Мінікухня в учительській, велодоріжки на подвір’ї та душові в спортзалі: якими бачать оновлені школи учні та вчителі

Уявіть, що в школі з’явився сад з альтанками, а шкільне приміщення схоже на сучасний бізнес-центр із ліфтом, скляними коридорами, м’якими пуфами та інтерактивними дошками. У класних кімнатах більше не стоять парти в три ряди, а зона вчителя – не лише місце біля дошки, а весь клас.

Перепланування освітнього простору та створення нових типів шкіл, які будуть кардинально відрізнятися від тих, що будувалися в радянські часи, – це одне із завдань, яке зараз намагається розв’язати Міністерство освіти й науки спільно з Мінцифрою. У міністерствах хочуть створити нові концепції шкіл і саме за ними відбудовувати заклади освіти, які зараз зруйновані через повномасштабне російське вторгнення. Також ці ідеї можна використовувати в інших школах для оновлення приміщень.

Школа має стати не лише сучасною зовні, а і змінити своє внутрішнє наповнення. Як цього досягти, читайте в новому матеріалі “Нової української школи”, зокрема:

• що передбачає спільний проєкт МОН та урбаністів;
• яких змін хочуть учителі;
• якою бачать школу мрії учні приватних та державних шкіл;
• як новий простір позитивно впливає на школярів;
• де шукати кошти на осучаснення шкіл.

ДО 2024 РОКУ МАЄ З’ЯВИТИСЯ 5 РІЗНИХ ПРОЄКТІВ ВІДНОВЛЕННЯ ШКІЛ

Із сучасним інтер’єром, укриттям, безпечними та комфортними класними кімнатами, садами на шкільному подвір’ї – такими бачать нові школи в Міністерстві освіти і науки. Щоб втілювати ці зміни в життя, МОН разом із Міністерством цифрової трансформації, урбан-бюро “Big City Lab” та ГО “Маріуполь Реборн” розпочинають проєкт трансформації шкіл.

Він передбачає декілька етапів:

• опитування школярів, вчителів, директорів та освітніх експертів, яким вони бачать сучасний та функціональний освітній простір (узяти участь в опитуванні можна тут);
• створення концепції відновлення для 5 типових радянських шкіл на основі опитування (за аналізом урбан-бюро, найчастіше в Україні використовувалися 5 архітектурних типів будівель – у формі літери “г”, “п”, “н” тощо);

Аналіз архітекторів найпоширеніших типів шкільних будівель

• концепції готуватимуть українські архітектори, також до цього залучають архітектурні бюро з Литви, Естонії та Угорщини – усі вони об’єднані в ініціативу Rebuild the Wonderful, яка координується урбан-бюро Big City Lab;
• готові концепції архітектори передадуть МОН для подальшого поширення поміж усіх зацікавлених сторін та масштабування на шкільні заклади з таким же плануванням на території України;
• до вересня 2024 року на основі нових концепцій відбудують п’ять пілотних шкіл, які зводилися за типовими радянськими проєктами і які зараз зруйновані чи пошкоджені через війну.

Європейські та українські архітектори нещодавно відвідали одну зі шкіл Київщини, яку оновлюватимуть за новим проєктом

Йдеться про школи на Київщині, Харківщині, Дніпропетровщині та Запоріжжі (конкретні населені пункти та назви не вказуються задля безпеки). Для їхнього осучаснення МОН та Мінцифри залучатимуть донорські кошти.

Щоби перетворити радянську школу на сучасну, архітектори з урбан-бюро Big City Lab пропонують дотримуватися семи принципів трансформації:

1. мультифункціональність простору – бібліотека, хол, спортивний та актовий зали мають бути гнучкими, наприклад, актова зала може мати клас для балету, зону для концерту й місце для відпочинку;
2. безбар’єрність – кожне приміщення в школі розробляється з урахуванням потреб учнів (мають бути спеціальні вказівники для навігації школою, ліфт, пандус тощо);
3. доступ громади – члени громади можуть мати доступ до певних зон школи, наприклад, спортивного майданчика, зеленої території навколо чи бібліотеки;
4. сталість та екологічність – передбачає використання природних матеріалів під час будівництва/реконструкції, створення зелених зон, сортування сміття, встановлення сонячних панелей тощо;
5. залучення учнів та вчителів до проєктування й облаштування різних функціональних зон у школі;
6. зонування – наявність великого різноманіття зон, що можуть забезпечити як потребу в усамітненні в капсулі, так і в спілкуванні великою компанією за спільним столом;
7. людиноцентричність – будівництво з урахуванням зросту користувачів, без зайвих звукових та кольорових речей, з контролем за температурою, освітленням та вентиляцією приміщень.

