“Дофамін для освіти”: нерівність в освіті в Україні та світі та що з нею робити

ГО “Смарт Освіта” за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу розпочинає новий проєкт – освітній подкаст “Дофамін для освіти”. Заплановані 10 розмов із провідними фахівцями про тренди та зміни в освіті, а також: як допомогти дітям зрозуміти свої цілі, як їх досягати та як знайти мотивацію вчитися. Подкаст розрахований на батьків та вчителів, а також усіх, кому цікава тема освіти.

Перший випуск – про нерівність в освіті в національному та світовому контекстах, які наслідки має пандемія й що можна зробити, аби зменшити її негативний вплив на навчання. Розбиралися з цим разом із заступниця директора Українського центру оцінювання якості освіти Тетяною Вакуленко.

Послухати подкаст можна на його сторінці (там також є посилання на найпопулярніші подкастинг-платформи).

Тут же читайте конспект розмови.

НЕРІВНІСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ОСВІТІ В ЦИФРАХ

Згідно з дослідженнями PISA, в Україні соціально-економічний статус на 14% визначає успішність учня. Наприклад, діти, які навчаються в маленьких селах, приблизно на 2–2,5 роки відстають від однолітків-містян. А ті, які мають низький соціально-економічний статус, відстають майже на 3 роки від дітей із високим статусом. Це гірший показник, ніж у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Складні обставини на кшталт карантину та дистанційного навчання загострюють нерівність в освіті. Дослідження ОЕСР свідчать, що таке загострення є як усередині країни, так і між країнами. Економісти говорять, що за 10–15 років на нас очікує суттєве просідання в економіці, зумовлене саме провалами в освіті.

У багатьох країнах спостерігаємо неволодіння інформацією щодо впливу карантину. Є великі загальні дослідження, які показують відсоток втрати освіти, але немає даних за кожною країною чи школою.

Трошки краща ситуація в країнах, що мають систему підсумкового оцінювання на ключових етапах освіти (наприклад, Польща із системою іспитів після початкової, базової та старшої шкіл). Україна намагалася імплементувати цю систему, і якщо це вдасться, зможемо чіткіше бачити і провали, що можуть бути зумовлені різними причинами, не тільки карантином, і досягнення.

З іншого боку, варто пам’ятати, що якщо ви навчаєтеся в маленькій сільській школі – це не вирок і не означає, що ви отримуєте менше. Ми також маємо статистику PISA, за якою 12% учнів, які навчалися в складному середовищі й мали низькі передумови для якісного навчання, мають топ-результати, і, фактично, кожен може бути серед них.

ЧОМУ ВИНИКЛА РІЗНИЦЯ МІЖ ЯКІСТЮ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В МІСТІ Й СЕЛІ

Нерівності в питаннях сільської і міської освіти характерні не тільки для України. Проблеми в різних країнах переважно однакові.

Насамперед те, що сільська школа віддалена від ресурсів. Найперше – це людські ресурси. Дуже складно запросити до сільської школи вчителя, який із відзнакою закінчив столичний університет. А ще ж є і відтік кадрів. До того ж учитель-предметник у маленькій школі не набирає ставку лише викладанням свого предмету (тоді як у великій може вести лише 2–3 паралелі, і цього достатньо), тож змушений поєднувати викладання свого предмету з іншими дисциплінами. І добре, якщо це той предмет, який учитель знає.

Друге – фінансові ресурси. Йде процес децентралізації, і тепер кошти залишаються в громадах. Але не завжди вони мають розуміння, чому освіта має бути в пріоритеті. Часто в громаді фінансові питання вирішують на користь дороги, медзакладу, нової спортивної зали – того, де платники податків одразу бачать результати й можуть їх оцінити.

Ще одна причина в тому, що в Україні сільська школа – значно дорожча за міську (у розрахунку на 1 учня): коли в закладі навчаються 1000 дітей, і школа оплачує опалення, воду, книжки для цих учнів – це одна справа. А якщо ці ж витрати лягають на школу, де всього 200 учнів, або 5-7 на паралелі?

Часто в сільських школах маємо й нижчий соціально-економічний статус, аніж у містах. Маються на увазі не тільки фінанси, гроші в родині, а й культурне тло, звички батьків читати, ходити на вистави, наявність у них вищої освіти, мотивація створювати позитивний клімат для дитини й розуміння цінності освіти.

