45 днів полону та зрада 9 колег-педагогів: історія переможниці Global Teacher Prize Ukraine 2023, директорки Лариси Фесенко

24 лютого 2022 року Лісностінківський ліцей, що неподалік Куп’янська (Харківщина), мав розпочати звичний навчальний день. Зранку шкільний автобус навіть виїхав за учнями із сусідніх сіл.

Однак уже на півдорозі директорка ліцею Лариса Фесенко повідомила, що навчання не буде. Через повномасштабне російське вторгнення замість того, щоби писати на дошці “Класна робота”, вчителі змушені були ховати журнали, підручники, техніку та українські прапори, аби хоч щось вберегти від окупантів.

Історія Лариси Фесенко, для якої за понад 40 років роботи Лісностінківський ліцей став другим домом, сповнена болем та водночас захопленням силою цієї жінки. Директорка пережила зраду деяких колег, 45 днів російського полону, звільнення рідного села і відновлення роботи ліцею після деокупації.

Цьогоріч Лариса Фесенко, директорка та вчителька англійської мови в селі Лісна Стінка, перемогла в номінації “Незламність” на Global Teacher Prize Ukraine 2023. Про незламний шлях Лариси “Нова українська школа” розповідає в матеріалі.

Зокрема, у статті читайте:

• як колектив Лісностінківського ліцею рятував шкільне майно від окупантів;
• як навчали дітей, коли не було зв’язку;
• коли окупанти взялися за місцеві школи та освітян;
• скільки педагогів погодилося на співпрацю з ворогом;
• за що Лариса Фесенко потрапила в полон на 45 діб і як звідти врятувалася;
• як директорка відновила роботу ліцею після деокупації.

ЗАМІСТЬ УРОКІВ – ОБЛАШТУВАННЯ УКРИТТЯ: ЯК У ЛІЦЕЇ ЗУСТРІЛИ 24 ЛЮТОГО 2022 РОКУ

Із самого ранку 24 лютого Лариса Фесенко вже була на роботі. Каже, що після почутих новин про воєнний стан насамперед повідомила про перехід на дистанційне навчання та мала попередити водія автобуса, який уже виїхав за дітьми із сусідніх сіл. Автобус повернули, учні залишилися вдома, а вчителі та техпрацівники почали облаштовувати в ліцеї укриття.

“Я зібрала всіх працівників разом, намагалася демонструвати стійкість і впевненість. Якось не всі одразу усвідомили, що почалася повномасштабна війна, але коли в перший день у відлунні чули вибухи зі сторони Куп’янська, зрозуміли, що треба лаштувати укриття. Крім ліцею в селі більше немає підвального приміщення, де могли б сховатися люди. Тож техпрацівники та мій чоловік займались облаштуванням підвалу в ліцеї”, – пригадує Лариса Фесенко.

Решта педагогів і сама директорка збирали важливі документи, як-от особові справи, класні журнали. Трудові книжки, за розпорядженням місцевої керівниці управління освіти, Лариса Фесенко видала “на руки” працівникам. Також їм роздали ноутбуки, які вчителі отримали для дистанційного навчання. В окремий кабінет знесли проєктори, телевізори та іншу навчальну техніку.

“Усі розуміли – якщо сюди прийдуть рашисти, то вони швидко спустошать школу, тож ми намагалися врятувати хоч якусь частину шкільного приладдя та документів”, – ділиться директорка.

Лариса Фесенко під час премії Global Teacher Prize Ukraine 2023. Скриншот із події.

У районний центр Куп’янськ російські військові зайшли буквально в перші дні повномасштабного вторгнення. Однак у Лісну Стінку вони навідувалися не часто, можливо, і через відстань, адже село лежить приблизно за 45 км від Куп’янська.

До червня 2022 року окупанти не чіпали місцеву освіту, тож у ліцеї продовжували навчання за українськими програмами дистанційно. Як каже директорка, ніхто не знав, чи вдасться завершити навчальний рік, тож кожен день використовували по максимуму.

