Чи варто відновлювати зараз пошкоджені школи прикордоння та на лінії фронту: які чинники враховувати

Від селища Велика Писарівка на Сумщині до кордону з росією менше ніж десять кілометрів. Росіяни постійно обстрілюють його з мінометів та артилерії, а останнім часом додалися ще й ракети та керовані авіабомби. Багато місцевих виїхали звідси, а селище нагадує руїни. З вибитими вікнами та потрощеними стінами стоїть і Великописарівський ліцей.

За даними Міністерства освіти і науки, таких пошкоджених закладів, як у Великій Писарівці, налічується понад 3 700, з них 365 зруйновані повністю. Як і коли відновлювати кожен із них? Як бути зі школами в громадах, які межують із росією або близько до лінії фронту?

Можливо, школа – це не лише стіни, а й будь-який простір, який зможе забезпечити доступ дітей до освіти. Тільки треба підібрати оптимальний для громади варіант.

“Нова українська школа” спробувала проаналізувати, якими можуть бути підходи до відновлення шкіл прикордоння і прифронтових територій. Редакція взяла до уваги досвід фонду SavED, який допомагає з доступом до освіти саме в таких громадах, швейцарсько-українського проєкту Decide, що сприяє розробці стратегічних планів розвитку шкільної мережі, а також благодійного фонду “Солом’янські котики”, який підготував Білу й Зелену книги відновлення освітнього процесу на деокупованих територіях.

У матеріалі читайте:

• які чинники врахувати, розробляючи план відновлення школи;
• чому оновлення школи має бути частиною стратегічного плану відбудови всієї громади;
• чи підійде досвід однієї школи – іншій (спойлер – ні);
• які є альтернативні форми доступу дітей до освіти, крім школи зі стінами;
• чи на часі відновлення шкіл за принципом “тут і зараз”.

ЗА ЯКИМИ КРИТЕРІЯМИ ОБИРАТИ ШКОЛИ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ

Кожна школа – унікальна, починаючи від кількості учнів і закінчуючи її розташуванням. Якщо будівля закладу освіти зазнала пошкоджень, варіанти відновлення теж будуть залежати від особливостей школи, її географії та можливостей громади. А доки триває війна – ще й від близькості до кордону з росією і до лінії фронту, коли зберігається загроза обстрілів.

На що саме зважати, розробляючи план відновлення, відбудови чи будівництва школи в прифронтовій або прикордонній зоні?

• Безпека

Це найголовніший критерій. В ідеалі під безпекою варто розглядати завершення бойових дій і гарантії, що більше ніколи ракети не літатимуть над Україною.

Мінцифри з допомогою технології Palantir поділило карту країни на певні зони за рівнем безпеки / небезпеки. Карта демонструє, де доцільно будувати укриття та підземні школи передусім, а де створення таких просторів може зачекати якраз через небезпеку з боку росії. Власне, якщо в певній зоні зараз не пропонують будувати навіть укриття, то навряд чи йтиметься про відбудову школи з нуля.

Скриншот із конференції “Шкільні укриття: нові правила розподілення коштів”

“Створюючи карту, ми брали до уваги інформацію про заклад освіти та громаду, а також додаткові дані – у які місця були здійснені удари ворогом у прифронтових територіях, де розташовуються об’єкти критичної інфраструктури, де проходить лінія фронту. Тобто наситили систему різними даними, щоб змоделювати мережу необхідних укриттів та підземних шкіл”, – розповідав Михайло Федоров, віцепрем’єр-міністр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій, міністр цифрової трансформації України, під час конференції “Шкільні укриття: нові правила розподілення коштів”.

За цим же принципом, зазначив Федоров, можна моделювати:

• сценарії ухвалення рішень під конкретні запити (наприклад, коли треба оцінити потребу в укритті для шкіл);
• варіанти мережі укриттів у межах області / окремих районів;
• переліки пріоритетних шкіл / територій для роботи донорів (для відновлення чи відбудови).

