Урок пам’яті про Голодомор: як в умовах війни говорити з учнями на чутливу тему та не травмувати їх

Цього року, 25 листопада, Україна відзначає 90-і роковини Голодомору 1932–1933 років. Удруге пам’ятні дні відбудуться під час повномасштабної війни (нагадаємо, що щороку в четверту суботу листопада вшановують жертв Голодомору 1932–1933 та штучних голодів 1921–1923 й 1946–1947 років).

Як говорити з учнями на доволі травматичну тему в умовах війни? З цим питанням ми звернулися до Лесі Хлипавки, учительки історії Черкаської школи № 2, Андрія Маслюка, старшого наукового співробітника Інституту психології ім. Г. Костюка, та Зої Жук, літературознавиці.

Експерти радять не уникати теми Голодомору в розмовах із дітьми. Це частина нашої історії, якою б емоційно важкою вона не була. Але варто правильно розставити акценти в таких бесідах, аби діти не зневірилися, а навпаки – підсилили свою надію і віру в перемогу над ворогом.

У новому матеріалі читайте:

• навіщо дітям розповідати про трагічне минуле;
• які формати роботи доречні для учнів різного віку;
• які книги допоможуть дітям безболісно дізнатися про Голодомор більше;
• які онлайн-ресурси можуть доповнити урок пам’яті.

ЧОМУ З ДІТЬМИ ТРЕБА ГОВОРИТИ ПРО ГОЛОДОМОР

Ще зі школи ми пам’ятаємо розповіді, як селян у 1932–1933 роках карали за зібрані на полі колоски, або ж світлини дітей з опухлими від голоду животами. Зараз ці історії накладаються на наш травматичний досвід війни.

Тому в дорослих природно виникає питання:

• чи варто говорити з дітьми про Голодомор;
• якщо розповідати цю частину історії, то як не спровокувати додатковий стрес.

На думку Зої Жук, історія – це тяглість, довготривалий процес, де всі події пов’язані одне з одним. Те, що відбувається сьогодні, має коріння в минулому. Тому з дітьми варто говорити про Голодомор, колективізацію, “Розстріляне Відродження”, розкуркулення і депортацію тощо.

Долучення до історії, зокрема, через уроки пам’яті, допомагає дітям відчути тяглість і причетність до минулого країни та до спільноти. Як пояснює літературознавиця, відчуття причетності робить нас сильнішими й стійкішими – наприклад, діти розуміють, що їхня прабабуся чи прадідусь пройшли крізь страшні події, передали їм естафету життя, отже – діти теж впораються.

Тобто уроки пам’яті можуть стати для нас внутрішнім ресурсом у ці нелегкі часи, наголошує Зоя.

“Нам варто зрозуміти, що історія країни – це не підручник, а те, що зробили з кожним із нас до нашого народження. Це частина внутрішньої історії кожного, хто тут живе. Ми успадковуємо родову пам’ять. А разом із нею – страхи, тривоги й “якісь дивні звички”, наприклад, невміння викидати їжу, навіть коли вона зіпсувалася. Розмова про це завжди полегшує переживання, адже знати – краще ніж носити тягар таємничого минулого”, – переконана літературознавиця.

Андрій Маслюк додає, що готуючи тематичний захід про Голодомор освітянам треба врахувати, що в нас є різні види пам’яті, одна з них – генетична. Вона поєднує все, що відбувалося в нашій історії. Наприклад, у XX столітті ми отримали різні травми, які зачепили весь народ: Голодомор, Друга світова війна, репресії. Втім, із часом це почало забуватися, зазначає психолог. XXI століття принесло нам повномасштабну війну, і це знову відродило генетичний пласт пам’яті, який був раніше.

“Події Голодомору 1932–1933 років – це травматичний досвід українців, який є спільним для всіх, – додає Леся Хлипавка. – Ми навколо нього творимо своє розуміння спільності. Бо є речі, які нас об’єднують, а є те, що нас роз’єднує. Наша пам’ять про трагічне минуле – це якраз спільна річ”.

