Теми статті: батькам, вчителям, директорам, література, освітнім управлінцям, російська агресія, учням
30 Березня 2023
8 697
0
Під час повномасштабної війни загострилися дискусії щодо доречності гумору та жартів: хтось каже, що це не на часі, а хтось – висміює жартами окупантів і навіть створює меми про ворогів тощо.
Насправді гумор може бути своєрідним знеболювальним та допомагати переживати складні ситуації. Згадаймо хоча б відому фразу Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Здатність трансформувати біль у гумор часом може рятувати людину, у яких би складних обставинах вона не була.
Українська література віддзеркалює емоції та досвід нашого народу в різні часи, тож там можна знайти чимало творів із жартівливим змістом. І як би російська імперія, а потім радянська влада не намагалися зробити образ нашого літературного спадку сумним та трагічним, там усе ж знайшлося місце і для комічного.
До Міжнародного дня сміху, який відзначають 1 квітня, “Нова українська школа” зʼясувала, чи доречний гумор під час війни, та підготувала добірку українських творів із гумористичним змістом.
У новій статті читайте:
Сімейна й дитяча психологиня Світлана Ройз називає гумор знеболювальним:
“Мені подобається фраза: “Коли нація над чимось сміється, вона цей досвід відпускає”. І наше національне почуття гумору – це просто вбудований механізм відновлення і повернення стійкості”.
Однак варто зауважити, що зараз сприйняття жартів, мемів та й саме почуття гумору дещо змінилося. За словами психологині, під час повномасштабної війни наша лімбічна система (Ред. бере участь в обробці емоцій та пам’яті) перевантажена, адже весь час сканує простір на присутність небезпеки. Це схоже до поведінки підлітків, які у всьому бачать насмішку та загрозу.
“Ще до 24 лютого я просила батьків бути обережними із жартами – у них не має бути знецінення та підстьобування. Інакше в підлітків буде реакція у вигляді агресії чи уникненні контакту. А зараз і самі дорослі надчутливі до будь-якої інформації. Тож ми маємо бути обережними з тим, як її подаємо. Сприйняття зараз дуже загострене”, – додала психологиня.
Усе тому, що на аналіз та усвідомлення зараз може не вистачати сил. Тож частіше сприймається не “що” ми говоримо, а “як” ми говоримо. І якщо в наших словах закладений сарказм – це може сприйматися, не як жарт, а як прояв агресії.
Тож саркастичні жарти над “своїми”, за словами психологині, можуть викликати відчуття небезпеки та зчитуватися, як прояви вербальної агресії.
А ось жарти, що підтримують українців та знецінюють, висміюють ворогів, навпаки, сприймаються легше та безпечніше. Коли ми разом сміємося над ворогом – це дає змогу відчути силу та згуртуватися.
“Важливо пояснити дітям різницю між “сміятися разом” та “сміятися над кимось”. Так, жарти – наше знеболювальне, але нікому з нашого оточення від них не має бути боляче. І тут є певні табу, як-от сміх над зовнішністю та тим, у чому людина може відчувати вразливість тощо. Не варто забувати, що булінг теж може починатися із “жартів”, – додала Світлана Ройз.
Також психологиня розповіла про три теорії гумору, які краще пояснять, що ми відчуваємо, коли жартуємо:
З огляду на це, сміх:
І навіть у часи війни важливо дати собі дозвіл на радість, задоволення, на те, що пов’язане з легкістю, радить Світлана Ройз.
“Адже це означає і дозвіл на життєвість та енергію. Нам важлива енергія, щоби продовжувати робити те, що любимо й маємо. Звісно, у кожного з нас є свої стратегії подолання та адаптації до складних ситуацій. Сміх, знецінення, сарказм – можуть бути допоміжними, але важливо, щоби не єдиними в нашому арсеналі”, – підсумувала психологиня.
Українська гумористична традиція має давню історію і походить ще із часів України-Руси, розповіла Катерина Молодик, вчителька української мови та літератури приватного ліцею, заслужена вчителька України. Тож у кожному історичному періоді в українській літературі з’являлися письменники, які в тій чи іншій формі використовували гумор та сатиру.
