Як зробити онлайн-навчання живим і цікавим

Навички дистанційного викладання, здобуті під час пандемії, знадобилися багатьом. Зараз дистанційна освіта часто залишається єдиним способом учитися в порівняній безпеці. І тут перед освітянами постають виклики: як утримати увагу тих, хто по інший бік монітора, особливо зважаючи на фонову ситуацію стресу, яка є серйозним фактором, що заважає концентрації?

Олександр Сударкін, психолог-практик, викладач лідерства та переговорів, директор програми МВА, ділиться власними напрацюваннями – дієвими й універсальними рекомендаціями щодо того, як зробити навчальний час онлайн цікавим, корисним і не виснажливим.

МОТИВАЦІЯ СТРАХОМ НЕ ПРАЦЮЄ В ОНЛАЙНІ

Один із перших аспектів, на який скаржилися викладачі від самого початку широкого впровадження дистанційного навчання: після першого періоду в режимі “цифрові технології – це прикольно” учнівська увага до процесу швидко падає. І тут ми маємо врахувати правду, від якої “відхрещуються” майже всі освітяни: в аудиторії деякі викладачі впливають на учнів фразами на зразок “ось я зараз підійду”, “викличу до дошки” тощо.

Другий чинник полягає в тому, що з аудиторії не можна нікуди вийти, не можна шуміти, працювати за комп’ютером – потрібно вчитися. Те, що я описав, – це негативна мотивація до навчання. Деякі вчителі в офлайні покладаються саме на неї, вважаючи, що це полегшує їхню роботу: можна викладати, як викладаєш, однаково до дзвоника всі будуть на місцях.

Коли ми перейшли в онлайн, стало помітно, що у віддаленому режимі учні можуть займатися своїми справами. Просто цікавості до викладача або користі матеріалу мало, щоб слухачі не відволікалися. Учень або учениця, можливо, нікуди й не підуть – будуть номінально присутні онлайн, але водночас займатимуться іншими справами, причому іноді на тому самому девайсі. Навіть з увімкненою камерою, коли здається, що слухач або слухачка дивляться на вчителя, вони насправді можуть писати повідомлення в соц. мережах, робити нотатки, дивитися смішні відео із вимкненим мікрофоном тощо.

І важіль страху як мотивації, негативного впливу, який був в аудиторії, повністю зник.

ЯК ТРИМАТИ УВАГУ

З мого погляду, успішнішими зараз є ті викладачі, які вміють утримувати увагу слухачів на собі й своєму предметі тими самими засобами, якими користується шоубізнес.

Що я маю на увазі?

Перший аспект – це здатність викладача “міняти ролі”. Якщо в аудиторії монотонно “начитувати” матеріал, учнівство може не сприймати, але змушене буде слухати. Коли ж викладач стає нудним голосом у телефоні, на нього припинять звертати увагу вже за п’ять хвилин.

Другий аспект: без прикладів із практики, лише “голою” теорією, неможливо утримати зацікавленість учнів у предметі.

І третє: якщо не ставити слухачам питань, не створювати “інтерактивів”, причому з обов’язковим залученням, можна швидко втратити увагу. Більшість викладачів (і молодших, і досвідченіших) говорять: щоб учні користувалися цим матеріалом, я спочатку маю прочитати лекцію. Але лекція “вибиває” аудиторію з режиму уваги дуже швидко.

БУТИ НА АКТИВНОМУ ЗВ’ЯЗКУ З ТИМИ, ХТО ПО ІНШИЙ БІК ЕКРАНА

Для успішного викладання онлайн потрібно використовувати допоміжні прийоми, інструменти та засоби. Наприклад, постійно змінювати стиль викладання (говорити жартівливо чи серйозно), чергувати теорію з практичними прикладами.

Варто застосовувати, як я це називаю, “постійне підсмикування аудиторії”. Технічно це має такий вигляд: учитель дає певний обсяг матеріалу й запитує, чи всі зрозуміли. Якщо слухачі увімкнули камери, можна попросити, наприклад, “чимось порухайте, щоби було видно, що вам усе ясно”. Однак є частина слухачів, яка ніколи не буде вмикати камери, як не вмовляй. Крім того, часом увімкнути відео не дозволяє зв’язок. У таких випадках можна використати чат – сформулювати питання з відповіддю “плюс-мінус”, “одиничка” чи “нолик” тощо. Наприклад: “У кого таке траплялося, поставте плюс”, “Хто із цим не стикався, поставте мінус”.

