Напишіть нам

Всі теми

Чого чекати освіті в майбутньому – 4 можливі сценарії

Центр досліджень на інновацій у галузі освіти міжнародної організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР, проводить PISA) восени 2020 року видав збірку досліджень “Назад у майбутнє освіти: 4 сценарії ОЕСР для шкільного навчання” (Back to the future of education: Four OECD Scenarios for Schooling).

На основі аналізу змін минулих років та сьогодення запропоновано чотири можливих сценарії розвитку галузі на наступні 20 років.

“Нова українська школа” пропонує короткий огляд сценаріїв.

Розробники наголошують, що сценарії – це не прогнози. Тобто це лише припущення, зроблені на основі аналізу змін і тенденцій останніх років.

Використовувати сценарії освітянам радять, щоб:

  • розуміти розвиток освітньої галузі у світі;
  • розуміти чинники, що впливають на зміни в освіті, відслідковувати сигнали, що можуть вплинути на систему – як на її укріплення, так і на швидкі кардинальні зміни;
  • визначити власні точку відліку та перспективи: чи підготовлені навчальні заклади до сьогоднішніх, а ще нагальніше – завтрашніх викликів.

Окрім коронавірусу, дослідники радять зважати ще на низку чинників, що наступними роками будуть змінювати освітній процес:

  • стихійні лиха та зміна клімату – те, що ми спостерігаємо у світі в останні десятиліття, і те, що нам пророкують екологи, зважаючи на тривале недоброзичливе ставлення людства до довкілля;
  • глобальна економічна криза: її очікують найближчим часом. Її сила та тривалість залежатимуть від низки чинників, тож наскільки вона буде серйозною, говорити зарано;
  • кібервійни – так само поки немає розуміння, якими вони можуть виявитися, як швидко поширюватимуться й наскільки руйнівними будуть наслідки;
  • руйнування (навіть часткове) системи інтернет, наприклад, через розриви підводних кабелів або вихід із ладу супутників;
  • штучний інтелект тощо.

СЦЕНАРІЙ ПЕРШИЙ. ЗМІЦНЕННЯ ПОЗИЦІЙ ТРАДИЦІЙНОЇ ШКОЛИ

Роль та функції традиційної шкільної освіти зберігаються. Освітній процес, проте, стає більш індивідуалізованим, розширюється міжнародне співробітництво та залучення до навчання прогресивних сучасних технологій.

Передумови реалістичності сценарію:

  • консерватизм освітньої системи впродовж десятиліть;
  • залежність роботодавців від традиційних освітніх сертифікатів та репутації навчальних закладів;
  • орієнтація освітніх систем на навчання впродовж усього життя, закріплене в стандартах освіти провідних країн;
  • підтримка батьківства: школи беруть на себе частину зобов’язань із виховання дітей молодшого віку, що дає батькам час на роботу та соціальне життя;
  • забезпечення можливостей подальшого зростання для різних верств населення завдяки навчальним закладам.

Освіта вважається основою економічної конкурентоспроможності, тому значна кількість країн наголошують на розширенні доступу до традиційної базової освіти. Офіційні освітні сертифікати лишаються наріжним каменем для успішної кар’єри та соціального статусу громадянина. Натомість, вагомішої ролі набувають альтернативні освітні проєкти та практичний досвід, зокрема волонтерство.

Бюрократичність шкільних систем у цьому сценарії зберігається, навчальні програми та інструменти оцінювання й далі відіграють вирішальну роль для людини. З іншого боку, розширюється варіативність навчання, за умови, якщо так людина набуває передбачених стандартами компетентностей. Збільшується роль емпатії в усіх сферах життя, що формує відповідні напрями в освіті.

Школи й далі навчають офлайн, але з гнучкішим розкладом та елементами змішаних форм. Стираються жорсткі межі між традиційними академічними предметами. Зворотний зв’язок учителів з учнями та їхніми батьками відбувається миттєво завдяки розвитку цифрових технологій, що також дає змогу навчати й оцінювати одночасно.

