Напишіть нам

Всі теми

“Діти не сприймають фальш”, або Як викладати фізику так, щоби в класі навіть мухи не дзижчали

Учитель Рішельєвського ліцею (Одеса) Павло Віктор відомий на всю країну завдяки відео своїх уроків із фізики. Його YouTube-канал налічує понад 700 тисяч підписників, а кількість переглядів давно перевищила три десятки мільйонів. Секрет своєї популярності пояснює просто: він робить те, що любить і вміє.

“Нова українська школа” поговорила з Павлом про:

  • те, як викладати предмет цікаво й доступно, не маючи безлічі нових гаджетів та спеціального обладнання;
  • як ефективно комунікувати з дітьми і провокувати в них зацікавлення навчанням;
  • як переконати адміністрацію школи підтримувати вчительські ініціативи й що саме нині перешкоджає їхньому більш масштабному втіленню.

ПРО ВІДЕОУРОКИ

Історія з відеоуроками фізики вчителя Рішельєвського ліцею Павла Віктора, що стали популярними в останні кілька років і особливо з вимушеним переходом на дистанційне навчання, почалася насправді ще 10 років тому.

“Фізика – не найпростіший для вивчення предмет. Тож, якщо хтось із моїх учнів не міг бути на уроці, вони просили долучитися до нього скайпом. І я пішов їм назустріч. Але якщо хворіли кілька дітей, не було можливості підключити всіх, і я почав вечорами знімати короткі відео з поясненнями.

А у 2012 році в нас трапився карантин і була дуже складна тема для вивчення, яку обов’язково треба було пройти. Я записав і змонтував кілька відео, за якими діти змогли опанувати цю тему й потім успішно зробили контрольну роботу. Тож методика працювала, але вимагала значних часових витрат на монтаж навіть 15-хвилинних уроків”.

Тоді і з’явилася ідея записувати повноцінні уроки прямо під час проведення. Спочатку це були просто відеотрансляції, але викладач переймався, що інтернет може бути нестабільним, тому почав паралельно записувати відео на жорсткий диск, а потім викладати на канал у YouTube.

“І аж тоді виявилося, що уроки переглядають не лише мої учні. Я почав отримувати запитання, на які намагався дати відповіді в розділі коментарів YouTube”.

Тоді ж про проєкт дізналася й адміністрація ліцею. Вона вирішила підтримати ініціативного педагога й виділити професійну знімальну техніку. Робота стала більш структурованою – Павло записав відеоуроки для 7–11 класів за всім курсом фізики.

“Сьогодні на моєму каналі 720 уроків для учнів 7–11 класів, зручний пошук потрібних матеріалів. Маю 732 тисячі підписників та приблизно 34 мільйони переглядів. Мені надзвичайно приємно усвідомлювати, що ця робота потрібна людям”.

Павло Віктор, фото з його Фейсбук-сторінки

ПРО СТАВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДО НАВЧАННЯ

Павло Віктор продовжив учительську династію сім’ї (батьки також вчителювали і прищепили сину повагу до вчительської професії), але певний час викладав фізику у виші. Та, зрештою, прийшов викладати до школи.

“Коли я майже 20 років викладав в університеті курс атомної фізики, це була одноманітність: відчитав однакові пари в кількох групах – і додому, навіть розповісти не було про що. Студенти “заточені” під те, аби скласти іспит і забути.

У школі все по-іншому: тут у дітей очі ще горять, їм усе цікаво, вони щирі у своїх дослідженнях світу, поруч із ними відчуваєш себе й живим, і допитливим”.

Учитель вважає, що школа має іти за уподобаннями дитини.

“Якщо учень не сприймає точних наук чи, навпаки, не запам’ятовує дати в історії або нові слова іноземних мов, то нехай би школа й робила акцент на його здібностях. Примусити дитину добре знати предмет, який їй нецікавий або не дається, – дуже складно. Щоби знати фізику та розуміти її закономірності, треба мати в голові такий собі “процесор”. Так, я викладаю в закладі фізико-математичного профілю, тому мені простіше (усміхається – ред.)“.

