Напишіть нам

Всі теми

Чому діти не читають і що з цим робити: поради від дитячої письменниці Тетяни Стус

Здається, що гаджети зайняли всю увагу школярів, і місця для книжок у дитячому світі не залишилось. Чи правда це, як підібрати вдалі книги для дітей різного віку та що робити, якщо дитина читала, а потім раптом перестала, розповідає дитяча письменниця та керівниця Лабораторії дитячого читання МАН Тетяна Стус.

Це 9-й епізод подкасту “Дофамін для освіти”:

  • Чому українські підлітки не читають і до чого тут задоволення?
  • Які сюжети цікаві теперішнім підліткам?
  • Чи можуть книжки конкурувати з відео на ютюбі?
  • Як зацікавити читанням підлітків?
  • Інструменти для вчителів, щоби діти полюбили читати.
  • ТОП-5 книжок, які зацікавлять підлітків читати.
  • Що сказати і зробити батькам, щоби зацікавити читанням малу дитину?
  • Якими книжками зацікавити дітей молодшого шкільного віку?
  • ТОП-5 авторів для молодших дітей.

ПРО ЧИТАННЯ ТА ПІДЛІТКІВ

Як ти вважаєш, нечитання серед підлітків – це частина світового тренду й наші діти тут не винятки? Можливо, вони читають не те, до чого ми звикли?

Так, це світова тенденція, і стає очевидно для нашого покоління і для покоління дідусів та бабусь, що тепер підлітки дуже відрізняються всім. Не тільки фізіологією, але й рівнем свідомості, усвідомленості, типом сприйняття світу – він кардинально відрізняється від усіх поколінь. Наше покоління й покоління наших батьків мають менше різниці, ніж наше та наших дітей.

Світ стрімко змінюється, мої батьки, дідусі та бабусі раніше не могли уявити, що можна дивитися концерт письменника чи музичного гурту, який зараз на іншому кінці планети, у режимі реального часу. Такі елементарні й очевидні зараз факти – це пряме свідчення тієї геометричної прогресії, про яку я кажу. Це, звісно, метафора – ми поки не можемо виміряти швидкість змін.

Й одна з причин нечитання серед дітей – їхня діджиталізація. Вони сидять в інтернеті, у них є там свої канали здобуття інформації. Причому тієї інформації, яка приносить задоволення.

Чому діти не читають? Бо мають від цього мало задоволення. Чому? Бо задоволення – це не те місце, де примушують. А де в нас примушують дітей читати? У школі. Й одна справа, якщо примусити читати, коли є перспектива, що дитині це сподобається. Але, проаналізувавши твори (а вони не змінились), розуміємо, що для цього покоління вони не актуальні.

Дітям треба дізнаватися щось про дружбу, взаємини з однолітками, підліткам про кохання і взаємини з батьками – а їм пропонують “Кайдашеву сім’ю”. На основі чого формується зацікавлення книгою, якщо психологічні підстави довіряти певним шаблонам давнього минулого розчинились і зараз радше нашкодять?

– Які сюжети цікавлять сучасних підлітків?

Про самопізнання, занурення у свій внутрішній світ. Коли кожен із нас зверне погляд усередину й побачить там свого внутрішнього підлітка, то згадає, що було тоді цікаво. І це точно не будуть твори Тараса Григоровича.

Цим дітям треба знати те, що вони хочуть, до чого в них великий потяг – це теми найближчого рівня. Однолітки, батьки, дружба, стосунки в школі, з протилежною статтю. А школа до цього не готова – це кажу на основі досвіду зустрічей із підлітками. Мені від цього дуже прикро. Коли я приходжу в клас до дітей віком 14+, вони потребують говорити на складні метафізичні теми.

Як би це зараз патетично не звучало, та вони хочуть обговорювати питання душі, смерті, втрат, пам’яті. Коли я вперше кілька років тому в одній із київських гімназій промацувала, про що з цими дітьми можна поспілкуватися навколо літератури, то була страшенно здивована: вони готові до того, що наше покоління вивчало в університетах на курсах філософії.

Це те, чого в школі нема взагалі й до чого література мала хоча б дотично підводити. І їм потрібна не історія цього всього (хоча це потрібна база), а те, що відбувається й осмислюється сьогодні.

