Теми статті: PISA, батькам, вчителям, література, освітнім управлінцям
15 Лютого 2024
3 731
0
Відколи зʼявилися результати PISA-2022, з яких стало відомо, що українські 15-річні школярі й школярки відстають від своїх однолітків із країн ОЕСР за рівнем читацької грамотності на два з половиною роки навчання, дехто почав тлумачити це як невміння дітей читати на швидкість або й узагалі невміння читати.
Утім, читацька грамотність – це не лише складання букв у склади, а здатність інтерпретувати прочитане та робити із цього певні висновки. Наприклад, прочитавши афішу про виставу в театрі, можемо спланувати свій маршрут. Тобто це значно ширше поняття ніж просто читати книжку й переказувати її зміст. До слова, переказування і завдання на зразок “поміркуй про головного героя твору” не зовсім стосуються читацької грамотності.
Розтлумачити поняття читацької грамотності “Нова українська школа” попросила Іванну Коберник, освітню експертку і співзасновницю ГО “Смарт освіта”, та Поліну Ткач, кандидатку філологічних наук, доцентку, професорку кафедри філології, перекладу та стратегічних комунікацій Національної академії Національної гвардії України й експертку із читання, старшу екзаменаторку дослідження PISA.
У матеріалі читайте:
Щоб не плутати читацьку грамотність із технікою читання, Іванна Коберник радить брати до уваги визначення, яке дають цій компетентності автори дослідження PISA:
“Читацька грамотність – це здатність учнів / студентів сприймати, аналізувати, використовувати й оцінювати письмовий текст задля досягнення певних цілей, розширювати свої знання і читацький потенціал”.
Поліна Ткач додає, що PISA визначає читацьку грамотність як уміння використовувати прочитане для розв’язання певних проблем. Наприклад, читаючи оголошення про виставу, треба зробити висновок, як придбати квиток, о котрій вийти з дому, щоби прийти вчасно, та як дістатися до театру. Тобто дитина розв’язує проблеми з допомогою читання як інструмента.
У дослідженні PISA вимірюються три складники читацької грамотності:
“Ґрунтуючись на типах завдань, які були в PISA-2022, додам, що читацька грамотність – це вміння розуміти різні типи текстів, зокрема, у вигляді таблиць, інфографік, діаграм. Також це здатність знаходити головне навіть у погано структурованому тексті, відділяти факти від суджень, ставити під сумнів ті чи ті твердження, обґрунтовувати свій сумнів і вміти ставити запитання”, – пояснює Іванна Коберник.
Щоби перевірити ці вміння, у завданнях PISA використовують вправи практичного спрямування. Якраз із ними виникли труднощі в наших підлітків, а не технікою читання чи вмінням читати загалом.
На думку Поліни Ткач, на розвиток читацької грамотності українського школярства впливає чимало чинників, які можна згрупувати у два блоки.
Через пандемію, спричинену COVID-19, у розвитку читацької, математичної та природничої грамотностей, які перевіряє PISA, відкотилися назад усі країни-учасниці дослідження.
“Якщо раніше ми говорили, що через гаджети в дітей формується кліпове мислення, а тепер, коли вони значну частину часу проводять із ними, перебуваючи на онлайн-навчанні, кліповість мислення ще більше поглибилася, – пояснює Поліна Ткач. – В Україні ця ситуація погіршилася через війну, адже у 2022 році країни почали поступово виходити з карантину й повертатися до очного навчання, а наші діти знову опинилися на дистанційці”.
Після проведення PISA-2018 та PISA-2022 в УЦОЯО аналізували проблеми, які оприявнило дослідження. Зокрема, вивчали підручники – наскільки вони відповідають принципам читання за PISA.
“Аби розв’язати проблему із читацькою грамотністю, після дослідження 2018 року було ухвалено рішення впроваджувати в підручники НУШ підходи PISA, – зауважує Поліна Ткач. – Та коли я аналізувала підручники НУШ для 5–6 класів, які з’явилися після 2018 року, на жаль, знайшла дуже мало змін (докладно про аналогічні проблеми в програмах з української літератури редакція писала раніше)”.
“Я бачу зі свого досвіду, якщо підлітків попросити після прочитання тексту поміркувати про щось, то вони зможуть говорити хвилин 20 про що завгодно, але не зуміють відповісти на конкретне питання, бо не можуть зосередитися на деталях”, – пояснює Поліна.
Оскільки в українській програмі практично немає текстів і завдань, побудованих за підходами PISA, то маємо глухий кут: PISA перевіряє вміння критично мислити та аналізувати прочитане – найчастіше це можна робити з публіцистичними текстами, яких майже немає в наших підручниках.
