Теми статті: батькам, вчителям, директорам, закордонний досвід, педагогіка партнерства
25 Березня 2019
5 154
0
Катерина Ботанова з 12-річним сином Данилом переїхали до міста Базель (Швейцарія) 2,5 роки тому. За українською системою освіти, хлопець навчається у 7 класі, а за швейцарською – у 1 класі середньої школи.
У Швейцарії навчання в одному кантоні (так звані штати, – авт.) може відрізнятись від іншого. У Базелі є початкова школа, що триває 6 років, і середня та вища школи (гімназія або фахова школа) – по 3 роки кожна. У 2 і 3 класах середньої школи (або у 8-9 класах) школярі мають можливість познайомитись із різними фахами. Якщо після середньої школи вони не хочуть або через низькі бали не можуть піти до гімназії, то далі навчатимуться з акцентом на обраному фахові.
Журналістка “Нової української школи” поговорила з Катериною Ботановою про те, як працює швейцарська система освіти, що виховує в дітях та як взаємодіють зі школою батьки та учні.
Данило навчається за експериментальною системою, що запровадили 4 кантони. У стандартній системі діти наприкінці початкової школи отримують сумарний бал зі всіх предметів. І залежно від нього школярів розподіляють на 3 рівні.
У стандартній системі кожен рівень – це окремий клас. У новій – усі рівні вчаться разом. Тобто лекційна начитка – однакова, також часто школярі працюють групами з різних класів. Натомість, завдання діти отримують відповідно до рівня. Нині у школі Данила є шість 7-их класів. Половина вчиться за новою системою, решта – за звичайною. Якщо система буде успішною, то, можливо, її поширять на інші кантони.
Також Катерина розповідає, що предмети тут вивчають блоками. Наприклад, два тижні – німецьку й математику, наступні два – французьку і аналог географії, ще два тижні – англійську і науку й технології. Крім того, щотижня є мистецтво, музика, інформатика, спорт і “праця” (де дівчата і хлопці разом шиють, плетуть на спицях, вирізають, конструюють із дерева і фанери тощо).
Що два тижні учні отримують навчальний план. У ньому розписані типи завдань і обсяг роботи, яку треба зробити. Є групові та індивідуальні вправи, тести і творчі завдання. Важливо, що дитина сама повинна виконати план, а читель мусить тільки стежити за цим.
“Система працює так, що учень сам мусить керувати власним часом. Але дитині у 12 років складно самоорганізуватись. З іншого боку, я розумію, що це досвід, який навчає вибудовувати пріоритети, триматися певного ритму, розподіляти навантаження”, – каже Катерина.
До того ж, учні отримують завдання, де часто, відповідно до формулювання, самі мають зрозуміти, що від них хочуть. Наприклад, є вправа з французької мови: вигадати історію чи винахід і описати його французькою. Тоді дитина має зрозуміти, що це завдання – насамперед для покращення французької мови, а не для того, щоб щось винайти.
“Здавалося б, це абсолютно очевидні речі. Але я помічаю, як Данило старається правильно розставляти пріоритети, як часом не встигає, як шукає підходи до інших дітей, щоб виконати групову роботу. Такі навички освіта тут дає рано. Але діти мусять підхопити, бо ніхто інший за них це не зробить”, – розповідає Катерина.
Ще одна навичка – не залишати завдання на вихідні. Освітня система розрахована на те, що все, що потрібно, дитина робить у школі. Домашніх завдань як таких немає. А деякі підручники та роздаткові матеріали не можна виносити за межі школи. За словами Катерини, це спосіб сказати дітям, що ці завдання треба зробити саме тут, і для цього є спеціально відведений час.
Також у деяких школах у Базелі є спеціальні класи “Німецька як друга мова”. Тобто якщо рівень німецької не дозволяє новій дитині включатись у звичайне шкільне життя, то учень йде у збірний клас. Там діти навчаються не за віком. У початковій школі в одному класі можуть бути діти від 1 до 6 класу. Завдання вчителя – підтягнути мову до такого рівня, щоб діти могли вивчати інші предмети.
“З одного боку, це дуже цікавий процес інтеграції, а з іншого – розуміння, що мова – це важливий інструмент соціалізації. У такому класі діти залишаються на той період, який треба. Комусь – кілька місяців, комусь – рік”.
У Швейцарії початкова, середня та вища школи функціонують окремо. Катерина розповідає, що батьки отримують багато роздаткових матеріалів з інформацією про школи: скільки є місць, яка шкільна система, як відбувається перехід. Перед переходом до середньої школи батьки разом з дитиною можуть вибрати три школи в місті. А ще можна додатково вказати причину, чому дитина хоче саме сюди. Наприклад, усі її друзі йдуть саме до цієї школи.
Далі – Департамент освіти обирає школу, залежно від місця проживання, успішності, рекомендацій вчителя та побажань учня. Але перед цим місто пропонує батькам прослухати чотири інформаційні сесії у великій залі місцевого університету з можливістю перекладу 12-ма мовами. Там розказують, що таке середня освіта та як вона будується, та відповідають на запитання батьків.
