Вчимо учнів писати небанальні твори та виробляти свій стиль: добірка цікавих методик креативного письма від “Національного проєкту: пишемо есе”

Часом завдання написати твір може спричинити в учнів розгубленість та страх перед чистим аркушем. Як це подолати та зробити процес письма захоплюючим і цікавим, а не чимось складним і марудним?

У цьому допоможе креативне письмо, яке дає свободу думці, змогу вийти за межі літературних канонів, навчає учнів мислити самостійно. А ще показує, що письмо – це креативний процес.

Про те, як розвивати в учнів навички креативного письма та перетворити процес написання шкільних творів на задоволення, “Нова українська школа” поговорила з тренерками “Національного проєкту: пишемо есе” від ГО “Смарт освіта” – Марією Титаренко, Тетяною Стус та методисткою проєкту Лідією Поворознюк.

У матеріалі читайте:

• як твори сучасних письменників допомагають розвивати навички письма;
• за допомогою яких методик можна тренувати креативне письмо;
• як матеріали “Національного проєкту: пишемо есе” вчителі можуть використовувати в роботі, аби навчити учнів писати твори.

ЯК НАВЧИТИ ДІТЕЙ САМОСТІЙНО МИСЛИТИ У ТВОРАХ

Креативне письмо насамперед розвиває креативне мислення, розповідає Марія Титаренко, есеїстка, журналістка, медіадослідниця, кандидатка наук із соціальних комунікацій, тренерка “Національного проєкту: пишемо есе”.

На думку мальтійсько-британського письменника і психолога Едварда де Боно, таке мислення передбачає не прямі, стандартні, шаблонні, нормативні рішення, а креативні, інноваційні, провокативні, парадоксальні й водночас прості, дієві та ефективні. Він вважає, що таке мислення слід розвивати, так само як логічний аналіз чи комп’ютерне моделювання, ділиться Марія.

“Креативне письмо розвиває свободу думки. Це найдієвіший спосіб вивільнення власного творчого “я”, зняття рамок, а відтак страху не вписатись у ці рамки (стиль, жанр, тему тощо).

Тому цю навичку можна переформулювати й так: бути вільними у творінні, бути творцем без страхів і рамок, писати не заради результату, а заради драйву й радості самого процесу”, – акцентує тренерка проєкту.

Навчити учнів мислити самостійно та втілювати свої думки на письмі – це мета й “Національного проєкту: пишемо есе”. Адже саме есе є однією з найбільш ефективних форм для розвитку розкутого продуктивного мислення, додає Тетяна Стус, тренерка проєкту, українська письменниця та літературознавиця, засновниця і керівниця лабораторії дитячого читання “БараБука” НЦ “МАНУ”. І хоча ця форма письма є доволі структурованою (есе складається із тези, аргументів, висновків), у межах кожної ланки є багато місця для того, аби учень чи учениця могли не лише зафіксувати думку письмово, але й вільно порозмірковувати.

Водночас Марія Титаренко каже, що така структурованість притаманна саме аргументованому есе. Натомість художнє есе, яке зараз усе більше набирає популярності в США, не створює таких рамок та дає змогу проявити більше креативу.

“Наша освітня система вже багато років ґрунтується на компіляції [несамостійний твір, скроєний з інших текстів, книжок, літературних чи наукових творів – ред.] та одноканальному сприйнятті. Тобто учні пасивно сприймають те, про що розповідає вчитель/ка, а на письмі швидше використовують не власні думки та судження, а чужі”, – наголошує Тетяна.

Однак, за її словами, свідомість, сприйняття та всі ключові компетенції мисленнєвих процесів (аналіз, зіставлення, протиставлення тощо) у сучасного покоління школярів суттєво інші.

Якщо ще 20–40 років тому конфлікт поколінь полягав, наприклад, в ідеологічних, психологічних, морально-етичних аспектах, то зараз це досягло фізіологічних, зокрема когнітивних, складників. Сучасні діти мають інший тип свідомості, у них інакше взаємодіють канали сприйняття.

