Аналізуємо програми із зарубіжної літератури для 5–9-х класів: що змінилося

Редакція “Нової української школи” продовжує аналіз модельних програм для 5–9-х класів, які вчаться за новим Державним стандартом (НУШ). Цього разу мова йтиме про програми із зарубіжної літератури.

[Цей текст – перший із серії. У наступних статтях ми докладно порівняємо модельні програми із зарубіжної літератури між собою та з програмами за старим Державним стандартом базової середньої освіти, а також поділимося думками деяких учнів та учениць щодо того, що їм подобається і не подобається в програмах з української та зарубіжної літератури].

А в цьому матеріалі читайте:

• який вибір модельних програм є в учителів/учительок зарубіжної літератури;
• які з програм є найпопулярнішими (за результатами конкурсу підручників та опитуванням на сайті НУШ);
• ким за фахом є вчителі й учительки зарубіжної літератури;
• які зауваження вони мають до програм та підручників (за результатами опитування).

ЯКИМ ПРОГРАМАМ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВІДДАЮТЬ ПЕРЕВАГУ ВЧИТЕЛІ

Нині для вибору вчителям доступні такі модельні програми із зарубіжної літератури для 5–6-х класів:

1. “Зарубіжна література. 5–9 класи” для закладів загальної середньої освіти (у редакції 2023 року) (авт. Ніколенко О. М., Ісаєва О. О., Клименко Ж. В., Мацевко-Бекерська Л. В., Юлдашева Л. П., Рудніцька Н. П., Туряниця В. Г., Тіхоненко С. О., Вітко М. І., Джангобекова Т. А.);
2. “Зарубіжна література. 5–6 класи” для закладів загальної середньої освіти (у редакції 2023 року) (авт. Волощук Є. В.);
3. “Зарубіжна література. 5–6 класи” для закладів загальної середньої освіти (у редакції 2023 року) (авт. Богданець-Білоскаленко Н. І., Снєгірьова В. В., Фідкевич О. Л.).

Учителі, які працюють з учнівством 7–9-х класів за новим Державним стандартом базової середньої освіти, можуть обирати з таких модельних програм:

1. “Зарубіжна література. 5–9 класи” для закладів загальної середньої освіти (у редакції 2023 року) (авт. Ніколенко О. М., Ісаєва О. О., Клименко Ж. В., Мацевко-Бекерська Л. В., Юлдашева Л. П., Рудніцька Н. П., Туряниця В. Г., Тіхоненко С. О., Вітко М. І., Джангобекова Т. А.) – об’єднане із програмою для 5–6-х класів продовження від авторського колективу;
2. “Зарубіжна література. 7–9 класи” для закладів загальної середньої освіти (авт. Волощук Є. В., Слободянюк О. М.);
3. “Зарубіжна література. 7–9 класи” для закладів загальної середньої освіти (авт. Снєгірьова В. В., Бушакова О. В., Горобченко І. В., Каєнко О. В.).

Аби з’ясувати, які з програм найпопулярніші, ми звернулися до результатів конкурсу підручників для 7-х класів (підручники укладають на основі модельних програм). Жирним у першому рядку таблиці виділені позиції, рекомендовані до друку коштом державного бюджету.

У таблиці нижче показане співвідношення підручників із програмами із зарубіжної літератури (знак “+” позначає збіг: підручник від авторського колективу в шапці таблиці написаний за програмою від колективу в крайній лівій колонці). Цифри під “+” позначають сумарну кількість замовлень підручників за певною програмою.

Як бачимо, програма Ольги Ніколенко й колективу авторів (надалі називатимемо її “програма Ніколенко”) майже вдесятеро популярніша від двох інших програм. Цей результат підтверджує і діагностичне опитування, яке редакція “Нової української школи” провела у квітні серед учителів зарубіжної літератури. Зазначимо, що зі 199 опитаних, 151 особа наразі викладає у 5–6-х класах, а отже, має змогу оцінити нові (модельні) програми й підручники за ними.

[Нагадаємо, що таке дослідження не може вважатися репрезентативним, однак дає певні уявлення про те, якої думки щодо програм та підручників дотримуються вчителі, які методи роботи вважають продуктивними, як ставляться до перспективи інтеграції тощо. Це опитування може стати вихідною точкою для глибших соціологічних досліджень у цій царині].

На питання про те, за якою програмою працюють, відповіли 186 респондентів/респонденток зі 199. З цих 186 – 166 осіб, тобто понад 82 %, вказали, що працюють за програмою Ніколенко. Важливо згадати й те, що з усіх опитаних засвідчили, що працюють за програмою інтегрованих курсів, усього 2 особи.

У наступних частинах статті ми спробуємо розібратися з причинами такої популярності однієї з програм, зіставивши всі програми між собою, а також із програмою за старим Стандартом базової середньої освіти.

Принагідно нагадаємо, що за новим Державним стандартом базової середньої освіти передбачено зменшення рекомендованої кількості годин на вивчення зарубіжної літератури. Закономірним очікуванням є і зменшення кількості творів для вивчення.

Чи відповідає таке очікування дійсності, допоможе з’ясувати зіставлення.

У проєкті оновленого Державного стандарту зафіксовано мінімальну кількість годин із зарубіжної літератури – одну годину.

Це однак, не означає, що школи мають зафіксувати саме таку кількість – резервні години дають змогу її збільшити. Однак нарікання вчителів в опитуванні свідчать, що в багатьох школах на вивчення зарубіжної літератури дійсно відводять лише 1–1,5 години.

Докладніше це питання ми висвітлювати в статті “Що пропонують в оновленому проєкті Типової освітньої програми для 5–9-х класів: топ-5 змін за версією “НУШ””.

ХТО ВИКЛАДАЄ ЗАРУБІЖНУ ЛІТЕРАТУРУ І ЯКІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО ПРОГРАМ Є В УЧИТЕЛІВ

За результатами нашого діагностичного опитування, більшість (107 осіб зі 199) учителів та вчительок зарубіжної літератури мають вищу освіту фахівців із російської мови та літератури. Така ситуація підтвердила нашу початкову гіпотезу: за часів СРСР і навіть у ранні роки відновлення незалежності ця професія була популярною, а вивчення російської літератури було частиною політики русифікації населення. Зрозуміло також, що всі ці освітяни й освітянки неодноразово пройшли відповідне підвищення кваліфікації із часів свого навчання в університеті.

На другому місці – фахівці з української мови та літератури (49 осіб), на третьому – з іноземної мови та літератури (10 осіб). Однак були й комбіновані варіанти: російська мова й зарубіжна література, українська мова й література та зарубіжна література, українська й російська мови й літератури, безпосередньо зарубіжна література, історія та педагогіка. Цікаво, що зі 199 осіб двоє є вчителями технологій та біології, які також викладають зарубіжну літературу.

Позаяк більшість опитаних (166 зі 199) викладають за програмою Ніколенко, то й більшість коментарів у питанні “Розкажіть, будь ласка, що зумовило ваш вибір програми. Які її позитиви й недоліки?” стосувалися саме цієї програми:

1. Найголовніша перевага програми Ніколенко, судячи з відповідей учителів, це наявність авторських сайтів з інтерактивними завданнями (“Друзі Полліанни” (5 клас), “Емма” (6 клас) та “Плейтен” (7 клас)). Платформи містять електронні та аудіохрестоматії, мультимедійні презентації, експрес-уроки, ігри та тести для самоперевірки. До програми, судячи з коментарів, є календарно-тематичне планування (зокрема, вчителі свідчать про наявність варіантів планування залежно від кількості годин на тиждень).

Щодо цінності такої методичної допомоги опитані залишили понад сорок коментарів, які зводяться по суті до одного: до програми “все є”, і це значно полегшує роботу вчителів.

2. Важливим чинником для вчителів та вчительок є, за їхніми словами, збалансованість програми Ніколенко, відповідність творів віковим особливостям дітей, цікавість творів для читачів і читачок. Доступність творів, різноманіття тем, які вони охоплюють – ті особливості, які опитані відзначали як позитив.

3. Чимало коментарів стосувалися традиційності цієї програми (учителів тішить, що твори, які пропонує авторський колектив, уже знайомі). Такі коментарі залишали й у контексті відсутності друкованих підручників для 5-х класів:

“Ця програма найбільше схожа зі старою програмою, тому більшість напрацьованих матеріалів можна й надалі використовувати. Також можна використовувати старі підручники для 5 класу, оскільки нові ми, на жаль, не отримали”.

“Програма НУШ близька за структурою та наповненням до попередньої програми. За відсутності підручників це важливо, тому що можна користуватися старими, у яких є більшість творів. До програми створена онлайн-платформа, на якій є цікаві додаткові матеріали”.

Наскільки програма Ніколенко відрізняється від “старої” програми із зарубіжної літератури, розглянемо в наступному матеріалі цієї серії.

4. Також опитані вказували на авторитет колективу авторів, довіру до нього як чинник вибору.

5. Крім того, учителі відгукувалися позитивно про гнучкість варіативного складника програми – можливість обирати твори для вивчення. Утім, така можливість передбачена фактично в усіх програмах із зарубіжної літератури. З іншого боку, щодо гнучкості є і негативні зауваження:

“Недолік у тому, що у вчителя все ще дуже мало свободи стосовно вибору текстів. Але це окрема тема для обговорення. І стосується вона точно не авторів програми, а тих теоретиків, які завжди знаходяться “на Олімпі”, не працюють у школах, не спілкуються з учнями щодня та, вочевидь, не дуже довіряють вчителям”.

6. Серед позитивних зауважень було також те, що стосувалося можливості інтегрувати матеріал програми з іншими предметами (без конкретизації останніх).

Загалом, хоч позитивних відгуків була більшість, деякі зауваження програма Ніколенко також отримала.

1. Зокрема, попри наявність сайту, були поодинокі коментарі щодо недостатнього методичного забезпечення (без деталізації претензії), більш поширені – про завелику кількість творів (перенасиченість програми творами) для вивчення: діти не встигають опрацювати такий обсяг текстів. На думку деяких учителів, 1,5 години на тиждень недостатньо, щоби встигати розглядати всі подані за програмою твори.

“Хоча програма не погана, але перенасичена творами. А це не дає можливості якісно прочитати твір і попрацювати зі словом, стилем автора, залюбити дитину в літературу”.

“Але можна б було кількість творів зменшити. Діти не встигають опрацювати таку кількість”.

2. Як наслідок перенасиченості опитані називали фрагментарність і поверховість програми. Крім того, учителі висловлювали зауваження щодо великих за обсягом творів (“Недоліки: після 2–3 коротких казок відразу йдуть доволі великі за обсягом твори”), побажання збільшити кількість сучасних творів для дітей, а творів з епох Відродження та Середньовіччя – зменшити, адже діти їх не розуміють.

3. Є певні вузькі зауваження до питань планування (які саме твори вивчати напам’ять, скільки годин виокремлювати на розвиток мовлення) – але якраз ці питання вчителі цілком мають право й компетенцію розв’язати на власний розсуд.

4. Як недолік програми називали також перенасиченість її теоретичним матеріалом, а підручника – інформацією про митців.

5. Також завдяки опитуванню маємо конкретні зауваження щодо змісту програми, які, імовірно, було би корисно почути розробникам:

•  “… деякі твори є важкими для розуміння дітей (наприклад, “Лускунчик” у 5 класі), а “Джим Ґудзик і машиніст Лукас” у 6 класі, навпаки, є дещо “запізнілим” для цього віку, особливо після прочитання таких чудових творів, як “Чи вмієш ти свистати, Юганно?” та “Жага до життя””.
• “Я б Г. Лонгфелло “Пісня про Гайавату” запропонувала б вивчати в 8 класі. Воно б гарно перепліталося із “Золотим Словом Святослава” з поеми “Слово про похід Ігорів””.
• “Мій вибір зумовили програмові твори та методичне забезпечення. Інші програми або пересичені творами або мають біблійні тексти. Недоліком цієї програми вважаю наявність текстів, яких немає у вільному доступі та в належному перекладі. Зокрема, не знайшла повість Анни Гавальди “35 кіло надії” в українському перекладі з французької мови”.

Щодо інших програм, то серед тих, хто обрав програму Волощук (окремий курс), вказували як позитиви:

1. морально-етичний складник, наявність біблійних переказів і християнських цінностей;
2. наявність термінів, біографій та різноманітних завдань (очевидно, у підручнику, адже програма їх не містить);
3. наявність методичних матеріалів;
4. вдалий вибір авторів і творів;
5. гнучкість у варіативній частині.

З іншого боку, троє учителів зізналися, що програму обрали не вони особисто, а школа/районне управління освіти – або ж вибір був зумовлений винятково наявністю підручника в бібліотеці.

По одній особі з опитаних обрали програму Богданець-Білоскаленко (окремий курс) за “очевидний новаторський характер” та інтегрований курс літератур Яценко за “можливість цілісно осягнути літературу, презентувати українську як невіддільну й повноцінну серед інших літератур, зрозуміти загальнолюдські цінності в літературах народів світу”.

Одна з респонденток зізналася, що під час вибору підручників для 7 класу змінила програму Ніколенко на програму Снєгірьової, бо вона здалася цікавішою для учнів.

