Теми статті: вчителям, директорам
6 Жовтня 2021
46 196
0
Мова й література цікаві, коли вони сучасні – власним прикладом доводить переможець Global Teacher Prize Ukraine 2021.
Артуру Пройдкову – лише 31. Він змагався за перемогу серед понад 5 тисяч учасників. Вважає, що його перемога – це шалена відповідальність і справжній кредит довіри від журі, колег, учнів та батьків.
Він – виходець із Луганщини, викладає українську мову та літературу в одній із київських шкіл і закоханий у свої предмети, бере участь у Всеукраїнській школі онлайн, записує свої подкасти з української літератури і вважає, що діти потребують сучасного викладання та новаторських підходів.
“Нинішні діти – дуже прагматичні, і це непогано, – каже вчитель. – Проте якщо ми хочемо, аби їм було цікаво на уроках, то маємо показати зв’язок предмета, що викладаємо, з реаліями навколо них”.
Випускники Артура Пройдакова складають ЗНО з української мови та літератури на 190+ балів без додаткових занять та репетиторів. Тож його теорія підтверджується.
Вчитель розкрив секрети свого викладання в інтерв’ю “Новій українській школі”. Поговорили і про те, як зробити лінгвістичні предмети дійсно цікавими для дітей.
Артур Пройдаков народився в Стаханові в російськомовній родині. Проте згадує, що з дитинства його захоплювали читання українською і звучання україномовної музики.
А поштовхом до цього стала улюблена гра – футбол. Його любили всі хлопці у їхньому дворі, а найбільш цікаві матчі тоді коментували українською. Це було настільки захопливо, що вже наступного дня хлопці грали на вулиці не тільки у футбол, але й у футбольних коментаторів. Звісно ж, українською.
Пощастило і з учителькою мови та літератури – вона змогла прищепити зацікавлення українською. І коли настав час вступати до вишу, Артур обрав українську філологію. Закінчивши бакалаврат там же, у Стаханові, вступив до магістратури в Луганську. Паралельно викладав у коледжі для старшокласників та студентів перших курсів предмети лінгвістичного блоку – мову, літературу, красномовство, риторику. І так тривало до 2014 року.
“Ніхто не вірив, що це надовго, – згадує вчитель. – Спочатку з’явилися чужі прапори над адміністративними будівлями, потім почали використовувати чужі гроші. Ми однаково не вірили. Навіть навчальний рік тоді розпочали, щоправда, з 1 жовтня, але розуміли, що маємо й далі працювати з дітьми попри все, що відбувалося. Маємо давати їм знання й лишатися патріотами”.
Та вчителю таки довелося переїхати.
На Сумщині, де молодий учитель знайшов прихисток, йому майже одразу запропонували посаду заступника директора з вихованої роботи в одній зі шкіл (до того в нього був неабиякий досвід – від вожатого до заступника керівника табору “Артек” у доокупаційному Криму). І так сталося, що вже до кінця навчального року він став в. о. директора цієї ж школи.
Проте адміністративна робота не припала Артуру до душі – йому хотілося бачити очі дітей, викликати в них захоплення й цікавість.
Тож із нового навчального року він перейшов до іншої школи на посаду вчителя української мови та літератури в Ромнах.
Каже, що перші місяці були непростими – стереотипи щодо переселенців були ще надто сильними, батьки не хотіли бачити поруч зі своїми дітьми вчителя зі Сходу.
Та їхня думка швидко змінилася, коли вони побачили перші результати – діти неабияк захопилися предметами, що їх молодий учитель викладав по-новому. А коли випускники почали складати ЗНО на 190+ балів без додаткових занять, потрапити в класи до Артура схотіли всі.
“Я завжди намагаюся побудувати з дітьми конструктивний і цікавий діалог, причому як у шкільному середовищі, так і за його межами, використовуючи месенджери, соціальні мережі тощо. А на уроках намагаємося працювати, постійно використовуючи щось нове, максимально залучаючи емоції. Коли діти всміхаються, коли їм цікаво, вчителю легше встановити з ними контакт, – каже Артур.
Ми не просто вивчаємо українську мову та літературу, я намагаюся популяризовувати сучасну українську культуру загалом – пропоную додаткові відео, посилання, джерела, де учні можуть знайти для себе щось цікаве”.
Артур Пройдаков вважає, що інтегрувати у викладання сучасну культуру – нескладно, але ефективність від такого навчання зростає в рази.
“Наприклад, коли вивчаємо тему лексичної помилки, розглядаємо тексти сучасних українських естрадних виконавців, шукаємо там лексичні чи граматичні помилки. Простий приклад: сучасна група “Время и Стекло” має, фактично, єдину україномовну пісню, що починається рядком “Моя любов чорна біль”. Де тут помилка? Діти одразу її бачать (“біль” чоловічого роду, – ред.). Або “давай залишимо більше для нас…” (“Океан Ельзи”). Діти вже знають, що в наказовому способі не варто використовувати “давай”, а потрібно сказати “залишмо” чи “залишімо”.