Це варто враховувати під час комунікації в навчанні та виборі матеріалів для завдань.

У “Національному проєкті: пишемо есе” розвивати навички письма в учнів пропонують на основі сучасних текстів. Разом з українськими письменниками-сучасниками експерти проєкту підготували збірки текстів, після роботи з якими учні зможуть:

• отримати приклади стилістичного, жанрового осмислення професійними письменниками цікавих дискусійних тем;
• по-друге, ознайомитися з різноплановими способами подання різних поглядів на одну тему. Адже кожен/на автор та авторка мали переконливо презентувати три різні думки в трьох текстах.

Скриншот із сайту проєкту

Чому важливо розвивати навички письма не лише на класичних текстах, які учні вивчають у школі, а й на сучасних?

Експертки суголосні з тим, що:

• сучасні тексти промовляють до дітей їхньою, сучасною мовою, вважає Марія Титаренко. Ба більше, у низці текстів відомих письменників, написаних цільово для проєкту, є чимало розмовної лексики в діалогах дітей, їхніх особливих словечок і сленгу (відповідно до різних вікових груп). А це підвищує довіру до авторів, занурює юних читачів у справжнє-теперішнє життя, у сучасний контекст проблем;
• за словами Марії, у багатьох текстах порушуються дуже близькі для нас виклики (як-от екоповедінка, війна, цифрова безпека). А різні позиції авторів щодо тієї чи тієї проблеми створюють дискусію, діалог, ненав’язливо припрошуючи учнів додати і їхні голоси;
• також діти мають усвідомити, що сучасні автори – це не “портрети в рамочках”, а живі люди, із якими можна поспілкуватися. Це долає часову відстань, наближує авторів до читачів і робить спілкування простішим, камернішим і пам’ятним для учнів (а відтак мотивує до читання і писання). Наприклад, сучасних авторів можна зустріти на форумах, фестивалях, книжкових клубах, пояснює експертка.

“Додам, що в деяких класичних творах зі шкільної програми закладені смисли, які вже не є актуальними. А якщо школярі не можуть пропрацювати ці смисли в актуальних для себе ситуаціях, вони не матимуть інструменту для аналізу. Осмислюючи ту чи ту проблему через призму власного досвіду, спостережень та міркувань, вони отримають інструмент об’ємнішого сприйняття класики й, імовірно, розкриють для себе цінність класичних текстів”, – каже Тетяна Стус.

За приклад вона наводить повість “Кайдашева сім’я”. Якщо не розповісти дітям, як зараз розвʼязуються конфлікти, якими є психологічні базиси конфліктології, їм буде складніше зрозуміти поведінку героїв та той поступ людства, який відбувся за цей час. Адже сьогодні ми толеруємо різні погляди й прагнемо навчити дітей поважати різні думки. Та наголошуємо, що вони не зобов’язані їх поділяти.

“На моделях минулого неможливо збудувати візію і стратегію майбутнього. Але, давши дітям та підліткам опору у вигляді “дозволу та схвалення” їхнього теперішнього, зокрема ось такими сучасними тестами, ми – дорослі – дуже допомагаємо собі й всій країні виплекати новітнє мисляче покоління”, – підкреслює Тетяна.

Як тільки учні ознайомилися з різними думками на певну тему, після кожного тексту пишуть те, що вони думають із цього приводу. Наприкінці формують власну думку та втілюють її в есе. У такий спосіб, як каже Лідія Поворознюк, методистка “Національного проєкту: пишемо есе”, в учнів формується певна база уявлень, на яку вони можуть спертися.

ЯК ЩЕ МОЖНА РОЗВИВАТИ НАВИЧКИ КРЕАТИВНОГО ПИСЬМА

• Вільне записування думок упродовж фіксованого часу

Лідія Поворознюк радить починати із вільного письма (freewriting). Про цей американський метод докладно в проєкті розповідає Ольга Брюховецька, кандидатка філософських наук і викладачка кафедри культурології НаУКМА, зокрема про експресивний підхід до письма від Пітера Елбоу, професора англійської мови в Массачусетському університеті.