НАВІЩО “СКАНУВАТИ” КЛАС ПЕРЕД ПАМ’ЯТНИМ УРОКОМ

1. Дехто з учителів може боятися говорити з дітьми на тему Голодомору, розуміючи, що будь-які слова в цій бесіді можуть стати тригером. Леся Хлипавка згодна, що така небезпека зараз є у вчителя будь-якого предмета та під час вивчення будь-якої теми. Тому вона радить спочатку “просканувати” клас, тобто проаналізувати, чи немає з-поміж учнів дітей, чиї батьки служать або служили в ЗСУ, чи немає в родині полонених або загиблих на війні. Про це можна обережно запитати батьків, а також поцікавитися в них, як може відреагувати на певну тему їхня дитина.

“У мене в класі є внутрішньопереміщений учень. І перш ніж щось сказати, я декілька разів думаю, чи потрібно це говорити і як саме, – розповідає вчителька. – Тому я б радила колегам проаналізувати, учні з яким досвідом вчаться в класі. Також в українських школах зараз є діти, які, наприклад, були в блокаді в Маріуполі. І це теж досвід, коли доводилося голодувати, бо не було ні продуктів, ні води. Та й не було де готувати ту їжу”.

2. По-друге, будь-які теми, які обговорюються в школі, не мають бути формальністю, наголошує Леся. На її думку, про будь-яку тему, зокрема, травматичну, можна говорити з дітьми не лише в спеціально відведений день чи урок, а впродовж навчального року.

“Ми ж не можемо говорити про захисників України лише в один день на рік. Чи говорити про Голодомор тільки в останню суботу листопада, – веде далі освітянка. – Мої учні ще в 5 класі заводять папочку з історії, яку ведуть аж до випускного. На початку навчального року я роздаю дітям переліки певних тем, дат чи подій, які вони вкладають у свої папки та з якими ми будемо знайомитися впродовж року”.

Гортаючи папку й шукаючи певні файли, діти так чи так будуть проглядати інші важливі дати та факти. Леся Хлипавка певна, що в кожного учня й учениці має бути довідник таких фактів, які для українців є важливими. З-поміж них, безумовно, буде й голод 1921–1923, 1928–1929 (про голод у південних регіонах УРСР історики почали говорити нещодавно), 1932–1933 та 1946—1947 років.

З УЧНЯМИ БУДЬ-ЯКОГО ВІКУ ТРЕБА ГОВОРИТИ ПРО ЛЮДЯНІСТЬ ТА ВЗАЄМОДОПОМОГУ

За спостереженнями Лесі Хлипавки, в останні роки підходи до розповідей про Голодомор у школі дещо змінилися. Від мови цифр, шаблонів, констатації фактів акценти змістилися на доброчинність, взаємодопомогу, а також на людський подвиг. Навколо цих ідей і радить будувати тематичний урок освітянка.

“Людяність об’єднує минуле, сьогодення та майбутнє. Треба наголосити дітям, що, попри всі обставини, які перед нами постають, завжди варто залишатися людиною. Якщо ми обираємо траєкторію людяності – це якраз буде нашим спільним об’єднуючим чинником”, – зазначає вчителька.

Початкова школа

У початковій школі вона радить переглянути з учнями мультфільм “Історія про дівчинку, яка наступила на хліб”.

А далі можна обговорити питання:

• у чому ми зараз бачимо цінність хліба;
• що означає хліб для нас тепер, а чим був хліб для людини, яка жила у 1932–1933 роках;
• чи змогли би ви ділитися з іншими хлібом, якщо у вас його обмаль;
• як у вашій родині заведено поводитися з хлібом.

З молодшошколярами також можна вирізати з паперу голубів як символи душ людей.

Джерело: istockphoto.com

На уроках пам’яті з дітьми молодшого віку не варто використовувати відеоконтент, присвячений Голодомору. Як пояснює Зоя Жук, коли ми читаємо художній текст, наша уява продукує лише ті страшні образи, які ми в силі перенести. Натомість відеоряд не дає спрацювати захисній самоцензурі й тому лякає та травмує нас.

