11 918
0
Для батьків дітей з особливими освітніми потребами одним із найважливіших завдань є формування в них навичок самостійності, які би дали їй змогу якнайкраще адаптуватися до життя. Цей процес майже ніколи не буває швидким, доводиться докладати зусиль та проявляти терпіння. Часто батьки воліють робити все за дитину чи занадто опікуються нею, аби зекономити свій час та ресурс. Але що насправді потрібно самій дитині?
Про те, як навчити дітей з ООП самостійності та використовувати отримані в школі знання в повсякденні розповідала Ольга Малікова, магістриня корекційної педагогіки, поведінкова аналітикиня, вчителька-логопединя школи №58 м. Києва, виконавча директорка Української асоціації поведінкових аналітиків.
Головне з вебінару “Підтримка “академічних” навичок у побуті” в межах циклу онлайн-трансляцій “Навчаємо та підтримує дітей з ООП під час війни” від ГО “Смарт освіта” та сайту “Нова українська школа” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” читайте нижче.
Далі – пряма мова.
Ідея шкільного навчання полягає в тому, що дитина має отримати різноманітні компетентності, які стануть підґрунтям для подальшого самостійного та повноцінного життя. Проте часом стається так, що набуте в школі не перетворюються на життєві навички, тобто не стає функціональним і лишається лише в межах навчальної діяльності.
Коли так стається, перетворення шкільних навичок на функціональні стає завданням батьків чи опікунів, що може створювати певний дискомфорт як для них, так і для дитини.
Функціональні навички набуваються поступово протягом життя. Щоби зрозуміти, які навички має дитина, батькам варто поспостерігати за собою – що спричиняє в них найбільший дискомфорт у щоденному піклуванні про дитину та спілкуванні з нею.
Так, ми не очікуємо від немовляти виконання побутових завдань, але піклування про нього нас не дратує, бо ми знаємо, що з віком дитина почне робити все сама. Але коли настає час дорослішання, а ми, як і раніше, виконуємо все замість дитини, це починає дратувати. Насправді це означає, що в дитини немає функціональної навички.
Батьки нормотипових дітей зазвичай висувають до них значні вимоги щодо самостійності. Та й самі діти, дорослішаючи, хочуть більше свободи й самостійності, а отже, беруть на себе завдання відповідно до віку.
Натомість із дітьми з ООП усе по-іншому. Насамперед через те, що спектр особливостей досить широкий – починаючи від легких порушень, які дають дитині змогу бути настільки ж самостійною, як і нормотипові однолітки, до комплексних порушень, які потребують активної залученості дорослих практично до всіх побутових завдань. Тоді батьки можуть, навпаки, занижувати вимоги до функціональної самостійності дитини, недооцінюючи її можливості або не маючи ресурсу чи терпіння на формування цих навичок у побуті.
Перш ніж почати роботу з формування навички, потрібно визначитися з рівнем її продуктивності в дитини: чи в неї немає цієї навички взагалі, чи деякі компоненти її все ж таки є. І тут можливі кілька варіантів. Перший – навички вдягання немає або немає її певних компонентів (дефіцит навички). Другий – дитина має навичку, але має труднощі з її використанням у різних ситуаціях (дефіцит продуктивності): наприклад, може чудово рахувати в школі на уроках математики, але вдома не порахує, скільки яєць потрібно для сніданку на трьох. Тоді ми говоримо про те, що в дитини немає навички узагальнення.
Відсутність навички узагальнення трапляється в роботі з дітьми з ООП найчастіше. І саме вона випадає з поля зору корекційних фахівців, тому що вони, працюючи з дитиною в кабінеті, не спостерігають дитину в побуті. Натомість батьки не завжди знають, як перенести в практичну площину ті знання та навички, які дитина здобуває на заняттях.
Навичка узагальнення формується завдяки:
Навчання в таких натуральних умовах, особливо коли йдеться про дітей молодшого віку, часто називають навчанням в ігровій формі. І воно має низку правил:
Найкраще навчальне завдання для дитини – спільне приготування смаколиків. Насамперед воно має сильну природну мотивацію – дитина знає, що наприкінці ви будете їсти щось смачне (ми ж не залучимо її до готування броколі в пароварці, найімовірніше це будуть піца, млинці, бутерброди – те, від чого діти не відмовляються).
Далі можемо вчити планування – виписати з рецепту потрібні інгредієнти і пропорції (письмо, математика) та перевірити, чи все маємо під рукою. Потім – попросити нарізати, щось дістати із шафи (мовлення), розрізати готову страву навпіл, потім на четвертини (знову математика), розкотити тісто, натерти сир, накрити стіл (моторика) і так далі.
Звісно, не всі шкільні дисципліни можна імплементувати в побутову практику. Щоб обрати, які знання вам варто підтримувати, достатньо подивитися уважно на свій день чи тиждень, чим ми займаємося найбільше та які уміння використовуємо для цієї діяльності. І завжди пам’ятати, що для досягнення мети нам доведеться докласти зусиль та проявити терпіння, не виконуючи за дитину те, що вона може робити самостійно.
Час та часові відношення:
Математика:
Читання й письмо:
Можна починати з простої гри: домовтеся, що обраного дня ви спілкуєтеся тільки письмово – так, наче не вмієте говорити чи слухати. Долучити до цього можна всю родину. Важливо, аби дитині було цікаво: тобто не писати їй, що треба витерти пил чи мити підлогу, а запитати, що б вона хотіла, аби їй купили в магазині, чи буде вона їсти на вечерю броколі або млинці.
Природничі дисципліни:
Література та історія:
Якщо дитина любить читати, цієї проблеми ви не матимете. Проте нині все більше дітей не зацікавлені в читанні, а для дітей з ООП є ще і проблема в тому, щоби прочитане уявити (не сформоване абстрактне мислення). Тоді можна стимулювати цікавість до літератури та історії через перегляд мультфільмів, кінокартин, відеороликів. А вже після цього пропонувати читати тексти чи їхні скорочені версії.
Анна Степанова- Камиш, “Нова українська школа”
Публікація підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.
Титульне фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos
Обговорення