Теми статті: батькам, вчителям, дошкільна освіта
8 Грудня 2021
17 190
0
Дітей у садочки в Норвегії можна віддавати навіть із народження. Однак зазвичай дошкілля починається з 9 місяців, ще частіше – з року. Відбувається це після закінчення декретної відпустки, яку тато з мамою обов’язково ділять між собою.
Кожен дитсадок має сторінку в інтернеті. Обираючи садок, батьки орієнтуються на рейтинг дошкільного закладу, що опублікований на сторінці. Він створений за результатами щорічного осіннього анонімного опитування батьків, діти яких уже ходять у садок.
На інтернет-сторінці також опублікований план, де написано, які напрями та цінності щодо розвитку дитини має садочок. Адже є, наприклад, спортивні і звичайні, приватні та комунальні – усі вони можуть запропонувати різне.
Усе це “Новій українській школі” розповіла педагогічна керівниця дитячого дошкільного закладу в Осло Наталія Солодка, яка працює в норвезькому садочку вже 12 років. До цього 16 років жінка працювала в Україні.
У статті читайте про таке:
У дитсадках Норвегії дітей об’єднують у дві групи: молодшу (0–3 роки) та старшу (3–6 років). Наталія працює з молодшими дітьми. У молодших групах зазвичай навчаються 9 або 12 дітей. У старшій групі – 24 (за потреби може бути більше).
У групі один вихователь на 3 дітей до 3 років і один вихователь – на 6 дітей від 3 років. Тобто в молодшій групі, у якій навчаються 12 дітей до 3 років, буде 4 дорослих.
Рік у садочку починається зі зборів та обговорення роботи. Запрошують усіх батьків та працівників садочка. Батьки отримують відповіді на свої запитання.
“Далі ми просимо батьків бути біля дитини в групі принаймні перші кілька днів, аби вона звикла. До слова, у Норвегії тато й мама мають по 3 дні оплачуваної відпустки, коли вони можуть бути з дітьми в садочку.
Так, у перший день батьки мають бути безпосередньо в групі, гратися разом із дітьми, розмовляти. Наступного дня, якщо дитині комфортно в групі, батьки можуть погуляти неподалік садочка. Якщо ми бачимо, що дитина тривожна, не хоче гратися чи контактувати, плаче, то ми телефонуємо батькам, аби вони знову прийшли”, – розповідає Наталія Солодка.
А ще, оскільки понад рік садочки в Норвегії були ізольовані або працювали за особливими умовами через пандемію, багато хто з нових дітей уперше в житті бачить інших дітей, коли приходять у садок. Тому завдання педагогів удвічі відповідальніше.
“Загалом ми пом’якшуємо звикання до групи через те, що діти бачать маму й тата, розуміють, що вони прийшли погратися, їх ніхто не залишає назавжди – й увечері їх заберуть. Також ми маємо слідкувати, щоби комфортно було не тільки дитині, а й батькам, аби вони не боялися її залишити”, – каже педагогічна керівниця.
У перші 2 тижні відбувається перша індивідуальна бесіда з батьками. Педагоги пояснюють усе, що цікавить батьків. Наприклад, який одяг потрібен дитині, вирішити всі нагальні питання, дізнатися про дитину, що вона їсть, чи є алергії, яка вона та що любить робити. Наталія намагається проводити такі співбесіди в перші 3–4 дні.
Дитячий садок у Норвегії зазвичай відкритий із 7:30 до 17-ї. Часто діти в старших групах не мають тихої години. Це може бути тільки за бажання батьків або якщо в дитини є така потреба. Зовсім маленькі діти можуть спати 2 рази на день, залежно від потреби.
До того ж діти можуть спати у своїх візочках, а не в ліжках. Одна кімната зазвичай використовується для різних цілей – розділення на різні приміщення немає. У цій кімнаті діти можуть поїсти, погратися, а потім лягти спати.
Також від батьків і потреб дитини залежить, скільки разів на день вона їстиме. Наприклад, це може бути 5 разів. Якщо в кількох дітей є потреба їсти 5 разів на день, а в інших кількох – 3, їх об’єднують у різні групи. Наталія пояснює, що трьом вихователям на 9 дітей це не важко зробити.