Важливо хоч би мінімально відреагувати на отримані відповіді: “О, ясно, у половині випадків ви бачили те, про що я говорю”, або: “Дякую, у кого ще таке питання?”. На такі ремарки цілком можна отримати потік “плюсиків” від слухачів і відповідно скоригувати діалог. Наприклад, поглибити залученість у тему так: “Добре, 60 % говорять, що таке було, а тепер, будь ласка, хто поставив плюс, напишіть додатково, одним реченням, що для вас було найважчим?”. І слухачі починають писати.

Викладачу під час роботи в онлайн доводиться опановувати всі можливості отримання інформації – відео, аудіо й текст. Хтось з учнів говорить на камеру, хтось пише в чат, який треба озвучувати, бо він не в усіх увімкнений, – причому важливо подякувати кожному, хто написав, за участь. Коли так працюєш, отримуєш фідбек на кшталт: “Знаєте, у нас не було відчуття, що ми в онлайні: у нас інтерактиви, ви постійно щось запитуєте, є відеоперебивки”.

РОЗПОДІЛ ЧАСУ НА ЗАНЯТТІ

Жартівливі “перебивки” варто застосовувати часто. Якщо в аудиторії офлайн можна пожартувати раз на 10–15 хвилин, то в онлайні робиш це раз на 5 хвилин для того, щоб уникнути зайвої напруги. А ще в мене практично в усіх презентаціях, які не є суворо академічними, є слайд із собачкою, що “тягнеться”. Я показую його, коли ми відпрацювали 5–10 хвилин, опанували певний блок, і говорю: “А тепер встаньте, потягніться, у нас хвилина перепочинку”. Я не знаю, чи вони це роблять, але показую, як має бути: це нагода перезавантажити мозок, щоб освіжити подальше сприйняття інформації.

Є ще один підхід, корисний для тих, хто працює в Zoom: ця платформа дає можливість робити інтерактив у малих групах, у сесійних залах. З методичного погляду це означає, що ми беремо певний обсяг теорії, розбиваємо її на частинки по 15–20 хвилин – і даємо на спільне обговорення та опрацювання.

Також я заздалегідь завантажую матеріали, з якими пропоную ознайомитися напередодні заняття, щоби підготувати ґрунт для дискусії. Так можна уникнути формату “балакучої голови” і сформувати певне розуміння того, про що розповідає викладач.

ЧОГО НЕ СЛІД РОБИТИ ОНЛАЙН

Однозначно не треба перетворювати заняття на суцільну лекцію. Деякі викладачі настільки гарно працюють із питаннями й відповідями, що ставлять три слайди на екран, а решту розповідають словами. І все ж таки в онлайні велика кількість інформації має бути на екрані. Покладатися лише на власну майстерність і відповідальність слухачів, які все занотують зі слів учителя, не варто. І, звісно, не слід відмовлятися від інтерактивів.

Й останнє: хтось говорить, що онлайн – це лише милиця, яку ми підставляємо, поки немає змоги вийти в офлайн. Але вже третій рік ми фактично живемо в таких умовах, коли дистанційна освіта – чи не єдиний вихід. І невідомо, скільки ще ми будемо вимушені навчатися онлайн.

Тому, з мого погляду, неправильно говорити “Якби ми були з вами в аудиторії, то я би вам зараз показав” або “Це ж онлайн, це ж насправді не навчання, а от якби ми були в офлайні, це було б ліпше”. Уявіть собі театрального актора, який грає в телепостановці й говорить: “Звичайно, я тут граю так собі – а от якби ми були в театрі, на сцені, я б вам насправді зіграв, а так – ну, ви ж розумієте, це екран, це все не те”.

Не варто шукати виправдання собі, якщо не можеш опанувати певну технологію: ми, викладачі, маємо показати власним прикладом гнучкість і саморозвиток, уміння досягти результату в будь-якому середовищі.

Олександр Сударкін, психолог-практик, викладач лідерства та переговорів, директор програми МВА

Титульне фото: IgorVetushko, Depositphotos