Ми звернулися по фаховий коментар до Олени Степаненко – кандидатки філологічних наук, професорки кафедри соціально-гуманітарної освіти комунального закладу вищої освіти “Дніпровська академія неперервної освіти” Дніпропетровської обласної ради. Вона досліджує методичний дискурс та історію методики навчання зарубіжної літератури.

З досвіду фахівчині, основні проблеми викладання зарубіжної літератури в школі можна окреслити так:

1. Перевантаженість шкільних програм. Як наслідок – обмаль часу на читання, аналіз та інтерпретацію художніх творів, формування теоретико-літературних понять, розвиток емпатії та творчих здібностей, широку реалізацію основних підходів в освіті;

2. Неузгодженість змістових складників програм з української мови, української літератури, зарубіжної літератури, історії, громадянської освіти, мистецтва та інших предметів, що заважає формувати інтегровану картину світу у свідомості дітей та підлітків;

3. Спосіб формулювання очікуваних результатів навчання з кожної дисципліни: вони сформульовані з опорою на змістовий складник конкретної програми й без урахування освітньої інформації й рекомендованих видів діяльності з інших предметів, а це не сприяє координації зусиль учителів різних предметів у формуванні наскрізних умінь учнів та загалом забезпечення цілісної освіти учнівства.

Щодо модельних програм Олена Степаненко вважає, що всі вони підготовлені новими творчими колективами і є оригінальними:

“Автори запропонували для вивчення багато нових творів, що реально робить програми альтернативними. Крім того, переважна більшість текстів має невеликий обсяг, що підвищує шанси учнів їх прочитати й осмислити. Автори програм також розвантажили теоретико-літературний складник змісту освіти та вивільнили час на різні – традиційні й оригінальні – види робіт учнів”, – розповідає дослідниця.

На питання про те, що необхідно змінювати в програмах із зарубіжної літератури, дослідниця дала таку відповідь:

1. Широко пропагувати нову методичну парадигму, у якій учитель – не джерело знань, а організатор навчання.
2. У методичній підготовці вчителів зарубіжної літератури акцентувати на способах діджиталізації навчання.
3. Для забезпечення цілісної освіти реалізувати принцип STEAM (наука, технологія, інженерія, мистецтво та математика) у навчанні літератури. Такий принцип є значною еволюцією в освіті, він забезпечує перспективний мультидисциплінарний підхід, який сприяє творчості, інноваціям, розв’язанню проблем та глобальному формуванню інтегрованої картини світу у свідомості молодих українців на основі комплексного мислення.

Зрозуміла річ, що на вибір програми до великої міри можуть впливати особисті естетичні (і навіть, як бачили вище, релігійні) вподобання педагога, розуміння вікової відповідності тексту, доречності тощо. Однак загальна тенденція очевидна: що сильніше методичне забезпечення в програми й що менше опанування нового матеріалу вона потребує, то популярніша серед учителів.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ПРОТИ ЗАРУБІЖНОЇ: СПОСТЕРЕЖЕННЯ ПЕДАГОГІВ

Українську й зарубіжну літератури в школі часто протиставляють як “нецікаву” й “цікаву”, тож до опитування ми додали питання, яке порушує цю складну тему.

Нагадаємо, що раніше ми розбирали проблему ставлення до української літератури в матеріалі “”Життя і мрія в згоді не бувають”, або Чому програма з української літератури здається важкою і похмурою?”.

Отже, ми запропонували вчителям/вчителькам у довільній формі відповісти на такі питання:

1. Які твори [із програми із зарубіжної літератури] діти сприймають найкраще?
2. Чи порівнюють українську й зарубіжну літератури?
3. Який предмет, за їхніми словами, люблять більше?

Докладно про те, які твори з програми зарубіжної літератури найбільше подобаються учням та ученицям, читайте в окремому матеріалі за цим посиланням.

Відповіді на друге і третє питання, хоч і не були одностайними, але підтвердили початкове припущення: принаймні за словами вчителів зарубіжної літератури, діти віддають перевагу зарубіжній, а не українській літературі.

Варто зазначити, що на це питання відповіли далеко не всі опитані: багато хто волів його оминути. Дехто вказував, що навмисне не питає, який предмет діти люблять більше, – одна з опитаних навіть зазначила, що вважає таке порівняння “неетичним”. Чимало опитаних зазначили, що не вдаються до порівняння, бо “це різні предмети”, які “не варто змішувати”, або що діти самі не ініціюють порівняння творів – лише за вказівкою вчителя.

Більшість, однак, до порівнянь вдається, принаймні в окремих ракурсах, вважаючи це невіддільною частиною вивчення літератури. Деякі опитані наголосили: це порівняння здійснюють, звичайно, не для того, щоби показати, що якась література “краща”, а якась – “гірша”.

“Вони порівнюють українську й зарубіжну літератури. Порівняння йде не на користь української… Твори зарубіжних письменників підіймають загальнолюдські проблеми, вони дають можливість відкривати заново й рідну літературу, позаяк це твори письменників, відзначених різними літературними преміями, і, зокрема, Нобелівською”, – коментує одна з респонденток.

Є, однак, і більш обнадійливі щодо програми з української літератури думки, наприклад: “[Діти] порівнюють із метою довести, що українські твори такі ж круті, як і зарубіжні. Учні категорично не сприймають нічого російського”.

Крім того, низка опитаних зазначила, що сучасні діти не читають незалежно від того, про яку літературу йдеться – українську чи зарубіжну. До порівняння літератур самостійно вдаються ті учні й учениці, які в принципі захоплюються читанням. Серед причин нелюбові до читання вчителі називають дистанційне навчання та залежність від гаджетів.

“Болісно визнавати, але завдяки тривалому дистанційному та змішаному навчанню частина дітей не любить читати”.

До цієї проблеми можна долучити й відзначені в опитуванні проблеми із вивченням віршів напам’ять і написанням творів: діти віддають перевагу інтерактивним вправам, роботі з освітніми платформами, читанню творів за ролями та інсценізаціям.

Ще одна респондентка поділилася досвідом, пов’язаним із використанням ШІ й академічною доброчесністю: “Під час написання творів часто користуються чатом GPT, що для мене є справжнім викликом: я показую скрин відповіді із чату, якщо текст взятий із нього повністю, і прошу написати своїми словами”.

Є, однак, за словами вчителів, і ті діти, які розвивають свої читацькі смаки, підписуються на книжкових блогерів, діляться своїми враженнями про твори, радять іншим – і радяться з учителями, – що почитати. Такі випадки опитані розцінюють досягнення у викладанні літератури.

Серед основних причин прихильності учнівства до зарубіжної літератури називали такі:

1. можливість дізнатися нове про різні країни, традиції, культури;
2. ширша, ніж у програмі з української літератури, тематика творів, близькість тем до сучасності;
3. українська література “сповнена суму й болю”, натомість твори в програмі із зарубіжної літератури – “більш цікаві й оптимістичні”;
4. твори в програмі із зарубіжної літератури є найкращими зразками світового письменства;
5. за творами зарубіжної літератури знято більше фільмів та мультфільмів.

Як розповіла одна з респонденток, “програма з української літератури занадто перевантажена кількістю запропонованих творів, не надає вчителям/учителькам права варіативного вибору творів для вивчення”. Інша зауважила, що вивчення української й зарубіжної – розбалансоване, зокрема, вона спостерегла “різнобій” у поданні теорії літератури в 6 класі.

У декількох відповідях респондентки наголошували, що, на їхню думку, учні, особливо молодші, порівнюють не предмети, а вчителів, а отже, віддають перевагу предметові улюбленого педагога. Одна з опитаних щодо цього прокоментувала: “Добре, коли один учитель читає й українську, і зарубіжну літератури”.

Питанню подачі матеріалу в контексті любові до літератури було присвячено чимало розгорнутих коментарів: учителі наголошують, що часто цікавість учнівства до певного твору виростає, якщо правильно проаналізувати його в класі.

“Діти добре сприймають ті твори, які подаються нестандартно. Порівнюють не предмети, а вчителів. П’ятикласники в захопленні від предмета, шестикласники краще реагують на можливість обговорити проблеми сучасності, приводом для чого має слугувати твір. Якщо так відбувається – усе добре. Якщо ні – їм не цікаво говорити про щось далеке від власного досвіду або емоційних переживань”.

Крім того, одна з респонденток наголосила, що для ефективної роботи в бібліотеці бракує програмових творів, виданих українською мовою в повному обсязі: без таких видань долучити дітей до читання складніше.

Як бачимо, початкова гіпотеза підтвердилася: принаймні за словами вчителів, учнівство віддає перевагу зарубіжній літературі. Водночас у відповідях опитаних відчувається певна настороженість щодо ідеї інтеграції предметів – це підтверджують експресивні коментарі щодо “окремих предметів, які не варто змішувати”. А зауваження щодо розбалансованості – тематичної й теоретичної – програм з української та зарубіжної літератури наводить на думку, що, навіть не інтегруючи предмети, варто переглянути модельні програми з двох дисциплін задля їх узгодження.

Ірина Пасько, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Fauzi Adi Saputra, behance.net

Довідково:

Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.