На початку середньої школи є неформальні збори для батьків класу. Туди, каже Катерина, необов’язково приходити – тільки якщо цікаво. Раз на семестр відбувається розмова класного керівника з батьками та дитиною. Тоді йдеться про навчання, поведінку та конкретні запитання.
“Наприкінці цього року будуть загальні шкільні батьківські збори. Там, я так розумію, йтиметься про наступні 2 роки і можливість вибору фаху. До речі, ніколи тут на батьківських зборах не йдеться про конкретних дітей. Індивідуальні речі проговорюються виключно під час особистих зустрічей”, – каже Катерина.
Між іншим, навчальний календар відомий на 3 роки вперед. Там зазначені і планові батьківські збори. Однак, говорить Катерина, якщо у батьків або у вчителя є потреба, завжди можна домовитись про додаткову зустріч.
“Є й неформальні заходи. Як-от, наприкінці навчального року в початковій школі влаштовували пікнік. Батьки з учителями могли там поспілкуватись. Також була дитяча програма – діти співали і танцювали”, – пригадує Катерина Ботанова.
Натомість, вона не чула про батьківські комітети, батьківські ради чи щось подібне. Освітня система працює настільки чітко і збалансовано, що не потребує додаткового контролю чи підтримки (включно з фінансовою) від батьків. Мовляв, більшість комунікації відбувається через паперові листи чи роздаткові матеріали, які діти приносять зі школи.
Катерина розповідає, що у Швейцарії вчителі – це привілейований клас. Тут це високооплачувана професія. Мовляв, якщо вчитель потрапив до системи освіти, то може жити вільно і спокійно. Вчителів швейцарці звільняють в унікальних ситуаціях. І ні батьки, ні учні не можуть на це впливати.
“Наприклад, у початковій школі сина був учитель, який уже мав йти на пенсію. На нього нарікали всі: і діти, і вчителі. Він був старшим втомленим чоловіком, часом дозволяв собі зайві речі. Але до пенсії він однаково допрацював”, – розказує Катерина.
Також минулого року в класі сина вчителька німецької мови пішла у декретну відпустку, але її всі дуже любили. Натомість, прийшла вчителька, з якою в класу стався конфлікт.
“Вона не слухала дітей, уникала дискусій. Тоді діти ініціювали розмову з класним керівником і вчителькою німецької мови, а потім – з адміністрацією школи. На обговоренні вони висловили власну думку, розповіли, чому не погоджуються з її підходом. Зрештою, все стало на свої місця”, – говорить Катерина Ботанова.
Втім, зазвичай, за словами Катерини, педагоги тут дуже терплячі, спокійні та дружні. До того ж, кожного тижня вчителі, які працюють з певним класом, мають півгодинну зустріч, де обговорюють свою роботу. Також є так звана щотижнева класна година, де вчитель з дітьми обговорюють роботу в класі. Вчителі тут – радше ментори для дітей.
“Звичайна картина на вулиці, коли ти бачиш, що 15 малих дітей із садочка або початкової школи та лише 2 вчителя йдуть на якусь екскурсію – і вони всі абсолютно спокійні. Від учителів – і до дітей. Це пов’язано“.
Наприкінці семестру вчителі оцінюють навички дитини: колективна робота, повага, вміння слухати, вміння реагувати та ставити цілі, адекватна оцінка себе. Дітям також роздають форми, де вони можуть оцінити себе. Потім можна порівняти бали і зрозуміти, над чим треба працювати.
Оцінки є в табелі, який складається з 5-6 сторінок. Лише 2 сторінки – це бали за предмети.
“Тут батьки з учителями не контактують у Viber. Є електронна пошта та номер телефону. Можна написати вчителю, що дитина захворіла, або вчитель напише, аби батьки звернули на щось увагу. Але розмови раз на семестр цілком вистачає”, – каже Катерина.
Формат шкільних подорожей та святкувань теж вирішуються між дітьми та вчителями. Школа оплачує частину таких подій. Відповідно, батькам немає потреби долучатись. Натомість, батьки можуть отримати лист про те, що відбуватиметься лижний тиждень і тому треба спакувати якісь речі.
“Шкільне життя тут організоване таким чином, що воно існує без батьків. Освіта тут безкоштовна, жодних додаткових коштів платити не треба. Деякі шкільні події можуть потребувати символічної доплати. Але тоді про це, знову ж таки, повідомляють листом. І таке буває вкрай рідко”.
До прикладу, додатково оплачувати у Швейцарії треба групу подовженого дня початкової школи. Тому що школа працює до 12:30. Платити можна за обід (якщо є потреба) і кожен блок по 2 години. Тобто дитина може залишатись до 14, до 16 або до 18 години.
Син Катерини залишався на таких заняттях. Данила дуже здивувало, що на групі подовженого дня після вивчення уроків педагоги граються з дітьми: у шахи, настільний футбол, карти.
Катерину ж після переїзду найбільше вразило те, що дитина тут абсолютно доросла людина, до якої дослухаються і яка має автономію.
Марія Марковська, “Нова українська школа”
Цей матеріал представлений ГО “Смарт освіта” в рамках проекту “Програма сприяння громадській активності “Долучайся!“, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Титульне фото надано Катериною
Обговорення