Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Дизайн українських підручників обмежений не нормативами, а надлишковою бароковістю – експертки про вимоги до книжок

Дизайнери та видавці підручників в Україні скаржаться на суворі нормативні вимоги, яких зазвичай немає в Європі, й апелюють до обмеження творчої думки.

Однак, начальниця відділу навчальної літератури УІРО й експертка Фінського проєкту “Навчаємось разом” + проєкту ЄС Тетяна Харламова та методистка відділу навчальної літератури УІРО Ніна Слюсаренко вважають, що проблема насамперед не в нормативних обмеженнях, а в смаках українських видавців та браку знань.

Про це експертки говорили під час Осінньої школи творців сучасних освітніх матеріалів для НУШ, що відбулася в межах фінського проєкту, а також в інтерв’ю “Новій українській школі”:

  • що таке “правильний” дизайн підручника;
  • які нормативні обмеження мають українські видавці;
  • які проблеми в дизайні українських підручників.

ПЛАТІВКИ І КАСЕТИ: ЧОМУ НОРМАТИВНА БАЗА ЗАСТАРІЛА

Дизайн – це не тільки ілюстрації та порядок розташування текстів, стверджують експертки. Він охоплює всі елементи видання – структуру, ілюстративний ряд, шрифти, кольорове рішення, архітектоніку (побудову так, аби видання сприймалося як єдине ціле).

Саме тому дизайн підручника не закінчується розставлянням текстів, картинок та домальовуванням візерунків. Фаховий дизайнер має насамперед подбати про ефективність та комфорт видання для учнів певного віку (ергономіка), розуміючи закони художнього сприйняття та особливості психофізіологічного розвитку дитини.

“Є перелік документів, правила оформлення підручників, державні та галузеві стандарти, які регламентують книговидання, – пояснює Ніна Слюсаренко. – Коли раз на рік проводиться конкурс підручників, то МОН визначає основу, на якій він буде проводитися. На сайті Інституту модернізації змісту освіти, що проводить конкурс, у відкритому доступі розміщується нормативна база, на яку потрібно орієнтуватися розробникам підручників та навчальної літератури”.

Найголовніші з них – санітарні норми. Проте останні санітарні норми затверджені ще 2007 року і їх не переглядали.

“Наприклад, там є визначення комбінованого видання – воно містить разом із текстовою складовою записи звуків у вигляді платівок, магнітних стрічок, касет. Тут навіть коментарі зайві. А ще ж є посилання на нормативні документи, які вже давно скасовані чи замінені, – методистка.

З іншого боку, там є й чимало корисного – щодо ілюстративності, форматів, шрифтів. Це добре, що ми маємо такі норми для поліграфістів, які готують літературу для дітей. Адже ця категорія користувачів має чимало фізіологічних особливостей, які підручникотворці мають враховувати”.

“У нас є чіткі норми використання тільки певних шрифтів, визначеного кеґлю (розміру літер) для відповідних вікових категорій учнів, інтервалів, полів тощо, – додає Тетяна Харламова. – Іншими словами, абсолютно все стандартизовано. Натомість стандарти, як правило, відстають від життя.

Але є дивна річ. Ми чимало спілкуємося з фінськими колегами, маємо змогу порівняти їхні підручники з українськими. У Фінляндії немає таких жорстких вимог до оформлення підручників. Проте ми бачимо, що у їхніх виданнях завжди використовується читабельний шрифт, зручний для учнів; вони не дозволяють собі використовувати понад три стилі на одній сторінці; усі шрифти та назви структуровані, елементи оздоблення й кольори впорядковані”.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ВИГЛЯДУ ПІДРУЧНИКІВ

“Для підручника структурними компонентами є обкладинка, форзаци, титул, шмуцтитули, система рубрикацій, ілюстративний ряд та підписи до рисунків тощо, – зазначає Ніна Слюсаренко. – Структурні компоненти підручника пов’язані між собою рубрикацією та її системним оформленням; розміщенням ілюстрацій у певних частинах (розділах, параграфах); кількісними співвідношеннями між ілюстраціями (рисунками, світлинами, графіками, діаграмами) тощо”.

