Учителі, учні й батьки – це одне ціле. Як працює Ніжинська школа №17

“Демократія швидко не вибудовується. Спочатку мають бути готові вчителі, а тоді можна навчати дітей”, – каже директорка Ніжинської школи №17 Тетяна Власенко. Ця школа – одна з перших, які долучилися до програми “Демократична школа”.

Тренінги, розроблення власних вправ, участь у різних проєктах змінили не лише ставлення до роботи, а й переінакшили свідомість, переконана директорка.

Проте вчителі визнають, що свобода дорого дається. Зокрема, дітям було важко звикати до роботи в групах. Були і сльози, і спротив учнів – як це, коли треба ділитися своїм, працювати командою, обстоювати свої інтереси, не пригнічуючи інших.

Але скоро всі побачили прогрес. Робота в групах дала можливість кожному розкритися – хтось вміє малювати, хтось уважний до деталей, хтось хоче презентувати ідею. А школа – саме те місце, де підтримають, допоможуть і надихнуть.

Журналістка “Нової української школи” побачила все на власні очі.

ШКОЛА В РУСІ

Того дня, коли ми навідалися до школи, вона святкувала 25-річний ювілей. В одній спортивній залі юні спортсмени демонструють уміння з дзюдо, в іншій – стрибають на батуті. У шкільних коридорах десь змагання з армреслінгу, у яких беруть участь і діти, і вчителі, десь – плоскогубцями зашнуровують черевики на швидкість, а десь розв’язують математичні ребуси.

Кожен клас мав свій маршрутний лист з інструкціями, на які локації йти на перервах. Учителів не видно, діти самі дають собі раду.

Серед святкового галасу й метушні швидко шириться новина – військові привезли величезний торт (поряд зі школою є військова частина). На честь ювілею і вага відповідна – 25 кілограмів. Швидко пофотографувавши кулінарне диво, вирішили розрізати його на 17 рівних частин – саме стільки класів у школі.

Директорка Тетяна Власенко жартує: “Це сьогодні ви нас бачите нарядних – у сукнях і на підборах. Зазвичай ми в кросівках і в зручному для руху одязі. Участь у проєктах змінила наше ставлення до зовнішнього вигляду”.

Вона зізнається, що їхню школу не всі розуміють – тут не проводять святкових лінійок, на перервах, коли немає дощу, діти на вулиці або грають у пінг-понг, беруть участь у різноманітних проєктах, флешмобах і челенджах. Для багатьох шум на уроках, коли школярі активно працюють у групах, галас і біганина на перервах – це ознака браку дисципліни та низької академічної успішності.

“Не всі будуть інженерами, науковцями, олімпійськими чемпіонами, – каже Тетяна. – Що робити тому, хто буде пекти хліб, чистити каналізацію, шити одяг? У них має бути реалізоване дитинство. Для нас головне – що діти з радістю йдуть до школи”.

Директорка школи Тетяна Власенко

Прийти до школи в капцях, халатах і піжамах, бо школа – це другий дім. Провести день яблука – цей фрукт був на уроках природознавства, історії, математики, англійської мови й у їдальні – запах від пирогів стояв на всю школу. Регулярно відвідувати самотніх літніх людей, співаючи й малюючи для них.

Адже школа – не підготовка до життя. Вона і є самим життям, кажуть учителі.

ХОТІЛИ ПІДКАЗОК, ОТРИМАЛИ ІМПУЛЬС

Цього ж дня в школі вибори – голосують за президента школи.

Учнівське самоврядування тут уже 18 років. У школі довіряють дітям, покладаючись на їхню відповідальність.

“Після Майдану було зрозуміло, що країна змінюється. Ми бачили, що змінюються й діти. Хотілося нових форм роботи, іншого досвіду, можливо, аналізу нашої роботи або ж підказок, які б стали імпульсом до розвитку”, – розповідає директорка.

З місцевого управління освіти надійшла інформація про Програму підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”. Не вагаючись, подали заявку. З огляду на назву програми думали, що багато чого вже роблять, тому цей напрям буде просто реалізовувати.

“Просто й легко не було, але нам усім було і є цікаво”, – ділиться заступниця директорки Людмила Власенко.