“Особливо розгублені були одинадцятикласники, які вже будували плани на вступ в українські ЗВО, а тут війна й окупація. Але вони продовжували готуватися до НМТ, вчителі надавали індивідуальні консультації, намагалися всіляко підтримувати дітей.

Коли не було інтернету та світла, вчителі маленькими групками розносили завдання, контрольні роботи, короткі конспекти по домівках дітей, а на другий день збирали відповіді.

Завдяки злагодженій співпраці та підтримці батьків нам вдалося завершити навчальний рік”, – пригадує педагогиня.

До речі, одинадцятикласники ліцею складали НМТ-2022. Щоправда, вступна кампанія не була легкою – іноді доводилося реєструватися на іспит десь у полі, де був кращий зв’язок, а потім на свій страх і ризик їхати разом із батьками на підконтрольну Україні територію, щоби скласти мультипредметний тест. Як розповіла Лариса Фесенко, ні в кого з випускників навіть думок не було про те, аби навчатися за російськими програмами – своє майбутнє вони бачили в Україні на відміну від деяких педагогів.

“СКЛАДНО БУЛО ПЕРЕЖИТИ ЗРАДУ КОЛЕГ, З ЯКИМИ РОКАМИ ПРАЦЮВАЛИ ПЛІЧ-О-ПЛІЧ”

Уже в червні 2022 року окупанти почали агітувати освітян до співпраці та викладання за російськими програмами. Тому, хто одразу погодиться, обіцяли 10 000 рублів, як винагороду.

Від так званої окупаційної влади директори всіх місцевих шкіл отримали розпорядження надати списки вчителів, охочих співпрацювати з рашистами, а також передати інформацію про стан шкільних приміщень, кількість дітей, класів, техніки тощо. Водночас росіяни застосовували вже звичні маніпуляції, на кшталт, “тут росія назавжди”, “Україна не повернеться”, також казали, що хто відмовиться співпрацювати, того виселять.

“Моє рішення було очевидним – ніякої співпраці з рашистами й бути не може. Але як керівниця ліцею я мала з’ясувати ситуацію у своєму колективі, тож вирішила зібрати вчителів та повідомити про таке розпорядження.

На зустрічі я чітко перед усіма окреслила свою позицію й очікувала, що й інші слідуватимуть моєму прикладу. Але найбільшим розчаруванням було те, що з 17 вчителів 9 висловили бажання співпрацювати з окупантами. А вчителька початкових класів взагалі сказала, що завжди чекала на росію. Після цих слів у мене відібрало мову”, – каже Лариса Фесенко.

Директорка не могла повірити, що хтось із її команди підтримає російську владу. Адже серед педагогів були гарні фахівці, з якими директорка багато років працювала пліч-о-пліч, впроваджувала реформу НУШ, брала участь у різних конкурсах і грантах.

“Ці люди щоразу, коли звучав гімн України, клали руку на серце й підспівували. Але як тільки прийшли росіяни, вони швидко перевзулися і вже 1 вересня 2022 року співали в нашому ліцеї гімн росії та проводили “російське” перше вересня. Звісно, це було без мене”, – каже Лариса Фесенко.

У цей час вона була у в’язниці-катівні, яку влаштували росіяни в Куп’янську. Туди жінку забрали 26 липня 2022 року після того, як вона відмовилася співпрацювати з окупантами та приймати деяких вчителів на роботу в так званий “російський ліцей”.

“Цим працівникам я сказала, що я директорка українського закладу освіти й буду виконувати доручення української влади. Але їхні добровільні заяви на співпрацю я передам у відділ освіти в Куп’янську. Тоді нас зібрали на нараду й попросили привезти заяви, журнали, списки учнів, вчителів, особові справи та інші документи. Я ж привезла лише списки працівників, які пішли на співпрацю, і публічно на нараді відмовилася від роботи з окупантами”, – пригадує директорка.

