Чи доречний сміх під час війни та які українські твори почитати для підняття настрою

Під час повномасштабної війни загострилися дискусії щодо доречності гумору та жартів: хтось каже, що це не на часі, а хтось – висміює жартами окупантів і навіть створює меми про ворогів тощо.

Насправді гумор може бути своєрідним знеболювальним та допомагати переживати складні ситуації. Згадаймо хоча б відому фразу Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Здатність трансформувати біль у гумор часом може рятувати людину, у яких би складних обставинах вона не була.

Українська література віддзеркалює емоції та досвід нашого народу в різні часи, тож там можна знайти чимало творів із жартівливим змістом. І як би російська імперія, а потім радянська влада не намагалися зробити образ нашого літературного спадку сумним та трагічним, там усе ж знайшлося місце і для комічного.

До Міжнародного дня сміху, який відзначають 1 квітня, “Нова українська школа” зʼясувала, чи доречний гумор під час війни, та підготувала добірку українських творів із гумористичним змістом.

У новій статті читайте:

• як сміх може заспокоїти під час війни;
• чому важливо дозволити собі радіти та усміхатися;
• як представлений гумор в українській літературі;
• які українські твори почитати для хорошого настрою.

ГУМОР ПІД ЧАС ВІЙНИ: ЯК СПРИЙМАЄТЬСЯ ТА ЧОМУ ЗАСПОКОЮЄ

Сімейна й дитяча психологиня Світлана Ройз називає гумор знеболювальним:

“Мені подобається фраза: “Коли нація над чимось сміється, вона цей досвід відпускає”. І наше національне почуття гумору – це просто вбудований механізм відновлення і повернення стійкості”.

Однак варто зауважити, що зараз сприйняття жартів, мемів та й саме почуття гумору дещо змінилося. За словами психологині, під час повномасштабної війни наша лімбічна система (Ред. бере участь в обробці емоцій та пам’яті) перевантажена, адже весь час сканує простір на присутність небезпеки. Це схоже до поведінки підлітків, які у всьому бачать насмішку та загрозу.

“Ще до 24 лютого я просила батьків бути обережними із жартами – у них не має бути знецінення та підстьобування. Інакше в підлітків буде реакція у вигляді агресії чи уникненні контакту. А зараз і самі дорослі надчутливі до будь-якої інформації. Тож ми маємо бути обережними з тим, як її подаємо. Сприйняття зараз дуже загострене”, – додала психологиня.

Усе тому, що на аналіз та усвідомлення зараз може не вистачати сил. Тож частіше сприймається не “що” ми говоримо, а “як” ми говоримо. І якщо в наших словах закладений сарказм – це може сприйматися, не як жарт, а як прояв агресії.

Тож саркастичні жарти над “своїми”, за словами психологині, можуть викликати відчуття небезпеки та зчитуватися, як прояви вербальної агресії.

А ось жарти, що підтримують українців та знецінюють, висміюють ворогів, навпаки, сприймаються легше та безпечніше. Коли ми разом сміємося над ворогом – це дає змогу відчути силу та згуртуватися.

“Важливо пояснити дітям різницю між “сміятися разом” та “сміятися над кимось”. Так, жарти – наше знеболювальне, але нікому з нашого оточення від них не має бути боляче. І тут є певні табу, як-от сміх над зовнішністю та тим, у чому людина може відчувати вразливість тощо. Не варто забувати, що булінг теж може починатися із “жартів”, – додала Світлана Ройз.

Також психологиня розповіла про три теорії гумору, які краще пояснять, що ми відчуваємо, коли жартуємо:

• теорія зверхності: у цей спосіб ми дозволяємо собі відчути себе переможцями та знівелювати роль і кількість ворогів. Це дає можливість сказати – я із цим можу впоратися;
• теорія вивільнення і розрядки того, що було подавлено (за З. Фрейдом). Тут сміх дає змогу вивільнити, зняти психічне напруження в складній темі. “Невже є той, хто б не хотів, щоб “вороженьки згинули, як роса на сонці”? А чесніше – щоб зникли, були знищені?”;
• теорія невідповідності: у цьому випадку гумор завжди будується на відстеженні й інтеграції протиріч, двозначностей.

З огляду на це, сміх:

• є нашою копінг-стратегією, яка допомагає долати стресову ситуацію;
• об’єднує нас;
• розряджає збудження, знімає біль, повертає відчуття контролю;
• жарти над ворогами стають ніби можливістю повернути собі силу і владу.

І навіть у часи війни важливо дати собі дозвіл на радість, задоволення, на те, що пов’язане з легкістю, радить Світлана Ройз.

“Адже це означає і дозвіл на життєвість та енергію. Нам важлива енергія, щоби продовжувати робити те, що любимо й маємо. Звісно, у кожного з нас є свої стратегії подолання та адаптації до складних ситуацій. Сміх, знецінення, сарказм – можуть бути допоміжними, але важливо, щоби не єдиними в нашому арсеналі”, – підсумувала психологиня.

СМІХ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ: ЧИ МАЮТЬ ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ ГЛИБОКИЙ ЗМІСТ

Українська гумористична традиція має давню історію і походить ще із часів України-Руси, розповіла Катерина Молодик, вчителька української мови та літератури приватного ліцею, заслужена вчителька України. Тож у кожному історичному періоді в українській літературі з’являлися письменники, які в тій чи іншій формі використовували гумор та сатиру.

• Це і Григорій Сковорода із сатиричним віршем “Всякому місту – звичай і права”, де висміяв моральні суспільні вади. Філософ критикує і купців, які “обдурити прудкі”, і юристів, які “ладять на свій смак права”, і любителів розваг, у яких “дім гуде від гуляк” тощо.
• Жартував і Іван Котляревський, коли описував Енея, парубка моторного, у поемі “Енеїда”.
• Тарас Шевченко в поемі “Сон” назвав царицю засушеним опеньком.
• А Остап Вишня (Павло Губенко) взагалі започаткував новий жанр – усмішка (короткі, дотепні, жартівливі твори).

“Сміх у літературі є абсолютно природним явищем, адже література віддзеркалює наше життя, емоції, досвід. А оскільки сміх є важливою частиною нашого буття, письменники не могли оминути його”, – додала вчителька.

Однак тут також потрібно згадати, що російська імперська, а потім радянська влада всіляко цензурували українську літературу й поширювала наративи про те, що наші твори лише про щось сумне й невеселе. З цим уявленням ми боремося до сьогодні. Насправді в нашій літературі достатньо творів гумористичного змісту.

Гумор – це про свободу та здатність посміятися над тим, що відбувається навколо, вважає Катерина Молодик. Таку свободу мають демократичні суспільства. Адже чим вільніше суспільство, тим вільніше люди сприймають гумор. Тому й не дивно, що коли українська література була колонізована російською імперією та СРСР, влада всіляко намагалась її забороняти.

“Також у суспільстві склалася думка, що тексти гумористичного змісту несерйозні та не можуть чогось навчити. Мовляв, треба читати лише важливі тексти, про страждання, трагедію, і нібито на них треба виховувати молоде покоління.

Але є різні види комічного. Наприклад, сатира, яка присутня в поемі “Сон” Тараса Шевченка, це не про легкий гумор, а про глибинні акценти, протест проти царської влади, тогочасного суспільного ладу та гноблення людини”, – розповіла Катерина Молодик.

Ось як Шевченко описує царицю:

Цариця небога,

Мов опеньок засушений,

Тонка, довгонога,

Та ще, на лихо, сердешне,

Хита головою.

Так оце-то та богиня!

Лишенько з тобою.

За словами вчительки, щоб краще зрозуміти жарти в літературі, варто розрізняти види комічного, які використовують письменники:

• гумор – доброзичливий сміх, який спрямований на розкриття певних вад людського характеру та ситуацій у житті людей;
• іронія – приховане кепкування, вживання слів у протилежному значенні, може бути як доброзичливою, так і дошкульною;
• сарказм – гнівна іронія, глузування над людиною, системою, державою тощо. Якщо іронія легенько може вщипнути, то сарказм уже може вколоти;
• сатира – різке висміювання, критика всього негативного;
• гротеск – свідоме перебільшення, контраст комічного та трагічного тощо.

Тож жарти можуть доброзичливо кепкувати, висміювати, викривати вади людей, системи, держави тощо. І навіть у часи повномасштабної війни ми теж знаходимо приводи для сміху.

“Зараз ми спостерігаємо появу різних мемів, коротких відео, стендапів, які висвітлюють всю абсурдність війни в XXI ст. У такий спосіб ми намагаємося полегшити переживання своїх емоцій сміхом.

Звісно, є і теми табу, але в тих же стендапах звучать історії щодо нашого життя під час війни, як-от звикання до повітряних тривог. Тож відображення цього в літературі також не змусить чекати. З’являтимуться тексти про реалії нашого часу й у них також буде місце для радощів та сміху, не порушуючи табуйованих тем”, – розповіла Катерина.

ДОБІРКА ТВОРІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЯКІ ПІДНІМУТЬ НАСТРІЙ

“Байки харківські“, Григорій Сковорода

Фото в тексті: видавництво Terra Incognita

Мандрівний філософ, вчитель і поет Григорій Сковорода написав цикл байок із повчальним змістом, мораль у яких називав “силою”. У своїх творах він викривав різні суспільні вади, як-от нажива, корупція, зловживання, неробство, ледарство, та наголошував на необхідності “сродної праці” (праці за покликанням).

Яскраво цю тему зображено в байці “Бджола та шершень”, де шершень насміхається із роботи бджоли, мовляв, вона працює на інших. На що бджола відповідає: “Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати”. Вона засуджує паразитування шершня та всіх, хто живе коштом інших.

Загалом кожна байка наповнена великим символізмом, цитатами та прислів’ями, у яких відображена мудрість Сковороди.

