“росіяни залишали міни прямо в класах”: про окупацію та відновлення просторів безпеки після деокупації в Дергачівській громаді

Прикордонні села Дергачівської громади, що на Харківщині, одні з перших опинилися під російською окупацією. Вони межують із бєлгородською областю російської федерації. В окупації були 45 % території регіону.

Наразі всі діти громади вчаться онлайн – здебільшого заклади освіти знищені, або зазнали значних руйнувань. Серед них – школи й садочки в селі Великі Проходи, селищах Прудянка, Козача Лопань, Слатине. Попри це, як символ незнищенності, свій прощальний вальс 2023 року випускники Дергачівської громади танцювали на руїнах міського будинку культури. А після деокупації громада взялася за створення нових освітніх просторів.

Про життя Дергачівської громади в окупації під час TEDTalks форуму “Сьогодні заради майбутнього: освіта у воєнний та післявоєнний час“, який організував центр інноваційної освіти “Про.Світ“, розповіла керівниця управління освіти, культури, молоді та спорту Дергачівської міської ради Вікторія Балюк.

Спеціально для “Нової української школи” в “Про.Світ” підготували цикл “Історій із деокупації”, який увійде до розділу “Вчительський щоденник війни“. Прочитати першу історію із циклу від директора Вільхуватського ліцею Купʼянського району (Харківщина) можна за посиланням.

А в другій розповіді читайте про таке:

• як під час окупації та ракетних обстрілів у громаді створили гуманітарний центр, а в закладах освіти пекли хліб для місцевих;
• перші втрати: загибель декількох учителів та учнів від рук окупантів;
• міни в класах, розстріляні автобуси та знищені заклади освіти – наслідки “русского міра” на Дергачівщині;
• як працівники освіти спільно з благодійними фондами та мешканцями громади створюють нові освітні простори після деокупації.

Далі – пряма мова Вікторії Балюк.

Вікторія Балюк під час виступу на TEDTalks

“ЯК МИ ЖИЛИ ПІД ЧАС ЦЬОГО ЧОРНОГО ПЕРІОДУ?”

Дергачівська громада має 16 км спільного кордону з бєлгородською областю.

З перших днів повномасштабного вторгнення сотні одиниць ворожої техніки зайшли до нас на територію – були страшні активні бої, які тривали, як нам здавалося, вічність.

Та ЗСУ гідно дали відсіч ворогу й не впустили його до Харкова, не дали окупантам закріпитися в місті Дергачі. Але постійні ракетні удари знищували нашу критичну інфраструктуру. Касетні та фосфорні бомби залишили після себе лише попіл і руйнування. Люди залишилися без світла, без їжі. Вони сиділи в сирих підвалах, у цілковитому інформаційному вакуумі. Через відсутність мобільного зв’язку та інтернету інформацію про населення, про наших учнів, учителів ми збирали різними шляхами.

Перша звістка, яка приголомшила всю нашу освітянську спільноту, – це смерть вчителя Дмитра Діброви. Він вивіз свою родину на евакуацію до Харкова і, повертаючись назад, за слова “Слава Україні!” його у власній автівці з міномета розстріляли росіяни.

Боляче від того, що сім наших учнів та чотири вчителі загинули від рук російських загарбників.

Як ми взагалі жили під час цього чорного періоду? Ми гуртувалися. Ми допомагали чим могли, адже розуміли, що населення Дергачівської громади – це десятки тисяч жителів. Тому з перших днів повномасштабної війни ми створили гуманітарний центр. Він працює і досі. Хоч попереднє приміщення зруйнувала російська ракета, та ми знайшли нове.

Спершу ми пекли хліб. Хоча спочатку не вміли цього робити, але швидко вчилися. Активну участь брали наші кухарі з дошкільних закладів. Так нам вдалося забезпечити місцевих хлібом під час постійних обстрілів, через які постачальники з Харкова боялися їхати до Дергачів.

А ще хочеться згадати наших енергетиків, газовиків, працівників служб комунального господарства, медиків, які попри невщухлі обстріли працювали щоденно, ризикуючи власним життям.

ОСВІТНЄ ЖИТТЯ ДО І ПІСЛЯ ПРИХОДУ РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ

Мережа наших установ налічує 22 заклади, з них 14 закладів загальної середньої освіти, у складі яких є 10 дошкільних підрозділів. Нині 4 211 учнів вчаться дистанційно, з них 1 750 залишаються в Дергачівській громаді.

У квітні 2022 року за нашими даними на Дергачівщині було 400 дітей. Ми бачимо тенденцію, що учні повертаються.

З усіх шкіл чотири – зруйновані повністю. Усі інші зазнали таких пошкоджень, що потребують капітального ремонту. У нас є окремо п’ять закладів дошкільної освіти – один із них зруйнований, а чотири потребують ремонту. Два позашкільні заклади, будинок дитячої та юнацької творчості зруйновані, а дитячо-юнацьку спортивну школу розікрали мародери.

Слатинський ліцей після вторгнення росіян

Інклюзивно-ресурсний центр, у якому ми зробили сучасний ремонт і планували відкрити 25 лютого 2022 року, ракетним ударом знищили окупанти.

Ніяких розважальних центрів, ніяких клубів у нас на території немає. Потрібно було знайти місце, де ми можемо збиратися, бо в закладах освіти це робити неможливо, з огляду на безпекову ситуацію. Через близькість до держави-агресора продовжуються постійні обстріли прикордонних населених пунктів Дергачівської громади.