Атмосфера в сільській школі часто не мотивує дитину навчатися. Вона розуміє, що навряд чи продовжать навчання у вишах, не планує будувати кар’єру. За результатами досліджень PISA, також спостерігаємо вищий результат у дітей, які мають активне позашкільне життя, відвідують гуртки та секції. Натомість, сільські школи часто позбавлені такої позашкільної діяльності, громада не має змоги утримувати ще й гуртки.

ЯК ЗАВАДИТИ НЕРІВНОСТІ В ОСВІТІ

Ми всі лишаємося заручниками пандемії, тому потрібно думати про дві речі: як забезпечувати якісне дистанційне навчання для тих, чиї школи лишатимуться в червоній зоні; та про те, як контролювати діяльність уже відкритих закладів.

Щодо ефективності дистанційного навчання: карантин, пандемія стимулювали синергію між державними й недержавними інституціями, і тепер ми маємо Всеукраїнську школу онлайн. Але важливо, щоби в учнів не було проблем зі входом в онлайн-сервіси. Україна вже домовляється про обнулення трафіку на онлайн-платформах для освіти.

Але пам’ятаємо, що пандемія загострює нерівність, і діти з невеликих сільських закладів чи малозабезпечених сімей можуть не мати гаджетів, аби брати активну участь в онлайн-навчанні. Це питання потрібно вирішувати на державному рівні: закуповувати ноутбуки чи, наприклад, створювати спеціальні простори з великою дистанцією, де діти можуть користуватися ноутбуками й камерами.

Важлива практика – системне навчання вчителів користуватися платформами. Багато вчителів зробили героїчні речі, коли самостійно опанували ці можливості, але, зрозуміло, не кожен учитель зуміє це зробити сам, без підтримки технічних служб.

Дивіться також наш розділ про дистанційну освіту

Тепер щодо надолуження втрат знань через дистанційку. Фактично, йдеться про подолання нерівності, зумовленої неоднорідними умовами дистанційної освіти. Тут потрібні системні кроки. Ще 2008 року вийшов посібник ОЕСР “Десять кроків до подолання нерівності”, і поради з нього досі актуальні. Насамперед, вони стосуються структури системи освіти.

Наприклад, зменшити або відмовитися від раннього поділу дітей, класів, шкіл за навчальними можливостями, щоби забезпечити учням рівні умови для навчання. Сюди варто додати й інклюзію. Адже відсутність інклюзії і є джерелом нерівності в освіті. Натомість вона вчить дитину не тільки толерантності і вміння розуміти іншого, але й дає розуміння, що когнітивні, емоційні й інші емоційні задатки бувають різними і потрібно поважати інших дітей і бути частиною цього середовища.

У старшій школі потрібно пропонувати привабливі альтернативи, школа не може бути єдиним способом продовжити навчання. Мережа академічних та професійних ліцеїв у цьому контексті – правильний крок, бо діти з різними потребами й інтелектуальними очікуваннями можуть обирати різні типи навчальних закладів, після закінчення яких мають змогу стати студентами вишів. Людина в 16 років має розуміти, що перед нею – світ можливостей, а не обмежений глухий темний кут.

З іншого боку, має бути система визначення тих учнів, які відстають, аби забезпечити їм додаткову підтримку. Наразі така система може працювати в окремому класі, де сам учитель бачить можливості кожного учня, але національної статистики нема. І це те, з чим потрібно працювати.

Ще одна правда – варто поглиблювати зв’язок між сім’єю і школою, щоби залучити батьків із сімей у складних життєвих обставинах до підтримки своїх дітей. Часто взаємодія між сім’єю і школою в Україні фокусується на придбанні додаткових засобів для кабінету або прибиранні класів. Не про таку взаємодію має йтися.

Варто також звернути увагу на підтримку дітей із національних меншин, які не говорять мовою викладання, тому що такі діти є найуразливішими, вони з високою ймовірністю відставатимуть від однолітків.

Тож треба забезпечити більшу частку ресурсів для тих, хто потребують найбільше. Колись була ідея фінансувати заклади освіти за результатами ЗНО, і вона погана: якщо ми фінансуємо найбільш успішних, то вкладаємо в пряму сегрегацію. Натомість, щоби щось подолати, це потрібно мати у фокусі уваги. Рівність не забезпечиться сама собою, якщо вона не у фокусі реформи.