Після цього голова громади попередив Ларису, що вже нічим їй не допоможе. Жінка відповіла, що їй не соромно за свій вибір і вона за нього відповідатиме сама. По приїзді з “наради” Лариса Фесенко насамперед пішла до ліцею і забрала звідти українські символи до себе додому. Це були й українські прапори, герб, стенд із героями АТО тощо.

“В інтерʼєрі нашого закладу – все про Україну: велика карта України на всю стіну, символи України, українські рушники, написи “Україна наша Батьківщина” та багато іншого. Велику частину я забрала до себе додому й заховала”, – розповіла директорка.

Навчальний клас у ліцеї. Джерело: особистий архів Лариси Фесенко

Бібліотекарка, яка також залишилася вірною Україні, забрала частину книжок із ліцею, бо в інших закладах уже були випадки, коли окупанти спалювали українські підручники прямо на подвір’ях шкіл.

Як розповіла Лариса Фесенко, бібліотечний фонд її ліцею мав чимало книжок. Багато було й сучасної літератури, бо заклад вигравав чимало грантів, які фінансували купівлю нових підручників. Звісно, усі книги заховати не вдалося, але й рашисти не вивезли книжки, лише заховали їх у мішки – мабуть, не встигли.

“Усе, що ми старались і наживали для закладу стільки років, усе мали знімати та ховати, щоби вберегти від рук рашистів. Покидала я ліцей зі сльозами на очах, а проводжали мене два банери: перший із тризубами та написом “Ласкаво просимо”, а інший – із девізом ліцею “Навчайся, пізнавай, твори та зберігай”, – пригадує директорка.

Подвірʼя ліцею та вищезгаданий банер. Джерело: особистий архів Лариси Фесенко

Тризуби рашисти разом із колаборантами замалювали в першу чергу ще влітку 2022 року. Заклеїли й велику карту України, а в бібліотеку завезли російські підручники.

Не забули й про директорку, адже колишні колеги почали писати на жінку “доноси”. Уже в середині липня на подвір’я Лариси прийшли представники фсб росії.

“Першим візитом мене хотіли залякати та зламати. Казали, щоби я ще обдумала своє рішення і дали декілька днів. Невдовзі вони знову навідалися до мого дому – шестеро військових у балаклавах та зі зброєю. Перше, що запитали, чи тут проживає українка. Відповіла, що тут. Далі вони почали обшук будинку.

Знайшли й українські прапори, й іншу символіку, і техніку. Усе забрали. Обзивали мене нацисткою та іншими жахливими словами. Потім наділи на руки кайданки, а на голову – мішок. Мого чоловіка залишили вдома, а мене повезли в невідомому напрямку. Лише спитали, куди везти: у лнр чи днр”, – із хвилюванням згадує Лариса Фесенко.

Зрештою, жінку привезли до куп’янського відділку поліції, який окупанти перетворили на в’язницю і катівню. Жінку обшукали, забрали документи, телефон і навіть шнурки від взуття, а потім допитували, на кого вона працює.

“Вони ніяк не могли повірити, що це просто моя громадянська позиція і мною ніхто з українських спецслужб не керує”, – додала Лариса.

Потім її повели в жіночу камеру, призначену для двох осіб, у яку окупанти помістили до 12 жінок. Лариса каже, що до того про подібне знала лише із книжок та фільмів і ніколи подумати не могла, що таке станеться з нею.

Так, замість літньої відпустки, жінка 45 днів провела в російському полоні, серед задухи, нестачі повітря, без належної їжі, медичної допомоги й можливості просто походити.

Знущання, які вчиняли російські військові, закінчилися для жінки в ніч із 7 на 8 вересня 2022 року, коли Куп’янщину звільняли ЗСУ.

Лариса Фесенко під час премії Global Teacher Prize Ukraine 2023. Скриншот із події

“За день до цього ми чули, як росіяни кудись поспішно збираються, розуміли, що, напевно, вони тікають. А вже вночі лунали вибухи, кілька разів були влучання за 100–200 м від відділку, у якому ми перебували. Потім до нашої камери почали долітати глухі звуки, схожі на те, що хтось намагається щось вибити. Виявилося, що одному чоловіку вдалося вилізти з камери й він звільнив усіх решту”, – пригадує директорка.