Продовжується глобальна цифровізація освіти. Це сприяє масштабуванню освітніх програм та їхнього наповнення, а також поглибленню міжнародного співробітництва.

Спрощення доступу до інформації та можлива автономність навчання для учнів можуть спричинити скорочення кількості педагогів, а також зміщення їхньої уваги на розроблення навчального контенту для цифрової освітньої системи, а також на підтримку емоційних потреб та мотивації до навчання учнів.

У цьому сценарії важливо адаптувати систему освіти до професійного розвитку та кар’єрного зростання педагогів, адже вчителі можуть відчувати незадоволення своєю роботою, якщо завдання, які вони змушені будуть виконувати, не відповідатимуть їхньому професійному рівню.

СЦЕНАРІЙ ДРУГИЙ. ОСВІТА НА АУТСОРСІ

Сценарій передбачає руйнування класичної освітньої системи: суспільство активніше долучається до навчання через альтернативні форми та приватні заклади різних типів. Основою цієї системи мають стати цифрові технології.

Передумови реалістичності сценарію:

  • експерименти в організації праці роботодавцями (гнучкий розклад, дистанційна робота тощо), що дає змогу батькам активніше долучатися до освіти дітей;
  • орієнтація (в тому числі й політична в деяких розвинених країнах) на почуття благополуччя працівників (наприклад, скорочення робочих дня та тижня, додаткові вихідні);
  • розширення вибору освітніх програм та навчальних закладів, у тому числі приватних;
  • цифровізація всіх сфер.

Приватні та громадські проєкти й ініціативи можуть стати альтернативою класичній освітній системі. Гнучкий розклад роботи та поширення фрілансу й віддаленої роботи дають змогу батькам бути більш залученими до освіти дітей. Суспільство тестує різні формати освітніх послуг – домашня освіта, репетиторство, онлайн-навчання, екстернат тощо.

Нові освітні моделі відходять від класичної структури навчання, наприклад, за роками: учні можуть складати індивідуальні розклади та опановувати матеріал у зручний час, екстерном, попредметно тощо. Зростає конкуренція між державним та приватним секторами освітніх послуг. Відповідно, зростає їхня якість. Бюрократизм управління моделями освіти та звітність зменшуються.

Ці зміни призводять до подальшого розвитку численних навчальних програм та платформ, що враховують вікові, соціальні та індивідуальні особливості різних груп учнів. У результаті індивідуалізації з’являються освітні програми та рішення, більш пристосовані до декларованого “навчання протягом життя”.

З іншого боку, різноманіття програм та освітніх рішень може й не призвести до радикальної зміни шкільної системи, зберігши традиційні ролі учнів та вчителя. Натомість, учитель отримує широкі можливості для вибору програм, конструювання освітніх траєкторій учнів, використання новітніх методик та розробок.

У цьому сценарії лишаються й чимало запитань. Наприклад, чи не стане якісна освіта доступною лише окремим верствам населення, якщо державні безплатні школи не витримають конкуренції ? Чи збережеться потреба у вчительському супроводі, якщо навчання буде максимально доступним через освітні платформи? Як забезпечать освітніми послугами дітей з особливими освітніми потребами? Чи лишиться певний набір знань обов’язковим? Як забезпечити навчання декларованих компетентностей?

Фото: автор – HayDmitriy, Depositphotos

СЦЕНАРІЙ ТРЕТІЙ. ШКОЛИ – ЦЕ ОСВІТНІ ЦЕНТРИ

Школи перестають бути закритими освітніми системами, активно долучаються до громадських ініціатив, підтримуючи соціальні інновації, громадянські активності та експерименти щодо форм та змісту навчання.

Передумови реалістичності сценарію:

  • компетентності та навички поступово отримують перевагу над вченими ступенями та званнями для приймання на роботу;
  • завдяки децентралізації, громади вже отримують окремі функції контролю якості освітніх послуг;
  • фахівці (не педагоги) долучаються до пояснення учням тем, у яких вони є спеціалістами;
  • поява та поширення альтернативних освітніх систем.

