“Будь-яка освітня політика потребує переосмислення залежно від нових викликів і обставин, що змінилися” – Лілія Гриневич

1 вересня діти, що вчаться в Новій українській школі, переходять до 6 (а в пілотних школах – до 7) класів. Після першого року запровадження НУШ у базовій середній школі на загальнонаціональному рівні стала явною низка критичних проблем, які важливо не “взяти із собою” в наступний навчальний рік.

Редакція “Нової української школи” поспілкувалася із міністеркою освіти і науки України 2016–2019 років, авторкою та натхненницею реформи НУШ Лілією Гриневич, щоб з’ясувати, наскільки ми “відстаємо від графіка” й що потрібно зробити, щоб його надолужити.

У новому матеріалі читайте про таке:

• що найбільше вплинуло на впровадження реформи НУШ;
• чому в 5 класі реформа фактично звелася до імітації;
• які завдання нам варто розвʼязати насамперед.

Нагадуємо, що нещодавно “Нова українська школа” опублікувала аналітичне дослідження про календар реформи НУШ – що вдалося реалізувати (формально та фактично), а що варто наздоганяти.

ЩО ВПЛИНУЛО НА ВПРОВАДЖЕННЯ РЕФОРМИ ТА ЯКІ ЗАВДАННЯ ЗАРАЗ ПРІОРИТЕТНІ

• Запровадження реформи відбувається не зовсім так, як було заплановано із самого початку. На хід реформи НУШ вплинули різні чинники, зокрема пандемія та повномасштабна війна. У 2021 році ви разом із колективом авторів виклали своє бачення щодо успіхів і невдач впровадження Нової української школи в “Дорожній карті реформи базової та профільної школи”. Що можна додати сьогодні?

Проблема полягає не тільки в тому, що ми із чимось запізнюємося. Адже графік впровадження реформи в плані того, що діти навчаються за новим державним стандартом, дотриманий – зараз вони перейдуть до шостого класу. Питання в тому, на якому рівні якості реалізують це навчання. Воно має відрізнятися за своїми методами й навчальними результатами. І найбільша проблема полягає в тому, що багато де відбувається (чи принаймні відбувалася) імітація впровадження державного стандарту.

Маємо підручники нібито написані вже за новим стандартом, але в багатьох з них не врахований принцип компетентнісного навчання. Але ж саме в цьому й суть реформи: у переході від навчання, базованого лише на знаннях, до навчання, базованого на компетентностях. Отже, йдеться не тільки про оновлення змісту, а і про вміння застосовувати знання на практиці, а також про формування ставлень на основі цінностей і м’яких навичок. У стандарті, наприклад, є виписані компетентнісні потенціали різних галузей. Їхня реалізація потребує інших методик навчання – зокрема, проблемно-пошукової, дослідницької. А тим часом навіть нові підручники, які були написані для п’ятого класу, великою мірою повторюють стару концепцію навчання. Там немає фундаментальних змін, немає завдань, які наближені до застосування знань на практиці, проблемно-пошукових ситуацій, які допомагають дитині виробити ставлення до певного явища, немає дослідницького підходу, який мав би мотивувати учнів шукати інформацію, розвивати критичне мислення.

На першому етапі впровадження НУШ у межах співпраці з фінсько-українським проєктом “Навчаємося разом”, автори підручників і експерти проходили відповідне навчання щодо критеріїв якості навчальної літератури. Проте, коли ми говоримо про підручники для п’ятих класів, на жаль, це не вплинуло на якість експертизи.

Якщо в початковій школі в нас набули розвитку доволі цікаві ідеї щодо навчальної літератури, то для різних предметів середньої школи ми маємо, звісно, і вартісні пропозиції, які відповідають державному стандарту, – але так само гриф отримали й ті підручники, які відповідають старій, традиційній моделі навчання.

Автори підручників та видавництва, які залучені до процесу, перш ніж писати й випускати книжку, повинні як слід осягнути особливості нового державного стандарту. Поки що є тенденція, яка простежується в п’ятому й у шостому класі: у частині підручників оновлюють обкладинку, але дуже мало міняють по суті.

Чому так сталося? Чому в п’ятому класі реформа значною мірою звелася до імітації? Це пов’язано з тим, що, на мою думку, не було достатнього лідерства попередньої команди міністерства в просуванні НУШ, а війна ще й спричинила скасування цільових субвенцій на обладнання класів і підвищення кваліфікації вчителів.