Але головне для успішної комунікації з учнями, вважає Павло, – це відсутність фальші.

“Діти шкільного віку “зчитують” учителя моментально. Якщо ти прийшов у клас, щоби відчитати параграф за підручником – тебе не поважатимуть. Якщо ти не закоханий у предмет, не живеш тим, що викладаєш, то твої учні ставитимуться до нього так само”.

ПРО МЕТОДИКУ Й СЕКРЕТИ ВИКЛАДАННЯ

“Я не вважаю себе засновником специфічної авторської методики. Я викладаю вже стільки років, що міг би вивчити напам’ять кожен урок і просто розповідати його, як вірш. Але це нецікаво. Насамперед, мені нецікаво, тож, як уже говорив, й учні моментально це відчули б”.

Тому кожен урок Павла інтерактивний: діти не просто слухають лекцію, але і ставлять запитання, коментують, досліджують та роблять висновки.

“Я не ставлю себе вище за дитину під час уроку, навпаки – ми разом із класом пізнаємо новий матеріал, обговорюємо їхні ідеї, висновки. Якщо я просто дам відповідь на запитання, вона з часом загубиться. Якщо діти знайдуть її самі, то запам’ятають назавжди або зможуть знову відтворити цей шлях пошуку за потреби”.

Зараз кабінет фізики в ліцеї, де викладає Павло, чудово обладнаний, школі подарували сучасний набір демонстраційного устаткування. Проте це трапилося вже після того, як учитель став популярним не лише серед своїх учнів.

“Звісно, вивчення фізики передбачає значну кількість дослідів та експериментів. Але я переконаний, що сучасність обладнання не відіграють тут суттєвої ролі. Наприклад, нам у спадок від попередньої освітньої системи перейшли аналогові амперметри. І діти наочно бачать, як рухається його стрілка за зміни параметрів сили струму. Якщо взяти складний цифровий сучасний прилад, то він покаже на дисплеї відповідні цифри, але що там усередині відбувається, дитина вже не дослідить.

А за браку експериментального обладнання можна робити його власноруч із підручних матеріалів – пластикових пляшок, стаканчиків, паперових серветок, будь-що може згодитися. Наприклад, пару звичайних медичних шприців та трубочку від крапельниці разом з одноразовим стаканчиком можна використати для демонстрації закону сполучених посудин, гідравлічного пресу, атмосферного тиску, кипіння води за кімнатної температури тощо.

Усі ці явища з таким “обладнанням” демонструються на уроці, а діти можуть відтворити їх вдома, і від того їхнє зацікавлення тільки зростає”.

Педагог переконаний, що потрібно навчати дітей не лише фізики за підручником, а й розуміння взаємозв’язків абсолютно всього, що оточує дитину.

Усе навкруги – це фізика. У цьому плані мені дуже пощастило: у мене безліч прикладів, які близькі та зрозумілі дитині й на яких можна пояснювати закони фізики.

Наприклад, пишеш крейдою на дошці, а вона починає видавати неприємний писк. Що це? Це стояча хвиля, яка утворюється в шматочку крейди – тема коливання та хвилі у фізиці. Щоб уникнути цього звуку, потрібно розламати крейду.

Або – коли витираєш дошку, ганчірка повинна мати певний ступінь вологості, щоби не лишати мокрих слідів. Це пов’язано з темою капілярних явищ, які проходять за програмою в 10 класі.

Чи чому чашка з гарячим напоєм може раптом почати рухатися по столу? Тому, що між чашкою і столом утворюється прошарок повітря, воно нагрівається, розширюється, піднімає чашку, і вона зрушує з місця.

І таких прикладів навколо нас безліч – їх просто варто почати помічати. Я переконаний, це стосується не лише фізики”.