Середня школа

• У 5–9 класах також можна говорити про роль хліба й запропонувати дітям знайти уривки про це у творах літератури.
• Крім цього, учням середньої школи можна пояснити, що таке геноцид, чому це наша національна трагедія, але без зайвих травматичних ілюстрацій, можливо, навіть без цифр.

Як пояснює Леся Хлипавка, діти в цьому віці звертають увагу не на цифри, а на історії конкретних людей.

“Я розповідаю дітям про тих, хто рятував. Зрозуміло, що це трагедія і знущання з людей, але мені хочеться зробити акцент на тому, що поряд з усіма негідниками, які це організовували, були люди, які наважувалися допомагати. Адже ділитися хлібом у часи голоду – це подвиг. Моїх учнів такі історії зачіпають. Тому з дітьми краще говорити про відвагу та людяність, і на основі таких історій будувати місточки між минулим і теперішнім”, – розповідає вчителька.

І підказує, що історії про доброчинців можна знайти в книзі Українського інституту національної пам’яті “Людяність у нелюдяний час”.

Фото: Музей Голодомору

• А далі запитати в дітей, як вони розуміють слово “подвиг”.

“Дехто буде казати, що це щось таке неординарне чи величне. А, виявляється, подвигом може бути вчинок людини, коли вона жменьку зерна віддає сусідським дітям, ризикуючи своїм життям. Чому? Бо як тільки дізнаються, що є хтось, у кого є чим поділитися, до нього прийдуть з обшуками”, – пояснює Леся Хлипавка.

• Продовжуючи тему подвигу, можна запитати в учнів, як люди в умовах Голодомору давали собі раду і які діти бачать паралелі із сучасністю.

“У відповідях на це питання ми знову будуємо місточок із минулого. Бо зараз на фронті наші солдати діляться одне з одним їжею та водою, – додає вчителька. – Також діти можуть згадати про свій досвід, як під час повномасштабного вторгнення опиняються в бомбосховищах, де діляться цукерками та печивом. А це ж якраз прояв людяності. Так само як історії про те, коли ми віддавали речі чи продукти незнайомцям, які приїжджали до нас із прифронтових чи фронтових регіонів”.

Старша школа

Зі старшокласниками доречно:

• переглядати тематичні фільми;
• за можливості ділитися спогадами їхніх бабусь чи дідусів;

“Якщо у вчителя чи учнів є особисті історії, які стосуються теми уроку пам’яті, вони готові поділитися ними, тоді почати урок варто із цього. Якщо таких історій нема, можна запросити гостя, який зможе поділитися “я-історією”.

Або скористатися документальними свідченнями очевидців. Обираючи документальні свідчення для уроку пам’яті, варто уникати тих, які стосуються канібалізму чи подібних образів, а надавати перевагу тим, де акценти на взаємодопомозі та позитивних стратегіях виживання”, – наголошує Зоя Жук;

• обговорити докладно механізми, хто був автором Голодомору, для чого це було зроблено і які наслідки;
• аналізувати статистичні дані.

Приміром, Леся Хлипавка пропонує учням 10–11 класів порівняти дані про голод 1921–1923 та 1932–1933 років, проаналізувати з історичного погляду, які саме події його спричинили (у 1921–1923 роках впроваджувалася нова економічна політика, а в 1932–1933 – знамениті п’ятирічки). А далі за допомогою діаграм порівняти, чому так відбулося, який відсоток населення постраждав.

Учні й самі можуть пропонувати теми для обговорення, навіть провокативні та скандальні. Наприклад, не так давно в соцмережах поширювалися закиди на адресу в. о. гендиректори Національного музею Голодомору-геноциду Лесі Гасиджак щодо її зовнішнього вигляду.

“Учитель має бути готовим говорити з дітьми на різні теми. Має бути “в темі”, розуміти історіографію та тримати в полі зору дискусійні речі, – наголошує освітянка. – З учнями 10–11 класів якраз можна говорити, що такі історії, як із Лесею Гасиджак, можуть бути елементом інформаційної війни росії. А також про те, як росія може використовувати наш травматичний досвід проти нас же”.

Завершити урок варто на ідеї, що ми – українці – сильна нація. Нас хотіли зламати, фізично знищити, але ми є і будемо рухатися далі.