Тобто технологія Palantir, яка аналізує та збирає великий масив даних про школи, може бути основою для ухвалення рішень про доцільність відновлення певного закладу освіти.

Дещо інший підхід до зонування України за чинником безпеки пропонують “Солом’янські котики”, автори Зеленої книги.

У книзі визначені три категорії територій у контексті фізичної безпеки.

1. Території, розташовані в зоні бойових дій та/або регулярних обстрілів.

Тут про відновлення навчання в очному форматі не йдеться, адже є загрози життю та здоров’ю населення, на цих територіях може здійснюватися евакуація дітей. А онлайн-навчання може бути ускладнене через брак електроенергії та інтернету.

2. Території, розташовані в зоні потенційного ураження та/або обстрілу.

Навчання можна відновити в змішаному форматі за наявності повноцінних укриттів.

3. Території, віддалені від зони бойових дій, які не перебувають у зоні ураження.

У таких регіонах можливо відновити очне навчання з дотриманням безпекових норм.

• Необхідність доступу до освіти

Анна Пуцова, керівниця операційного напряму фонду savED, поділилася досвідом, як відбирають школи для співпраці. Фонд почав свою діяльність навесні 2022 року зі школами Чернігівщини та Київщини. І головним завдання було не відновлення школи зі стінами фізично, а створення умов, щоб у дітей знову з’явився доступ до освіти.

“Першим критерієм роботи було розуміння, яка ситуація на місцях, чи є там діти, чи потрібен їм доступ до освіти, чи взагалі це нагальна потреба. Виявилося, що так. За потреби ми консультуємося з військовими адміністраціями, щоб розуміти, які можуть бути ризики під час планування певної діяльності.

На кількісні критерії майже не зважаємо, бо здебільшого працюємо з маленькими селами в маленьких громадах із невеликими фінансовими можливостями, як до повномасштабного вторгнення, так і зараз. Тобто без сторонньої допомоги їм дуже складно організувати доступ до освіти”, – розповідає Анна.

Також у savED враховують близькість до фронту, зокрема, чи є загроза обстрілів артилерією, та чи є можливість збирати дітей хоч на короткі зустрічі в укриттях.

Як розповіла Ганна Новосад, співзасновниця фонду savED, під час презентації Білої книги “Відновлення освітнього процесу на деокупованих територіях”, у Дергачах на Харківщині дітей збирають на позашкільні заходи в укритті будинку культури, який напів уцілів після обстрілів.

У Снігурівці на Миколаївщині, яка була в окупації дев’ять місяців, із чотирьох шкіл вціліла лише одна. Для 1 300 дітей, які тут мешкають, теж намагаються створити простір для офлайн-позашкілля – представники фонду облаштовують укриття у вцілілій школі.

“Якщо комусь здається, що в цих регіонах непотрібне очне навчання, то це не так. В Ізюмі мешкає три тисячі дітей, у Балаклії – понад чотири тисячі, – розповідала Ганна Новосад. – І вони не сидять вдома, а намагаються організувати своє життя. Тобто там, де є діти, громадам потрібна допомога в організації їхнього дозвілля та доступі до навчання”.

• Кадри та демографічна ситуація

На думку Ольги Терент’євої, регіональної координаторки проєкту Decide у Луганській області, громади мають розуміти, що саме буде відбуватися в них після завершення бойових дій або звільнення територій. Безумовно, на першому місці має залишатися безпека. Та оскільки школа не існує за межами суспільства, беручись за її відновлення, варто прогнозувати:

• яка кількість населення буде повертатися в громаду;
• хто це буде – пенсіонери чи люди працездатного віку з дітьми;
• які підприємства будуть працювати в громаді;
• де саме будуть мешкати сім’ї;
• чи готова адміністрація школи відновити навчання – маючи для цього достатню кількість вчителів та необхідну матеріально-технічну базу.