У реалізації будь-якої реформи дуже важлива комунікація з усіма, кого вона торкнеться. Скажімо, про основні характеристики НУШ мали би знати органи місцевого самоврядування, керівники закладів освіти, учителі, які впроваджують цю реформу, батьки учнів.

Склалася ситуація, коли діти, які навчалися за Новою українською школою в початковій ланці, прийшли в п’ятий клас до вчителів-предметників – і раптом з’ясувалося, що всі учасники процесу мають різні очікування. Освітяни середньої школи не були готові навчати цих дітей по-іншому, адже не відбулося централізованого підвищення кваліфікації вчителів – так, як це відбувалося в початковій школі. Тоді був розроблений єдиний дистанційний курс, який вони мали пройти, було навчання тренерів, і ці тренери на базі інститутів післядипломної освіти проводили ще офлайн-тренінги для вчителів. А навколо тренерів НУШ, своєю чергою, сформувалися спільноти педагогів, які далі продовжували розвиватися, підвищували кваліфікацію і стали основною рушійною силою впровадження реформи “Нова українська школа” в початковій ланці.

Цього не було зроблено при переході до базової середньої освіти для вчителів-предметників. І я думаю, що це зараз основне завдання:

• має бути розроблений змішаний курс навчання вчителів,
• підготовлені тренери,
• мають розвиватися, власне, спільноти вчителів-предметників, які володіють новими методиками навчання, які розуміють, як працювати за новим державним стандартом, усвідомлюють його потенціал і можуть це донести дітям.

У зв’язку із розвитком цифрових ресурсів і під час ковіду, і навіть під час повномасштабної війни ми маємо можливість урізноманітнити навчальний процес. Усі вчителі мають навчитися використовувати нові освітні ресурси, до яких ми отримали доступ.

Це важливий аспект, якого теж потрібно навчати вчителів, бо, на превеликий жаль, до цього часу певна частина з них розглядають дистанційне навчання лише як можливість комунікувати з дітьми в Zoom чи на інших платформах. Але насправді йдеться про використання мультимедійних цифрових ресурсів, які дають нові можливості для індивідуалізації навчання і підвищення мотивації дітей.

• Які ще чинники, крім об’єктивних (до яких відносимо пандемію ковіду й повномасштабну війну), вплинули на динаміку впровадження реформи?

Окрім названих і вже згаданого підвищення кваліфікації вчителів, вплинуло й те, що, через повномасштабну війну, реформа не була підтримана цільовими освітніми субвенціями, як раніше. Складно запроваджувати відповідні методики навчання, якщо ви не переобладнуєте освітній простір. І якраз у початковій школі реформу супроводжувала цільова освітня субвенція, коштом якої забезпечили цю матеріальну базу. Тому зараз це також потрібно надолужувати.

Наскільки мені відомо, новий склад Міністерства освіти і науки робить багато для того, щоби повернути субвенцію, аби можна було, зокрема, закупити необхідне обладнання. Дуже важливо, щоб у цю субвенцію, у порядок її використання, були окремо вписані пілотні школи, тому що їм цього обладнання потрібно більше: у них будуть не лише 6, а й 7 класи, залучені до пілота.

Необхідною є і підготовка керівників закладів освіти. Навіть якщо вчитель готовий, але директор не розуміє цілей реформи в базовій школі й не підтримує вчителя, не можна досягнути якісного результату. Тому широкомасштабне цільове підвищення кваліфікації директорів шкіл щодо реформування базової середньої освіти також надзвичайно важливе.

У нас є декілька проєктів, у межах яких описували найкращі управлінські практики. Наприклад, цим займалися фінсько-український проєкт “Навчаємося разом”, Державна служба якості освіти (зокрема “Абетка для директора” зроблена за її підтримки). Швейцарсько-український проєкт децентралізації для розвитку освіти DECIDE також збирає найкращі практики управління освітою в територіальних громадах. Ресурси є, але цілісних підходів, як впроваджувати державний стандарт у базовій школі, не розроблено.

Повернемося до пілотування. Це надзвичайно важлива складова реформи і її необхідно підтримувати. Під час пілотування Державного стандарту початкової школи, відповідно до змін у постанові Кабінету Міністрів, вчителі отримували надбавку. Адже педагоги пілотних шкіл працюють у складних умовах: без підручників, які ще не надруковані, пілотують цілком нові матеріали, постійно забезпечують зворотний зв’язок, заповнюючи різні анкетні форми, щоб можна було відстежувати процес пілотування. Їхній досвід неймовірно цінний, але потребує додаткових зусиль. Тому важливо, щоб Кабінет Міністрів нарешті врахував необхідність надання надбавки вчителям-предметникам, які пілотували НУШ у 5–6 класах, а далі будуть у сьомому.