Для рубрикації (розділ, параграф, частина), акцентує експертка, увагу необхідно приділити:

  • кількості матеріалів та різних видів текстів у рубриці (основного та додаткового, довідкового та мотиваційного змісту);
  • співвідношенню між шрифтовими гарнітурами (кеглями, форматами полос набору);
  • наявності спусків;
  • кількісним співвідношенням між різними типами ілюстрацій тощо.

На рівні параграфа об’єктами аналізу є:

  • оформлення початкової полоси (спуск, ілюстративна заставка, буквиця);
  • максимальний і мінімальний обсяг матеріалу;
  • засоби виділення;
  • середня кількість та формати ілюстрацій, способи їх розміщення тощо.

Під час експертизи перевіряють, чи підручник відповідає кожній із вищенаведених функцій:

  • чіткість та цілісність макету, що означає легкість навігації та єдність, уніфікацію, але не одноманітність стилю;
  • відповідність змісту підручника заданим цілям, тобто реалізація дидактичної функції;
  • відповідність психофізіологічним особливостям вікової категорії учнів;
  • сучасність, що означає використання стилю та елементів світу, що оточує дитину;
  • реалістичність, але і креативність, тобто ілюстрації, що використовуються в навчальних цілях, мають містити зображення, які дитина після перегляду зможе ідентифікувати в довкіллі, натомість фантазійні елементи також можуть бути для розвитку уяви та креативного мислення;

“Фантазійні елементи, безперечно, можуть бути, – додатково пояснює Тетяна Харламова, – але, наприклад, у підручнику з мистецтва, коли говоримо про творчість. Та в “Я досліджую світ” не можна намалювати блакитного слона з двома хоботами в пуантах.

Натомість у початковій школі ми часто використовуємо додаткових персонажів, які “допомагають” дітям на сторінках підручника – звірятка, роботи, придумані істотки – вони мають право на життя, якщо не відволікають від основного змісту”.

  • культурна різноманітність;
  • збалансований візуальний простір, тобто не переобтяженість зайвими елементами, зображеннями та структурами;
  • композиційна та колірна збалансованість, чітке розмежування головного та другорядного;
  • мотивація для учнів;
  • сучасна, виразна, але лаконічна інфографіка;
  • типографіка – правила оформлення тексту, що насамперед стосуються використання та комбінацій шрифтів, гарнітури, кеглю, накреслення;
  • естетика, розвиток художнього смаку в дітей.

“Візьмемо, наприклад, чорно-білі фотографії композиторів, художників чи літераторів у підручниках із мистецтва, та ще й у чорних траурних рамочках, – наголошує Тетяна. – Це спадщина радянської традиції, ці образи нагадують фото членів Політбюро. Є чимало способів урізноманітнити таку інформацію, зробити її цікавішою для дітей. Можна зробити фотографії кольоровими, можна розмити фон і зробити його менш офіційним, наближеним до читача. Є і приклади того, як портрет можна намалювати й осучаснити за допомогою анімаційних засобів”.

ШРИФТИ

У підручниках для всіх вікових груп заборонені шрифти вузького накреслення. Винятком можуть бути лише заголовки. Також заборонені медієвальні шрифти, тобто гарнітур із зарубками у вигляді плавного потовщення кінців основних штрихів, що наближаються за формою до трикутника (наприклад, Літературна, Банниковська, Лазурського, Таймс).

“Чому є нормативи для використання шрифтів? Бо вони сприймаються дитиною, вони допомагають їй усвідомлено читати. А якщо застосувати інший, з якимось наклоном чи прикрасами, то вона буде звертати увагу не на зміст, а на особливості написання літер. У підручнику подаються абстрактні поняття, і нічого не має відволікати дитину”, – каже Тетяна Харламова.

Коли в навчальному виданні використовується шрифт у кольорі (не чорний), його кегль має бути не меншим за кегль основного тексту. Не можна також друкувати виокремлений текст кольоровим шрифтом на кольоровому ж фоні чи ілюстраціях, а також друкувати його виворотним шрифтом (білим).

У підручнику можна застосовувати не більше двох гарнітур чи двох накреслень однієї гарнітури для основного, додаткового та виокремленого тексту. Винятком можуть бути лише заголовки.

Фото: автор – Andrew282, Depositphotos

ІЛЮСТРАЦІЇ

Дизайн підручника має відповідати вимогам щодо доцільності, сучасності та логічного розміщення ілюстративного матеріалу та декоративних елементів. Художнє оформлення забезпечує внутрішню єдність видання так, щоб ілюстрації та текст сприймалися гармонійно та відповідали віковому сприйняттю інформації.

Ілюстрація в підручнику – це картинка, яка розкриває, доповнює чи пояснює текст. Проте вона може бути й самостійною інформативною одиницею. Тому важливо, аби схематичні ілюстрації не дублювали вповні текст підручника, а також не були переобтяжені зайвими даними, оскільки це відволікатиме учнів.

У підручниках природничої галузі ілюстрації мають бути максимально реалістичними, щоб учні змогли ідентифікувати об’єкт у реальному світі:

“Тут бажано використовувати якнайменше мальованих ілюстрацій, – пояснює Ніна Слюсаренко. – Маємо відповідати принципу природовідповідності. Це або дуже реалістичний малюнок, за яким дитина може в природі впізнати об’єкт, або фотографія.

На цьому наголошують і вчителі навіть молодших класів: якщо діти вивчають довкілля, усе має бути реалістично. Якщо це не ілюстрація до казки, то, наприклад, котик не може всміхатися, а слон бути рожевим.

Є ще один момент: коли автори користуються радянськими чи російськомовними джерелами, й у підручниках виникає калькована термінологія (наприклад, “трясогузка” в українському варіанті – “плиска”, “чайка” – “мартин”). У результаті дитина отримує спотворену інформацію. Ба більше, якщо малюнки стилізовані”.

“Прописати це правилами неможливо, – каже Тетяна. – Тут варто дотримуватися здорового глузду. Проте, на жаль, далеко не всі підручникотворці розуміють міру фантазійності – де варто її допускати, а де це зовсім некоректно”.

Ілюстрації також мають відповідати реаліям світу.

“Є чимало прикладів, – каже Ніна, – коли, наприклад, у підручниках з інформатики натрапляємо на зображення начебто сучасної техніки, але насправді це фото застарілих моделей, які вже не використовуються (наприклад монітор з електронно-променевою трубкою, а не плаский рідиннокристалічний, або кнопкові моделі мобільних телефонів тощо)”.

Треба також уникати дискримінаційних елементів. Бажано, щоби на картинках відтворювалися не лише жіночі та чоловічі образи (хлопчики й дівчатка), але і їхня взаємодія, а певні різновиди зображень подавалися в пропорційній кількості (наприклад, міські та сільські краєвиди, релігійні та світські об’єкти, історичні пам’ятки та сучасні споруди тощо).

“Підручники нині абсолютно різні. Є непогані зразки, але є й морально застарілі, де використовуються, наприклад, персонажі трохи не з радянського минулого, – розповідає Тетяна Харламова.

Наприклад, є підручники для молодшої школи, де всюди є Мальвіни, Буратіни, Чебурашки, і водночас жодного сучасного зображення. Можливо, це частково пов’язано з авторським правом. Але не варто забувати, що й на цих персонажів законодавство розповсюджується: копірайт належить кіностудії “Союзмультфільм” (зараз має вже нову назву).

У навчальних цілях (і в підручниках також) використання окремих персонажів законодавчо дозволено, але обов’язково потрібно зазначати, кому належить авторське право, ім’я художника тощо. Але автори підручників цим часто нехтують”.

У межах фінського проєкту “Навчаємось разом” експертки аналізували кілька таких підручників і показували їх учителям.

Наприклад, в одному був комікс. Ми знайшли його оригінал у газеті 50–60-х років. І перемальований він був з усією деталізацією, навіть із тим самим кольоровим рішенням. У принципі, чудова ідея – діти люблять комікси, і його тема відповідала сучасності, але плагіат – це не те, що хочеться бачити в нинішніх підручниках та на чому навчати дітей”, – розповідає Харламова.