На думку Зої Жук, варто обговорити з учнями, що вони можуть зробити із цим досвідом, аби бути сильнішими й стійкішими:

• зберігати пам’ять, наприклад, долучаючись до акції “Запали свічку пам’яті” (її проводять у четверту суботу листопада о 16 годині);

Фото: Українське радіо

• робити злочини комуністичного режиму публічними, поширюючи інформацію про них на весь світ. Наприклад, підлітки можуть зробити ролик для TikTok або YouTube, адресований закордонній аудиторії;
• робити все можливе, аби трагедія не повторилася. Для цього учні можуть створити свій волонтерський проєкт або долучитися до наявних волонтерських ініціатив, які допомагають військовим чи переселенцям.

ЯКІ ТВОРИ ВИКОРИСТАТИ ДЛЯ ТЕМАТИЧНОГО УРОКУ ТА ЯКУ АТМОСФЕРУ В КЛАСІ СТВОРИТИ

Провести урок пам’яті можна у форматі читання та обговорення книг, присвячених темі голоду. На прохання “Нової української школи” Зоя Жук створила добірку творів, доречних для учнів різного віку.

Для розмови у 1–2 класах вона радить:

• збірник “Зернятко надії”, у якому особливу увагу варто звернути на казку Людмили Юрченко “Сталевий солдат і Небесний воїн”. Вона дає змогу пояснити злочини тоталітаризму навіть маленьким дітям;
• книжка-картинка “Скриня” Катерини Єгорушкіної з ілюстраціями Ірини Рудь-Вольги.

Книга “Скриня” Катерини Єгорушкіної. Джерело: Тиктормедіа

Для учнів 3–5 класів:

• оповідання Зоряни Живки “Ангел на ймення Грушка“;
• оповідання зі згаданої збірки “Зернятко надії”.

Джерело: “Свічадо”

Для учнів 6–9 класів художніх текстів, які цікаві для читання та дискусії, більше:

• твори письменниці української діаспори Ольги Мак, яка була свідком голоду й репресій, зокрема, її повість “Каміння під косою”. Події відбуваються в Харкові, у творі є динамічна пригодницька лінія і глибоко пропрацьована тема взаємної допомоги й підтримки;
• документальна повість Анастасії Лисивець “Скажи про щасливе життя…”. “Це спогади вчительки про власне дитинство й почуте від старших людей, які вона почала писати в 1980-му році, таємно, підпільно, ризикуючи свободою. Тобто це ще й історія про сміливість бути свідком”, – додає Зоя Жук;
• повість Насті Мельниченко “Від Хрулів до Зюзюків”, яка розповідає про родинну пам’ять;
• графічний роман Юлії Смаль і Юлії Ганик “П’ять колосків. Голодомор. Історії, як зникали українці”. Його Зоя Жук радить розглядати дуже обережно, бо, як і будь-який візуальний текст, він вимагає особливого вдумливого читання та обговорення;
• повість Марії Правди “Там, де тече Ятрань” із закрученим сюжетом, що дає багату поживу для роздумів.

Ілюстрація книги Юлії Смаль і Юлії Ганик’П’ять колосків. Голодомор. Історії, як зникали українці”. Джерело: Моя книжкова полиця

Для старшокласників є ще більше книжок, а також декілька фільмів, вартих спільного читання, перегляду та обговорення, вважає літературознавиця:

• оповідання Ольги Мак “Розігріті душі”, написане в жанрі “різдвяної історії”. Його можуть інсценувати шкільні театральні гуртки та студії;
• вірш Олександра Олеся “Європа мовчала”. “Є декілька перекладів цього твору англійською. Це дуже простий текст, який до болю актуальний і через 90 років. Він звучить, як провокація… якщо не знати, що цьому тексту багато десятиліть. Можливо, школярі захочуть влаштувати флешмоб і записати його декламації українською та англійською мовами“, – підказує Зоя;
• Мірослав Влекий “Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала”, на основі цієї книги у 2019 році знято фільм “Ціна правди”;
• Джеймс Мейс “Повість про двох журналістів. Уолтер Дюранті, Гарет Джонс і Пулітцерівська премія“;
• уривки з автобіографічної повісті Анатолія Дімарова “Прожити й розповісти”;
• уривки з автобіографічної повісті Володимира Рутківського “Потерчата”, де є розділи, присвячені голоду 1946–1947 років.