“Повне переосмислення совєцьких шкільних просторів – одне із завдань трансформації системи освіти, – пояснював міністр освіти і науки Оксен Лісовий. – Сучасне освітнє середовище позитивно впливає на всіх учасників освітнього процесу, особливо на дітей, які стають більш упевненими в собі, допитливими та відкритими. Сьогодні ми маємо понад три сотні зруйнованих та понад три тисячі пошкоджених шкіл в Україні. І виклик, який стоїть перед нами, – відбудувати їх у новій якості”.

ВЛАСНА ШАФА, ОКРЕМИЙ САНВУЗОЛ ТА КАВОМАШИНА – ЯКИХ ЗМІН У ШКІЛЬНОМУ ПРОСТОРІ ХОЧУТЬ ВЧИТЕЛІ

Як уже згадувалося, урбан-бюро наразі збирає думки освітян, яких змін вони хочуть у школі. Це дасть змогу будувати нові чи відновлювати зруйновані війною приміщення з урахуванням побажань вчительської спільноти.

Вікторія Тітова, директорка Big City Lab, розповіла про проміжні результати опитування, якими бачать українські освітяни школи майбутнього (наразі в ньому взяли участь понад 300 респондентів).

Передусім освітяни очікують на оновлення матеріально-технічної бази. Вони хочуть, аби в класах були:

• мультимедійні дошки, комп’ютери (з інтернетом), проєктор;
• нові меблі, які відповідають віку та зросту учнів;
• а також зони для відпочинку з м’якими пуфами та фонтанчиками з водою.

“Вчителям не вистачає контролю над освітленням та температурою в класах. Також вони нарікають на те, що в замалих просторах забагато дітей, через це немає змоги влаштовувати дітям різні активності.

Педагоги хочуть впливати на дизайн: мати змогу самостійно змінювати простір для потреб уроку, уникати зайвого візуального шуму та загромадження. Також їм хочеться більше зелених зон навколо школи та на шкільному подвір’ї”, – додала Вікторія Тітова.

Крім комфорту для учнів, учителі хочуть хороших умов і для себе, зокрема, в учительській, де проводять чимало часу поза уроками:

• їм би хотілося мати мінікухню з кавомашиною, чайником, мікрохвильовкою;
• ксерокс, принтер, сканер, проєктор, комп’ютер, інтернет та інші речі, які допомагають створювати допоміжні матеріали для роботи на уроках;
• дехто з освітян у відповідях зазначав, що часом не вистачає особистих шаф для речей та сучасних меблів.

“Учительська – не лише місце для підготовки до уроків чи нарад, а і простір, де вчителі та адміністрація школи можуть відпочити й перезавантажитися. Нам пропонували навіть ідеї заміни вчительської на кімнату відпочинку. Для будь-яких із цих варіантів необхідна якісна звукоізоляція, місце для релаксу чи зона для творчості”, – зазначила Вікторія.

У їдальнях, за даними освітянського опитування, має бути нове оснащення, наприклад, автоматичне обладнання для нарізання овочів, духові шафи, холодильники.

• А ще окремий санвузол та душова для персоналу їдальні;
• якісні витяжки й кондиціонування;
• нові столи й стільці – з можливістю варіювання кількості посадкових місць, адже діти різні – комусь хочеться обідати в компанії друзів, а комусь – на самоті;
• легкі лавки та столи без гострих кутів.

Є й інші пропозиції:

• цілий сучасний посуд замість пощербленого радянського;
• посудомийна машина;
• доступ до води;
• можливість безготівкового розрахунку за їжу в шкільній їдальні.

Вбиральні виявилися болючою темою для всіх учасників освітнього процесу. У деяких школах не вистачає розділення вбиралень на чоловічі та жіночі, а в деяких – можливості прийняти душ.

Освітяни залишають такі запити щодо вбиралень:

• індивідуальні кабінки;
• універсальні вбиральні, що будуть зручними для маломобільних груп населення;
• умивальники з теплою та гарячою водою;
• звичні засоби гігієни (папір у кабінках, прокладки, паперові рушники біля умивальників, рідке мило з автоматичними дозаторами);
• зручні дзеркала чи їхня наявність в принципі.

Шкільні коридори вчителі хотіли б бачити з максимально природнім освітленням та спокійними й приємними кольорами стін, без інформаційного шуму (надмірного використання плакатів, стендів тощо).

• Також освітяни “за” столики, диванчики, пуфи та зручні лавки;
• зони для настільних ігор, читання і творчості;
• виставкові зони з дитячим малюнками;
• інформаційні куточки мають бути створені учнями для учнів.

На думку освітян, які взяли участь в опитуванні, шкільним подвір’ям не приділяють достатньо уваги, а ці простори мають більше функцій, ніж здається на перший погляд.

На подвір’я школи можна додати:

• зелені зони з альтанками, що ховатимуть від дощу й сонця, з газонами для відпочинку та проведення уроків на свіжому повітрі;
• зручні та варіативні місця для сидіння;
• смітники;
• спортивний майданчик чи тренажери;
• мінігород або фруктовий садок;
• тематичні куточки (японський сад каміння чи велодоріжки).

“На думку освітян, шкільні подвір’я можуть бути формою додаткової освіти, адже там можна проводити дослідження, давати дітям можливість доглядати за зеленими насадженнями, експериментувати з оформленням клумб”, – додала Вікторія Тітова.

МІСЦЯ ДЛЯ УСАМІТНЕННЯ, ЗРУЧНІ МЕБЛІ ТА КОМФОРТНІ ЗОНИ НА КОРИДОРАХ – ЧОГО БРАКУЄ УЧНЯМ

Перш ніж архітектори почнуть готувати концепції відновлення чи осучаснення шкіл, в урбан-бюро поспілкувалися зі школярами. До роботи у фокус-групах долучилися учні Київської гімназії східних мов № 1, ліцею Educator і Liko-School.

На що нарікали школярі і яких змін хотіли б, яскраво демонструють цитати учнів-учасників фокус-групи:

• “відро, яке старше за мене” – йшлося про старі сміттєві урни та необхідність сортувати сміття;
• “лавка, на якій хребет зламати можна”, “треба парта, за якою реально зможуть сидіти двоє”, “стілець, який залишає колготки цілими” – тобто діти хочуть нових та комфортних меблів;
• “столова, у якій хотілося б їсти” – учням хочеться смачно їсти в красивій їдальні з новими меблями, технікою, можливістю обирати страви до смаку.

Крім цього, учні згадували:

• що можна додати колонки й тиху музику в туалетах (аби не було соромно, якщо у вбиральні дитина не сама);
• у коридорах має бути можливість відпочити, посидіти, полежати, усамітнитися;
• додати в школи scream rooms – маленькі кімнати зі звукоізоляцією, де можна кричати, звільнитися від емоцій, б’ючи боксерську грушу чи розриваючи шматок тканини.

“Ми помітили тенденцію, що діти дбають про своє ментальне здоров’я і самі пропонують способи врегулювання емоцій, – каже Вікторія Тітова, – і це чудово. Ми маємо прислухатися до них. Також діти потребують демократії в школі – вони хочуть, аби їх слухали й чули. Для цього пропонують поставити в школі дві скриньки – для ідей і для зворотного зв’язку”.

Представники шкільних парламентів київських шкіл обговорювали, яких змін хочуть у своїх закладах

Микола Гошовський, креативний директор ліцею Educator, підтримує такі опитування учнів та вчителів, адже, на його думку, їхнє бачення має стати основою для створення стратегій розвитку закладів освіти.

Кілька років тому він запропонував школам користуватися розробленим ним інструментом “Школа моєї мрії”. Це опитування дітей та вчителів, якою вони хочуть бачити сучасну школу. Опитування передбачає два етапи:

• вивчення чинників, які мотивують дітей вчитися, і навпаки – відбивають усіляке бажання;
• аналіз думок вчителів, що їх мотивує і демотивує в роботі.

До таких опитувань долучилося кілька державних та приватних шкіл Ужгорода й Києва. Як каже Микола, відповіді дітей та вчителів кардинально відрізнялися. Також різнилися дані, отримані від учнів державних і приватних шкіл.

Дещо схожою до учнівської виглядає школа мрії вчителів (наводимо відповіді державної школи Ужгорода):

• не більше ніж 10 дітей у класі;
• розподіл учнів у класах за рівнем успішності;
• активний шкільний парламент, який впливає на навчальний процес;
• можливість для учнів обирати деякі додаткові предмети та вчителя, який їх викладає;
• учнівська мобільність у межах України, аби школярі мали можливість бачити різні регіони.

