Теми статті: PISA, батькам, вчителям, директорам, освітнім управлінцям, учням
19 Березня 2021
23 170
0
Центр досліджень на інновацій у галузі освіти міжнародної організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР, проводить PISA) восени 2020 року видав збірку досліджень “Назад у майбутнє освіти: 4 сценарії ОЕСР для шкільного навчання” (Back to the future of education: Four OECD Scenarios for Schooling).
На основі аналізу змін минулих років та сьогодення запропоновано чотири можливих сценарії розвитку галузі на наступні 20 років.
“Нова українська школа” пропонує короткий огляд сценаріїв.
Розробники наголошують, що сценарії – це не прогнози. Тобто це лише припущення, зроблені на основі аналізу змін і тенденцій останніх років.
Використовувати сценарії освітянам радять, щоб:
Окрім коронавірусу, дослідники радять зважати ще на низку чинників, що наступними роками будуть змінювати освітній процес:
Роль та функції традиційної шкільної освіти зберігаються. Освітній процес, проте, стає більш індивідуалізованим, розширюється міжнародне співробітництво та залучення до навчання прогресивних сучасних технологій.
Передумови реалістичності сценарію:
Освіта вважається основою економічної конкурентоспроможності, тому значна кількість країн наголошують на розширенні доступу до традиційної базової освіти. Офіційні освітні сертифікати лишаються наріжним каменем для успішної кар’єри та соціального статусу громадянина. Натомість, вагомішої ролі набувають альтернативні освітні проєкти та практичний досвід, зокрема волонтерство.
Бюрократичність шкільних систем у цьому сценарії зберігається, навчальні програми та інструменти оцінювання й далі відіграють вирішальну роль для людини. З іншого боку, розширюється варіативність навчання, за умови, якщо так людина набуває передбачених стандартами компетентностей. Збільшується роль емпатії в усіх сферах життя, що формує відповідні напрями в освіті.
Школи й далі навчають офлайн, але з гнучкішим розкладом та елементами змішаних форм. Стираються жорсткі межі між традиційними академічними предметами. Зворотний зв’язок учителів з учнями та їхніми батьками відбувається миттєво завдяки розвитку цифрових технологій, що також дає змогу навчати й оцінювати одночасно.
Продовжується глобальна цифровізація освіти. Це сприяє масштабуванню освітніх програм та їхнього наповнення, а також поглибленню міжнародного співробітництва.
Спрощення доступу до інформації та можлива автономність навчання для учнів можуть спричинити скорочення кількості педагогів, а також зміщення їхньої уваги на розроблення навчального контенту для цифрової освітньої системи, а також на підтримку емоційних потреб та мотивації до навчання учнів.
У цьому сценарії важливо адаптувати систему освіти до професійного розвитку та кар’єрного зростання педагогів, адже вчителі можуть відчувати незадоволення своєю роботою, якщо завдання, які вони змушені будуть виконувати, не відповідатимуть їхньому професійному рівню.
Сценарій передбачає руйнування класичної освітньої системи: суспільство активніше долучається до навчання через альтернативні форми та приватні заклади різних типів. Основою цієї системи мають стати цифрові технології.
Передумови реалістичності сценарію:
Приватні та громадські проєкти й ініціативи можуть стати альтернативою класичній освітній системі. Гнучкий розклад роботи та поширення фрілансу й віддаленої роботи дають змогу батькам бути більш залученими до освіти дітей. Суспільство тестує різні формати освітніх послуг – домашня освіта, репетиторство, онлайн-навчання, екстернат тощо.
Нові освітні моделі відходять від класичної структури навчання, наприклад, за роками: учні можуть складати індивідуальні розклади та опановувати матеріал у зручний час, екстерном, попредметно тощо. Зростає конкуренція між державним та приватним секторами освітніх послуг. Відповідно, зростає їхня якість. Бюрократизм управління моделями освіти та звітність зменшуються.
Ці зміни призводять до подальшого розвитку численних навчальних програм та платформ, що враховують вікові, соціальні та індивідуальні особливості різних груп учнів. У результаті індивідуалізації з’являються освітні програми та рішення, більш пристосовані до декларованого “навчання протягом життя”.