– Порадь ТОП-5 книжок, які найімовірніше зацікавлять підлітка.

Усі книжки Володимира Аренєва, бо підлітки дуже люблять фентезі, наукову фантастику. Нам усім подобаються казки, але з певного віку вони стають занадто простими і продовжуються вже в жанрах фантастики, фентезі, науково-популярної фантастики. Тож книжки цього автора я дуже раджу. Це якщо ми говоримо про світоглядні теми.

Друга позиція – для тих підлітків, які хочуть осмислити взаємини “я й подружка”, “я й перше кохання”, “я й батьки”. Тут я раджу книжки Олі Купріян, яка дуже тонко й ненав’язливо досліджує ці питання. Вона та письменниця, яка щиро цікавиться підлітками й настільки правдиво пише про дітей, школу, старшокласників, що діти впізнають себе. Ідентифікація себе з персонажами дуже важлива.

Одна зі свіжих книжок – “Кокони” Тетяни Стрижевської. Це книжка для старшокласників, є обмеження “14+”, тому ми не змогли додати її в посібник “Живі письменники батькам, версія 2”.

Також пригадала книжку Наді Білої “Елл та Ева”, яка вийшла цього року. Авторка порушує дуже гострі питання не про абстрактних підлітків, які мріють про мандрівки чи пригоди, а про ось тих, які вчаться зараз саме в тих школах.

Й Оксана Лущевська – у неї вийшла книжка “Інший дім”, сьогодні дуже важлива. Це переосмислення розлучення батьків, як процес сприймають діти. Оксана з тих авторок, яких дуже варто читати.

ЧИТАННЯ В ШКОЛІ: ТРАДИЦІЇ ТА НОВІ ПІДХОДИ

– Діти зараз значно більше часу проводять в інтернеті, там їм легше отримувати дофамінчик, задоволення і швидкі враження. Книжки – про глибше занурення, про читання й уявляння того, що там відбувається, про зовсім інші психологічні процеси. І це важче. Дивитися відео на ютюбі значно легше, аніж читати, розмірковувати й обговорювати.

Чи можна навернути дітей, які вже живуть у віртуальному світі, до книжок? Чи треба визнати, що цю битву ми програли, наші діти інакші, вони живуть у цьому світі й читають інакше?

У кожному твоєму слові є істина, але я б хотіла сказати: не впадаймо в крайнощі. Зокрема про те, що битву ми програли. Не думаймо про це як про битву. Це процеси адаптації, освоєння, осягнення, занурення, пізнання й багато інших, які не мають фінальної стадії, де ми програємо чи виграємо. У цього покоління є шлях, який ми не завжди розуміємо.

Ми говоримо про кліпове мислення як про щось погане – по верхах похапали й усе. Так, кліпове мислення є, і воно суттєво відрізняється від нашого типу мислення.

Як це відображається в літературі? Сучасні письменники – це люди освічені, які спостерігають за підлітками й досліджують їх, тому їхні тексти якнайбільше відповідають типу дитячого думання. Тому в українську літературу прийшли чаптер-буки. Це прозові твори, які мають поділ на короткі розділи. Дитині простіше осягнути коротку насичену дію без докладних описів на 5 сторінок.

Пам’ятаєш твори, у яких на одному розгорті книжки нема жодного абзацу? І ти сидиш, ламаєш очі… Важко зрозуміти, як це можна прочитати. Я філолог і для мене це було кайфом, бо люблю складні синтаксичні конструкції. Але розумію, що діти від цього сьогодні не кайфують.

Повертаючись до війни, яку ми програємо (чи ні): нам, дорослим, мудрим і досвідченим людям, які приймають і розуміють, потрібно бути сильнішими за них і пропонувати їм доступні інструменти. Але вкладати в ці інструменти те, що ми хочемо їм дати й навчити. Звідси й посібники з добірками саме тих книжок, які варто читати дітям.

– Які саме інструменти тут могли б допомогти навернути підлітків? Мені здається, що ця вікова категорія трошки складніша. Бо якщо молодших дітей можна посадити собі на коліна, разом уголос читати й розглядати малюнки, то з підлітком так не вийде. Тут зовсім інша взаємодія: треба зацікавити темою, сюжетом, книжкою. Які інструменти тут можуть спрацювати?