Суть у тому, щоб дати учням можливість упродовж 2–3 хв. (Пітер Елбоу радить 10 хв) писати на папері все, що є в їхній голові, не задумуючись над правильним написанням слова й не виправляючи помилки, розповідає методистка. Це можна робити на чернетці чи окремих аркушах, які ніхто, крім самих дітей-авторів, не буде бачити.

Джерело: авторка – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”, київська гімназія східних мов № 1

“Навіть якщо спочатку вони не знають, про що писати, то нехай так і пишуть: “Я не знаю, про що писати”.

Головна умова – не відривати ручку від паперу.

Потім, після закінчення часу, учні мають обрати ту фразу, яка могла б найбільше зацікавити читачів. Вона може стати першою в майбутньому творі, оповіданні тощо. І тоді вже цю думку можна розвивати далі. Вільне письмо допомагає дітям обрати найкращу думку з усіх і в такий спосіб позбавляє страху почати писати”, – пояснює Лідія.

• Перед самим написанням обговорювати тему твору разом з учнями

Перед тим, як дати учням завдання написати твір, Тетяна Стус радить обговорити тему разом. Під час дискусії дозвольте висловлювати будь-які позиції. Важливо не оцінювати судженням школярів у цьому полілозі. Після усних формулювань значно легше втілювати думки на папері.

• Пояснювати покроковість письма

Часом у вчителів є очікування, що після прочитання тексту учень / учениця одразу напише хороший і цікавий твір. Але це працює далеко не з усіма, додає Лідія Поворознюк. Тому в “Національному проєкті: пишемо есе” експерти розповідають про покрокову стратегію навчання дітей письма. Наприклад, як сформулювати тезу, як поєднати її з аргументами тощо.

“Учням треба дати розуміння, що тема твору – це не щось велике та невідоме, а десятки малих кроків, кожен із яких простий і зрозумілий. Покроковість допомагає навчитися грамотно висловлювати свої думки й не загубитися у їхньому хаосі”, – каже методистка.

• Навчати учнів організовувати свої ідеї

У методичних матеріалах “Національного проєкту: пишемо есе” Ольга Брюховецька радить організовувати ідеї в такий спосіб:

• фокусні речення: щоби не заплутатися у своїх думках і почати вибудовувати послідовність у тексті, потрібно виділити його семантичні блоки (цілісність). Тобто певні думки, цитати, парафрази, які мають щось спільне, можна погрупувати (навіть виділити іншим кольором). Так ви сфокусуєте речення на чомусь одному.

“Можна розбити текст на частини, які є більш-менш цілісними, і дати їм назви. Потім ми побачимо, що якісь із них можуть згрупуватися, створивши логічну лінію”, – йдеться в матеріалах проєкту.

• миттєвий підсумок: під час викладення думок варто знаходити логічні лінії та запитувати себе, про що цей текст;
• ставити робочі й дослідницькі питання: робочі питання виникають, як тільки ви починаєте працювати над певною темою. Дослідницькі питання, які частіше стосуються академічної сфери, допомагають зрозуміти, про що ви будете писати та як організувати ідеї;
• когерентність (ключові слова): на цьому етапі автори створюють власний словник, у якому перевіряють ключові слова тексту та те, чи достатньо вони згадали їх у роботі. У методичних матеріалах проєкту йдеться, що “ключові слова треба вжити як мінімум тричі, аби вони з’явилися в різних контекстах, не повторилися механічно, а розкрили щось нове в кожному контексті”. Так можна простежити єдність словника, а потім і самого тексту.
• Працювати із несподіваними жанрами

Наприклад, як розповідає Марія Титаренко, у проєкті експерти працювали із несподіваним піджанром есе – художнім каталогом. У ньому, наче за принципом каталогу, нумерують кожну думку за вертикаллю й образно розгортають її за горизонталлю. Цей жанр навчає структурувати думки й ідеї не тільки в тексті, а й у голові, навчає дивитися на предмет із різних сторін і в такий спосіб розкладати його по поличках.