Важлива також вчасна підготовка матеріалів, з якими працюють вчителі. Я спілкувалася з керівниками пілотних шкіл і найбільша проблема, яка, зокрема, зараз стоїть перед педагогічними колективами – чітко з’ясувати, за якими програмами і навчальними матеріалами вони будуть навчати дітей. Вчасне надання відповідних модельних програм, поступове надання матеріалів для впровадження є запорукою успіху пілоту.

Коли ми говоримо про перезавантаження НУШ, маємо розуміти, що будь-яка освітня політика потребує постійного критичного переосмислення залежно від нових викликів і обставин, що змінилися.

Такі виклики і обставини з’явилися у зв’язку із повномасштабною війною.

• По-перше, велика частина наших дітей вчиться дистанційно вже третій рік поспіль.
• По-друге, зараз вони навчаються в умовах великого стресу.
• По-третє, потрібно розуміти, що більшість із них має ті чи ті навчальні втрати, спровоковані війною, адже діти пропускали частину навчання – або воно відбувалося не зовсім планово, як це мало бути. Є частина дітей, яка навчається за кордоном за іншими програмами.

Тому ще одним пунктом, який має з’явитися у впровадженні Нової української школи, є подолання цих навчальних втрат, які утворилися під час війни.

“КОЖНА ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА МАЄ ВЕРИФІКУВАТИСЯ ПІД УМОВИ, ЯКІ ВИНИКЛИ”

• Що, на вашу думку, освітнім управлінцям та іншим стейкхолдерам потрібно зробити в аспекті комунікацій із суспільством, аби покращити розуміння НУШ як реформи на цьому етапі?

Щоб суспільство сприймало реформу, з ним треба говорити про неї, пояснювати її. Ми робили це цілеспрямовано під час впровадження НУШ у початковій школі й у нас був результат – позитивне сприйняття. Сьогодні бачимо, що діти, які вимушено виїхали за кордон, легко адаптувалися там до навчання в початковій школі. І вони, і їхні батьки не бачать особливої різниці в тому, як організований навчальний процес в Україні й за кордоном відповідно до потреб дитини, як її мотивують до навчання. Натомість щодо особливостей НУШ у базовій школі не було як такої комунікаційної кампанії. Але ж базова школа і предметне навчання повністю відрізняються за очікуваними результатами від початкової школи.

Звісно, що тут має бути більш ґрунтовний підхід, пов’язаний з особливостями вивчення певних предметів, їх можливої інтеграції, компетентнісного потенціалу галузей, розвитку соціально-емоційних навичок для цієї вікової категорії дітей, формування їхньої життєвої стійкості в умовах війни. Це нові завдання, про які варто широко комунікувати й пояснювати.

Коли суспільству будуть зрозумілі цілі реформи, воно зможе оцінити, як саме її впроваджують у конкретній школі. Так чи так, а ми мусимо отримувати зворотний зв’язок – як від освітян, так і від батьків. Але для цього всі повинні розуміти, яких результатів ми очікуємо.

• Підсумуймо найпотрібніші кроки, які зараз треба зробити, щоби “перезавантажити” реформу, повернути її в нормальне русло?

Кожна освітня політика має постійно верифікуватися під умови, які виникли. Отже, у Новій українській школі ми маємо врахувати

• подолання освітніх втрат,
• формування соціально-емоційних навичок і життєвої стійкості,
• психологічну підтримку,
• стрімкий розвиток цифровізації, уміння вчителів користуватися цими інструментами як онлайн, так і офлайн.

Також ми маємо розуміти, що без інвестицій справжньої реформи не буває, тому цільові субвенції на підвищення кваліфікації вчителів і керівників закладів освіти, на обладнання класів обов’язково потрібно повернути.

Крім того, нам доведеться врахувати зміни в розподілі освітньої субвенції – на зарплати вчителів – залежно від нових умов у громадах. Формулу освітньої субвенції потрібно адаптувати відповідно до нових реалій.

А ще треба пам’ятати про необхідність подальшого розвитку інклюзії – вона в НУШ була окремим напрямом. Зараз її сенс розширюється, адже таких дітей стане значно більше. Це будуть і діти з особливими освітніми потребами через інвалідність, і ті, які опинилися в нових умовах навчання – внутрішньо переміщені особи та ті, хто повернувся після навчання за кордоном. Ці індивідуальні потреби дітей нам потрібно буде врахувати.

Ірина Пасько, “Нова українська школа”

Титульне фото: ГО “Смарт освіта”