Тому, каже Іванна Коберник, підлітки й не вміють працювати з публіцистичними текстами, адже вони їх не бачать і не читають, тобто не мають такого досвіду. Натомість школярі й школярки добре виконують ті завдання, які їм траплялися раніше.
Як має виглядати текст та завдання, які справді перевірятимуть читацьку грамотність, можна знайти в національному звіті PISA-2022. У ньому підібрані аналогічні завдання до тих, що є в міжнародному дослідженні.
В одному з таких завдань жінка просить поради на онлайн-форумі, чи можна лікувати курку аспірином.
У завданні немає готової відповіді на питання – і в цьому його цінність. Підлітки мають прочитати все, що обговорювали учасники форуму, та зробити висновок, хто саме може допомогти господарці курки. Подібних завдань, як уже згадувалося, немає в жодному підручнику з української літератури.
Текст, який буде розвивати вміння думати, інтерпретувати, шукати між рядків потрібну інформацію, має будуватися за іншими підходами:
“У текстах PISA багато, на перший погляд, спотвореної інформації, – веде далі Поліна Ткач. – Наприклад, у комунікативній частині тексту двоє людей спілкуються та кажуть зовсім різне про одну й ту ж ситуацію чи річ. Підлітки, спираючись на весь текст, мають зрозуміти, хто ж має рацію, тобто мають подолати суперечність. На жаль, у наших підручниках тексти однозначні – читаєш їх, і все зрозуміло.
Або ж є завдання, у яких треба бути уважними до деталей. Скажімо, у трьох текстах згадується одна й та ж деталь у різних інтерпретуваннях. У питанні до завдання теж йдеться про описану деталь, але згадується вона в іншому формулюванні, якого не було в жодному з текстів. Водночас треба зробити висновок про деталь, спочатку знайшовши її правильне інтерпретування”.
Наша система освіти вчить сприймати текст загалом. З учнями говорять про тему, ідею, основну думку, враження, емоції, але немає роботи з деталями. До речі, саме деталі, неточності чи суперечності допомагають нам визначати фейки, якими часто маніпулює росія в інформаційному просторі.
Щоби підлітки вміли працювати з текстами, зокрема, публіцистичними, їх треба цього вчити.
“Велике питання, чому такі підручники отримують гриф, – зауважує Іванна. – Як свідчить дослідження PISA, в українській програмі з мови й літератури практично всі завдання заточені на відтворення і переказ, немає текстів із таблицями чи інфографікою, немає роботи з інструкціями, текстами практичного застосування, науковими текстами. Якщо ми хочемо, щоб українські учні навчилися їх розуміти й застосовувати, такі тексти мають з’явитися в українській програмі”.
Такі тексти вже є на сайті проєкту, у розділі “Збірки текстів для учнівства”. Матеріали обох збірок – художніх та публіцистичних текстів – сприятимуть розвитку мовних та критичних навичок учнівства.
До художньої збірки увійшли тексти, написані сучасними українськими письменниками, а публіцистична збірка містить набір мультитекстів, що розкривають одну тему з декількох позицій, йдеться на сайті проєкту.
“Вчителі можуть використовувати тексти за вже розробленими методичними рекомендаціями або на власний розсуд: адаптуючи до уроків та орієнтуючись на особливості класу”, – кажуть автори.
Тож найголовніше завдання батьків, вважає Поліна Ткач, сприяти тому, щоб дитина читала із цікавістю.
Зацікавити дітей читанням можна різними шляхами:
“У дитинстві я не любила читати, але мама шукала якусь цікаву книгу і пропонувала її почитати вголос. Доходила до цікавого моменту й зупинялася, йшла займатися своїми справами. Мені ж було цікаво, що далі – то я і дочитувала книгу сама”.
У жодному разі не можна змушувати дитину читати та перетворювати це на покарання.
“Іноді батьки кажуть, що дитина щодня має читати 10 сторінок. А якщо їй цікаво, що ж далі, то більше читати не можна? Тобто читання не має бути рутиною, як миття посуду чи прибирання в кімнаті”, – пояснює Поліна Ткач.
Захоплення читанням у дитячому віці впливає на читацьку грамотність дорослих. Адже читаючи книгу, ми вчимося знаходити щось цікаве і важливе в тексті. Звісно, на рівень читацької грамотності впливає культура читання в суспільстві.
“Ці речі взаємопов’язані, – зазначає Іванна Коберник. – І саме для цього був створений інститут школи – щоб дати шанси на освіту й розвиток навіть тим дітям, які, можливо, поза межами школи, у своїй сім’ї, не мають розвивального й наснажливого середовища”.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
Титульне фото: Karolina Grabowska, pexels.com
Обговорення