“Не існує такого феномену, як немотивований учень”: цінні думки про дитячу мотивацію до навчання

“Книга Алана Макліна “Мотивуюча школа” дуже давно в моїй бібліотеці. Вона описує американський досвід. Книга зовсім не нова, проте є багато істин, результатів досліджень, які з роками часто доповнюють певні ідеї. До неї я підходила багато разів, кожного разу прокручуючи в голові, а яка вона – мотивуюча школа?”, – пише на своїй сторінці у Facebook науковиця, викладачка й директорка школи “Домініон” Інна Дьоміна.

Публікуємо допис Інни в майже незмінному вигляді. З нього ви дізнаєтеся:

• чому феномену “немотивований учень” просто не існує;
• чи працює примус як мотивація до навчання;
• що для дитини вартує значно більше, ніж 12 за семестр;
• що допомагає розвивати внутрішню та зовнішню мотивацію учня.

ЩО ТОЧНО ВАРТУЄ В РАЗИ БІЛЬШЕ, НІЖ 12 ЗА СЕМЕСТР

Цікаво, що на думку автора книги “Мотивуюча школа” – Алана Макліна –,

“не існує такого феномену, як немотивований учень.

Кожна дитина має своє мотиваційне налаштування, але в деяких учнів мотиваційні профілі більше зосереджені на навчання, а в інших – менше”. З огляду на ці думки, дорослі мають достатньо серйозне завдання із зірочкою, якщо навчання для дитини не в пріоритеті, запропонувати таку діяльність, яка дасть змогу перемкнути згаданий автором “мотиваційний профіль“.

Фото: Інна Дьоміна

Чи спрацює тут примус?

На мою думку, навряд. Можливо, лише як короткотривала зовнішня мотивація уникнути неприємних ситуацій. І навіть якщо під тиском дитина вивчить усі формули чи перечитає всі твори, то навряд чи вона триматиме ці знання в пам’яті як щось корисне і важливе. Хіба отримає досвід, як не потрапляти в подібну халепу. Та це точно не те, до чого ми прагнемо, якщо рухаємося в напрямку системного навчання.

Ба більше, не існує універсального рішення, і, на жаль, я не маю готового алгоритму, який точно допоможе всім.

На перший погляд може здаватися, що достатньо показати дитині, яким цікавим може бути навчання. Проте й цього недостатньо. За свої 14 років роботи з учнями різного віку – від початкової школи до випускників – я помітила таку закономірність: як тільки дитині щось вдалося (чи просто зробити гарну модель, чи навіть маленький експеримент, чи виконати самостійно невеличке завдання, яке раніше їй/йому не вдавалося), одразу ж з’являється мотивація і впевненість у собі.

Пригадую, як одного разу учень довго не міг запам’ятати жиророзчинні та водорозчинні вітаміни, їхні функції та джерела отримання. Тоді ми звернулися до схем-замальовок, і виявилося, що так усе виходить. А далі цей учень почав створювати власні круті біологічні замальовки з різних тем, майже комікси, які запросто можна було друкувати для інших учнів. Ми знайшли ефективний підхід до навчання.

Ось це “я можу” і “у мене вийшло” вартує точно в рази більше, ніж 12 за семестр.

Здається, у такі моменти перед дитиною з’являються власні мотиваційні східці, і якщо поруч є дорослі-наставники, які дають можливість дитині рухатися своїм шляхом, не боячись помилитися, зростає та сама славетна внутрішня мотивація.

“НЕБАЙДУЖІСТЬ ОДНЕ ДО ОДНОГО – ЦЕ ТАКОЖ РІЗНОВИД МОТИВАЦІЇ”

Я впевнена, що учні-олімпіадники – це насамперед сильно замотивовані люди, які багато працюють. Можна скільки завгодно говорити про надзвичайні схильності до вивчення тих чи тих предметів, але без тренувань видатних результатів не досягнути.

Щодо кількості і якості завдань – питання досі дискусійне, але вони точно мають бути спрямовані на те, аби допомогти дитині побачити не лише свої слабкі місця, а й сильні. Нехай дитина рухається по своїх “східцях”, а не прямує чужими шляхами.

Часом виникають дискусії щодо внутрішньої та зовнішньої мотивації.

• Сам процес навчання допомагає розвивати внутрішню мотивацію, проте ми є відкритими системами в багатьох сенсах, тож зовнішні чинники відіграють важливу роль.
• Маклін вважає, що “ми виховуємо внутрішню мотивацію учнів, коли заохочуємо їхню цікавість, наполегливість, задоволення, майстерність і незалежність. З іншого боку, зовнішня мотивація – це бажання діяти, яке стимулюється винагородою індивіда ззовні“. Зрештою, описуючи багато наукових концепцій, автор робить висновки, що важливо розглядати їх у комплексі й витримувати баланс.

У сьогоднішніх українських реаліях життя під час війни утримувати такий баланс дуже складно.

На мою думку, великою силою в нашій шкільній освіті навіть у такі складні часи є сформовані ефективні взаємодії та взаємозв’язки між учнями та вчителями, які насправді надихають одне одного.

Небайдужість одне до одного вчителів, учнів, батьків, освітніх управлінців – можливо, це також різновид зовнішньої мотивації, яка є критично важливою сьогодні.

Як проміжний висновок, наведу ще одну тезу Алана Макліна: “Самовизначення – найважливіший чинник у становленні розвиненої особистості”. Коли ми даємо можливість дитині рухатися власними мотиваційними сходинками, важливо, щоб дитина знала, а що її чекає вгорі, куди вона рухається і для чого. Тоді пазл точно складається.

Інна Дьоміна, засновниця і директорка Dominion.School

Титульне фото: freepik.com