ЯК КИЇВСЬКА ГІМНАЗІЯ ЗРОБИЛА МРІЇ УЧНІВ ТА ВЧИТЕЛІВ РЕАЛЬНІСТЮ

Директорка Київської гімназії східних мов № 1 Оксана Проскура зауважує, як ще років 8–10 тому вчителі звертали увагу на комфортний освітній простір передусім для себе й часто займалися цим самостійно. А думками учнів мало хто цікавився. Тож такий підхід, коли враховують думки всіх учасників освітнього процесу, – лише вітається.

“Раніше вчителі створювали комфортні умови самі й для себе – вішали ламбрекени в класах, ставили штучні квіти, вази тощо. Навіть були змагання між вчителями, чий кабінет має красивіші речі, – пригадує Оксана Проскура. – За останні кілька років ситуація змінилася. У гімназії ми почали з простого – запитали в дітей, якими вони бачать аудиторії, класи, зони рекреації. Бо раніше думка учнів та учениць взагалі не бралася до уваги. Звісно, їхні відповіді відрізнялися від думок учителів.

Наприклад, коли в НУШ з’явилися одинарні парти-трансформери, старшокласники теж виявили бажання мати їх у класах, щоб можна було щось переставити, а за потреби посидіти одному. Вчителі ж прагматично обирають засоби та інструменти, які потрібні для навчання”.

За словами Оксани, у відповідях дітей переважав комфорт, затишок, приємна атмосфера в класі, яскраві, але стримані кольори навколо, а для вчителів важливі інструменти, обладнання, зручність, тобто все, що необхідно для проведення уроку. Вчителі в останню чергу під час опитувань чи усних розмов говорили про те, що їм подобаються яскраві кольори чи цікаві атмосферні речі.

Цікаво, що думки батьків теж відрізнялися від учнівських. У гімназії час від часу запитують їх через онлайн-анкети, яким вони бачать освітнє середовище своїх дітей. І часом батьки озвучують власні нереалізовані мрії та власне бачення, начебто облаштовують своє помешкання.

“Але з погляду корисності та правильності для нас важливою є думка вчителів та дітей, бо це простір, де вони проводять значну частину свого життя, – зауважує Оксана Проскура. – Батьки можуть бути порадниками, адже часто вони не знають про всі норми, які ми маємо виконувати щодо освітнього середовища”.

Тож врахувавши думки учнів та вчителів, у гімназії створили:

• освітній хаб – місце, де учні різних класів із різних паралелей можуть зібратися на перервах для спілкування чи відпочинку, Оксана Проскура називає це дружнім простором для комунікації;

• нову вчительську, де є зони для релаксу, переговорів, роботи (з ноутбуками, ксероксами та канцтоварами). Також є зона для тиші (тут вчителі можуть усамітнитися на деякий час чи послухати музику) і для кавування – з посудомийною машиною, чайником та столиком;

• сучасні туалетні кімнати, зокрема, для учнів 10–11 класів, які вчаться на 4 поверсі гімназії (на їхнє прохання встановили дзеркало, диванчики та квіти).

Це лише частина змін, над якими працюють у гімназії. На думку Оксани Проскури, сучасний освітній простір має бути:

• багатофункціональним і подібним на трансформер, коли можна використати подвір’я, коридори, навіть приміщення учительської для навчання та відпочинку водночас;
• інклюзивним, адже для навчання дітей з ООП потрібне додаткове обладнання в класах та шкільних приміщеннях;
• гнучким – освітнє середовище має постійно змінюватися, залежно від потреб учнів та вчителів, і доповнюватися протягом навчального року. “Раніше в кабінеті хімії чи математики роками висіли портрети вчених. Але ж зараз це можна замінити на дошки-фліпчарти чи інші предмети для наочного пояснення матеріалу”, – каже директорка;
• мотиваційним – скажімо, у кабінеті математики можна зробити написи з формулами, які постійно мають бути перед очима учнів, а на виході зі школи почепити мотиваційні вислови, приміром, “Іди й змінюй світ на краще”;
• з креативним дизайном, зі своїм стилем та корпоративними елементами, що буде відрізняти заклад від інших. Як додає директорка, заклад освіти – це місце, де можуть бути сучасні та модні речі;
• з місцями для самовираження дітей, наприклад, стінами чи дошками, на яких вони можуть писати, вішати власні малюнки чи листівки.