А до того я, роздруковуючи для них такі тексти, навмисне додаю граматичних помилок. Ми вмикаємо пісню, над текстом якої працюємо, й учні на роздруківці відслідковують ці моменти. Так, маємо й популяризацію української культури, і роботу над орфографічними та граматичними помилками”.
Навіть для диктантів учитель намагається дібрати тексти, у яких є сучасна лексика, з якою діти стикаються щодня.
“Розумію, що традиційні “колосся, волосся, жито” тощо – це правильно, і на цьому можна вчитися, але дітям це нудно. А от те, що в українській “піца” має лише 4 букви, а в словах “лате” чи “капучіно” не має подвоєння й чому, – вони точно запам’ятають.
І таких цікавих і повчальних помилок довкола нас чимало. Я, наприклад, завжди роблю фото, коли бачу подібні ляпи на вивісках, у меню тощо, і відправляю в месенджери учням”.
З одного боку, каже, це викликає сміх, з іншого – діти вчаться бути уважними й самі помічають такі помилки та фотографують для свого вчителя й однокласників.
“Ким би вони не стали в майбутньому, їм потрібно знати українську, красиво виступати публічно, словом переконувати людей, грамотно писати, доносити свою думку. Ба більше, у сучасному світі соцмереж, месенджерів і цифрового середовища загалом.
Часто даю їм саме такі завдання: не просто написати твір (не люблю, до речі, цього слова, для мене воно “заважке”, відбиває бажання творити), а написати есе в стилі посту для соцмережі з дотриманням певних правил – 3–4 абзаци, до 5 речень у кожному, причому вони мають бути короткими, але місткими”.
Учитель також наголошує, що учні краще сприймають персоналізовані приклади для ілюстрації мовних правил.
“Розглядаємо, наприклад, тему прямої мови. Треба записати, що Родіон сказав Марті. У класі навчаються діти з такими іменами, для учнів приклад буде приводом пожартувати, трошки розслабитися, але заразом краще запам’ятати саме правило”.
Теоретичний матеріал Артур Пройдаков готує зазвичай у вигляді мініпрезентацій і візуалізацій, з використання фотографій та ілюстрацій.
“У сьогоднішніх дітей кліпове мислення, та й ми поступово до цього призвичаюємося з розвитком соцмереж і месенджерів. І це можна і треба використовувати в навчанні. Також намагаюся застосовувати різні активності на уроках: умовно, 5 хвилин дивимося теоретичну презентацію, 5 хвилин обговорюємо, 5 хвилин робимо вправи”.
Вчитель завжди має орієнтовний план уроку, але каже, що все може піти не за ним – і це нормально. Коли діти потребують докладніше розглянути тему, він радо слідує за їхньою потребою, адже це дає їм змогу краще зрозуміти тему.
На перший погляд здається, що підготуватися до кожного такого уроку – презентація, ілюстративний матеріал, сучасні приклади – довго і складно, але Артур запевняє, що, наприклад, підготовка до уроків у чотирьох різних класах забирає в нього не більше двох годин напередодні.
“Розумієте, мені самому це цікаво, і я знаю, як будуть горіти очі в дітей і що вони будуть ставити запитання, намагатимуться розібратися. Це мотивує й мене, і їх”.
А ще Артур заохочує дітей до української поза школою.
“Завжди спілкуюся з дітьми та їхніми батьками українською, навіть поза навчальним закладом. У мене чимало російськомовних учнів, вони можуть відповідати мені в месенджерах будь-якою мовою, проте швидко помічаю, що й вони переходять на українську. Така собі політика лагідної українізації. Власний приклад спрацьовує і в цьому контексті”.
“На початку кожного навчального року, коли я знайомлюся з новим класом, ми говоримо про сучасні мову, літературу та культуру. Обов’язково ставлю запитання: назвіть трьох українських письменників. Стабільно чую ті самі три прізвища – Шевченко, Українка, Франко. Їх називають як у 7-му, так і в 11 класі. Сумно, коли діти виходять зі школи, знаючи лише ці прізвища. Зауважте, що і зміст їхніх творів детально мало хто пам’ятає – щось про селян, кріпаків, природу…
Насправді ж література – це не тільки про розум, але ще і про серце. Тобто тут не треба зациклюватися лише на знаннях змісту, датах народження письменників тощо. Потрібно передати любов та повагу до культури, літератури загалом, прагнення до читання та співпереживання”.
Учитель наводить приклад “Кайдашевої сім’ї” І. Нечуя-Левицького.
“Говоримо і про самого письменника. Пропоную дітям цікаві факти біографії: що він ніколи не був одружений, що гуляв Києвом завжди одним маршрутом, яким ми теж можемо пройтися, шукаємо відео та навіть меми про письменника. Адже письменник – це не “паспортна” фотографія в підручнику. Це жива людина зі своїми особливостями – така, як і кожен із нас.