Пригадую, як ми вперше побачили всі наслідки “русского міра”. Це було жахіття. Катівні, зруйнована інфраструктура і, найважливіше, психоемоційний стан наших мешканців. Деякі вчителі перебували у Великих Проходах, які за 9 км від кордону з росією. Вони з першого дня були в окупації. Освітяни згуртувалися, готували разом їжу, ділилися одним мобільним телефоном.

Як розповідала директорка нашого Великопроходівського ліцею: “Я мріяла побачити танк з українським прапором”. Щоденно до них у село в одну й ту саму годину приїздив російський танк і хаотично обстрілював їхні помешкання.

І перша радісна звістка, яка повернула нас до життя і мотивувала, – це повна деокупація нашої громади 11 вересня 2022 року.

Після цього ми взялися за відновлення. Перше, що ми зробили після деокупації, – замінили вікна, двері, підготували вцілілі заклади до опалювального сезону. Ми працювали, а батьки й вчителі почали поступово повертатися. Усі хотіли допомогти, але їх не можна було впускати в зруйновані заклади, які насамперед варто було розмінувати.

Ми з керівником господарчої групи їздили школами, організовували такі рейди, щоб зібрати речі, які вціліли.

Я особисто бачила на лінолеумі класної кімнати протитанкові та різного виду міни, “пелюстки”, гранати. Це було страшно.

ЯК У ГРОМАДІ СТВОРЮЮТЬ БЕЗПЕКОВІ ПРОСТОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ

Першу акцію, яку ми провели разом і яка допомогла нам згуртуватися, – це святкування 14 жовтня 2022 року Дня захисників і захисниць України. Діти малювали малюнки, створювали обереги для воїнів, а батьки приносили теплі речі й смаколики для них.

Одна родина, у якої з першого дня великої війни не було світла, у печі напекла гору пряників і розфарбувала їх у синьо-жовтий колір, аби підтримати наших військових. Після таких акцій ми стали більш впевнені в собі, у своїх силах.

Ми почали розповідати нашим керівникам, що в громаді потрібно створювати безпечні освітні простори. Очільники громади розуміють, що діти – це наше майбутнє і все те, що ми зараз у них вкладаємо – дуже важливо.

У лютому 2023 року в співпраці із місцевою владою та благодійною організацією “Codeit4life” нам вдалося відкрити першу безпечну кімнату. Разом із фондами ми її наповнили. Загалом нам допомагали різні благодійні організації, але залишалися з нами лише найсміливіші, тому що безпекова ситуація не давала змоги працювати повноцінно. Зараз із нами працює вже більше фондів. Але в перші дні після деокупації ми дуже багато чого зробили власним коштом та спільними зусиллями.

Позашкільні заняття в безпечному просторі

Ми рекомендували директорам приводити дітей у безпечні простори та разом із психологами, соціальними педагогами організовували там заходи. Управління в цьому допомагало, ми знаходили благодійників, які залучали аніматорів, привозили смаколики.

Саме ці зустрічі й для батьків, і для дітей стали проривом. Діти почали усміхатися, соціалізуватися. До цього вони постійно сиділи вдома й відвикли одне від одного.

Хтось із дітей боявся гучної музики, а хтось не міг бути далеко від мами, постійно тримався за руку.

Сьогодні в нас працюють уже три безпечні простори. Завдяки благодійним організаціям ми відкрили там освітньо-цифрові центри з гаджетами, модульними меблями, іграшками.

Граючись із дітьми, ми також навчаємо їх. У першій половині дня збираємо там дітей дошкільного віку, потім приходять учні шкільного віку, а після 15:00 працює молодіжний хаб для підлітків. Саме підліткам ми дали можливість самостійно обирати, чого вони хочуть. І вже поставили першу театральну прем’єру “Кіт у берцях”.

На ці простори є попит. Тому там у нас постійно працює адміністратор. Цікаво, що до 24 лютого 2022 року в дітей не було стільки заходів, які ми проводимо нині (у гості до школярів декілька разів приїздив італійський клоун Марко Родарі – нащадок дитячого автора казки “Пригоди Цибуліно” Джанні Родарі. А також навідувався британський композитор Найджел Осборн).

Зараз нам не вистачає ноутбуків і комп’ютерів, багато дітей вчаться з телефонів. Ми намагаємося знайти вихід, звертаємося до благодійних організацій.

Великопроходівський ліцей після вторгнення росіян

Також у нас є чотири автобуси, які ми евакуювали із зони бойових дій. З одним автобусом росіяни “гралися”, влаштовували таку собі “російську рулетку” й розстрілювали напис “шкільний автобус” – отак розважалися. Тому ці автобуси потребують капітального ремонту.

Попри труднощі, є те, що нас об’єднує. Познайомтеся, це – ляльки, які ми робимо в нашій безпечній кімнаті.

Вчителі збирають школярів у просторі й там батьки разом із дітьми роблять іграшки. Ми з донькою теж виготовили таку ляльку, і, ви знаєте, це нас об’єднало.

[ред. “TED Talks Історії окупації” відбулися під час форуму на платформі “Про.Відновлення: досвід деокупації та відновлення освітнього процесу” за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту “Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства”, що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку].

Ірина Чорна, спеціально для “Нової української школи”

Усі фото: особистий архів Вікторії Балюк та “Про.Світ”

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).