Багато аспектів у реформі НУШ спрямовані на подолання нерівності. Найперше – це відсутність сегрегації на вступ у 1 клас. Далі – співпраця батьків і педагогів. Система ліцеїв – третій аспект. Якщо це все реалізується в тому вигляді, як планувалося, це буде суттєвим кроком в боротьбі з нерівністю.

ЯКІ ІНСТРУМЕНТИ ВИРІВНЮВАННЯ ОСВІТИ – НАЙЕФЕКТИВНІШІ Й НАЙДЕШЕВШІ

Простих рецептів немає, тому що проблема села й міста – це соціальна проблема, і для того, щоби нівелювати різницю між сільськими й міськими учнями, потрібно створити в селах інфраструктуру, де батьки мали б роботу, можливість створювати більші школи, такі ж соціальні ліфти, як і в місті

Але наразі є й хороші можливості. Наприклад, створення опорних шкіл, коли одна велика школа збирає дітей із різних населених пунктів і дає таку ж освіту, як і міський заклад, бо сюди вкладається такий самий ресурс, – це хороший спосіб. Опорні школи створювалися на перших етапах впровадження НУШ, і цей процес триває, але це завжди складний соціальний діалог із батьками і громадами.

Також корисні будь-які онлайн-ресурси, бо щойно в селі з’являється інтернет, дитина може побачити якісні уроки. Ба більше це корисно, коли в селі немає опорної школи і один учитель викладає половину предметів.

Нині розпочався й ще один унікальний проєкт, в якому найкращі випускники топ-університетів або молоді спеціалісти на два роки їдуть викладати до сільських шкіл – Навчай для України. Поки що таких людей небагато, але до всього діти матимуть і надзвичайний приклад, як можна бути успішним, чогось досягати й виконувати при цьому соціальну функцію.

Це ще й прекрасний мотиватор для молодих фахівців, хто сумніваються, чи повертатися в рідне село, маючи червоний диплом. Приклад цього проєкту ми бачили в Америці ще 2001 року. Тепер пишаємося, що він стартував в Україні. І запрошуємо охочих узяти участь у доборі на наступний навчальний рік

Є ще й ЗНО. Якщо розглядати його не як критерій виміру якості освіти, а як такий собі соціальний ліфт: коли ви навчаєтеся в маленькій сільській школі, не чекайте, поки зміни прийдуть до вас, не чекайте, поки вчитель доїде до вас, – самі шукайте можливості навчатися.

ЯК БАТЬКАМ ПОКРАЩИТИ ОСВІТУ СВОЇХ ДІТЕЙ

Батьки як платники податків є головним джерелом фінансуванням того чи іншого закладу освіти. І найперше питання перед ними – не шукати таку школу, яка б задовольнила всі потреби дитини, а будувати її з того закладу, в якому навчається дитина. І, насамперед, цікавитися, що там відбувається, та взаємодіяти з керівником, учителями, іншими батьками.

Нині немає доступного інструменту для батьків, де можна було б користуватися порадами досвідчених педагогів, розв’язати пару задач та почитати певні тексти. Для початкової школи можна порекомендувати інструментарій на сайті УЦОЯО. Тут є зошити з читання, математики, які можна використовувати в домашній роботі. Також є інструмент, який допоможе батькам оцінити самостійно, чи розуміє дитина прочитане, чи правильно відповідає на запитання до тексту. Проте насправді в початковій школі будь-яка книжка, яку батьки читають і обговорюють із дитиною, дає змогу зрозуміти, чи може дитина аналізувати та розуміти текст та події, що в ньому описуються.

З математикою складніше, але на сайті також є зошит, в якому можна додатково порозв’язувати приклади. Наразі таких інструментів немає ні для 7-го, ні для 8-го, ні для 9-го класів, хоч вони й заплановані в найближчому майбутньому. Тож поки що можна звертатися по пораду до більш досвідчених педагогів або поговорити з учителем, який викладає в класі, спитати, що вдається чи не вдається дитині.

Втім, часто батьки роблять висновок, що у школі все погано, із суб’єктивних вражень. Натомість, якщо дитина приходить задоволена, хоче вчитися, радісно ділиться своїми емоціями, то чи є підстави вважати, що в школі “щось не так”?