“На основі таких розрахунків можна планувати відновлення школи, – пояснює Ольга. – У містах чи селах, які вщент знищені, напевно, треба враховувати, скільки учнів повернеться сюди, чи дійсно потрібна така ж мережа шкіл, яка була раніше. А також подбати про кадри, адже частина освітян через війну знайшла іншу роботу, поза школою.

Чи зможе громада повернути їх назад, чи зможе залучити нових, особливо молодих фахівців, як буде їх матеріально заохочувати, чи зможе забезпечити житлом або засобами для дистанційного навчання? Викликів справді багато.

Тобто плани відновлення освіти мають бути тісно пов’язані з економічними та демографічними чинниками. А відновлення доступу до освіти не має бути як пожежогасіння. Варто розробляти конкретний план, як це втілювати”.

“ГРОМАДАМ СКЛАДНО ВИЗНАТИ, ЩО ВІДНОВЛЮВАТИ ШКОЛУ НЕ ПОТРІБНО”

З досвіду громадських організацій, які допомагають відновлювати доступ до освіти, це треба робити в будь-якій громаді, де є діти. Для цього не обов’язкова наявність школи зі стінами, як це було звично.

• Як показує практика savED, можна облаштувати укриття для гуртків або освітній центр у підвалі будинку.
• Чи навіть один клас у сільраді або будинку культури.

Тобто не обов’язково братися за відбудову всієї школи, а от облаштувати комфортні підземні простори (на жаль, такі реалії війни) – це один із варіантів відновлення доступу до освіти.

Хоча громади часто наполягають на тому, що треба відбудовувати чи ремонтувати саме школу. Наприклад, Харківська ОВА виділила 700 мільйонів гривень на проєкти відновлення трьох прикордонних закладів освіти. Такою була ініціатива громад, які просили про фінансування місцеві органи влади, а ті зверталися з відповідним запитом до ОВА.

З одного боку, відбудовані школи сприятимуть поверненню людей у місто чи село. Та, на жаль, наразі немає гарантій, що росія не буде обстрілювати ці території знову, а заклади не доведеться відновлювати повторно.

“Кожна громада вважає, що школа, навіть зруйнована й навіть якщо в ній навчалося чи навчатиметься небагато дітей, має бути відновлена, – каже Анна Пуцова. –

Емоційно людям дуже складно змиритися з тим, що було прекрасне приміщення, у яке вони вкладали душу, а потім раз – і його не стало. Це зовсім інша реальність, з якою непросто працювати. Тобто громадам складно бути чесними перед собою і визнати, що відновлювати школу не потрібно саме тут і зараз”.

Також Анна акцентує, що, однакових кейсів відновлення освітньої інфраструктури не буває. Не можна взяти чийсь досвід і просто його скопіювати.

• Наприклад, у місті Апостолове на Дніпропетровщині за 20 хвилин не залишилося жодної із чотирьох шкіл (через обстріли). Можливо, зараз немає потреби у відновленні всіх чотирьох закладів, а спочатку можна взятися за той, який найменше пошкоджений.
• Натомість у Широківській громаді на Миколаївщині у двох сусідніх селах школи зазнали пошкоджень. Організувати довезення до однієї зі шкіл тут неможливо через погані дороги. Тож доведеться відновлювати обидва заклади, особливо з урахуванням того, що початкова школа має бути доступною за місцем проживання дитини.

Різні варіанти відновлення шкіл чи бодай доступу до освіти керівництво громади має обговорювати зі своїми мешканцями, а також зважати на наявні ресурси та можливості залучення зовнішньої допомоги. На думку Анни Пуцової, із цим може допомагати цивільно-військова адміністрація, пояснюючи мешканцям, що можна робити з погляду безпекової ситуації, а що – ні.

ЯКІ Є АЛЬТЕРНАТИВНІ ФОРМИ ДОСТУПУ ДО ОСВІТИ, КРІМ ШКОЛИ

Можливо, не обов’язково відновлювати в кожному селі школу, як це було до руйнувань, а краще відбудувати один заклад на всю громаду, до якого буде підвезення. Тобто громадам варто звикнути до думки, що так, як раніше, не буде. Найімовірніше доведеться по-іншому розвивати освітню мережу. А навчання можна організувати не лише в школі, а й поза її межами.