ПРО ПРОФЕСІЮ ВЧИТЕЛЯ ТА ОСВІТНЮ СИСТЕМУ

“Я б’юся просто тому, що б’юся”, як сказав би Портос у відомому фільмі. Я вчителюю тому, що мені це подобається. Не тільки я навчаю дітей, не тільки отримаю шалену віддачу та натхнення – вони також багато чого мене вчать ще й досі”.

Успішний учитель – той, який захоплений своєю професією, вважає Павло. Саме тоді він і відкритий до нового, і готовий до експериментів, і знаходить підходи до учнів, і захоплює свою аудиторію.

“Якщо ти не любиш свій предмет, треба шукати іншу роботу, бо свою цю нелюбов ти тиражуватимеш у трьох десятках примірників щогодинно”.

Але вчителі завантажені ще купою додаткової роботи – звіти, заповнення нескінченних паперів, кількість яких постійно зростає.

“Мабуть, це пов’язано з тим, що люди, які мають, фактично, формальний стосунок до освіти, повинні якось виправдати своє існування. Якщо ти не вмієш вчити дітей, а заганяєш учителів у звітові межі, – це глухий кут. Вчитель починає відчувати недовіру до себе, повинен доводити свою необхідність – це формує і відповідне ставлення до нього в суспільстві.

Або, наприклад, педагог повинен написати план саморозвитку. Замість того, щоби витратити цей час на той же саморозвиток або приділити більше уваги учням. Адже вчитель уже розвивається на кожному уроці, разом зі своїми учнями”.

Професію вчителя та її суспільну цінність треба пропагувати, вважає Віктор. Сьогодні значна кількість професійних вчителів – пенсійного чи передпенсійного віку. Для молоді створені умови, за яких вони не готові працювати в школі.

“Маю кілька прикладів, коли молоді талановиті вчителі міняли вчителювання на, наприклад, сезонний заробіток за кордоном або лишалися там працювати за фахом, проте не в школі. Їх не можна засуджувати – вони хочуть будувати сім’ю, виховувати та забезпечувати своїх дітей. Вони – талановиті та ініціативні, але виходить, що це непотрібно”.

ПРО ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ

Відеоуроки Павла Віктора, як виявилося, не просто випередили запит суспільства, але і стали одним з інструментів вивчення фізики під час дистанційного навчання не лише в Рішельєвському ліцеї. Але Павло каже, що для отримання та закріплення знань цього недостатньо.

“Якість освіти в дистанційному форматі буде неефективною, якщо вчитель не підтримуватиме двосторонній зв’язок з учнями.

Спочатку я орієнтував дітей на перегляд уже записаних уроків. Адже, на відміну від більшості аналогічних освітніх продуктів, мої записи – найбільш наближені до реальних. Вони, фактично, і є реальними, адже матеріал знімався в класі під час справжнього уроку і триває не 10–15 хвилин (дослідники кажуть, що понад 20 хвилин поспіль діти не можуть концентруватися на тому, що відбувається на екрані), а повноцінні 30–40 (згадайте, скільки часу діти проводять, не відриваючись від своїх гаджетів, тож вони можуть концентрувати увагу, але за умови, якщо їм цікаво).

Але згодом я замислився, чи було би мені цікаво дивитися й конспектувати такий урок. Ні, не було б. Там не можна поставити запитання, уточнити або запропонувати ідею. А саме на принципі двосторонньої комунікації можна побудувати цікавий урок. Мабуть, це і є моя авторська методика, про яку ми говорили на початку.

Натомість, здебільшого онлайн-уроки в записі побудовані на тому, що диктор (у цьому разі його складно назвати вчителем) зачитує параграф із підручника, а основні моменти ще й дублює поряд у текстовому форматі. Такі уроки неефективні, їх добре додавати до “плану саморозвитку” вчителя для додаткових балів від органів контролю.

Тому я повернувся до формату спілкування з учнями – проводимо уроки дистанційно, але в режимі реального часу. Але вони можуть повернутися до теми, переглядаючи запис уроків. Або, навпаки, можемо обговорити тему, яку вони вивчили самостійно”.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор –  serrnovik, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення