Чи має школа навчати доброчесності. Думки освітян

Чи готові дорослі до відвертої розмови з дітьми про корупцію, загальнолюдські цінності, чесність, гідність та дотримання правил навіть тоді, коли тебе ніхто не бачить? Хто має почати цю розмову – батьки чи вчителі? Як переконати учнів вчиняти правильно тоді, коли вони повсюдно бачать геть протилежний приклад?

Ці питання окреслив форум “Як навчати доброчесності в початковій школі”, організований ГО “Смарт освіта”.

“Нова українська школа” зібрала головні тези щодо цих питань, що прозвучали на панельній дискусії.

Дивіться також курс “Уроки доброчесності” для 3–4 класів

ЧИ ШКОЛИ МАЮТЬ НАВЧАТИ ДОБРОЧЕСНОСТІ, ЯК ЦЕ В НІМЕЧЧИНІ, ТА ЩО ЩЕ ВПЛИВАЄ НА РІВЕНЬ ДОБРОЧЕСНОСТІ СУСПІЛЬСТВА

Міністерка освіти і науки України (2016–2019) Лілія Гриневич

Компетентність – це не лише знання, а й уміння їх застосовувати, а ще – ставлення на основі цінності людини. Суспільству не вистачає спільної системи цінностей, таких як співпереживання, розуміння гідності людини, цінування власної гідності, суспільно-політичних цінностей, пов’язаних із цінуванням права, закону, неможливості переступати межі іншої людини, попирати її права.

Формувати ці цінності складно, і в цьому й полягає головний виклик реформи НУШ. Значно простіше написати закон, ніж потім знайти шляхи та методики, якими втілювати їх у життя.

Для навчання доброчесності в суспільстві мають бути сформовані кілька компонентів.

Перший – норми закону, за невиконання яких є покарання. Натомість часто спостерігаємо, коли ті, хто дотримуються доброчесної поведінки, страждають, а ті, хто порушили норми моралі чи закону, виграють. У такому суспільстві невигідно бути доброчесним.

Друга складова – технології, які дають змогу перевіряти дотримання закону. Як наприклад, із дотриманням ПДР – надсилання “листів щастя” посприяло скороченню кількості порушень правил і аварій.

В освітній системі таким елементом контролю частково є ЗНО: якщо ти його не склав, отримуєш покарання – неможливість вступити у виш.

Можливо, нині не дуже популярно говорити і слухати про доброчесність, але діти мають усвідомлювати, що в суспільстві є правила, які мають застерегти і зберегти життя та здоров’я, забезпечити справедливість для всіх людей, тому що вони мають такі самі природні права, як і ти.

Голова Ради ГО “ЕдКемп Україна” Олександр Елькін

Усесвітній економічний форум 2018 року визначив чотири ідеї, якими варто скористатися в контексті навчання доброчесності.

Перша – трансформувати енергію вуличних протестів у подальший контроль держави – ми можемо чітко простежити це через призму новітньої історії нашої країни.

Друга – проводити дослідження й розробляти систему протидій (наприклад, система декларування чиновників).

Третя – популяризація добропорядних організацій і людей. Нині, на жаль, історії, що розглядаються в медіа, здебільшого мають негативний відтінок та спрямовані на викликання обурення, а не бажання позитивних змін.

І, нарешті, четверта – освіта, оскільки вона є головним захистом проти корупції.

Діти бачать приклади корупції з дитинства, але ще не розуміють, що саме є корупцією й чому недоброчесна поведінка – погана. Батьківство і вчительство здебільшого не пояснюють негативні наслідки такої поведінки, і молоді люди починають діяти аналогічно, часто обираючи, як простіше, а не як правильно.

Сприйняття корупції можна змінити, і це підтверджують дослідження ЕдКемпу щодо результатів своїх проєктів: кількість учнівства, яке вважає корупцію негативним явищем, зросла на 10%, а ті, хто вважають, що корупція не може бути виправданою, – на 9%.

Директор Українського інституту розвитку освіти Вадим Карандій

Доброчесність – складова громадянської освіти. Уже є педагогічна спільнота, яка переймається цією ідеєю. Проте ті поодинокі матеріали, які є, як правило, орієнтовані на дітей старшого шкільного віку, починаючи з 8 класу.

Проте найбільш “відкритий” розум мають учні молодшого віку, і саме до них треба апелювати. Вони сприймають нові знання природно і вже усвідомлено будуть ці навички застосовувати в наступних періодах свого життя. Чимало, звісно, залежить від сім’ї, але варто пам’ятати, що допомога вчителя може бути безцінною.

Також дуже актуальне підвищення кваліфікацій педагогічних працівників у питанні формування навичок доброчесності. Ба більше, що таких програм обмаль, а ті, що є, стосуються, переважно, академічної доброчесності.

Саме її нині варто розглядати як один із генеральних напрямів поступального розвитку освіти з доброчесності. Бо дуже складно одномоментно осягнути всю сукупність проблематики, що її піднімає поняття доброчесності, проте можна розв’язувати задачу поступово – від найменшого до глобального.

Соціологиня й дослідниця Вікторія Бриндза

Переносячи певний концепт із розвинених країн до перехідного українського суспільства, необхідно враховувати контекст. Тож насамперед потрібно зрозуміти, яке сьогодні українське суспільство, розібратися з цим не на рівні декларацій, а глибинно: що самі люди тут вважають нормальним, що є правильним, а що – ні.

Українці досі живуть у світі цінностей виживання. Це насамперед означає, що в суспільстві не гарантована безпека, держава не дає людині відчуття захищеності, передбачуваності. Кожен може розраховувати лише на себе, сам відповідає за своє життя та здоров’я й не може покластися на державні гарантії, має виживати, як уміє.

Це призводить до того, що велика ментальна енергія населення витрачається на те, щоби вирішувати буденні ситуації (чи прийде вчасно автобус, чи запрацює ліфт, чи вистачить заощаджень тощо). Школа також є заручником цих спотворених цінностей.

Натомість розвинені країни нині перебувають на іншому полюсі, проповідуючи цінності самовираження. Людина може більше думати про розвиток, не про потенційного ворога, а про партнера, турбуватися не лише про себе та своє виживання, а і про інші речі – свою вулицю, будинок, суспільство і країну, планету загалом.

Тож, коли ми говоримо про цінності виживання й доброчесність, то маємо розуміти, що наразі українське суспільство має інші пріоритети: якщо безпеки не гарантовано, людина автоматично буде більше ресурсів спрямовувати на те, щоби забезпечити себе. І в цій ситуації цінності доброчесності, на жаль, не будуть першочерговими.

Керівник департаменту країн Східного партнерства ChildFund Deutschland Богдан Андрощук

Якщо говорити про суспільну доброчесність, то важливу роль відіграють контрольні механізми. Так, наприклад, у Німеччині кожна школа має кодекс поведінки, затверджений директором. Правила можуть видозмінюватися з часом, акцентувати на тій чи іншій цінності або особливості поведінки, проте всі без винятку вчителі повинні дотримуватися кодексу.

Другий аспект – це зразок учителя для наслідування. Не можна навчати теорії, коли її не дотримуються в повсякденному житті, а в школі вчитель – центр уваги учнів та приклад для наслідування.

Третій момент – рівноправ’я між учителем і учнем. У німецьких школах немає ієрархії, часто учні можуть бути на ти з педагогом. Але тут є повага одне до одного і вміння слухати й чути.

І, нарешті, у німецькій системі освіти надзвичайну увагу приділяють розвитку критичного мислення й рефлексії. Тут спонукають до того, аби кожен міг рефлектувати сам про себе, спілкуватися із собою, критично оцінювати ситуацію. Так у суспільстві виховується ціннісний стержень кожної людини й нації.

ЯК ПЕРЕКОНАТИ БАТЬКІВ, ЩО ДОБРОЧЕСНІСТЬ – ЦЕ ПЕРЕВАГА, А НЕ СЛАБКІСТЬ

Голова правління ГО “Смарт освіта” Галина Титиш

Ми не знаємо, яким буде суспільство через 5–10 років, адже воно динамічно розвивається. Діти, колись виростуть і будуть вирішувати етичні та моральні дилеми, тож мають уміти рефлексувати й аналізувати.

Цей досвід залежить у тому числі від нинішніх дорослих: саме вони мають говорити про доброчесність і цінності, проте діяти обережно, через етичні дилеми, через рефлексію, а не наполегливе нав’язування своєї думки. І тоді, коли за 5–10 років ці діти будуть керувати країною, у них будуть інші цінності, вони будуть розуміти наслідки, соціальні норми й чому вони діють так чи інакше.

В умовах небезпеки й виживання ми говоримо про інші речі. І дуже важливо називати їх так, як є – корупція, хабар, порушення тощо. Принаймні це буде чесно перед нашими дітьми. Якщо діти вдома не мають прикладу доброчесної поведінки, ймовірність того, що вони виростуть у доброчесних людей, буде значно меншою. Зміни мають починатися в школах. Коли діти будуть мати “щеплення доброчесності” й наочні приклади, їм буде значно безпечніше та комфортніше в доброчесному суспільстві.

Лілія Гриневич

Моделі батьків мають великий вплив на успішність у житті, вони можуть дати дитині крила, а можуть підрізати її самооцінку. Вплинути на батьків можна не завжди, але це аж ніяк не применшує місію вчителя.

Кажуть, що школа – дзеркало суспільства. Але коли вийти з цієї парадигми і сприйняти, що тут виховується покоління, яке вже через 10–12 років буде будувати країну й заробляти на нашу пенсію, то прийде розуміння, що в школі варто спробувати змоделювати те суспільство, у якому хотіли б жити ми й наші діти.

Зростаючи, вони мають отримувати не просто інформацію, а здатність мислити, пропускати все через себе, проєктувати наслідки неморальних вчинків чи правил, які попирають законні інтереси інших людей. І коли вони зможуть це спрогнозувати, то й будуть використовувати у своїй професійній діяльності, у тому, як будуватимуть політику, робитимуть етичний вибір, ставши суддями, від яких залежатимуть долі інших людей. У школі апріорі треба готувати дітей до викликів – і сьогодення, і майбутнього, і вони мають стати кращими, ніж ми.

Вікторія Бриндза

Трапляється, що батьки чинять недоброчесно не через те, що вони погані чи не хочуть. Вони можуть не мати змоги вчинити правильно або не знають, як це потрібно робити. До того ж нашими діями сильно керують усталені звички. Й от тоді в пригоді може стати допомога вчителів.

Наприклад, коли діти їдуть із батьками в машині, і дорослі паркуються в забороненому місці чи “проскакують” на червоний. Дитина звертає на це увагу, каже: “Мам, ти зараз проїхала на червоне”. Мама може відповісти: “Та тихо, мені треба” або “Та я так, швиденько, ніхто ж не бачить”.

Із цієї швидкої інерційної реакції дитина буде зчитувати модель поведінки, ставлення до правил. Натомість мати може відповісти: “Так, я вчинила неправильно, давай разом пильнувати, щоби так більше не сталося. Ти мені допоможеш? Будеш звертати мою увагу на це, бо інколи я можу бути зайнята іншими речами?”.

Для виховання доброчесності важлива відсутність сильної ієрархії між старшим і молодшим, коли той, хто має владу й повноваження, не притискає того, хто є залежним. Коли ми говоримо про формування таких цінностей як доброчесність, верховенство права, рівність тощо, перший крок має зробити той, хто “має владу”. І саме вчитель може продемонструвати, як обмежувати себе і як вибудовувати рівнісні стосунки, даючи тим самим приклад і для учнів, і для їхніх батьків.

Вадим Карандій

Більшість наших співгромадян визнають, що потерпають від корупції й готові до змін. Але не мають механізмів та методик, як прищеплювати цінності доброчесності на рівні сім’ї.

Хоча прикладів, на яких можна зрозуміти наслідки проблеми, чимало, хоч би тема пенсійної системи, яка гине від недоброчесності, коли певна частина працездатного населення приховує справжні статки, забуваючи, що за кілька десятків років вони ж від того і страждатимуть.

Такі речі потрібно обговорювати, надто в батьківському середовищі. Усі закони, що діють у природі, поширюються й на суспільство, надто закон інерції: для того, аби відбулися зміни, потрібен час і зусилля, у тому числі й педагогів.

Богдан Андрощук

Спікер навів приклад придунайського регіону, де учням запропонували проєкт щодо збереження довкілля. Однією з умов було те, що батьки мали виділити певну невелику суму на реалізацію дитячих проєктів.

Були величезні сумніви щодо того, як зреагують батьки. І побоювання справдилися: дорослі відмовилися підтримувати дитячі пропозиції фінансово. Але троє дітей вирішили будь-що завершити свої проєкти – збирали гроші, заробляли, відшукували.

Побачивши таку наполегливість та результат, батьки змінили думку і виділили кошти. Це означає, що хороший приклад працює й у зворотному напрямку: не лише дорослий може бути взірцем для дитини, учні можуть і самі показати зразок доброчесної поведінки своїм батькам і вчителям.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.