“Мені сняться уроки в українській школі”: історія вчительки з Херсонщини, яка разом з учнями в Мадриді рахує дні до перемоги

На уроках Вікторії Концевої учні імпровізують, озвучують думки літературних героїв та стають акторами плейбек-театру. На руці вчительки української мови, української та зарубіжної літератури татуювання у вигляді бджоли з байки Сковороди. Вікторія каже, що вчителювання – це її “сродна праця”.

На жаль, через повномасштабну війну Вікторії не вдається втілювати всі новаторські театральні елементи на уроках. Вона виїхала з України до Іспанії, зараз викладає в суботній школі в Мадриді, а вечорами проводить онлайн-уроки для школярів, які роз’їхалися хто куди.

За останні 11 років освітянка встигла попрацювати в маленькій школі під Бучею, у Херсонській гімназії, а перед війною – в Ірпінському ліцеї інноваційних технологій.

• Про географію вчителювання;
• практику плейбек-театру на уроках літератури;
• та особливості навчання в Іспанії – Вікторія Концева розповіла “Новій українській школі”.

БЛИСТАВИЦЯ, ХЕРСОН, ІРПІНЬ І МАДРИД

Вікторія Концева родом із Берислава, та після закінчення Херсонського державного університету переїхала на Київщину, де жила її мама. Тут знайшла роботу в селі Блиставиця біля Бучі, де в місцевій школі навчалося приблизно 200 учнів.

“У школі я була вчителем української мови, української та зарубіжної літератури, педагогом-організатором, керівником гуртка журналістики, секретарем педагогічної ради… Я жила школою, досі спілкуюся з учнями та колегами з Блиставиці. Це були неймовірно патріотичні діти, а я була на своєму місці у свій час”, – пригадує Вікторія.

Згодом жінка переїхала до чоловіка в Херсон та влаштувалася на роботу в першу херсонську гімназію.

“Тут мені було ментально важко, мене постійно запитували, чи я не із “западної” України, – розповідає освітянка. – У Херсонській академії неперервної освіти працювала Тетяна Кузьміч, яка за окупаційної влади очолила відділ освіти. Вона вела для вчителів лекції тільки російською. І на зустрічах говорила, як було добре в радянському союзі. Я на такі репліки виходила із зали, але решта лишалася слухати.

У класі дехто з дітей часто запитував: “а на русском можна”, особливо на уроках зарубіжної літератури. Звісно, проукраїнська кількість людей із часом росла. Бувало, що учні переходили на українську саме після моїх уроків”.

У Херсоні Вікторія Концева стала переможницею міського та обласного конкурсу “Вчитель року”. Якби не Covid-19, то представляла б регіон на всеукраїнському етапі. Паралельно освітянка взяла участь у конкурсі “Teacher innovation cup”, у якому теж здобула перемогу серед двох тисяч учасників та виграла поїздку в Лондон. На жаль, до столиці Великобританії так і не доїхала – спочатку через пандемію, потім – через війну.

“Зате звання вчителя-інноватора України допомогло переоцінити свої сили й дало бажання працювати в тому закладі освіти, який буде відповідати моїм цінностям, – згадує Вікторія. – Так у 2021 році я влаштувалася в Ірпінський ліцей інноваційних технологій. Прекрасний ліцей, прекрасний колектив, де я вела театральний гурток, готувала випускників до ЗНО і впроваджувала елементи плейбек-театру в уроки літератури”.

ПЕДАГОГІЧНА ФІШКА: ПЛЕЙБЕК-ТЕАТР НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ

Де б не жила Вікторія, вона завжди брала участь у театральних постановках або вела театральні гуртки в школі. Фактично, театр став її хобі, а елементи плейбек-театру – педагогічною фішкою.

Плейбек-театр – це театр імпровізації, коли актори слухають чиюсь історію, а потім відтворюють її на сцені без підготовки.

“Ми з учнями імпровізуємо та використовуємо певні елементи, щоб обговорити твір. Так, під час вправи “Автовідповідач” обираємо героя, приміром, Поліанну з творів для 5 класу. Я ставлю крісло посеред аудиторії, пропоную послухати автовідповідач героя Поліанни, дзенькаю в якийсь барабан і діти імпровізують. Хтось каже: “Привіт, Поліанно, я твоя совість, я чиста, як кришталь”. Бувають такі одкровення, що діти самі не очікують від себе. У такий спосіб вони розвивають емпатію.

Або ж беремо монолог із героєм. Бо традиційна форма на уроці літератури в нас яка? Переказати твір. А я прошу сказати своє слово від імені героя. Наприклад, на уроці про “Старий і море” Хемінгуея я даю можливість учням висловитися від імені старого, від імені риби, від імені моря”, – пояснює вчителька. 

