Дитячі самогубства: “червоні прапорці”, на які варто звернути увагу дорослим та шляхи допомоги дітям і підліткам

Різка зміна поведінки, порушення сну та режиму харчування, усамітнення, байдужість, безпідставна агресія, розмови про відсутність сенсу життя… Ці та інші ознаки можуть бути першими червоними прапорцями пригніченого стану дитини.

У жовтні 2023 року в українському інфопросторі з’являлися новини про підліткові суїциди. Як зʼясувалося, частина з них була фейками. Втім, це ще раз нагадало про важливість довірливих розмов із дітьми, уважному ставленні до них і до інформації, яку вони споживають.

Про те, чому діти можуть думати про самогубство та як цьому зарадити, “Нова українська школа” поговорила з Ларисою Дідковською, психологинею, психотерапевткою, доценткою кафедри психології ЛНУ ім. Івана Франка, Оленою Лізвінською, психологинею, тренеркою з безпеки дітей, та Оксаною Мороз, дослідницею медіапростору, засновницею ініціативи з інфогігієни “Як не стати овочем“.

Зокрема, у матеріалі читайте:

• які причини дитячих самогубств;
• як на це впливають підлітковий вік, війна та соцмережі;
• як розпізнати пригнічений стан дитини та підтримати її;
• чи треба вести профілактичні розмови про суїцид;
• контакти психологічних служб та корисні посилання.

“ТОЧКА ВІДЛІКУ – ВИНИКНЕННЯ ПРОБЛЕМИ, З ЯКОЮ НЕМАЄ З КИМ ПОДІЛИТИСЯ”

Дитячі самогубства, як і, власне, дорослі, – це крик про відчай, безпорадність та допомогу. Такі дії можуть означати, що людина потрапила в скрутну ситуацію, з якої не бачить іншого виходу, або має проблеми, які не може вирішити в інший спосіб, наголошує Лариса Дідковська.

Однак у випадку з дітьми додається ще й те, що вони мають менше можливостей впливу на розв’язання проблем. Якщо дорослі можуть впливати на ситуації різними способами, бо вони автономні, незалежні фінансово, емоційно, психологічно достатні, щоби дати собі раду, то діти не мають такого арсеналу можливостей. Тому вони можуть мати глибше відчуття безпомічності та безпорадності.

“Найчастіше дитячі самогубства стаються в підлітковому віці, коли організм дитини переживає одну з найбільших фізично-психологічних трансформацій. У цей час лише формується префронтальна кора, яка відповідає за усвідомлення, розуміння своїх емоцій, відбуваються гормональні зміни, що роблять дитину більш вразливою, чутливою, дратівливою тощо, – додала Лариса і продовжила. – Тому в цей період досить важливо, аби поруч були дорослі, з якими можна поділитися своїми переживаннями та які можуть пояснити, що ці зміни організму нормальні й не варто нічого боятися”.

Точкою відліку є виникнення проблеми (навіть якщо на думку дорослих вона “нікчемна”) і із цією проблемою немає куди або до кого звернутися, наголосила Олена Лізвінська.

“Зазвичай коло спілкування дітей обмежене – це родина та школа. Й от коли ніде немає підтримки, єдиний нібито очевидний вихід, як найпростіший – розв’язання питання радикально”, – каже психологиня.

За її словами, основними чинниками, які потребують підвищеної уваги дорослих до дитини, є такі:

• втрата рідних, друзів, домашнього улюбленця;
• булінг (кібербулінг) вдома та в школі;
• байдуже ставлення, складна ситуація в родині;
• нерозділене кохання;
• копіювання або наслідування кумирів;
• відчуття солідарності та єднання з певною групою;
• отримані травми (емоційні, фізичні, сексуальні);
• емоційні переживання через невдачі в різних аспектах;
• фінансові труднощі або навпаки – достаток та вседозволеність у родині;
• панічні розлади, депресивний стан;
• досвід вживання будь-яких засобів або ліків, що мають вплив на психіку;
• попередні спроби суїциду;
• доступність певних засобів (психоактивні речовини, ліки, алкоголь, зброя);
• психічні захворювання або розлади.

Лариса Дідковська також звертає увагу й на вплив війни, яка легалізує агресію, поляризує світ на життя і смерть, добро і зло. А самогубство – це теж агресія, але яка спрямована на самого себе.

Крім цього, через повітряні тривоги, які нерідко бувають вночі, діти не мають якісного сну, а це теж один із чинників, який впливає на самопочуття й активність людини. Тож варто дбати й про базові потреби дитини, як-от сон та їжа.

Як же можна розпізнати пригнічений стан дитини та виявити, що в неї є суїцидальні думки?

За словами Олени Лізвінської, на це можуть вказувати такі ознаки:

• різка зміна поведінки;
• безпідставна агресія, дитина закривається в собі, віддаляється від друзів, батьків, вчителів;
• частіше усамітнюється або навпаки;
• занадто байдуже реагує на все;
• змінюються харчові уподобання, звички, відмовляється від улюблених страв та напоїв;
• зміни та порушення сну;
• намагання залагодити “минулі образи”, просити пробачення;
• роздає улюблені речі друзям;
• відмовляється від улюбленого хобі, занять;
• цікавиться тематикою смерті, ставить неоднозначні питання філософського змісту, веде розмови про відсутність сенсу життя та його нікчемність;
• змінюються малюнки, контент для перегляду, музичні вподобання, байдужість до свого вигляду, вибір одягу темних кольорів;
• сліди самопошкодження на різних ділянках тіла;
• дитина частіше плаче чи сумна, без настрою;

“Тут хочу наголосити, що діти можуть бути сумними. У всіх нас час від часу виникає така емоція і це нормально. Гірше, коли пригнічений стан спостерігається впродовж тривалого часу”, – додала Олена;

• обговорюється тема суїциду або його спроби;
• можуть з’являтися розмови про планування суїциду.

ЯК (ФЕЙКОВІ ТА РЕАЛЬНІ) НОВИНИ Й СОЦМЕРЕЖІ ВПЛИВАЮТЬ НА СТАН ДІТЕЙ

Певний вплив на дітей можуть мати й соцмережі та різні недостовірні джерела інформації.

Коли підлітки бачать, що темі самогубства приділяється багато уваги суспільства, то це певною мірою може спонукати їх до таких думок чи дій.

“Зараз діти все більше проводять час у ґаджетах. Деякі дорослі не вважають за потрібне обмежувати чи фільтрувати контент, який переглядає дитина. Але відстань від дійсно пізнавального й цікавого контенту до якогось загрозливого або неприйнятного відповідно до віку дитини – просто на відстані одного кліку”, – наголосила Олена Лізвінська.

• Варто звернути увагу й на достовірність такого контенту, каже Оксана Мороз. У жовтні 2023 року серед новин про дитячі самогубства були як правдиві, так і фейкові. У створення таких фейків може бути багато цілей.

“Серед мотивів – збільшення кількості підписників на недобросовісних телеграм-каналах та хайпування на таких темах на сторінках деяких блогерів. Ці теми зачіпають страх батьків за своїх дітей. Тому вони активно читають та поширюють ці новини, що, власне, і було ціллю. На жаль, щоби отримати аудиторію, не всі думають про наслідки та про те, як ці новини впливають на дітей, батьків та як це розхитує суспільство”, – додала медіаекспертка.

Також, якщо такі новини були справді правдивими й стали публічними, до подальшого поширення інформації та її впливу можуть докладатися і російські спецслужби. Усе для того, аби розхитати суспільство та створити паніку, але таке розхитування може бути й внутрішнім (заради хайпу, грошей, політики тощо).

Хоча, як пише Укрінформ, дитячі суїциди, які сталися останнім часом, не пов’язують із впливом соціальних мереж або ворожих спецслужб, втім, батькам однаково варто уважно ставитися до того, яку інформацію споживають вони самі та їхні діти.

• Варто перевіряти, де саме ви читаєте цю інформацію, що це за джерело та кому такий тип інформації може бути вигідний, додала Оксана Мороз. Також одним із головних критеріїв, чи варто довіряти тому чи тому джерелу, є анонімність.

“Якщо ви бачите, що якусь сенсаційну інформацію поширили на анонімних телеграм-каналах, то з великою ймовірністю вона не буде достовірною. Тоді інформацію варто перевірити в офіційних джерелах або в об’єктивних медіа”, – додала експертка.

Список прозорих та відповідальних медіа у 2023 році за версією ІМІ можна знайти тут.

За словами Оксани, поки ми не почистимо своє інформаційне поле від анонімних та неперевірених джерел інформації, доти будемо ставати жертвами такого розхитування суспільства.

“Звісно, у випадку з дітьми проста заборона на користування ґаджетами не подіє. Тому варто проводити додаткові розмови про те, який контент не варто переглядати й чому, пояснювати, що не завжди те, що вони бачать у соцмережах, відповідає дійсності й за цією призмою “успішного успіху” також ховаються невдачі, десятки перезнятих дублів та зроблених помилок”, – наголосила Олена Лізвінська.

Щоби більше дізнатися про те, які небезпеки чекають нас в YouTube, TikTok, медіа, Вікіпедії, Telegram, Facebook, та як про це говорити з дітьми, радимо переглянути сімейний курс з інформаційної гігієни на YouTube-каналі “Як не стати овочем”.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО В ДИТИНИ ВИНИКАЮТЬ СУЇЦИДАЛЬНІ ДУМКИ ТА ЗМІНИЛАСЯ ПОВЕДІНКА

Якщо батьки, вчителі, знайомі помітили ознаки пригніченого стану в дитини, то це сигнал, що варто бути уважнішими до неї та її потреб. За словами Лариси Дідковської, одним із перших кроків є довірлива розмова, без критики та осуду. Не варто поглиблювати розпач і безнадію, натомість – шукати конструктивні способи дізнатися, що саме дитина хоче від оточення, із чим вона не справляється, у чому потребує допомоги.

“Наголошу, що не варто змішувати ролі й ставати психологами для дітей без відповідної кваліфікації. Якщо відчуваєте, що не готові до відвертої розмови, не знаєте, як говорити з дитиною на тему суїциду, то краще нехай цю розмову проведе кваліфікований спеціаліст, як-от шкільний психолог”, – додала Лариса.

Якщо ж вдалося налаштувати дитину на відверту розмову, то варто пам’ятати, чого не можна казати чи робити, наголосила Олена Лізвінська:

• не можна висміювати, заохочувати, маніпулювати – “та тобі слабо”, “не говори дурниць”, “що ти там можеш” (бо підліток зробить “на зло”);
• розповідати в деталях та подробицях про спроби інших людей у скоєнні самогубств;
• тиснути на сумління, піклування про рідних, читати мораль, використовувати сарказм, ігнорувати, знецінювати або недооцінювати наміри.

Що робити натомість?

• Насамперед потрібно врахувати особливості розвитку кожної дитини, додала Олена. Усі діти різні й темпи розвитку та засвоєння інформації у всіх теж різні. Так, є речі, які можна визначати в середньому, але не варто очікувати від дитини те, що у її віці частіше нереально, ніж ймовірно;
• саму розмову Лариса радить вести максимально спокійно, стабільно, врівноважено, не байдуже, з повагою до емоцій та думок дитини. Адже діти переймають емоції дорослих, тож якщо розмова буде спокійною, то й у дітей зменшиться психоемоційна напруга та тиск;
• також, якщо ви хочете, щоби дитина вела з вами довірливу розмову, то і вам самим потрібно ділитися з нею своїми емоціями, почуттями й досвідом, каже Олена. Наприклад, підліткам можна розповісти, що свого часу ви теж переживали підлітковий період і розумієте, як часом це може бути складно.

Можна використати й такі фрази:

• Мені дуже шкода, що ти зараз маєш такий досвід і в тебе, як тобі здається, немає тих людей, на підтримку яких ти розраховуєш. Але є я. Якщо ти мені довіришся, я спробую тобі допомогти, адже я теж був/ла підлітком.
• Я знаю, як це, коли тобі здається, що тебе не бачать, не чують, не готові тобі допомагати. Але як добре, що ти зі мною поспілкувався/лася. Подумаймо разом, як ми можемо цю ситуацію змінити.
• Наприклад, у мене є хобі (назвати). Коли я це роблю, то заспокоююсь. Спробуймо разом.

Варто змістити фокус із того, що все погано, життя закінчене, на те, що є багато варіантів і зараз маємо можливість повернутися назад, зрозуміти, що тобі не подобається і спробувати змінити це за підтримки дорослих. Варто підкреслювати потенціал.

• Також важливо запитувати думку дітей, додала Лариса. Тут допоможуть такі питання: що ми можемо для тебе зробити? Як ми можемо тобі допомогти? З ким ще ми можемо про це поговорити? Які можливі шляхи розв’язання проблеми ти бачиш?;
• варто розповідати дітям, що помилки – це нормально і краще їх сприймати як досвід. Можна згадати про те, що всі ми колись були маленькими й не вміли ходити. Перед тим, як опанувати це, ми багато падали й знову вставали – спочатку вчилися впевнено стояти, а потім і ходити, додала Олена;
• пояснювати, що дорослішання це, звісно, про відповідальність, але цього не варто лякатися. Адже часто діти та підлітки від постійного тиску та обов’язків дорослого світу бояться дорослішати. Натомість краще наголошувати на можливостях. Наприклад, вміння готувати, можливо, зараз тобі не стане в пригоді, але це класна опція, щоб навчитися готувати те, що тобі до смаку, а не те, що смакує твоїм батькам;
• з підлітками варто проговорювати, що мати сумніви, вагання, відчуття самотності – нормально. Ми так стаємо мудрішими, через засвоєння нового та пошук відповідей. І деколи варто зупинитися та усамітнитись, щоби почути себе, свої думки, свої бажання та просто помріяти;
• нормально – шукати підтримки або поради. Прохання про допомогу – це не прояв слабкості, а готовність почути про інший досвід та інші рішення, прийняти допомогу в певних ситуаціях;
• варто час від часу проговорювати з дитиною, до кого вона може звернутися в скрутній ситуації (батьки, вчителі, друзі, викладачі додаткових секцій, близькі родичі).

Розмови про самогубство в умовах нагнітання інформації в медіа Лариса Дідковська радить починати лише з тією категорією дітей, якої стосуються новини. Тобто немає потреби просто приходити розповідати про це дітям, які нічого спільного із цією темою не мають і не є в групі ризику. Однак не зайвим буде час від часу нагадувати їм про способи психогігієни.

“Тема самогубств – це не та тема, яка масово пояснена, і вона доволі табуйована, відділена від нашого щоденного спілкування. Тож та версія, якою можуть послуговуватися підлітки з певною романтизацією та героїзацією вчинку, може далеко відрізнятися від реальності.

Тому розмова з підлітками має бути про реальні речі. Насправді суїциди є порушенням нормальної психологічної діяльності людини. І після незавершених суїцидів, наприклад, люди потрапляють до психіатричних лікарень, де проходять лікування. Тобто, забравши героїку, усе виглядає не так уже й романтично”, – додала Лариса.

Також, за її словами, такі розмови з підлітками не варто проводити у формі монотонної лекції, натомість краще використовувати інтерактивні методи, дозволяти дітям висловлювати свою думку, наводити контраргументи, проводити дискусії. Усе це активує їхню психіку і спонукає до аналізу причинно-наслідкових зв’язків. Тобто критичне мислення, власні роздуми, аналіз і є тією профілактикою.

З дітьми молодшого віку немає потреби проводити такі розмови про самогубство, бо в силу свого розвитку вони можуть не сприйняти інформацію цілісно, розповіла Олена Лізвінська. Якщо ж дитина десь почула інформацію про самогубство й питає, чому людина так вчинила, то можна відповісти:

“Це дуже прикро. Мабуть, в оточенні не було близьких людей, з якими людина могла поділитися своїми проблемами та попросити про допомогу. А що ти про це думаєш? (запитуючи думку дитини, ми також можемо визначити, що вона знає про цю тему, що ще варто проговорити)”.

Потім наголосити, що вона завжди може звернутися по допомогу до дорослих та рідних (перерахувати, хто це може бути у вашому випадку).

Саме небайдужість, присутність, підтримка, готовність слухати та звичайне душевне тепло дадуть змогу почути дитину та допомогти їй.

Якщо ж після розмов ви не спостерігаєте змін на краще, варто звернутися до фахівців-психіатрів. Лікування є конфіденційним, тому дитині не варто хвилюватися, що про це хтось може дізнатися.

Також можна розказати дітям, що є гарячі лінії психологічної підтримки, де також анонімно надають допомогу. За потреби, розмістити контакти на видному місці:

• Національна гаряча лінія для дітей та молоді: 116 111 (з мобільного), 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного), Інстаграм, Телеграм;
• Урядова лінія: 1547 (цілодобово);
• Лінія міжнародної гуманітарної організації “Людина в біді”: 0 800 210 160 (цілодобово);
• Київський міський центр психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи: 044 456 17 02 та 044 456 17 25 (цілодобово);
• лінія Національної психологічної асоціації: 0 800 100 102. Номери для українців, які перебувають в інших країнах – за посиланням;
• лінія від благодійного фонду “Голоси дітей”: 0 800 210 106;
• якщо ви стали свідками подій, які потребують негайного реагування правоохоронців, одразу телефонуйте на спецлінію 102.

Більше рекомендацій щодо психоемоційного стану можна знайти на безоплатній психологічній платформі Resilience.help з навчально-методичними ресурсами, інструментами, статтями з психологічної підтримки освітянам, батькам та шкільним психологам. Також на платформі розміщена інформація про різні тренінги для освітян та шкільних психологів від ГО “Смарт освіта” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: nbcnews.com

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).