А ще нині вийшов серіал “Спіймати Кайдаша” Наталії Ворожбит. Тож можемо прочитати фрагмент тексту, а потім подивитися серію чи епізод і порівняти те, що було актуальним у 19 столітті й нині так само лишається актуальним.
Або візьмемо TikTok. Багато хто вважають, що там тільки дурненькі відео. Та якщо добре пошукати, знайдемо цікаві замальовки щодо навіть тієї ж “Кайдашевої сім’ї”. Так ми, знову ж таки, наближуємо літературу до сучасності”.
Зацікавлення читанням у дітей можна викликати осучасненням творів, вважає Артур Пройдаков.
“Візьмемо “Хіба ревуть воли…”. Питаю дітей, чи пам’ятають вони історію Джокера з відповідного фільму. Там схожа історія – з героя всі сміялися, знущалися, і він вирішив помститися, коли стане дорослим.
Я чудово розумію, що коли йдеться про твір значного обсягу, діти не прочитають його цілком, але ми на уроках намагаємося акцентувати на ключових моментах, обговорювати, навіть прочитувати уривки, аналізувати на всіх рівнях. Додатково вони можуть прослухати подкасти з української літератури, які я готую за ключовими творами програми, щоби заглибитися в тему.
Але головне – обговорення. Не може бути однієї єдиноправильної думки. Тому ми з дітьми дискутуємо, розглядаємо різні погляди на героїв, обставини, дії. Так виходимо з буденності, можемо моделювати ситуації, перекладати їх на сучасність. Я ніколи не насаджую учням свою думку, можу підказати тему для обговорення, але діти мають робити свої висновки. Це дуже корисно і їм, і мені”.
Українська література, особливо в старшій школі, викладається за історичним принципом – від “Енеїди” Котляревського в 9 класі до сучасної літератури в 11-му. Проте Артур Пройдаков вважає (і навіть планує донести цю думку до міністра освіти, який наголошував на своїй відкритості до пропозицій), що викладання літератури в школі потрібно осучаснювати, долучати до програми твори нинішніх авторів.
“Є чимало цікавих і корисних творів про те, що відбувається на сході України. Про це треба говорити на уроках. Не в політичному контексті, а з погляду гуманістичного та громадянського виховання. Та й із погляду художньої літератури. Згадаємо Хемінгуея, Ремарка – вони писали про війну, але це чудові зразки антивоєнної тематики. Ми також маємо таких авторів і не гірші твори, але про сучасність.
Вінграновський, Ліна Костенко, Жадан – на їхні твори в найкращому випадку виділяють 1–2 уроки в старших класах. Натомість, детально пропрацьовуємо зразки кінця 19 століття, одразу після скасування кріпацтва.
За моїми спостереженнями, діти починають цікавитися українською літературою десь із “Міста” В. Підмогильного. Тобто з періоду, де події відбуваються в місті, а не в селі, де зміст починає наближатися до сучасності. Тож, аби не втратити читача в майбутньому, варто вже зараз прислухатися до зацікавлень хоча би старшокласників, додавши в програму хоч кілька сучасних творів”.
А ще важливо показати їм, що зацікавленість літературою є й за межами школи. Наприклад, якось Артур запропонував учням подивитися вартість квитків на поетичний вечір Сергія Жадана.
“Вони побачили, що, окрім того, що ці квитки – недешеві, вони ще й усі розкуплені. Про що це говорить? Що його поезія популярна, а тже – варто із нею хоча б ознайомитися”.
“Це моя третя спроба участі в премії, – розповідає Артур. – Цьогоріч я дуже ретельно підійшов до заповнення анкети. Ставив собі за мету потрапити до топ-50.
Премія для мене – це не про виграш, а про обмін досвідом, комунікацію, адже тут дійсно збираються найкращі. Й активності, які пропонують організатори в межах конкурсної програми, корисні та цікаві для професійного зростання.
Моя перемога – це кредит довіри від журі. І нині я відчуваю надзвичайну відповідальність, адже тепер маю думати не тільки про себе, але і про всю освітянську спільноту, яку представляю”.
У планах Артура Пройдакова – проєкт з об’єднання шкільної спільноти сходу й заходу України.
“Я ще не допрацював механізми реалізації цього проєкту, але мені б хотілося, щоб учні з різних регіонів нашої країни мали змогу спілкуватися, обмінюватися досвідом, подорожувати, відвідувати школи або окремі уроки в інших областях, долучатися до особливостей місцевих культурних традицій.
Статистика свідчить, що, наприклад, мешканці Донецької та Луганської областей рідко виїжджають за межі свого регіону, це створює проблеми. І мені здається, що якби діти ще в шкільному віці могли б побачити всі відтінки України, це дало б змогу в майбутньому уникати стереотипного мислення та дійсно об’єднувати країну”.
Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”
Усі фото: Освіторія
Обговорення