Як каже Вікторія Концева, такі вправи розвивають емоційний інтелект учнів, їхнє вміння чути одне одного, працювати в команді, вони зацікавлюються та занурюються в атмосферу твору.

“МИ ЧУЛИ, ЯК ГРОМИЛИ БОРОДЯНКУ”

В Ірпені Вікторія прожила лише пів року. Якби не війна, мабуть, і далі б вчителювала в ліцеї. Рішення про виїзд із міста ухвалила в перші хвилини тривожного ранку 24 лютого. Пригадує, що рюкзак уже був зібраний, але не було розуміння, куди бігти.

Спочатку знайомі вивезли Вікторію з донькою до мами, яка жила в селі під Бородянкою.

“Мені здавалося, кому треба це село під лісом, – пригадує Вікторія. – Але Бородянка від нас була за 15 кілометрів. Ми сиділи в селі й чули, як її громили. Магазини зачинялися, ми вимикали світло, періодично чули вибухи, діти від цього жахалися. Ми теж налякані час від часу спускалися в підвал, коли вибухи ставали гучнішими.

Коли почула від знайомої, що є можливість виїхати, вийшла з дому, у чому була, донька взагалі в піжамі. Нас вивіз мікроавтобус, який їхав за гуманітаркою. Я запитала – чи можна з ними перетнути кордон? Думаю, якщо завернуть, то повернуся. Так я опинилася в Іспанії”.

ЯК ПРАЦЮЄ СУБОТНЯ ШКОЛА В МАДРИДІ

Зараз вчителька працює у двох закладах освіти – приватній онлайн-школі та Українській суботній школі “Нове Покоління” в Мадриді.

З учнями онлайн-закладу проводить щовечора дистанційні заняття. Так, на урок української мови збираються шестикласники з Німеччини, Чехії та Бельгії. Вдень вони навчаються в європейських школах, а ввечері надолужують із Вікторією програму українських закладів освіти, у яких навчаються на сімейній формі.

У суботу Вікторія працює зі школярами “Нового Покоління”. Як пояснює вчителька, цей заклад якраз допомагає нашим учням у Мадриді опановувати українську програму. На заняттях учні опрацьовують найважливіші теми, а частину матеріалу виконують вдома за завданнями від вчителів.

“У цій школі вчаться діти, які давно живуть в Іспанії, але батьки хочуть, аби вони вивчали українську програму. Є учні, які фактично не пам’ятають Україну, а дехто з дітей пише українською з помилками, хоча це не применшує їхнього бажання та мотивації вивчати мову. Серед учнів багато українських біженців, які хочуть здобути український атестат. Вони рахують дні до закінчення війни, – розповідає Вікторія.

Коли приходжу в школу, забуваю, що я в Іспанії, бо на уроках українські діти, ми вчимо з ними “Гімн” Івана Франка, говоримо про нашу історію, репресованих письменників, тобто обговорюємо історичний контекст літератури, яким він є”.

ІСПАНСЬКІ ШКОЛИ – ВІДМІННОСТІ ВЧИТЕЛЮВАННЯ

Зараз Вікторія зі своїми учнями мадридської школи готує сценарій Щедрого вечора. До цього залучає дітей і колег, запрошує батьків, адже в Іспанії таких свят немає. Вчителька наголошує, що школа якраз допомагає підтримувати українські звичаї та традиції.

Адже навчання в іспанських школах, за спостереженнями освітянки, дещо відрізняється від наших:

• тут обов’язково вивчається предмет “Релігія”;
• підручники купують батьки, а не держава;
• школярі носять форму;
• діти звертаються до вчителя на ім’я або просто “вчитель”;
• учні власноруч роблять поробки для шкільних заходів, не залучають до цього дорослих;
• вчитель в іспанській школі – друг, помічник та наставник незалежно від віку;
• не існує авторитарного стилю викладання.

“Ще одна відмінність – іспанці скептично ставляться до національної символіки, у них майже немає національних свят, – ділиться враженнями Вікторія. – Не можу сказати, добре це чи погано. Якщо подивитися на календар свят, який має провести наш вчитель, то 80 % з них стосуються патріотизму. Для нас це дійсно важливо, бо ми проходимо національну ідентифікацію”.

“ТУЖУ ЗА УКРАЇНОЮ”

Вікторія Концева каже, що дуже сумує за живим спілкуванням з учнями, за своїми колегами в різних куточках країни.

“Тужу за Україною сильно, – додає вона. – Мені сняться уроки, які я проводжу в українській школі. Але ж розумію, що моя присутність в Ірпені зараз мало кому допоможе. Тому роблю те, що можу, в Іспанії.

До речі, у мене була можливість змінити тут свій фах, пропонували спеціальні навчальні програми для українців зі стипендіями. Та мені дуже складно не працювати вчителькою”.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Усі фото: Вікторія Концева