“Сміх у літературі є абсолютно природним явищем, адже література віддзеркалює наше життя, емоції, досвід. А оскільки сміх є важливою частиною нашого буття, письменники не могли оминути його”, – додала вчителька.
Однак тут також потрібно згадати, що російська імперська, а потім радянська влада всіляко цензурували українську літературу й поширювала наративи про те, що наші твори лише про щось сумне й невеселе. З цим уявленням ми боремося до сьогодні. Насправді в нашій літературі достатньо творів гумористичного змісту.
Гумор – це про свободу та здатність посміятися над тим, що відбувається навколо, вважає Катерина Молодик. Таку свободу мають демократичні суспільства. Адже чим вільніше суспільство, тим вільніше люди сприймають гумор. Тому й не дивно, що коли українська література була колонізована російською імперією та СРСР, влада всіляко намагалась її забороняти.
“Також у суспільстві склалася думка, що тексти гумористичного змісту несерйозні та не можуть чогось навчити. Мовляв, треба читати лише важливі тексти, про страждання, трагедію, і нібито на них треба виховувати молоде покоління.
Але є різні види комічного. Наприклад, сатира, яка присутня в поемі “Сон” Тараса Шевченка, це не про легкий гумор, а про глибинні акценти, протест проти царської влади, тогочасного суспільного ладу та гноблення людини”, – розповіла Катерина Молодик.
Ось як Шевченко описує царицю:
Цариця небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне,
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
За словами вчительки, щоб краще зрозуміти жарти в літературі, варто розрізняти види комічного, які використовують письменники:
Тож жарти можуть доброзичливо кепкувати, висміювати, викривати вади людей, системи, держави тощо. І навіть у часи повномасштабної війни ми теж знаходимо приводи для сміху.
“Зараз ми спостерігаємо появу різних мемів, коротких відео, стендапів, які висвітлюють всю абсурдність війни в XXI ст. У такий спосіб ми намагаємося полегшити переживання своїх емоцій сміхом.
Звісно, є і теми табу, але в тих же стендапах звучать історії щодо нашого життя під час війни, як-от звикання до повітряних тривог. Тож відображення цього в літературі також не змусить чекати. З’являтимуться тексти про реалії нашого часу й у них також буде місце для радощів та сміху, не порушуючи табуйованих тем”, – розповіла Катерина.
“Байки харківські“, Григорій Сковорода
Фото в тексті: видавництво Terra Incognita
Мандрівний філософ, вчитель і поет Григорій Сковорода написав цикл байок із повчальним змістом, мораль у яких називав “силою”. У своїх творах він викривав різні суспільні вади, як-от нажива, корупція, зловживання, неробство, ледарство, та наголошував на необхідності “сродної праці” (праці за покликанням).
Яскраво цю тему зображено в байці “Бджола та шершень”, де шершень насміхається із роботи бджоли, мовляв, вона працює на інших. На що бджола відповідає: “Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати”. Вона засуджує паразитування шершня та всіх, хто живе коштом інших.
Загалом кожна байка наповнена великим символізмом, цитатами та прислів’ями, у яких відображена мудрість Сковороди.
“Кайдашева сім’я“, Іван Нечуй-Левицький
Фото в тексті: Vivat, видавництво “Богдан”
Український письменник-реаліст любив писати оповідання та повісті з народного життя. Він створював правдиві образи людей із різних верств, розповів Олександр Черкас, учитель української мови та літератури, головний спеціаліст відділу з питань освіти Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві держадміністрації.
Колоритні герої, сміх крізь сльози (й навпаки) захоплюють увагу читачів. У центрі подій – сільська родина Кайдашів: голова родини Омелько Кайдаш, який полюбляє перехилити чарку, його дружина Маруся, від погляду якої “аж молоко кисне” та двоє синів: працьовитий і жорсткий Карпо та лагідний і романтичний Лаврін.
Коли сини дорослішають, у сім’ї настає переломний момент. Адже хлопці обирають собі пари та починають будувати власне життя, щоправда, на спільному подвір’ї. У домі з’являється дві невістки: Мотря, у якої “серце з перцем”, та тиха і з поетичною душею Мелашка.