“У школі не обов’язково все має стояти рівно й рядочками, – додає Оксана Проскура. – Школа – це рух, постійна робота, творчість, взаємодія та єднання, тому освітній простір має бути гнучким та живим. І це аж ніяк не євроремонт приміщення, а робоча атмосфера, робочі стіни, робочі кабінети, меблі-трансформери, тобто все має працювати на дитину й на навчання. Водночас це не музейний варіант оформлення закладів освіти, а натхненна й мотиваційна атмосфера, яка спонукає вчитися”.

“УЧНІ СТАЛИ ВИХОВАНІШИМИ ТА БІЛЬШ БЕРЕЖЛИВИМИ”

Щоб втілювати ці бажання в життя, школі потрібні кошти. Микола Гошовський каже, що заклади освіти можуть залучати для цього гранти (докладніше про те, як отримати донорську допомогу на розвиток школи, можна почитати тут).

“Коли ми проводили опитування в школах Ужгорода (до слова, на наше запрошення долучитися відгукнулося лише декілька державних шкіл), то виявилося, що діти іноді хочуть не так і багато, – розповідав Микола. – Наприклад, в одній школі учні дуже хотіли дзеркало в класі. Ми допомогли дітям написати грантову заявку, також допомогли знайти спонсора – і на наступний день дзеркало висіло в класі, а діти були в приємному шоці. Вони відчули себе переможцями, а наш досвід показав, що все можливо”.

За словами Оксани Проскури, школа може шукати фінансування різними шляхами:

• писати клопотання на бюджетне фінансування;
• звернутися до міжнародних організацій чи освітніх центрів. Як зазначає Оксана, гімназії допомагають ще й посольства, мови яких вивчають учні. Саме завдяки підтримці міжнародних партнерів цього року в закладі оновили вчительську та створили освітній хаб;
• долучатися до громадських проєктів;
• звертатися за адресною допомогою, наприклад, до великих торговельних мереж;
• проводити ярмарки, збір макулатури тощо – такі прості заходи теж дають свої плоди.

Директор Щасливського ліцею Юрій Йовбак, який також ділився з архітекторами досвідом перетворень у своєму закладі, згоден, що будь-які трансформації вартують недешево.

• Зараз у ліцеї є сім інтерактивних стін. Це багатофункціональна поверхня, на якій діти можуть малювати крейдою, магнітом чи пальцями як сенсором. Або ж кріпити на стіну свої малюнки чи нотатки.
• До початку навчального року в коридорі ліцею також обладнали проєкційну зону, де можна переглядати фільми або учнівські відеоролики.
• Навколо ліцею є сад, подвір’я, що схоже на вишиванку, у приміщенні є артстудія, у кабінетах мультимедіаобладнання, будується сучасний спорткомплекс та майданчики для молодшої школи.

Інтерактивні стіни Щасливського ліцею

Директор каже, що втілювати такі зміни допомагає фінансова автономія ліцею. Це дає змогу розпоряджатися коштами, які заклад отримує від Пристоличної сільради як засновника. Також ліцей співпрацює з міжнародними партнерами, які допомагають із придбанням меблів та обладнання.

Перш ніж змінювати щось у ліцеї чи навколо нього, тут обов’язково вивчають думки учнів. Двічі на рік діти пишуть твір “Якби я був/була директором/кою ліцею”. Також у закладі є скринька бажань, у яку діти можуть покласти записку зі своїми проханнями чи ідеями. Або ж прийти до директора в кабінет і розказати все особисто. За словами Юрія Йовбака, 70 % ідей, які втілюють у життя, це якраз дитячі пропозиції.

“Я вважаю, що в школі мають бути простори різних форматів та різного призначення. Для маленьких і великих груп, для індивідуальної та партнерської роботи, для проєктів, дитячого і вчительського відпочинку, – додає Юрій Йовбак. – Ми помітили, як ці зміни впливають на дітей. Вони стали більш виховані та бережливі, ніж 10 років тому. Вони активні, хочуть змін, які самі пропонують та самі втілюють. Тому намагаємося створити простір для батьків, дітей, вчителів і всієї громади”.

Микола Гошовський додає, що відбудувати стіни – це перший крок, а далі треба наповнювати їх новими сенсами – це не лише нові штори та нові фарби, а переосмислення шкільного простору.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: doarchitects.lt, Трансформація радянського дитячого садка від DO ARCHITECTS у Литві

Фото в тексті: Big City Lab, Оксана Проскура, Щасливський ліцей