“Чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже? Чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?”: нетравматичні пропозиції для уроків про Голодомор

“…Давайте цього дня поставимо на підвіконня запалену свічку, щоб згадати мільйони розстріляних, померлих від голоду. Багато хто з них не встиг залишити на цій землі свого прямого продовження — синів та доньок. Палаючи у наших вікнах, вогники свічок стануть знаком того, що їх не забуто, що й вони мають нащадків, які їх пам’ятають”. Ці слова належать Джеймсу Мейсу, американському історику, досліднику Голодомору в Україні.

Щороку в останню суботу листопада Україна і світ вшановують памʼять про жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років. Традиційно в цей день ми запалюємо свічку памʼяті. Важливо, аби ця акція з часом не перетворилася на формальність, а молоде покоління українців та українок з розумінням та емпатією ставилося до цього ритуалу.

Слід також дуже відповідально підійти до організації заходів, присвячених вшануванню памʼяті, у закладах освіти. Адже через повномасштабну війну росії проти України, сучасне учнівство травмоване сучасними подіями.

У цьому матеріалі ми пропонуємо завдання для уроків історії, громадянської освіти, класної години, чи для 10-15 хвилин будь-якого іншого уроку від кандидатки історичних наук, асистентки кафедри новітньої історії України КНУТШ, співавторки підручників, посібників та курсів з історії й громадянської освіти, авторки й методистки “НУШ” Юлії Топольницької.

Завдання, зібрані в цьому матеріалі, сприяють розвитку критичного осмислення, формуванню причинно-наслідкових звʼязків, спонукатимуть учнівство до емпатії та не будуть надто травматичними для них.

ЧОГО РОБИТИ НЕ ВАРТО

Від чого слід відмовитися:

• перегляд кінострічок чи мультфільмів, фотографій про Голодомор, зі сценами смерті, страждань, насильства тощо;
• обговорення деталей реальних історій, прочитання документів, матеріалів про страждання, голодну смерть, випадки канібалізму тощо.

Такі матеріали навряд викличуть емпатію чи спонукатимуть до роздумів, а радше можуть налякати як підлітків, так і дітей молодшого шкільного віку.

ЗАВДАННЯ “ОСОБИСТИЙ АРТЕФАКТ” (РЕЛІКВІЯ)

Особистий артефакт – це будь-який предмет, який має значення для учня чи учениці. Це може бути, наприклад, предмет одягу, іграшка, сімейна реліквія, фотографія або навіть малюнок предмета, якщо вони не можуть принести його до школи.

• Учні й учениці можуть вдома записати інформацію про свій артефакт у зошит, відповівши на такі питання:
  1. Що це за артефакт?
  2. Звідки він взявся? Кому він належить?
  3. Чому ви обрали саме його?

4. Чому цей артефакт для вас важливий?
5. Чи можете ви поділитися історією, пов’язаною з цим артефактом?

• Наступний етап – проведення інтерв’ю.

Учні й учениці мають обмінятися зошитами в парах, а на окремому аркуші паперу можуть створити власні запитання для інтервʼю на основі вже написаного вдома партнером/партнеркою.

Заохочуйте дітей проявляти цікавість і розглядати питання, які вимагають більш докладної інформації, наприклад “Чи можете ви розповісти мені більше про…?”

Якщо попередньо інформацію у зошит не записували, учні й учениці можуть переходити до інтерв’ю, використовуючи вказані вище запитання, як стартову панель, аби спрямовувати свою розповідь.

Рекомендуємо виділити 5-7 хвилин кожному/кожній, по черзі в ролях інтерв’юера та оповідача (опитуваного). Учні й учениці повинні зосередитися на активному слуханні та повазі до свого оповідача, а не на конспектуванні.

• Далі переходимо до рефлексії.

Запропонуйте учнівству поділитися своїм особистим досвідом за допомогою декількох підказок, на які можна відповісти усім класом або в особистих записах у зошиті:

• Що ви відчували під час інтерв’ю?
• Вам більше сподобалося бути інтерв’юером чи оповідачем?
• Вас щось здивувало у відповідях?
• Що ви дізналися про свого оповідача? Що ви дізналися про себе?

Ключовим питанням під час рефлексії, яке варто обговорити у класі, є:

“Чому деякі речі людина зберігає упродовж життя”?

Так, учні й учениці підійдуть до думки, що речі зберігають памʼять про дорогих серцю людей, про подію, яку хочеться памʼятати тощо.

