Давати креативні завдання, розбирати кейси й запитувати думку. 9 порад, як навчати учнів академічної доброчесності

Недоброчесність не може взятися нізвідки. Усе починається зі школи: наприклад, із завдання писати нудні реферати, що змушує дітей скачувати інформацію з інтернету. Далі ці люди приходять до університетів і не мають поняття, що таке плагіат і навіщо з ним боротися. Якщо з такою культурою не працюють викладачі, то це продовжується, коли людина починає працювати. Дорослі недоброчесні люди виховують таких самих дітей – і так по колу.

Про це розповідає експертка з академічної доброчесності й дослідниця проблем плагіату в Україні Олена Рижко.

“Нова українська школа” запитала Олену, як розірвати замкнене коло. Читайте в статті про те:

• який стан із академічною доброчесністю в Україні;
• чому учні вдаються до плагіату;
• що можна робити в школі, щоби навчити дітей бути доброчесними.

НЕЗНАННЯ, НЕВМІННЯ Й НЕРОЗУМІННЯ

Олена Рижко розповідає про випадок під час дистанційного навчання в університеті Шевченка. Викладач задав першокурсникам написати реферат (хоча експертка вважає, що вони віджили себе), і виник скандал через те, що студент скачав інформацію з інтернету й абсолютно не розумів, у чому проблема.

“Тоді ми зрозуміли, що студентам треба дати уявлення про академічну доброчесність і плагіат. Ми провели опитування й запропонували низку питань до розгляду, які їм були цікаві. Студенти обрали майже все – і ми організували 4 вебінари.

Окрім цього, на основі запитань, які ми отримали, з наступного року в Інституті журналістики буде окремий модуль, присвячений академічній доброчесності. А в Інституті міжнародних відносин НАУ буде окремий курс для студентів. Те саме можна робити в школі: опитувати дітей, чого вони не вміють, і розповідати про це, заповнюючи прогалини”, – каже Олена Рижко.

Після вебінарів Олена провела опитування, у якому взяли участь 184 людини. Вони зазначили, що найчастіше стикаються з плагіатом, необ’єктивним оцінюванням і списуванням. І це, власне, ті категорії, які входять до переліку порушень академічної доброчесності.

“Ми отримуємо першокурсників із трьома “не”: незнанням, невмінням і нерозумінням. Ідеться про три бар’єри, які підстерігають і школярів, і студентів на шляху до академічної доброчесності. Діти не знають, що таке плагіат, які його різновиди (наприклад, не розуміють, що таке самоплагіат)”, – говорить Олена Рижко.

На запитання в дослідженні, що в контексті доброчесності спричиняє найбільше труднощів, були такі відповіді:

1. 1. Першокурсники не знають, як правильно цитувати, витримуючи баланс голосу, не знають, що таке велика за обсягом цитата й що таке перенасичений цитатами текст;
   2. Не вміють працювати з літературою;
   3. Не вміють правильно оформлювати джерела;
   4. Не вміють створювати грамотний рерайтинг;
   5. Не вміють створювати компіляції;
   6. Не розуміють, навіщо треба дотримуватися засад академічної доброчесності;
   7. Не розуміють, що це справді важливо. І це розуміння, каже Олена, може дати їм тільки школа. Школа має говорити про цінність авторського тексту й повагу до інтелектуальної праці.

“Розуміння, що коли ти користуєшся плагіатом, то обкрадаєш сам себе, треба було б закласти в школі. Ти або працюєш на себе й розвиток власних талантів, які потім принесуть тобі дивіденди, або ні”.

8. Не розуміють, що треба практикуватися в доброчесності.

“До того ж зі 184 опитаних усі, крім однієї людини, вказали, що дізналися нову інформацію про академічну доброчесність. І лише одна людина вказала, що не отримала нової інформації, бо сама цікавиться цією темою. Статистика невтішна”, – розповідає експертка.

ЧОМУ УЧНІ ВДАЮТЬСЯ ДО ПЛАГІАТУ

В опитуванні учні визначали такі причини:

• Лінь. Олена пояснює: коли ми не розуміємо, навіщо виконувати завдання, нам нецікаво. Якщо ми не знаємо, що воно нам дасть, то навіщо це робити? Або, буває, вчитель не встигає за зацікавленнями учнів.

“Я розумію, що вчитель – не аніматор, він не має розважати. Але має навчити, а тому мусить шукати методи, які діятимуть”.

• Зайнятість, не вистачає часу. Буває, дитина сильно завантажене: шкільне навчання, гуртки, секції. Вона не встигає й мимоволі вдається до недоброчесності.
• Знічев’я. Мовляв, а якщо пронесе? А чому б і ні?

“Якось, коли я працювала в Київському міжнародному університеті, у нас було заняття, на яке студенти мали написати невеликий роздум на тему. Встає дівчинка й починає читати. Роздум класний, тема розкрита, є образність, апелювання до цільової аудиторії, ми його прокоментували. І тут відчиняються двері – запізнилася її подруга.

Але дівчинка, яка виступала, принишкла, змінилася в обличчі… Як з’ясувалося потім, вона не підготувала домашнє завдання – і присвоїла допис подруги, яка виклала його у своєму блозі. Їй було дуже соромно, вона потім про це розповіла мені. Казала, що ніколи в житті не переживала такого сорому”, – розповідає Олена.