Колаж із фільму “Ціна правди”. Джерело: Читомо

До речі, Зою Жук, яка пише під іменем Зоряни Живки, часом запрошують на уроки пам’яті до учнів молодшої школи. Вона каже, що під час таких заходів намагається підтримати морально й емоційно учнів та вчителів.

• На початку зустрічі гостя ставить запитання, які наштовхують дітей на думку, що кожен із них може вважатися історичною особою, адже є свідком вагомих історичних подій.
• У продовження розмови літературознавиця запитує учнів, чи вміють читати вони, їхні батьки, дідусі й бабусі. А також розповідає, що її бабуся не вміла читати.
• Після ввідних запитань читає уривок із книжки “Ангел на ймення Грушка” або переказує родинну історію про часи колективізації – про розкуркулення і штучний голод.

Також літературознавиця наголошує на кількох правилах сторітелінгу, на які звернула увагу у 1980-х роках казкотерапевтка Ненсі Меллон. Вона вважала, що сприйняття історії певною мірою залежить від зовнішніх умов, у яких вона розповідається.

Ці поради допоможуть учителям створити в класі бажану атмосферу:

• сумні історії розповідають у теплі, зі світлом і на ситий шлунок (страх посилює тілесне відчуття холоду й навпаки – холод посилює глибину страху, що ми переживаємо, голод блокує нашу рішучість до дії);
• можна додати образ свічки, як живого теплого вогню, що проганяє пітьму;
• після вступного речення промовцю варто зробити паузу і 3–5–7 глибоких вдихів/видихів.

Розповівши дітям історію, в учнів можна запитати, чи вважають вони її хорошою і позитивною. Діти зазвичай кажуть, що історії про голод сумні, тож Зоя Жук пропонує навести їм контраргументи:

• “Ми живі. Наші прадідусі й прабабусі, дідусі й бабусі пройшли через це, виросли, народили дітей. І, зрештою, ми народилися на світ. Радянському тоталітарному режиму не вдалося нас знищити”;
• “Ми говоримо українською, отже, ми зберегли мову! А політика асиміляції зазнала поразки”;
• “Коли сталінський режим влаштовував страшний голод, він приховував це, що нині неможливо. Ми всі вміємо писати, знаємо англійську мову, тож можемо на весь світ розказати про обстріли наших міст”.

У такий спосіб діти знаходять 3 причини, чому історія про Голодомор – це історія, яка нам допомагає боротися і робить нас сильнішими. А також демонструє, чому важливо вчитися – бо знання наша сила і зброя.

КОРОТКИЙ ПЕРЕЛІК КОРИСНИХ ОНЛАЙН-РЕСУРСІВ

Крім читання книг, можна відвідати з учнями інтерактивні заходи.

1. Музей Голодомору пропонує для закладів освіти тематичні онлайн-заняття:

• відеоекскурсії для учнів 1–6 класів;
• відеоекскурсії для підлітків від 13 років і дорослих;
• тренінг “У пошуках права” для підлітків 10–14 років;
• інтерактивний урок “Геноцид – що це?” для учнів 9–11 класів;
• інтерактивний урок для старшокласників “Історія одного щоденника”.

Зареєструватися на онлайн-заходи можна за посиланням.

1. Український інститут національної пам’яті опублікував на сайті Інформаційні матеріали до 90-х роковин Голодомору 1932–1933 років.
2. Актуальними залишаються поради дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз, як говорити з дітьми про Голодомор.
3. Крім цього, як спілкуватися з дітьми на чутливі теми, батьки та вчителі можуть дізнатися на вебінарах у межах проєкту “Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир”, який реалізують Лабораторія дитячого читання “БараБука”, НЦ “Мала академія наук України” та ГО “Смарт освіта”.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: Музей Голодомору