестаті. І свідомо чи підсвідомо й батьки, і вчителі орієнтують дитину на оцінку. Виникає дисонанс. З одного боку, є орієнтація на результат, але досягнути його без помилок неможливо. Однак, помилка в тесті коштує багато, тобто ціна цієї помилки виходить великою. А коли помилці придається велике значення, то в дітей з’являються страх, небажання помилки, злість на себе, що припустився помилки”.
Тож учням важливо показувати не тільки практичність того, що вони вчать, а й захоплювати процесом, орієнтувати не тільки на оцінку.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Фото: автор – lithiumphoto, Depositphotos
Обговорення