Також експертка розповідає історію про першокурсницю: дівчина ніколи не піднімала руку на заняттях. Утім, якось було творче завдання – написати про автоматизм у людській поведінці, під час якого вона вперше підняла руку, вийшла за кафедру й зачитала свої роздуми. Групі сподобалося – класні філософські судження.

“Єва закінчує читати, група вибухає аплодисментами, Єва переможно дивиться на мене. А я не знаю, що сказати. Тоді вийшла монографія Бориса Потятиника “Медіа: ключі до розуміння”. А я читала в групи дисципліну, не пов’язану з теорією журналістики.

І коли Єва закінчила читання, я кажу: “Єво, усе прекрасно. Єдине – хочу запитати, чи ви зазначили автора Бориса Потятиника?”. Бо вона просто взяла шматок його тексту і прочитала. І тут учениця каже те, що я ніколи не забуду: “А чому ви читаєте те, шо вам “не положено”?”. Тобто проблема не в тому, що її піймали, а в тому, що я прочитала те, що не мала б”, – пояснює експертка на прикладі.

Була ще така історія: студентка подала як чернетку бакалаврської роботи текст, в основі якого була стаття Олени. Водночас ім’я авторки не згадували. А коли Олена запитала в студентки, як це розуміти, вона відповіла: “Ви маєте пишатися, що я використала вашу роботу”.

ЩО МОЖУТЬ РОБИТИ ВЧИТЕЛІ, ЩОБ УЧНІ БУЛИ ДОБРОЧЕСНИМИ

1. Насамперед пояснити, що таке недоброчесність і плагіат, які різновиди плагіату бувають, чому не варто одну роботу здавати з різних предметів. Загалом учитель може дослідити 42 статтю “Академічна доброчесність” і переказати дітям своїми словами.

2. Пояснювати, для чого виконувати те чи інше завдання, що це дає. Так учні розумітимуть важливість того, що це треба зробити самотужки.

3. Використовувати метод копіювання в правильному значенні.

“Копіювання зовсім не означає, що треба переписувати майстерно написані слова інших людей. Але це можна використовувати як можливість розібратися, як, наприклад, письменнику вдалося створити той чи інший твір.

Технологія проста: ви берете текст, який вважаєте досконалим, читаєте його, відкладаєте і з пам’яті намагаєтеся відтворити дослівно. Це – для того, щоби відчути стиль, зрозуміти прийоми письменника. Але це не означає, що ви можете взяти шматок чужого тексту й підписати його своїм іменем”.

Тому, навіть якщо є завдання переписати текст, треба пояснити, для чого його переписувати, що ви цим тренуєте.

4. Давати креативні завдання. Олена пояснює, запитуючи: “Коли юна людина опиняється перед потребою написати реферат, як ви думаєте, чи знайдуться багато охочих, навіть якщо тема цікава, щоб опрацювати матеріал, першоджерела, осмислити й написати реферат? Особливо, коли інтернет пропонує масу готових варіантів…”.

5. Використовувати формат кейсів – коли треба розбирати реальні справи й ситуації людей.

6. Скрізь, де можна, розвивати критичне мислення учнів і давати змогу висловитися.

“Буває, ми обговорюємо якусь проблему, і коли запитуєш, особливо в першокурсників, що вони про це думають, вони намагаються сказати щось із того, що хтось про це думає. Тоді я кажу: “Ні, мені цікава ваша думка”. І якось першокурсник мене спантеличив, запитуючи: “Вам що, справді цікава саме моя думка?”.

7. Розповідати, що за все є відповідальність. Наприклад, в університетах є положення про академічну доброчесність. Воно передбачає процедуру, якщо, наприклад, хтось когось звинувачує в плагіаті чи якщо тебе звинувачують.

“Закон нам говорить, що за вдавання до плагіату є різні санкції – аж до повторного прослуховування курсу й відрахування з університету. Треба пояснювати старшокласникам, привчати їх, ознайомлювати з правилами. Це озброїть їх і допоможе в майбутньому”.

8. Якщо недоброчесний вчинок трапився, Олена радить кожен випадок розглядати індивідуально. Якщо це учні чи першокурсники, то найкраще працюють бесіди.

А ще розповідає, що плагіат буває усвідомленим і неусвідомленим. Припустимо, людина читає щось яскраве, що їй сподобалося, минає час, вона щось пише й використовує чужі ідеї, не розуміючи, що вдалася до плагіату. Буває, людина вдається до плагіату від перенавантаження, а хтось може вдатися один раз. У будь-якому разі треба розібратися з мотивами людини.

Відповідаючи на запитання, чим людині допоможе, якщо доброчесність виховуватимуть зі школи, Олена каже:

“Якщо ви не навчили свою дитину мити руки після туалету, одразу, коли вона навчилася мити руки, як ви думаєте, вона буде робити це пізніше? Ні. Якщо ви намагаєтеся розповісти дитині, що не можна переходити дорогу на червоне світло, а самі біжите, не чекаючи зеленого, то як дитина буде робити? А як навчити дитину читати? Читайте самі! То як навчити дітей бути доброчесним? Бути доброчесними!

Виховати адекватні цінності, як-от чесність, творчу самореалізацію й розвиток, треба, як тільки з’являється можливість. Пам’ятайте: дитина спочатку реагує на вчинки, а потім – на слова”, – завершує Олена Рижко.

Марія Марковська (Булейко), “Нова українська школа”

Фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.