З малими дітьми завжди легше. Ба більше, що читання для них є грою. Потім настає період, десь років від 10 і до 12–13, коли багатьох дітей категорично відвертає від читання, навіть якщо вони раніше були активними читачами. Я цю тенденцію відстежила через фідбек на Барабуці й постійно спілкуюсь із батьками та педагогами.

Тому друзі, не лякайтесь, це закономірно. Цей вік для дітей переломний у психологічному та особистісному становленні, і їм просто часом не вистачає енергії занурити свою увагу ще й у книжки. Будьте дбайливі, не махайте на цього читача рукою, що “все”. Якраз ні: коли починається підлітковий вік, коли в них з’являється стабільне відчуття, ким вони є. Коли цей стан більш-менш стабілізувався, тоді підліток починає звертати свій погляд назовні. Щоби тут хопа! – і побачити книжку.

У перехідний період між нечитанням і читанням раджу спостерігати, у який бік змінюються зацікавлення вашого підлітка. Для того, щоби коли ви в поле зору поставите книжки, вони не були випадковими. Це один із дуже важливих лайфхаків приваблення до читання – дати саме ту книжку, яка відповідає тематичним інтересам.

Також маємо на увазі, що є різні жанри. Є діти, які в дитинстві читали художку і пригоди про дракончиків, а в підлітковому віці залипають на пізнавальній і документальній літературі. Зокрема, моя середня донька, пройшовши отакий складний період, на півтора року занурилась у популярну фізику – дитина з родини гуманітаріїв! У нас купа всілякої художки, а вона приходить до мене з планшетом і каже: “Я зайшла в книгарню, хочу оцю книжку”. Отак придбали фізику і класні атласи з ботаніки.

Спостерігайте, у якому напрямі розвивається увага вашої дитини, бо зацікавлення можуть змінюватися кардинально. І ще одна особливість теперішніх підлітків – вони дуже суверенні. Тобто, нас можна було змусити читати чи поважати дорослих, бо вони дорослі. Але цьому поколінню треба показати, де є задоволення. Це якраз можливість дати те, до чого є інтерес.

– Я пригадала, що в чудовій книжці “Як виховати читача” є такий момент саме про підлітків: “Діти в підлітковому віці часто намагаються знецінити повністю все, що в них відбувалося в дитинстві, бо це такий підлітковий бунт. І це одна з причин, чому вони перестають читати. Якщо все дитинство мама активно читала, то в період підліткового протесту дитина може сказати: “Окей, зараз мені цього не потрібно””.

Та авторка каже, що не треба засмучуватись, а набратися терпіння й очікувати, що дитина з часом повернеться до книжок.

А якщо ми візьмемо ситуацію, коли дитина й не читала в молодшому віці – чи є шанс і можливість зацікавити її літературою в підлітковому віці?

Я вірю завжди, що шанси є у всьому і всюди. Інша справа, чи можемо ми їх помітити. Це все пов’язано зі стосунками в сім’ї. Шлях до книжки насамперед лежить через родину. Абстрагуємося від читання, візьмемо більш загальну ситуацію: чи може дорослий (тато чи мама) до чогось долучити дитину? До миття підлоги, розкладання посудомийки, приготування їжі чи читання. І в якому випадку може?

Тут ми приходимо до питань взаємодії й комунікації в межах родини: чи чує вас дитина в принципі? На якому етапі перестала? Чи дослухається, чи є ви авторитетом для неї? На якому етапі ваші авторитетність і близькість втратились?

Коли діти ще зовсім маленькі, то читання – це акт комунікації і близькості: ви сидите, обіймаєтесь, закутані ковдрочкою, маєте ритуал перед сном. У підлітковому віці відбувається сепарація. І батьки, які не дуже усвідомлюють особливості розвитку дитини, бачать холод у стосунках і самі віддаляються. Дуже важливо задуматись, на якому етапі втрачені близькість і взаємна довіра до вибору одне одного. І спершу спробувати її поновити. Адже тільки після цього батьківська порада взяти до рук книжку може вплинути на дитину.