“Ми чекали готових рішень, однак згодом зрозуміли, що буде робота, у яку доведеться занурюватись усерйоз і надовго, – додає директорка. – Було не легко. Можливо, тому, що чекали допоміжних інструкцій, або через брак певних практик. Ми думали, що це буде виховна робота, а довелося змінювати свідомість – і тих, хто вчить, і тих, кого навчаємо. Тренінги допомогли, і потім ми зрозуміли, що від нас хочуть. А згодом прийшло усвідомлення, що інакше ми вже не можемо”.

Заступниця директорки Людмила Власенко

Своїм коштом учителі на тиждень їздили в Польщу на навчання, була поїздка вчительки англійської мови на міжнародний форум в Італію. Інші ж колеги із захопленням розповідають про тренінги в етноцентрі “Українське село”.

“Нас ознайомлювали з вправами з освіти з прав людини і вчили їх розробляти. У Компасі (посібнику на цю тему, – ред.) є готові вправи – бери й адаптуй. Зі складанням своїх вправ теж проблем не виникало. Найгірше вдавалося описати свою вправу, щоб інші могли скористатися. Вчителів, які їздили в “Українське село”, навчали, як правильно це робити, допомагали тренери”, – ділиться Людмила Власенко.

Вчителька історії Наталія Кононець згадує, що не помітила, як промайнули три дні цих тренінгів. Навчання принесло не лише насичену та клопітку роботу, а й активне спілкування з колегами з усієї країни.

“Найбільше у всіх було запитань щодо формувального оцінювання. Ми думали, нам докладно все пояснять, натомість під час обговорень ми самі дійшли висновку, що це таке.

Розроблені нами вправи, бувало, повертали неодноразово через неправильний опис. Але потім вони нам уже швидко вдавалися”.

Вчителька історії Наталія Кононець

ВПРАВИ, ЯКІ “ЗАХОДЯТЬ” НА УРОКАХ

Першим пілотним став клас Антоніни Шепетун. Вчителька математики спочатку скептично відреагувала на участь у програмі “Демократична школа”.

“Я була великим противником. Коли директорка й заступниця повернулися з Києва і розповідали про Програму , то подумала, що нічого нового тут немає. Ми це все й так робимо, навіщо це потрібно”.

Та вже під час першої години спілкування на виховній годині, коли вчителька вирішила використати вправу “Пліт”, вона зрозуміла, що є багато питань. Вправа містить провокаційне запитання – кого потрібно взяти на пліт із корабля, який тоне. Дітям потрібно вирішити, як вийти із ситуації.

“Я була шокована відповідями дітей і зрозуміла, що це потрібно. Одна група дітей обрала депутата. Кажуть, що його будуть рятувати швидше. Інша група лишила напризволяще матір двох дітей”, – розповідає Антоніна Шепетун.

Вчителька математики Антоніна Шептун

Зараз в Антоніни 5 клас, який сформували з двох. Лише перший місяць навчання (візит у школу відбувся у вересні), і вчителька попереджає, що не все може піти гладко. Діти звикають одне до одного.

Тема уроку, який ми відвідали, – додавання-віднімання натуральних чисел. Учителька  адаптувала вправу з Тулбоксу про заощадження під потреби свого класу. Тулбокс – це збірка вправ та матеріалів для інтеграції громадянської освіти в усі предмети. Учителі можуть скористатися готовими рішеннями, адаптувати їх або й запропонувати свої розробки.

Спочатку на уроці вчителька разом із дітьми обговорили, що означає сімейний бюджет, чи варто відкладати гроші, як раціонально витрачати їх на харчування, одяг і дозвілля.

Після обговорення клас об’єднався в групи, кожна отримала свою задачу в конверті, яку мала розв’язати за 5 хвилин. Потім – обрати учасника / учасницю, хто пояснить рішення класу.

Приклад задачі:

Петренки – спортивна сім’я, яка мріє про річний сімейний абонемент до спортзалу. Абонемент коштує 20000 гривень. Чи вдасться родині здійснити мрію?

Доходи: зарплата тата – 14000 гривень, зарплата мами – 8000 гривень.

Витрати: комунальні послуги – 3000 гривень, їжа – 5000 гривень, одяг – 3500 гривень, навчання – 1800 гривень, іграшки – 900 гривень розваги – 1000 гривень, ліки – 1000 гривень.