З іншого боку, різноманіття програм та освітніх рішень може й не призвести до радикальної зміни шкільної системи, зберігши традиційні ролі учнів та вчителя. Натомість, учитель отримує широкі можливості для вибору програм, конструювання освітніх траєкторій учнів, використання новітніх методик та розробок.
У цьому сценарії лишаються й чимало запитань. Наприклад, чи не стане якісна освіта доступною лише окремим верствам населення, якщо державні безплатні школи не витримають конкуренції ? Чи збережеться потреба у вчительському супроводі, якщо навчання буде максимально доступним через освітні платформи? Як забезпечать освітніми послугами дітей з особливими освітніми потребами? Чи лишиться певний набір знань обов’язковим? Як забезпечити навчання декларованих компетентностей?
Школи перестають бути закритими освітніми системами, активно долучаються до громадських ініціатив, підтримуючи соціальні інновації, громадянські активності та експерименти щодо форм та змісту навчання.
Передумови реалістичності сценарію:
Відповідно до цього сценарію, школи зберігають більшу частину функцій. Проте зміни в оцінюванні компетентностей та досвіду на ринку праці призводять до зменшення ролі традиційного оцінювання та атестації. Це зумовлює розширення можливостей шкіл щодо співпраці та підтримки освітніх ініціатив.
У результаті, навчальні заклади більше не дотримуються принципу одноманітності організації освітнього процесу, а оцінювання їхньої ефективності переходить під контроль громадськості. З одного боку, поглиблюється децентралізація управління освітою, а з іншого – державна централізована підтримка, у тому числі фінансова, зберігається й розвиває заклади в регіонах із поганою інфраструктурою.
Середня освіта базується на культурі експериментування та різноманітності, комбінуванні персоналізованої освітньої траєкторії із колективною роботою. Найбільша цінність тут – широкий спектр джерел інформації та методик викладання, а межа між формальною та неформальною освітою майже стирається.
Вчителі й далі проводять заняття, але місце проведення не обмежується класними кімнатами чи навіть приміщенням школи. Це призводить до появи змішаних освітніх екосистем, де приміщення школи можуть використовувати як освітній простір для різних завдань й не обмежуватися класно-урочною системою.
Учитель стає центральною фігурою освітньої системи. Але вкрай важливий його рівень професійної підготовки та уміння вчитися нового, сприймати за застосовувати інноваційні матеріали та підходи. З іншого боку, школи відкриті і для непрофесійних педагогів – громадських діячів, батьків тощо, яким є, чим поділитися з дітьми.
Межа між формальним та неформальним навчанням повністю зникає. Освіта відбувається безперервно та буквально “на кожному кроці” за допомогою цифрових технологічних систем.
Передумови реалістичності сценарію:
Цей сценарій базується на надшвидкому темпі розвитку штучного інтелекту, віртуальної та доповненої реальності, інтернету речей. Цифрові системи та велика кількість легалізованих освітніх платформ дають змогу швидко оцінювати та сертифікувати знання та навички. Навчальні заклади поступово стають зайвою ланкою. Отже, межа між формальною та неформальною освітою зникає.
Персональні помічники на основі штучного інтелекту здатні в будь-який момент (на будь-якому етапі життя) підключитися до світових знаннєвих систем, пропонуючи персоналізоване навчання, відповідно до потреби, здібностей та творчих можливостей, на основі виявлених прогалин у знаннях чи навичках. Мовних бар’єрів також немає – переклад забезпечується автоматично в режимі реального часу.
Частина шкільної інфраструктури в цьому сценарії може лишитися, проте її функції стають гнучкішими та ширшими: немає фіксованих вимог, принаймні щодо розкладу навчання чи роботи. Натомість, школа може брати на себе роль гаранта безпеки в цифровому середовищі, пропонуючи учням технічно оснащений навчальний простір.
Запиту на професійних педагогів у цьому сценарії немає. Можливості для навчання доступні скрізь і завжди. Проте лекції, уроки та різні форми навчання можуть стати запитуваними як в офлайн-режимі, так і онлайн. Частину контенту генеруватимуть машини, проте людина також братиме участь у створенні освітніх програм та їхньому наповненні.
Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – Syda_Productions, Depositphotos
Обговорення