Відповідно до цього сценарію, школи зберігають більшу частину функцій. Проте зміни в оцінюванні компетентностей та досвіду на ринку праці призводять до зменшення ролі традиційного оцінювання та атестації. Це зумовлює розширення можливостей шкіл щодо співпраці та підтримки освітніх ініціатив.

У результаті, навчальні заклади більше не дотримуються принципу одноманітності організації освітнього процесу, а оцінювання їхньої ефективності переходить під контроль громадськості. З одного боку, поглиблюється децентралізація управління освітою, а з іншого – державна централізована підтримка, у тому числі фінансова, зберігається й розвиває заклади в регіонах із поганою інфраструктурою.

Середня освіта базується на культурі експериментування та різноманітності, комбінуванні персоналізованої освітньої траєкторії із колективною роботою. Найбільша цінність тут – широкий спектр джерел інформації та методик викладання, а межа між формальною та неформальною освітою майже стирається.

Вчителі й далі проводять заняття, але місце проведення не обмежується класними кімнатами чи навіть приміщенням школи. Це призводить до появи змішаних освітніх екосистем, де приміщення школи можуть використовувати як освітній простір для різних завдань й не обмежуватися класно-урочною системою.

Учитель стає центральною фігурою освітньої системи. Але вкрай важливий його рівень професійної підготовки та уміння вчитися нового, сприймати за застосовувати інноваційні матеріали та підходи. З іншого боку, школи відкриті і для непрофесійних педагогів – громадських діячів, батьків тощо, яким є, чим поділитися з дітьми.

СЦЕНАРІЙ ЧЕТВЕРТИЙ. НАСКРІЗНЕ НАВЧАННЯ

Межа між формальним та неформальним навчанням повністю зникає. Освіта відбувається безперервно та буквально “на кожному кроці” за допомогою цифрових технологічних систем.

Передумови реалістичності сценарію:

  • значні інвестиції в розвиток штучного інтелекту та автоматизованих систем;
  • успішні приклади неформальної освіти, відповідно до зацікавлень та запитів дітей (курси з програмування, вебдизайну, розроблення ігор тощо);
  • зниження мотивації учнів до класичного шкільного навчання;
  • посилення ролі технологій у житті кожної людини (цифрові помічники, розумні іграшки, пристрої для контролю життєвих показників тощо).

Цей сценарій базується на надшвидкому темпі розвитку штучного інтелекту, віртуальної та доповненої реальності, інтернету речей. Цифрові системи та велика кількість легалізованих освітніх платформ дають змогу швидко оцінювати та сертифікувати знання та навички. Навчальні заклади поступово стають зайвою ланкою. Отже, межа між формальною та неформальною освітою зникає.

Персональні помічники на основі штучного інтелекту здатні в будь-який момент (на будь-якому етапі життя) підключитися до світових знаннєвих систем, пропонуючи персоналізоване навчання, відповідно до потреби, здібностей та творчих можливостей, на основі виявлених прогалин у знаннях чи навичках. Мовних бар’єрів також немає – переклад забезпечується автоматично в режимі реального часу.

Частина шкільної інфраструктури в цьому сценарії може лишитися, проте її функції стають гнучкішими та ширшими: немає фіксованих вимог, принаймні щодо розкладу навчання чи роботи. Натомість, школа може брати на себе роль гаранта безпеки в цифровому середовищі, пропонуючи учням технічно оснащений навчальний простір.

Запиту на професійних педагогів у цьому сценарії немає. Можливості для навчання доступні скрізь і завжди. Проте лекції, уроки та різні форми навчання можуть стати запитуваними як в офлайн-режимі, так і онлайн. Частину контенту генеруватимуть машини, проте людина також братиме участь у створенні освітніх програм та їхньому наповненні.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Syda_Productions, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення