5 821
0
Різка зміна поведінки, порушення сну та режиму харчування, усамітнення, байдужість, безпідставна агресія, розмови про відсутність сенсу життя… Ці та інші ознаки можуть бути першими червоними прапорцями пригніченого стану дитини.
У жовтні 2023 року в українському інфопросторі з’являлися новини про підліткові суїциди. Як зʼясувалося, частина з них була фейками. Втім, це ще раз нагадало про важливість довірливих розмов із дітьми, уважному ставленні до них і до інформації, яку вони споживають.
Про те, чому діти можуть думати про самогубство та як цьому зарадити, “Нова українська школа” поговорила з Ларисою Дідковською, психологинею, психотерапевткою, доценткою кафедри психології ЛНУ ім. Івана Франка, Оленою Лізвінською, психологинею, тренеркою з безпеки дітей, та Оксаною Мороз, дослідницею медіапростору, засновницею ініціативи з інфогігієни “Як не стати овочем“.
Зокрема, у матеріалі читайте:
Дитячі самогубства, як і, власне, дорослі, – це крик про відчай, безпорадність та допомогу. Такі дії можуть означати, що людина потрапила в скрутну ситуацію, з якої не бачить іншого виходу, або має проблеми, які не може вирішити в інший спосіб, наголошує Лариса Дідковська.
Однак у випадку з дітьми додається ще й те, що вони мають менше можливостей впливу на розв’язання проблем. Якщо дорослі можуть впливати на ситуації різними способами, бо вони автономні, незалежні фінансово, емоційно, психологічно достатні, щоби дати собі раду, то діти не мають такого арсеналу можливостей. Тому вони можуть мати глибше відчуття безпомічності та безпорадності.
“Найчастіше дитячі самогубства стаються в підлітковому віці, коли організм дитини переживає одну з найбільших фізично-психологічних трансформацій. У цей час лише формується префронтальна кора, яка відповідає за усвідомлення, розуміння своїх емоцій, відбуваються гормональні зміни, що роблять дитину більш вразливою, чутливою, дратівливою тощо, – додала Лариса і продовжила. – Тому в цей період досить важливо, аби поруч були дорослі, з якими можна поділитися своїми переживаннями та які можуть пояснити, що ці зміни організму нормальні й не варто нічого боятися”.
Точкою відліку є виникнення проблеми (навіть якщо на думку дорослих вона “нікчемна”) і із цією проблемою немає куди або до кого звернутися, наголосила Олена Лізвінська.
“Зазвичай коло спілкування дітей обмежене – це родина та школа. Й от коли ніде немає підтримки, єдиний нібито очевидний вихід, як найпростіший – розв’язання питання радикально”, – каже психологиня.
За її словами, основними чинниками, які потребують підвищеної уваги дорослих до дитини, є такі:
Лариса Дідковська також звертає увагу й на вплив війни, яка легалізує агресію, поляризує світ на життя і смерть, добро і зло. А самогубство – це теж агресія, але яка спрямована на самого себе.
Крім цього, через повітряні тривоги, які нерідко бувають вночі, діти не мають якісного сну, а це теж один із чинників, який впливає на самопочуття й активність людини. Тож варто дбати й про базові потреби дитини, як-от сон та їжа.
Як же можна розпізнати пригнічений стан дитини та виявити, що в неї є суїцидальні думки?
За словами Олени Лізвінської, на це можуть вказувати такі ознаки:
“Тут хочу наголосити, що діти можуть бути сумними. У всіх нас час від часу виникає така емоція і це нормально. Гірше, коли пригнічений стан спостерігається впродовж тривалого часу”, – додала Олена;
Певний вплив на дітей можуть мати й соцмережі та різні недостовірні джерела інформації.
Коли підлітки бачать, що темі самогубства приділяється багато уваги суспільства, то це певною мірою може спонукати їх до таких думок чи дій.
“Зараз діти все більше проводять час у ґаджетах. Деякі дорослі не вважають за потрібне обмежувати чи фільтрувати контент, який переглядає дитина. Але відстань від дійсно пізнавального й цікавого контенту до якогось загрозливого або неприйнятного відповідно до віку дитини – просто на відстані одного кліку”, – наголосила Олена Лізвінська.
“Серед мотивів – збільшення кількості підписників на недобросовісних телеграм-каналах та хайпування на таких темах на сторінках деяких блогерів. Ці теми зачіпають страх батьків за своїх дітей. Тому вони активно читають та поширюють ці новини, що, власне, і було ціллю. На жаль, щоби отримати аудиторію, не всі думають про наслідки та про те, як ці новини впливають на дітей, батьків та як це розхитує суспільство”, – додала медіаекспертка.
Також, якщо такі новини були справді правдивими й стали публічними, до подальшого поширення інформації та її впливу можуть докладатися і російські спецслужби. Усе для того, аби розхитати суспільство та створити паніку, але таке розхитування може бути й внутрішнім (заради хайпу, грошей, політики тощо).
Хоча, як пише Укрінформ, дитячі суїциди, які сталися останнім часом, не пов’язують із впливом соціальних мереж або ворожих спецслужб, втім, батькам однаково варто уважно ставитися до того, яку інформацію споживають вони самі та їхні діти.
“Якщо ви бачите, що якусь сенсаційну інформацію поширили на анонімних телеграм-каналах, то з великою ймовірністю вона не буде достовірною. Тоді інформацію варто перевірити в офіційних джерелах або в об’єктивних медіа”, – додала експертка.