“Кайдашева сім’я“, Іван Нечуй-Левицький

Фото в тексті: Vivat, видавництво “Богдан”

Український письменник-реаліст любив писати оповідання та повісті з народного життя. Він створював правдиві образи людей із різних верств, розповів Олександр Черкас, учитель української мови та літератури, головний спеціаліст відділу з питань освіти Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві держадміністрації.

Колоритні герої, сміх крізь сльози (й навпаки) захоплюють увагу читачів. У центрі подій – сільська родина Кайдашів: голова родини Омелько Кайдаш, який полюбляє перехилити чарку, його дружина Маруся, від погляду якої “аж молоко кисне” та двоє синів: працьовитий і жорсткий Карпо та лагідний і романтичний Лаврін.

Коли сини дорослішають, у сім’ї настає переломний момент. Адже хлопці обирають собі пари та починають будувати власне життя, щоправда, на спільному подвір’ї. У домі з’являється дві невістки: Мотря, у якої “серце з перцем”, та тиха і з поетичною душею Мелашка.

Щоденні перипетії, сварки між членами родини то за курку, то за город, то за свиней чи грушку, змушують усміхнутися кожного та іноді впізнати самих себе.

А ще Олександр Черкас радить переглянути серіал “Спіймати Кайдаша“, який зняли за мотивами твору. Щоправда, підійде він лише для дорослих, адже має вікове обмеження 16+.

“Старосвітські батюшки та матушки“, Іван Нечуй-Левицький

Фото в тексті: видавництво “Кондор”

У повісті автор розповідає в гумористичній формі про світське життя священників, а в центрі твору – дві попівські родини (Моссаківських і Балабух). Вони представляють два напрями українського духовенства: “новомодний” і традиційний. У творі Іван Нечуй-Левицький розповів і про проблеми з пияцтвом, і про хабарництво, і про аморальність деяких людей тощо.

“Тореадори з Васюківки“, Всеволод Нестайко

Фото в тексті: “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

Олександр Черкас впевнений, що цей твір був і є одним із найулюбленіших у дитинстві кожного й кожної, та й навіть у дорослому віці ним зачитуються. Різні пригоди хлопців-п’ятикласників Яви та Павлуші із села Васюківка повертають у дитинство та показують, яким цікавим та сповненим пригод воно може бути.

Хлопці ніколи не сидять на місці, вигадують нові пригоди, блукають у кукурудзі, влаштовують справжню кориду на сільському вигоні із коровою Контрибуцією, рятують цуцика Собакевича із колодязя тощо.

І хоча молоді “тореадори” мають добрі наміри, не завжди вони закінчуються успішно. Адже через свій вік і брак знань, хлопці часто потрапляють у неприємні ситуації, їх сварять і карають. Цей твір про справжню дружбу, авантюри, винахідливість, сміливість, чесність та почуття гумору.

“За двома зайцями“, Михайло Старицький

Фото в тексті: Vivat, видавництво “Клуб сімейного дозвілля”

У комедійній п’єсі цирульник (перукар, який також виконував деякі обов’язки лікаря) Свирид Голохвастов вирішує нажитися грошей, вигідно одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, яка не була красунею. Водночас він залицяється і до бідної дівчини Галі, якій Проня поступалася зовнішністю. Самі ж діалоги містять дотепні українські прислів’я, приказки й народні пісні.

“Мина Мазайло“, Микола Куліш

Фото в тексті: “Клуб сімейного дозвілля”

У драмі зображено події українізації у 20-ті роки XX століття і те, як деякі представники міщанства чинили опір українському національному відродженню. Так, головний герой Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище, яке нібито є причиною всіх його невдач, на російське й “більш престижне” – “Мазєнін”.

Натомість його син Мокій навпаки є свідомим українцем, який захоплюється і рідною мовою, і творчістю українських письменників. У родині відбуваються справжні словесні баталії щодо своєї ідентичності, адже думки батьків, дітей та інших родичів розділилися.

“Мисливськi усмiшки та інші оповідання“, Остап Вишня

Фото в тексті: видавництво “Знання”

Як ми згадували раніше, Остап Вишня започаткував новий жанр у літературі – усмішки, так він назвав різновид фейлетону та гуморески.

У “Мисливських усмішках” письменник розповідає про різні мисливські бувальщини, адже сам був затятим мисливцем та рибалкою, часто виїжджав на полювання. Усі його спостереження, смішні історії він використав у цій збірці оповідань. Але хоч і усмішки Остапа Вишні називаються мисливськими, та вони вчать любити природу: “Любіть, дорогі друзі, охоту, а ще більше природу, бережіть її, охороняйте її”.

Отже, сміх і в літературі, і в повсякденному житті дає можливість відчути емоційне полегшення, додала Катерина Молодик.

“Згадаймо цитату Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Зараз це відчуває багато українців. Перетворювати біль на радість – це унікальна здатність людини, яка може рятувати в складних обставинах”, – підсумувала вчителька.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: НУШ