Учителька фізики Олександра Смелянська у 2016-му поїхала знайомитися з програмою “Демократична школа” разом із директоркою.

“У неї найбільше вправ, які без корекції пішли в Тулбокс на всю Україну. Вона вловила мотив”, – хвалить колегу Тетяна Власенко.

Учителька фізики Олександра Смелянська

Олександра розповідає, що ідеї для вправ можна знайти в повсякденному житті. Коли була тема “Сполучені посудини”, то зайшла мова про шлюзи. А про них у підручниках написано зовсім мало.

“Мене зацікавило це питання, я почала його вивчати. Коли я розповідала на тренінгу про шлюзи, то одна жінка почала плакати, тому що вона постраждала від наслідків затоплення, коли будували Кременчуцьку ГЕС. Затопленими були її хата і кладовище, де поховані батьки”.

У результаті вийшла вправа для 7 класу “Факти зі скрині“.

Ми ж відвідали її урок у 7 класі на тему “Як відкриття змінили світ і чи завжди ці зміни позитивні”.

Клас об’єднується в групи й отримує завдання: позначити за 10 хвилин позитивні та негативні зміни, які принесли в життя людей винаходи автомобіля, мобільного телефону, АЕС, корабля. Після цього представник кожної групи виступає перед класом.

“Ми піддаємо сумніву, а отже – розвиваємо критичне мислення. Добре, коли діти замислюються над зворотними сторонами медалі”, – каже вчителька.

На уроці української мови в 8 класі тема – публіцистичний стиль. Клас об’єднано у дві групи. Кожна – окрема редакція газети. На інтерактивній дошці вчителька Наталія Алексеєнко демонструє слайди з фотографій, де зображені люди у вишиванках, будівлі, схожі на обсерваторію, будівельна техніка, яка почала роботу. Школярі мають за 7 хвилин скласти новину, спираючись на фотографії – що сталося в Чернівецькій області.

Прочитавши свої версії, діти дізнаються, що ж сталося насправді.

“Поблизу залишків військової бази “Памір” місцеві мешканці відзначали свято. Одного ранку з’явилася будівельна техніка й невідомі люди почали розбирати цю базу. Прокуратура почала кримінальне провадження”, – розповідає вчителька й запитує дітей про враження від того, що їхні припущення виявилися неправильними – чи відчули розчарування, які висновки зробили.

“Важливо звертати увагу, з якого джерела ви отримуєте інформацію, перевіряти її, телефони я не забороняла, посилання були на фото, тож ви могли перевірити. Критично ставтеся до того, що бачите. Просіюйте інформацію”, – радить Наталія.

Вчителька української мови Наталія Алексеєнко

МАЙСТЕРНІСТЬ ДОМОВЛЯТИСЯ

Школа пишається всіма учнями. Вчителі щемливо згадують про випускників, з гордістю розповідають про досягнення юних спортсменок. У школі аж дві чемпіонки з дзюдо – України і всесвітніх спортивних ігор школярів.

Поєднувати навчання з професійним спортом їм вдається завдяки тому, що дзюдо вони займаються в школі, а розклад складено так, що дівчата мають змогу тренуватися двічі на день.

“Наші вчителі уважні, добрі, привітні, до них завжди можна звернутись, якщо нам щось не зрозуміло”, – ділиться Крістіна Опанасенко.

Жаклін Сатарі додає, що їхня школа – демократична не на словах.

“Тут вільно. Вчителі йдуть нам назустріч. Коли мене не було тиждень на уроках через змагання, то після уроків зі мною займалися з тем, які я пропустила”.

Бджілка ліворуч – Жаклін Сатарі, бджілка праворуч – Крістіна Опанасенко

Ніжинська школа №17 віддалена від центру міста. Тож адміністрація звернулася до всіх позашкільних закладів – ідіть до нас, ми створимо умови. Є дві спортивні зали. В одній уже 8 років поспіль діти займаються дзюдо.

Мистецтво домовлятися в школі вдосконалюють як на уроках, так і під час позакласних заходів.

Учителі згадують, що, бувало, роботу школи планували 4 дні. Спочатку об’єдналися в групи. Кожна команда розробляла своє планування, збирали пропозиції, аналізували. Потім обстоювали свої ідеї на спільній зустрічі.