О першій ночі жінка разом з іншими покинула відділок, але куди йти, коли навкруги темно й до кінця невідомо, чи покинули територію росіяни? Переночувати вдалося в місцевій церкві, а вже наступного ранку дивом Лариса Фесенко зустріла на вулиці знайомого чоловіка, який колись жив поруч із Лісною Стінкою.

“Я його дуже просила відвезти мене додому. Він спочатку вагався, але таки допоміг мені. Коли я ступила на поріг рідного дому, чоловік мене ледве впізнав – я дуже схудла й не могла йти, була страшенно знесилена. Перші дні боялася будь-якого шурхоту, думала, що мене шукатимуть.

І мене таки знайшли – але наші українські захисники. Двоє кремезних чоловіків прийшли подякувати мені за те, що залишилася вірною Україні. Не знаю, звідки вони дізналися, але це була дуже зворушлива зустріч. Ми тоді зробили фото, але от шкодую, що не попросила надіслати мені напам’ять”, – каже Лариса.

Попри виснаження директорку не покидали думки про рідний ліцей, тож вона знайшла в собі сили прийти до закладу. Каже, що в той момент колаборант-староста вже прибирав разом з іншими російську символіку. Згодом за нього взялася СБУ.

Однак Ларису обурює те, що й досі, після року від тих подій, деякі вчителі, які погодилися на співпрацю з окупантами, не покарані й зараз продовжують працювати, щоправда, уже в Харкові, у приватних школах. Ще одна вчителька, яка погодилася бути директоркою одного із закладів, де росіяни мали впроваджувати свої програми, живе в сусідньому селі. За словами Лариси Фесенко, докази, які доводять її зраду, нібито загубили.

“Мені дуже неприємно спостерігати цю картину, коли зрадники не несуть відповідальності. Правда ж на поверхні, але її дуже довго не можуть знайти”, – каже жінка.

ЯК ПРАЦЮЄ ЛІЦЕЙ ПІСЛЯ ДЕОКУПАЦІЇ

Хоча рашисти та колаборанти ще встигли провести в ліцеї “російське” перше вересня у 2022 році, після деокупації Лариса Фесенко доклала всіх зусиль, аби відновити навчання за українськими програмами.

Спочатку навели лад у приміщеннях ліцею: відновили карту України, повернули українські символи на свої місця, поприбирали. Далі директорка звернулася до управління освіти, щоби відновити онлайн-навчання. Але це не було так легко, адже в громаді потрібно було формувати нову адміністрацію, разом із головою громади, старостами сіл, відділом освіти тощо.

“Тому довгий час влада не могла вирішити, чи працюватимуть школи і якщо так, то які саме. Після кількох десятків моїх звернень і до управління освіти, і до обласної військової адміністрації, ВРУ, Уповноваженого з прав людини, який звернувся до МОН, освітній процес у дистанційному форматі відновили лише з 1 березня 2023 року”, – повідомила директорка.

Для ефективнішого онлайн-навчання Лариса Феченко отримала в місцевому управлінні освіти хромбуки, адже не всі діти мали техніку для навчання. А оскільки часу було обмаль, а завершувати навчальний рік було потрібно, то учні навчалися без канікул, вчителі скорочували та об’єднували теми, проводили індивідуальні консультації. У такому форматі в ліцеї навчальний рік завершили 30 червня 2023 року.

Педагогів-колаборантів директорка звільнила ще до початку навчання, підставою були їхні заяви на добровільну співпрацю з окупантами, які вони залишили в закладі.

На їхнє місце директорка знайшла педагогів із різних куточків України: Донеччини, Волині, Запоріжжя, Дніпропетровщини. Зараз оновлений колектив продовжує навчати дітей за українською програмою, не сумніваючись у ЗСУ та перемозі України.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: Освіторія

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).