Другий варіант для зацікавлення – спільноти дітей. Вони ходять на гуртки, у школу, можна привести дитину в книгарню на якісь літературні заходи, наприклад, на зустріч з автором. Автор своєю харизмою може спонукати зацікавитися книжкою.

Також раджу поговорити з учителями. Мені це здається важливим, бо батьки відірвані від учителів у питаннях культури. Коли ми говоримо про дітей і формування їхньої ідентичності, батькам з учителями важливо говорити, чи є в класі бібліотечка. Нема – сформувати таку, яка буде відповідати колективу саме цього класу.

Щоби було легше вибирати, є рецензії на Барабуці, посібники, є багато надзвичайно важливих текстів. От коли говорила про осмислення теми смерті, то відразу перед очима була книга Володі Аренєва “Душниця”. Це книжка, яка підліткам 14–15 років у близькому для них жанрі фентезі, без патетики і фальші, дасть можливість осмислити тему смерті.

Взаємини батьків і вчителів – це один із тих каналів, який можна використати. Давайте купимо дітям дешевше мило, але зберемося по 100 гривень і придбаємо в клас бібліотечку. Потім на випускний подаруємо школі не рушники, а книжки.

– Мені здається, що це найважливіша точка входу в зацікавленні читанням. Я пригадую свої історії. Наприклад, у класі одного сина була традиція: вони всі читали й обговорювали серію “Часодіїв”. Вони її проковтнули, що я навіть не зрозуміла, як це сталось. Навіть змагались, хто швидше прочитає й на перерві обговорювали.

У молодшого сина в початковій школі була інша традиція: вчителька раз на тиждень робила урок презентацій. Діти на цей урок приносили книжку, яку прочитали, і розповідали про неї. Соромно було не дуже-то й читати та не мати, чим поділитися.

Мені здається, що такі невеликі традиції, які вчитель може впровадити, дуже важливі. Отут я хочу зупинитись і попросити розповісти більше про ці моменти, тому що ми почали говорити про шкільну програму. Ми не можемо її змінити, але якими кроками та інструментами вчителі можуть повернути дітям любов до читання?

Ци питанням я займаюся кілька років. Із початковою школою були дуже хороші результати. Досвід твоїх дітей свідчить, що вони між собою можуть вирішувати якісь речі, виставляти планки та формувати власні традиції, які нам, дорослим, не осягнути.

Один з інструментів – сайт “Живі письменники” Українського інституту книги, де є каталог сучасних українських письменників. Живі письменники вони саме тому, щоб оживляти життя дітей через книжку. У цьому каталозі є сторінки майже 80 письменників, які сьогодні діють і видали більш ніж 1 книжку. Або якщо була одна, то отримали за неї перемоги і відзнаки. На сторінці є фотографії, бібліографія, теми, на які пишуть, біографія.

І найголовніше – це інтерактивний каталог, де ви можете натиснути на значки після рядка “Як мене можна знайти” й напряму зв’язатися з письменниками. Це те, чого сьогодні найбільше потребує підліток, дитина – бачити перед собою реальних людей, які творять світ, у якому ми живемо. Які розповідають близькою для дітей та підлітків мовою те, що їм важливе.

Кожен із цих письменників добровільно дав контакти, за якими з ним можуть зв’язатися вчителі чи бібліотекарі. За вашим проханням автор може записати привітальне відео на урок позакласного читання для дітей. Я сама записала кілька десятків таких відео, коли мені у фейсбук писали вчителі й бібліотекарі.

Це не означає, що ви кажете письменнику: “Ось вам 45 хвилин, розкажіть нам щось”, бо навряд чи людина в робочий час зможе так довго займатися з вами. Але привітальне слово чи відповіді на кілька запитань дітей – це те, що руйнує обмеження в кілометрах і психологічні відстані. Це те, про що проєкт “Живі письменники”, – про те, навіщо живі живим. Така важлива психологічна тема – щоби діти не фіксували свій погляд лише на минулому.

КНИЖКИ ДЛЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ: РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ІНСТРУМЕНТИ ВЗАЄМОДІЇ

– Ми докладно поговорили про підлітків, повернімося до дітей молодшого шкільного віку. Одна з рекомендацій, як зацікавити маленьких дітей читанням, – читання перед сном. Але може трапитися так, що дитина звикла слухати книжки, які читає мама, але не брати книжку самостійно. Як здійснити перехід від активного слухача до активного читача?