“Нам удалося домовитися на четвертий день, бо важливі компроміс і вміння чути одне одного. Вчителі мені потім казали: “Ми відчули кайф від такого планування”, – розповідає директорка.

Хоча зізнається, що інколи давати розпорядження простіше, ніж вирішувати спільно. Адже це тривалий процес, який вимагає ресурсів – часу, енергії.

Школярі теж беруть участь у плануванні заходів. Зокрема, щороку наприкінці навчального року учнів середньої школи опитують – що сподобалося минулоріч, що б хотіли змінити, додати й покращити.

“У нас є спеціальний фліпчарт, на який діти записують у дві колонки: що я хочу запропонувати, що я можу зробити. Спочатку діти писали великий список, а потім, коли побачили, що їм самим ще це робити, то почали більше думати – що вони насправді можуть зробити”, – ділиться педагог-організатор Алла Дмитренко.

УРОКИ ЖИТТЯ

У тому, що школа – одне ціле, усі вкотре переконалися восени 2018 року, коли в ніч проти 9 жовтня на складах боєприпасів біля Ічні сталися вибухи. Тоді весь Ніжин згуртувався, щоби допомогти, згадує директорка.

“О 5-й ранку мені зателефонували, уже за годину ми були готові приймати людей. Батьки наших школярів несли все, що в них було вдома – чай, цукор. Пам’ятаю, хтось приніс судочок з олів’є, плов, печиво, одяг, медикаменти.

140 людей ночували в спортивній залі. І ми ані копійки не попросили в міста. Коли дізналися, що в багатьох людей немає шкарпеток, бо вискакували з домівок хто в чому, то президент школи разом зі школярами ходили квартирами мікрорайону і збирали шкарпетки.

Ми поставили обігрівачі в спортзалі, діти чаї розливали, розважали евакуйованих. Нам стільки всього принесли, що потім довелося роздавати сім’ям зі СЖО (у складних життєвих обставинах, – ред.).

Іноді уроки дає життя. Ми побачили, що таке активні діти й батьки”.

В останні роки в школі не проводять батьківські збори, натомість є батьківські зустрічі. Коли готувалися до першої, спочатку опитали батьків, які проблеми їх турбують. Виокремивши найголовніші, об’єднали батьків у 6 груп і призначили за кожною вчителя-модератора.

“Батьки чекали, що буде лекція, а ми їх між групами розділили. Кожна група обговорювала питання й наприкінці презентувала свій проєкт. Зачитали рекомендації, було активне обговорення. Батькам сподобався такий формат зустрічей. Ба більше, ми говорили: “Ось так у нас відбувається робота в групах. Щоби ви знали, що це таке й що роблять ваші діти на уроках”, – згадує Людмила Власенко.

У школі також проводять батьківські дні, коли ті стають учителями. Хтось робить меблі чи шиє – тоді це урок технологій. Комусь із дитинства подобалися математика, фізика, хімія – відповідно, проводять ці уроки.

“Батьки, які проводили уроки, стали нашими однодумцями, бо побачили, що таке – провести урок. Була мама, яка за 20 хвилин розповіла, що знала, і каже: “У мене все”, – розповідає директорка. Тоді вчителька підхопила урок замість мами.

На день батьківської звитяги вони проводять майстерки. Демонструють свої вміння й навчають усіх охочих.

Батьки – перші помічники, визнає директорка школи, яка очолює заклад 19 років. Коли тільки прийшла, коридори були пофарбовані в синій колір, температура в класах ледве сягала 12 градусів узимку.

“Якби не батьки в ті часи, нічого б не було. Перший проєктор, перший комп’ютер – батьки. Та зараз значно покращилося фінансування школи”.

Ба більше, що колектив постійно подає заявки на різні проєкти.

“”Демократична школа” дала впевненість, що можна ризикувати. А головне – ми бачимо, що це подобається дітям. Усі мають право на свої перемоги й визнання, можливості себе проявляти, – переконана Тетяна Власенко.

Треба нагороджувати та давати шанси всім. Не оцінювати школу, а цінувати – наскільки діти хочуть ходити в школу, наскільки в них і у вчителів горять очі. Наше завдання – дати дітям поштовх у житті, вселити в них упевненість, що вони можуть”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Усі фото: Дмитро Ларін