Для того, щоб освіта була успішною, дитина має бути вмотивована. Тому варто замислитися, коли дитина говорить, що хоче йти до дошки, але її не викликають, не може знайти контакту з учителем, не любить учитися, їй нецікаво, не хоче йти до школи тощо. Тоді, насамперед, треба поговорити з дитиною про те, що відбувається в школі – можливо, це питання браку контакту з учителем чи проблема у вибудовуванні стосунків з однокласниками, – чи хоче дитина й далі навчатися в цій школі, чи вона всі предмети не хоче вивчати, чи є якийсь окремий, де вона має труднощі.

Якщо ж таки з’ясується, що дитина зовсім нещаслива, але ситуацію врятує інша школа, варто вибирати іншу.

ЧИ СПРАВДІ ЗНО-2021 ІЗ МАТЕМАТИКИ ПОКАЗАЛО КРАХ СИСТЕМИ ОСВІТИ

У 2012 році УЦОЯО розробив тест загальних навчальних компетентностей, який був дуже близьким до європейських методик тестування. Тобто, давав змогу оцінити здатність дитини використовувати математику в житті, абсолютно компетентнісним. Цьогорічний тест ЗНО з математики суголосний йому. Тобто такий, коли не так глибоко потрібно заходити в зміст, хоча в математиці без цього неможливо.

Ми оцінюємо складність тесту відповідно до того, як учасники розв’язують конкретні завдання. Цього року було рішення про обов’язкову державну підсумкову атестацію з математики, потім його скасували, але діти зареєструвалися, більше ніж на 100 тис. учасників, якщо порівняти з минулим роком. Частина з них ніколи б не складали математику, якби це не було обов’язковим. Тож говорити про те, що тест був простіший чи складніший, немає сенсу.

Те, що понад 30% учасників не склали ЗНО з математики, не подолавши поріг – це погана історія. Але це аж ніяк не показник складності тестів. Ба більше, що дослідження PISA свідчать, що понад 36% учнів не досягають базового рівня опанування математичною компетентністю. Тож результат не був неочікуваним.

Тим не менш, стандарт вивчення математики однозначно потребує перегляду. Це і програми з математики, і підручники, і посібники. Учні мають розв’язувати життєво-спрямовані задачі, але в будь-якій задачі спрямування базується на контенті й знаннях, які також мають бути. Важливо, щоб учитель початкової школи добре розумів, що всі поняття, які закладаються ще в початковій школі, з’являтимуться й у подальшому навчанні – саме тому вони мають бути доступними, простими і зрозумілими для сприйняття учнями початкових класів.

ФОРМУЛА ЛЮБОВІ ДО НАВЧАННЯ ВІД ТЕТЯНИ ВАКУЛЕНКО

Це гідний директор + класні вчителі + підтримка батьків.

І тут здається, що це такі прості три компоненти. Насправді там всередині багато чого є.

Тому що це й любов до навчання через мотивацію, через те, що навчання – це насправді прекрасний процес.

Це й відсутність булінгу в школі. Якщо булінг в школі є – то результати дітей є нижчими.

Це й відсутність примусу до навчання, що також негативно позначається на результатах.

Це й, за PISA, те, наскільки учень відчуває себе частиною школи. От якщо у вас є класні вчителі, гідний керівник і підтримка батьків – то діти пишаються, що є частиною цього колективу. Це дає плюс до результатів і до мотивації вчитися.

Щодо підтримки батьків, я б додала дві поради:

• в дитини має бути комфортне робоче місце, в якому вона відчуває себе класним учнем: “У мене є класна ручка. у мене є класний стіл, у мене є чудова лампа”;
• відсутність покарань та крику, якщо дитині щось не вдається або вона чогось не розуміє.

Підтримка батьків у тому й полягає. що ви створюєте для дитини місце, акт комунікації, ви на неї не кричите, а якщо в неї є проблеми – ви готові допомогти. Не просто сказати “Вперед!”, а переглянути з нею відеоурок, подумати, що ж потрібно було робити в цьому завданні (але в жодному разі не виконуйте завдання за дитину – так ви не вчите дитину робити справу, а вчите її фальшувати й того, що можна отримати результат, нічого не зробивши).

Ведуча – Галина Титиш, голова ГО “Смарт освіта”

Текст підготувала Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Ілюстрація: “Нова українська школа”

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.