“Якщо в громаді неможливо організувати офлайн-навчання, то можна створити якісний дистанційний або змішаний формат, – додає Ольга Терентьєва. – Можливо, краще вкласти гроші не в стіни, бо не ясно, чи підуть до школи діти, коли саме і скільки їх буде, а в якісну дистанційку, забезпечивши вчителів усім необхідним для цього.

Це має вирішувати громада разом із місцевою владою, освітянами, батьками, учнями, – бо універсального рецепта немає, і треба врахувати специфіку кожної громади. Можливо, хтось зможе організувати змішане навчання. Або літні табори, де діти зможуть і навчатися за потреби, і провести гарно час”.

У Білій книзі щодо відновлення навчання на звільнених територіях розглядають декілька моделей швидкої організації навчання, крім дистанційки. Для цього можна використовувати будь-який фізичний і безпечний простір.

Наведемо декілька прикладів:

• тимчасові освітні конструкції (temporary learning centers) – зведення модульних споруд займає близько трьох місяців. Це може бути прибудова до закладу освіти;
• багатофункціональні освітні простори та центри – підземні (укриття) та наземні простори, облаштовані для організації навчання в різних форматах. У них можуть бути зони для проведення уроків, лекцій та семінарів, арттерапії та тренінгів, індивідуальної та групової роботи учнів, лабораторії та студії STEM-освіти;
• цифрові освітні центри – безпечні простори для навчання і дозвілля школярів. Часто такі центри облаштовуються в укриттях або поруч із ними.

У фонді savED разом із партнерами створюють мережу освітніх центрів “Вулик”. Як розповідає Анна Пуцова, це осередок доступу до освіти, активностей та дитинства загалом. У кожному з таких центрів є гаджети, з дітьми працюють тьютори. У “Вулику” діти вчаться за шкільною програмою та відвідують позашкільні заняття.

Фото з “Вуликів” у Вознесенську та Первомайську

Фото з “Вуликів” у Вознесенську та Первомайську

ЧОМУ ОСВІТА НЕ МОЖЕ ЧЕКАТИ НА ПЕРЕМОГУ

Який шлях відновлення шкіл та освіти оберуть громади, що зараз під обстрілами, близько до фронту або щойно звільнені з окупації – залежить від їхніх можливостей та регіональної специфіки.

Ганна Новосад додає, що сидіти та чекати на перемогу – не наш варіант. Бо навряд чи зможемо швидко організувати очне навчання для 900 тисяч дітей, які зараз вчаться онлайн.

“Якщо нічого не робити зараз, наприклад, для 57 тисяч дітей, які залишаються в Харкові, це означатиме уникнення відповідальності тільки через те, що місто перебуває близько до фронту, – зазначає Ганна. – Тобто має бути артикульована політика відновлення доступу до освіти, хоча б до якихось офлайн-активностей”.

На її думку, зараз відновлення доступу до освіти пов’язано із зовнішніми ресурсами, тобто підтримкою донорів, а також із політикою уряду, який має визначити пріоритети відновлення освітньої інфраструктури.

Власне, про це нещодавно розповіло МОН, презентуючи комплексну політику “Школа офлайн“. Вона передбачає капітальний ремонт та будівництво укриттів у закладах освіти, що дасть змогу вивести на очне навчання щонайменше 300 тисяч учнів.

Відновлюючи школу чи доступ до навчання, звісно, треба враховувати інтенсивність обстрілів, якщо йдеться про прикордонні та прифронтові регіони. Анна Пуцова додає, що, як би нам не хотілося, але позашкілля чи інші освітні активності в підземеллі можуть бути певним рішенням для таких територій.

Бо вкладати гроші у відбудову школи за десять кілометрів до кордону з росією прямо зараз – спірно, а от інвестувати в підземні та безпечні освітні простори – якраз є сенс.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: Гостомельський ліцей № 2, авторка Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network