ЗАВДАННЯ “СВІЧКА У ВІКНІ”

Наступним етапом буде обговорення теми Голодомору. Варто акцентувати на тому, що у більшості українських сімей нині немає сімейних реліквій, які б передавалися з покоління в покоління й берегли сімейну історію. Їх немає не через те, що їх не було, не через те, що вони були втрачені при переїзді чи загублені, атому, що їх забрали совєти. Люди були вимушені продавати й віддавати все, щоб вижити, щоб врятувати дітей від голодної смерті, тоді як усю їжу забирала совєцька влада. І таких сімей в Україні мільйони.

Чи не кожна українська родина постраждала від акту геноциду, який здійснила совєцька влада проти українського селянства у 1932-1933 роки. Голодомор був не лише спробою тоталітарного комуністичного режиму зламати опір і підкорити волелюбне та індивідуалістське українське село, перетворивши українців на слухняних і боязливих працівників колгоспів, втративши свою самобутність. Це була спроба знищити памʼять українців про власне минуле, про власний народ, спроба змусити на десятиліття замовкнути, щоб приховати злочини совєцької влади. Адже народ живе доти, поки жива його історія, жива памʼять нащадків.

Завдання “Свічка у вікні” може стати окремою частиною уроку, або як продовження попереднього завдання. Говорячи про памʼять, можна запропонувати учням і ученицям проаналізувати цитату американського історика Джеймса Мейса, який присвятив своє життя дослідженню теми Голодомору. Для цього він переїхав в Україну.

Джеймс Мейс. Джерело: zik.ua

Мейс був активістом, який у своїх працях і виступах апелював до світової спільноти, акцентуючи, що Голодомор був актом геноциду проти цілого народу. Саме Джеймс Мейс у 2003 році у свій день народження запропонував вшановувати памʼять про жертв Голодомору-геноциду, здійснюючи символічну акцію “Свічка у вікні”.

Арт про Джеймса Мейса. Автор – Іван Кипібіда, arc.ua

Окремим завданням може бути дослідження біографії Джеймса Мейса – нащадка індіанського племені черокі, яке за рішенням уряду США у першій половині ХІХ століття було насильно переселене з корінних земель у Північній Кароліні та Джорджії до Оклахоми. Нині черокі майже повністю асимілювалися, забувши власну історію й культуру. Особиста історія Джеймса Мейса спонукала його до пошуку правди про Голодомор, про яку світ мовчав упродовж багатьох десятиліть. Дослідник зазначав:

“Своєму народові я вже не допоможу, а вашому спробую допомогти заговорити. Ваші мертві обрали мене”.

• Ось стаття Джеймса Мейса “Свічка у вікні” від 18 лютого 2003 року, опублікована в газеті “День”:

“П’яти хвилин, що їх було виділено мені на слуханнях для розповіді про американську Комісію з Голодомору, було явно не досить, щоб встигнути сказати багато чого понад те, що ми зробили все, що змогли. Україна, за небагатьма винятками на кшталт лідера комуністів Петра Симоненка, загалом дійшла того ж висновку, який ми зробили 1990-го: в тридцятих роках українці стали жертвами геноциду й були настільки покаліченими, що багато які вади, сьогодні притаманні українській державі, випливають саме звідси.

Як іноземець, я почуваюся не дуже затишно, даючи політичні поради — навіть під вигуки деяких комуністів, що мені слід би повернутися до своїх індіанців. Однак ті роки, які я витратив на вивчення цієї трагедії, змусили мене дати одну пораду, щоправда, я не певний, що її правильно зрозуміли. Як людина, яка безуспішно намагалася заснувати інститут для вивчення геноциду десять років тому, я не можу не вітати нещодавньої ініціативи деяких політичних діячів про створення інституту з вивчення Голодомору. Заклик комуніста Бориса Олійника назвати імена всіх винуватців та їхні жертви (що легше сказати, аніж зробити), також доречний, так само як і запізнілий намір поставити пам’ятник жертвам. Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четвертої суботи листопада) визначити час, коли кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком в Америці:

“…Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема – ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?”

Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю!”

Ось ще декілька ресурсів для дослідження історії Джеймса Мейса:

• Локальна історія: “В Україну покликали мертві, але не чули живі. Яким був Джеймс Мейс?”;
• Локальна історія: “”Росія поглядає на Україну як на щось втрачене”. Виступ Джеймса Мейса”;
• Український інститут національної памʼяті: “Люди Правди: Джеймс Мейс”.

Наприкінці обговорення запропонуйте учням і ученицям в останню суботу листопада, о 16:00 запалити свічку у вікні в знак памʼяті й поваги до тих, які стали жертвами совєцького сталінського тоталітарного режиму, в памʼять про тих, особисті історії яких намагалися знищити.

Юлія Топольницька, методистка ГО “Смарт освіта”, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: авторка – Iryna Hurina, behance.net