Щоденні перипетії, сварки між членами родини то за курку, то за город, то за свиней чи грушку, змушують усміхнутися кожного та іноді впізнати самих себе.
А ще Олександр Черкас радить переглянути серіал “Спіймати Кайдаша“, який зняли за мотивами твору. Щоправда, підійде він лише для дорослих, адже має вікове обмеження 16+.
“Старосвітські батюшки та матушки“, Іван Нечуй-Левицький
Фото в тексті: видавництво “Кондор”
У повісті автор розповідає в гумористичній формі про світське життя священників, а в центрі твору – дві попівські родини (Моссаківських і Балабух). Вони представляють два напрями українського духовенства: “новомодний” і традиційний. У творі Іван Нечуй-Левицький розповів і про проблеми з пияцтвом, і про хабарництво, і про аморальність деяких людей тощо.
“Тореадори з Васюківки“, Всеволод Нестайко
Фото в тексті: “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”
Олександр Черкас впевнений, що цей твір був і є одним із найулюбленіших у дитинстві кожного й кожної, та й навіть у дорослому віці ним зачитуються. Різні пригоди хлопців-п’ятикласників Яви та Павлуші із села Васюківка повертають у дитинство та показують, яким цікавим та сповненим пригод воно може бути.
Хлопці ніколи не сидять на місці, вигадують нові пригоди, блукають у кукурудзі, влаштовують справжню кориду на сільському вигоні із коровою Контрибуцією, рятують цуцика Собакевича із колодязя тощо.
І хоча молоді “тореадори” мають добрі наміри, не завжди вони закінчуються успішно. Адже через свій вік і брак знань, хлопці часто потрапляють у неприємні ситуації, їх сварять і карають. Цей твір про справжню дружбу, авантюри, винахідливість, сміливість, чесність та почуття гумору.
“За двома зайцями“, Михайло Старицький
Фото в тексті: Vivat, видавництво “Клуб сімейного дозвілля”
У комедійній п’єсі цирульник (перукар, який також виконував деякі обов’язки лікаря) Свирид Голохвастов вирішує нажитися грошей, вигідно одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, яка не була красунею. Водночас він залицяється і до бідної дівчини Галі, якій Проня поступалася зовнішністю. Самі ж діалоги містять дотепні українські прислів’я, приказки й народні пісні.
“Мина Мазайло“, Микола Куліш
Фото в тексті: “Клуб сімейного дозвілля”
У драмі зображено події українізації у 20-ті роки XX століття і те, як деякі представники міщанства чинили опір українському національному відродженню. Так, головний герой Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище, яке нібито є причиною всіх його невдач, на російське й “більш престижне” – “Мазєнін”.
Натомість його син Мокій навпаки є свідомим українцем, який захоплюється і рідною мовою, і творчістю українських письменників. У родині відбуваються справжні словесні баталії щодо своєї ідентичності, адже думки батьків, дітей та інших родичів розділилися.
“Мисливськi усмiшки та інші оповідання“, Остап Вишня
Фото в тексті: видавництво “Знання”
Як ми згадували раніше, Остап Вишня започаткував новий жанр у літературі – усмішки, так він назвав різновид фейлетону та гуморески.
У “Мисливських усмішках” письменник розповідає про різні мисливські бувальщини, адже сам був затятим мисливцем та рибалкою, часто виїжджав на полювання. Усі його спостереження, смішні історії він використав у цій збірці оповідань. Але хоч і усмішки Остапа Вишні називаються мисливськими, та вони вчать любити природу: “Любіть, дорогі друзі, охоту, а ще більше природу, бережіть її, охороняйте її”.
Отже, сміх і в літературі, і в повсякденному житті дає можливість відчути емоційне полегшення, додала Катерина Молодик.
“Згадаймо цитату Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Зараз це відчуває багато українців. Перетворювати біль на радість – це унікальна здатність людини, яка може рятувати в складних обставинах”, – підсумувала вчителька.
Ірина Троян, “Нова українська школа”
Титульне фото: НУШ
Обговорення