Список прозорих та відповідальних медіа у 2023 році за версією ІМІ можна знайти тут.
За словами Оксани, поки ми не почистимо своє інформаційне поле від анонімних та неперевірених джерел інформації, доти будемо ставати жертвами такого розхитування суспільства.
“Звісно, у випадку з дітьми проста заборона на користування ґаджетами не подіє. Тому варто проводити додаткові розмови про те, який контент не варто переглядати й чому, пояснювати, що не завжди те, що вони бачать у соцмережах, відповідає дійсності й за цією призмою “успішного успіху” також ховаються невдачі, десятки перезнятих дублів та зроблених помилок”, – наголосила Олена Лізвінська.
Щоби більше дізнатися про те, які небезпеки чекають нас в YouTube, TikTok, медіа, Вікіпедії, Telegram, Facebook, та як про це говорити з дітьми, радимо переглянути сімейний курс з інформаційної гігієни на YouTube-каналі “Як не стати овочем”.
Якщо батьки, вчителі, знайомі помітили ознаки пригніченого стану в дитини, то це сигнал, що варто бути уважнішими до неї та її потреб. За словами Лариси Дідковської, одним із перших кроків є довірлива розмова, без критики та осуду. Не варто поглиблювати розпач і безнадію, натомість – шукати конструктивні способи дізнатися, що саме дитина хоче від оточення, із чим вона не справляється, у чому потребує допомоги.
“Наголошу, що не варто змішувати ролі й ставати психологами для дітей без відповідної кваліфікації. Якщо відчуваєте, що не готові до відвертої розмови, не знаєте, як говорити з дитиною на тему суїциду, то краще нехай цю розмову проведе кваліфікований спеціаліст, як-от шкільний психолог”, – додала Лариса.
Якщо ж вдалося налаштувати дитину на відверту розмову, то варто пам’ятати, чого не можна казати чи робити, наголосила Олена Лізвінська:
Що робити натомість?
Можна використати й такі фрази:
Варто змістити фокус із того, що все погано, життя закінчене, на те, що є багато варіантів і зараз маємо можливість повернутися назад, зрозуміти, що тобі не подобається і спробувати змінити це за підтримки дорослих. Варто підкреслювати потенціал.
Розмови про самогубство в умовах нагнітання інформації в медіа Лариса Дідковська радить починати лише з тією категорією дітей, якої стосуються новини. Тобто немає потреби просто приходити розповідати про це дітям, які нічого спільного із цією темою не мають і не є в групі ризику. Однак не зайвим буде час від часу нагадувати їм про способи психогігієни.
“Тема самогубств – це не та тема, яка масово пояснена, і вона доволі табуйована, відділена від нашого щоденного спілкування. Тож та версія, якою можуть послуговуватися підлітки з певною романтизацією та героїзацією вчинку, може далеко відрізнятися від реальності.
Тому розмова з підлітками має бути про реальні речі. Насправді суїциди є порушенням нормальної психологічної діяльності людини. І після незавершених суїцидів, наприклад, люди потрапляють до психіатричних лікарень, де проходять лікування. Тобто, забравши героїку, усе виглядає не так уже й романтично”, – додала Лариса.
Також, за її словами, такі розмови з підлітками не варто проводити у формі монотонної лекції, натомість краще використовувати інтерактивні методи, дозволяти дітям висловлювати свою думку, наводити контраргументи, проводити дискусії. Усе це активує їхню психіку і спонукає до аналізу причинно-наслідкових зв’язків. Тобто критичне мислення, власні роздуми, аналіз і є тією профілактикою.
З дітьми молодшого віку немає потреби проводити такі розмови про самогубство, бо в силу свого розвитку вони можуть не сприйняти інформацію цілісно, розповіла Олена Лізвінська. Якщо ж дитина десь почула інформацію про самогубство й питає, чому людина так вчинила, то можна відповісти:
“Це дуже прикро. Мабуть, в оточенні не було близьких людей, з якими людина могла поділитися своїми проблемами та попросити про допомогу. А що ти про це думаєш? (запитуючи думку дитини, ми також можемо визначити, що вона знає про цю тему, що ще варто проговорити)”.
Потім наголосити, що вона завжди може звернутися по допомогу до дорослих та рідних (перерахувати, хто це може бути у вашому випадку).
Саме небайдужість, присутність, підтримка, готовність слухати та звичайне душевне тепло дадуть змогу почути дитину та допомогти їй.
Якщо ж після розмов ви не спостерігаєте змін на краще, варто звернутися до фахівців-психіатрів. Лікування є конфіденційним, тому дитині не варто хвилюватися, що про це хтось може дізнатися.
Також можна розказати дітям, що є гарячі лінії психологічної підтримки, де також анонімно надають допомогу. За потреби, розмістити контакти на видному місці:
Більше рекомендацій щодо психоемоційного стану можна знайти на безоплатній психологічній платформі Resilience.help з навчально-методичними ресурсами, інструментами, статтями з психологічної підтримки освітянам, батькам та шкільним психологам. Також на платформі розміщена інформація про різні тренінги для освітян та шкільних психологів від ГО “Смарт освіта” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
Ірина Троян, “Нова українська школа”
Титульне фото: nbcnews.com
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).
Обговорення