А для чого?

Щоби дитина сама читала. У підлітковому віці мама й тато вже не читатимуть казку на ніч.

А, може, ця дитина – аудіал, і вона буде слухати книжки?

То не ангажувати їх до читання?

Ангажувати. Це я так підступно добиваюся твоєї відповіді, щоби звернути увагу на важливе: визначте тип сприйняття своєї дитини. Аудіокнижки – це теж книжки. Це теж робота зі смислами. І якщо ваша дитина береться за взаємодію з книжкою в аудіоформаті, то не треба переламувати. Потихеньку пропонуйте паперові, але не ламайте.

Як пропонувати? Це те, що я проходжу зараз зі своєю наймолодшою донькою. Діти часто запитують, і я впевнена, що ви це мільйон разів чули: “Ой, навіщо я вчу той чи інший предмет, якщо в житті не знадобиться!”. Моя універсальна відповідь: “Так, у житті тобі це може не знадобитись, але це розвиває твій мозок”.

– Будеш сміятись, та я кажу те саме. А ще додаю: “Ти напевне не знаєш, що тобі може знадобитися далі”.

Так, це все про нові нейронні зв’язки й різні типи сприйняття, різні види мислення. З підлітками можна говорити, що є різні канали сприйняття – візуальний, аудіальний, мозок працює отак чи ось так. І для того, щоби його розвивати (а це те, до чого ми всі прагнемо, аби нам комфортно й легше жилось), треба напрацювати інструменти. Що більше ти матимеш інструментів для пізнання й опанування світу, то не ти під нього будеш прогинатись, а він під тебе. Й один з інструментів – твоє сприйняття інформації не тільки через аудіальний канал, а й через візуальний – читання. Для підлітків це звучить дуже переконливо.

Що ще можуть зробити батьки маленьких дітей, щоби заохотити їх до читання?

Моя улюблена порада: узяти дитину за руку й повести в бібліотеку або книгарню. Сказати там: “Подивись, яка з цих обкладинок до тебе всміхається? Що тобі з цього найбільше подобається?”.

Я більше раджу піти в книгарню, дати дитині гроші й можливість самостійно щось купити. Навіть якщо ваша дитина вибере книжку з єдинорогами та блискітками – потерпіть! Спершу мають відбутися прості кроки, має формуватися самовираження. Дайте дитині вирішити самостійно. Це те, що завжди працює безвідмовно.

– Ще одна з рекомендацій, яка міститься в посібнику “Живі письменники батькам”, – зробити книжку частиною більшої історії, щоби вона стала точкою входу в гру. У посібнику є окремий модуль про те, як гратися з книжками. Можна з дитиною прочитати твір, а потім на його основі придумати гру або спробувати якось цікаво все обговорити. Тоді книжка стає багатовимірною.

Так, ця фішка в посібнику геніальна. Я часто чула від учителів: “Ми не знаємо, що робити із сучасною літературою. Є купа методичок, розробок уроків і так далі про те, як читати Тараса Григоровича. А як читати дитячого письменника, матеріалів немає”.

У першому сезоні “Живих письменників” були розробки методичок зі слайдами. А в другому вже є підказки для батьків. Тут експертки дали безліч цікавих матеріалів, ідей, як розгорнути книжку глибше. Бо книга – це не тільки розвага чи процес, коли ми формуємо читацьку навичку, це відкалібрований момент пізнання світу. Коли текст стає книжкою, він проходить багато рук і експертиз: редакторів, бета-рідерів.

Коли текст став книжкою, оцей смисл винесений зі світу ідей у матеріальний вимір. Далі батькам треба це використати, розширити, заглибити в ігровій формі. Ігрова форма – це спосіб для дітей не зарубати контакти з книжкою. Одна з порад, які мені найбільше запали в пам’ять, – скласти мапу за книжкою “Піратський маршрут”. Це те, чим я в дитинстві дуже любила займатись – складати карту хати чи щось подібне.

– А ще зробити свого балабонного монстра. Або за мотивами книжки про музей зробити домашній музей. Спробувати познаходити історичні для родини артефакти і призначити дитину куратором. Або написати комусь листа і відправити його. Ідей безліч – тільки брати й використовувати.

Які сюжети найцікавіші зараз маленьким читачам?

Зараз ми говоримо про молодший шкільний вік, з 1 до 4 класу. Наголошуємо, що універсального читача немає. Для наймолодших, а це 1–2 клас, ще дуже важливо читати книжки-картинки. Для маленьких читачів теми універсальні: котики, тваринки, усе, де вони можуть себе ідентифікувати з грайливими створіннями. Також можемо пропонувати повісті, де можлива взаємодія з тваринами. Або як підготовка до молодшого підліткового віку може бути твір, де персонаж – досить самодостатня дитина й описуються її пригоди. Цікаві різноманітні взаємодії із зовнішнім світом, “бродилочки”. Психологізм тут ще не так потрібен, але помалу з’являється.

У дошкільному віці психологізм дуже символічний, ми, дорослі, можемо його як другий-третій підтекст прочитати. А дітей він наздожене пізніше. Тому й кажу, що в 6–7 років добре повернутися до книжок-картинок, які читали в 3–4 роки, щоби підняти підтексти.

Зараз скажу на прикладі своєї книжки: мій метод як письменниці – закласти кілька рівнів, щоби дитина могла читати книжку кілька років. У мене є історія про їжака Вільгельма. Там я пропоную найпростіший рівень для дітей 3–4 років – це маленька пригода, де їжачок прокидається в місті, знаходить друзів, які допомагають йому здобути мрію. Другий рівень – пізнавальний, актуальніший для дітей у 2–3 класах. Чому їжак прокинувся саме в місті, що він там буде їсти? Питання циклічності природи, життя, чи всякі мрії здійснюються – про це вже можна з дітьми потрохи говорити. І для дорослих, які читатимуть цю історію вголос, є ще глибший підтекст: питання смерті та відродження.

Ми для молодших школярів обов’язково залишаємо теми тварин, природи, дружби. Не має бути багато персонажів, аби дитина не заплуталась. Лобні долі мозку ще не дуже розвинені, а з ними й абстрактне мислення. Якщо дитині дати книжку на виріст, до якої вона не готова, то вона заплутається в іменах персонажів, закине цю книжку і скаже: “Читання – це фігня, я не буду”. Дивіться, що резонує дитині: любить дракончиків – давайте книжку про дракончиків. До таких речей треба прислухатись, щоби не згасити інтерес.

Спробуємо сформулювати ТОП-5 книжок для дітей молодшого шкільного віку.

Я краще ТОП-5 авторів скажу. Це ті письменники, у яких я не сумніваюсь, кожна їхня книжка завжди актуальна. Я страшенно люблю книжки Галі Ткачук. Це легкий гумор, підколи. У нас мало універсально смішних книжок, які б усі розуміли однозначно й не було скандалів у батьківських середовищах.

Для дітей, які ближчі до 4 класу, хочу згадати прекрасного Володимира Рутківського, легенду дитячої літератури. І “Джури козака Швайки” – це класичний чаптер-бук.

Дуже хочу порадити батькам і вчителям не забувати про дитячу поезію. На жаль, вона зараз у видавців не дуже популярна. Але це інструмент, який може не тільки забезпечити веселе проведення часу, але й розвивати мовлення та абстрактне мислення.

Раджу двох чудових дитячих поетів. Це Григорій Фалькович, він має багато чудових барвистих книжок. А також Олеся Мамчич – це зовсім інше покоління, іскристий гумор і парадоксальні образи.

Також не забуваймо пізнавальні видання, без яких дитячу літературу важко уявити. Тут я б радила Валентину Вздульську, яка написала багато книжок про видатних постатей. Це теж важливий інструмент залучення до читання й пізнання світу, коли, рівняючись на когось чи дізнавшись про життя якоїсь відомої персони, дитина може зіставити з власним життям чи уявленням про своє майбутнє.

Ведуча – Галина Титиш

Записала – Тетяна Павліченко

Нова українська школа”

Усі фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.

Матеріали за темою

Обговорення