Прогулянки є щодня. А 1–2 рази на тиждень є так звані великі походи.
“Наприклад, поснідали, узяли із собою бутерброди – і пішли гуляти на природу чи в музей. Це довгі прогулянки, під час яких ми гуляємо, дивимося щось цікаве, граємося і вчимося використовувати транспорт”, – каже педагогиня.
Освітній процес у дитсадку – це гра, цікава, активна й заохочувальна. У садочку не готують до школи. Цифри й літери вивчають ненав’язливо, граючись.
Школи наголошують, що цінують, якщо вихователі навчать дітей самостійності, дивитися за своїми речами, ввічливо ставитися одне до одного, вміти контактувати з дітьми й дорослими.
Принцип такий: якщо діти вже вмітимуть писати й рахувати, коли йтимуть до школи, то їм, найімовірніше, буде не так цікаво. Натомість у садках діяльність дітей спрямовують на те, щоби дитина навчилася поважати себе, не дозволяла себе ображати, вміла говорити “ні” та “стоп”.
Восени та навесні проводиться бесіда з батьками про розвиток дитини. Спочатку на запитання відповідає педагог. А в колонці для батьків на ці ж запитання відповідають батьки – і відповіді порівнюють. Це потрібно для того, щоби батьки висловили свою думку й розуміли стандарт, яких компетентностей набудуть їхні діти.
Так, наприклад, серед запитань:
І як підсумок, запитання до батьків: “Як ви думаєте, чи успішна наша співпраця? Чи треба над чимось попрацювати?”.
І вихователі, і батьки розуміють, що дитина може поводитися інакше вдома й у садку. Адже йдеться про різні обставини й різних людей, які її оточують. Однак, якщо батьки потребують, педагоги і психолог радять їм, над чим треба попрацювати, можуть рекомендувати курси, книжку чи перевірити стан здоров’я дитини.
Якщо батьки відчувають труднощі у вихованні, вони можуть звернутися до ICDP (International Child Development Programme) – міжнародну програму розвитку дитини. Це – безплатна програма для всіх батьків дітей до 18 років. Такі центри зі співпраці з батьками є в кожній громаді.
Батьки проходять навчання, фахівці відповідають на їхні запитання, як-от, що робити, якщо в дитини є прояви агресивної поведінки. На курсах батьків навчають методів вирішення складних питань і ситуацій. У групах підтримки можуть програвати різні ситуації й реакції дітей.
Також у колі інших батьків усі можуть ділитися своїми труднощами й почуттями. Але перше, чого навчають на курсах, – саморегуляції. Наприклад, якщо відбувається конфлікт між дорослим і дитиною, перше, що дорослий має зробити, – це врегулювати свої емоції. Так, на курсах читають лекції про те, як працює мозок, як працюють гормони, як це впливає на почуття та розвиток дитини і як знизити рівень стресу.
Ще одна організація, у яку можна звернутися за допомогою, – на зразок соціальної служби. Так, за потреби вихователі (якщо батьки дали дозвіл) чи батьки можуть зателефонувати туди й попросити поради в експертів.
“Запит може стосуватися здоров’я. Наприклад, у мене був випадок, що дитина перестала дихати на 30 секунд. Потім прийшла в себе. Ми звернулися з цим запитанням туди й зараз співпрацюємо з медичною установою.
Були також випадки, що скільки ми не намагалися вплинути на поведінку дитини, вона не змінювалася, тоді ми також звернулися в інстанцію по допомогу. Якщо батьки дали дозвіл, до групи можуть прийти фахівці-спостерігачі й подивитися, що відбувається в групі: як поводиться дитина, що ми робимо не так і дати нам поради”, – пояснює Наталія.
До слова, кожні 2 роки вихователі проходять курси першої домедичної допомоги й отримують сертифікати.
Чи не найважливіша складова роботи дошкілля Норвегії – співпраця з батьками. Перший закон про садочки в Норвегій ухвалили 1975 року. У першому ж абзаці йшлося про те, що дитсадок забезпечує хороший розвиток дитини та активності, тісно співпрацюючи з батьками й розуміючи потреби сім’ї дитини.
У рамковому плані (стандарті) також ідеться про те, що дитячий садок ставить собі за мету досягти хорошої співпраці та діалогу з батьками, садок повинен аргументовувати свої погляди і виявляти повагу до думки батьків. А ще він відповідає за те, щоб у дитини не виникали конфлікти з батьками через непорозуміння між батьками та садком.
Для цього створюють:
Водночас завідувач не має права голосу на таких нарадах.
“Є також батьківські комітети, які, наприклад, можуть вирішити не підвищувати плату за дитячий садок. До того, як це вирішить уряд, на це мають дати згоду батьки.
Батьківські комітети тут схожі на профспілки. Вони обстоюють права дітей і батьків. Вони впливають абсолютно на все: чи достатньо місця в садочку, ініціюють обговорення того, що їм не подобається, затверджують бюджет та річний план, впливають на те, щоби, наприклад, харчування було з екологічних продуктів”, – розказує Наталія.
У попередньому садку, у якому працювала Наталія, батьки були настільки активні, що надсилали свої пропозиції до вищих інстанцій і співпрацювали з урядом. Тоді, наприклад, вони вважали, що дорослих мало на кількість дітей у групі. Вони домоглися, що це питання уряд узяв на розгляд.
“Будь-яка співпраця складатиметься найкраще, коли дві сторони зацікавлені в одному й мають ту саму мету. Наша мета – виховати гарних дітей. Батьки – наші друзі, наша опора. Тому з ними треба ділитися принаймні маленьким нюансом щодня про те, як у дитини минув день. А коли батьки приводять дитину вранці, я завжди запитую, як дитина: чи вона добре спала, чи поїла, який у неї настрій, як минули вихідні. Я хочу знати все. Коли вихователі показують свою цікавість, це заохочує батьків”, – говорить Наталія Солодка.
Також разом із батьками в садку організовують різні активності. Так, на День ООН із дітьми й батьками розмовляли про права дітей. Одного разу в садку був проєкт, Наталія з колегами працювали над тим, щоби дитина краще пізнала себе – “Дитина серця”.
“Це була щоденна групова година – ми всі сиділи в колі. Кожного дня різна “дитина серця” сідала на спеціальний килимок усередині кола, брала іграшку-серце, дивилася в скриньку з дзеркалом, а ми сказали їй: “Подивись, будь ласка, у дзеркало. Ти бачиш перед собою найпрекраснішу людину”. Деякі діти починали плакати, закривали дзеркало й казали, що не можуть дивитися на себе. Було видно, що із самооцінкою дитини треба попрацювати, що її щось бентежить”.
Наприкінці кожен у групі мав сказати, що “дитина серця” може найкраще, у чому вона сильна. Наталія розповідає, що за кілька разів такої практики кожна дитина розквітла. Зрештою, до проєкту залучили батьків і розповіли їм, як поводилися їхні діти, сидячи перед дзеркалом, пояснювали, що людині важливо любити себе, і давали поради.
А одного разу організували гру, начебто діти, батьки й вихователі летять у літаку в різні країни. Дорослі переодягалися, робили “паспорти”, хтось був на паспортному контролі, програвали ситуацію, що роблять люди, коли приїжджають в аеропорт. Потім батьки показувати національний одяг, розповідали щось цікаве про країну, у яку начебто прилетіли, співали й танцювали.
“Треба розуміти, що навколо нас багато цікавих людей. Тому можна, наприклад, запитати батьків про їхні хобі, чим вони цікавляться, де працюють. Можливо, вони можуть розповісти чи показати щось цікаве дітям. Так ми долучаємо батьків до роботи й налагоджуємо співпрацю”, – закінчує Наталія.
Марія Марковська, “Нова українська школа”
Усі фото надані Наталією Солодкою
Публікація підготовлена за сприяння Програми підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”, що реалізовується Європейським центром ім. Вергеланда та Міністерством освіти і науки України в партнерстві з Всеукраїнським фондом “Крок за кроком” та фінансується Міністерством закордонних справ Норвегії.
Обговорення