Джерело: авторка – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”, київська гімназія східних мов № 1

“Один такий каталог можна писати й усім разом – додавати нові пункти й підпункти думок, робити із тексту гіпертекст, перетворювати писання на захоплюючу гру. Ця вправа надзвичайно подобається моїм студентам, а ще вона може допомогти долати заціпеніння перед білим аркушем, лінь чи прокрастинацію”, – ділиться Марія.

• Тренувати творчопис, наче м’язи

Як тренерка, Марія Титаренко також запропонувала учасникам “Національного проєкту: пишемо есе” власний педагогічний підхід, вироблений за 20 років університетської практики. Він називається “Не музи, а мʼязи”, який ліг в основу її однойменного вправника із творчопису.

“Я переконана, що творчопис можна (і треба) тренувати, наче мʼязи: за допомогою різних вправ, методик і систематичної (дисциплінованої) роботи над собою”, – розповідає Марія.

• Формулювати теми так, аби лишати простір авторам для їхніх власних пошуків та ідей

Важливо пам’ятати – не так важлива тема, як ідея. Якщо ж учні писатимуть есе лише з фокусом на тему, то є ризик, що більшість із них так і залишаться на найпростішому рівні письма: на банальній описовості, в околі загальників і кліше, у найкращому випадку – у компіляції якихось відомих фраз чи суджень, зазначає Марія Титаренко.

За її словами, у таких текстах, наприклад, на тему “Осінь” більшість перших речень, як правило, зводяться до “Восени падає дощ” чи “Восени жовтіє листя на деревах”. І це геть не про креатив. Тут треба змінювати підхід: навчати дітей шукати своє оригінальне бачення, свої мініеврики та ідеї (хай якими чудернацькими вони б не були).

“І тому, авжеж, варто формулювати теми так, аби лишати простір авторам для їхніх власних пошуків та ідей. Не есе не на тему “Осінь”, а скажімо, на тему “Чому моя осінь не подібна на жодну попередню?”, або “Цього року моя осінь отримає призи за…”, або “Що є в осені від літа, а що – від зими?” тощо”, – радить Марія.

На її думку, уже самим формулюванням ми маємо спонукати юних авторів думати – і думати продуктивно: не загальниками й кліше, а своїми оригінальними думками. Аби, зазираючи в учнівське есе, ми бачили там портрет учня/учениці, а не, скажімо, Лесі Українки чи Тараса Шевченка… Адже саме жанр есе дає можливість авторам знайти свій голос і виробити свій неповторний стиль письма й думання, додає тренерка проєкту.

• Скористатися безплатними матеріалами сайту “Національного проєкту: пишемо есе”

Скриншот із сайту

Він пропонує цілу “валізку” різних інструментів, прийомів, порад щодо письма і зразків текстів від дитячих письменників для опрацювання на уроках, додає Марія Титаренко.

Вона також зазначає, що в методичних рекомендаціях є чимало корисних і максимально прикладних завдань. Наприклад,

• написати репортаж із майбутнього, або щоденник від імені утилізованої речі, або листа прибульцям про правила поведінки на Землі;
• вигадати пригодницьку історію, використовуючи прийом сну;
• підготувати дебати на якусь дражливу тему, як-от “інтернет-технології забирають чи економлять час?”;
• написати казку про штучний інтелект, який отримав свідомість, та багато інших.

Використовувати матеріали проєкту можна в різних форматах: як додавати у звичайні уроки (для цього експерти створили короткі вправи, які тренують навички письма), так і робити окремі уроки, спецкурси, гуртки з навчання письма, підсумувала Лідія Поворознюк.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: авторка – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”, київська гімназія східних мов № 1