Також ілюстрації не можуть містити реклами (наприклад, бажано, аби на фотографіях побутових та інших приладів не було видно логотипу виробника).

 

ЧОМУ ЧИМ БІЛЬШЕ ДЕКОРАТИВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ, ТИМ НЕ КРАЩЕ

Надлишок декоративних елементів у підручнику відволікає учнів від сприйняття тексту. Тож видавцям треба бути обережними, особливо у виданнях для дітей молодшого віку.

“Наші підручники, – зазначає Тетяна Харламова, – іноді (не всі, але часто трапляється) мають дуже дивний вигляд. Фінські підручники “дихають”, там поля вільні, а акценти розставлені дуже логічно. У нас же є традиційна любов до бароко – усі поля забиті дрібненькими малюночками. Номери сторінок – це малюночок у малюночку, кожен елемент тексту супроводжується купою малюночків – вправи, завдання, тексти, абсолютно все. І ще зверху все засипане дрібними квіточками. Це все справляє враження “вирви око””.

За її словами, коли вони з колегами на різноманітних семінарах розповідають про це, їх звинувачують в обмеженнях польоту фантазії.

Тож ми постійно говоримо про небезпеку такого зорового шуму для дітей різного віку, – продовжує Тетяна. – Вона пов’язана з тим, як людське око сприймає інформацію, які рухи йому доводиться робити, аби охопити всю цю барвистість. Такий підручник вбиває когнітивні здібності дитини. Вона не може зосередитися на чомусь важливому, у неї елементарно розбігаються очі”,

Вона розповідає про ситуацію, коли видавництво принесло їй на аналіз підручник, перекладений українською із зарубіжного аналога.

І наче зберегли основний дизайн оригіналу, але додали втричі більше кольорів, вдесятеро більше декоративних деталей, і дизайн у результаті був настільки барвистий, що очі розбігалися й навіть дорослій людині важко було зосередитися. Але видавці не бачать у цьому проблеми – їм подобається”.

У санітарних нормах прописано, що надмірної кількості деталей не має бути. Але “вимірювальника”, коли їх стає забагато, немає.

Ми тут перебуваємо в площині естетичних смаків, про які в нашому суспільстві “не прийнято сперечатися””, – резюмує Харламова.

ПРО ЩО ВАРТО ЗАДУМАТИСЯ ПІДРУЧНИКОТВОРЦЯМ

“Ми живемо в настільки інформатизованому суспільстві, – підсумовує Тетяна, – що цінність інформації полягає у її кристалізованості, правильних акцентах.

Чи застандартизовані наші підручники? Так. Чи потрібно відпускати їх на волю? Ні, бо наші видавці не готові до цього“.

З іншого боку, каже вона, стандарти мають змінюватися, причому зі значною періодичністю, аби відповідати вимогам часу. Над ними мають працювати психофізіологи, нейрофізіологи, треба проводити дослідження сприйняття інформації дітьми різного віку, зрозуміти, наскільки змінилося сприйняття дітей тощо.

Дуже чітко це простежується, каже експертка, наприклад, у соцмережах. Дітям молодшого та середнього шкільного віку вже нудно навіть в Інстаграмі, популярному в старшокласників. Менші діти майже не читають, навіть короткі пости. Їхню увагу привертають відео, картинки, але ажніяк не тексти. Нинішнє покоління – цифрове вже з народження, і цей феномен потрібно фахово досліджувати.

Коли дитина йде в 1 клас і для неї готують підручник, то він застаріває ще в той момент, коли його видають, оскільки інформація швидко змінюється. Тому електронні освітні ресурси, вважають експертки, і набувають усе більшого значення. Хоча, з іншого боку, від паперових підручників наразі не відмовилася жодна країна.

“Ми, наші батьки, навіть старше покоління, були виховані практично на одних літературних творах і цінностях, ми, фактично, є одним ментальним поколінням. А от сучасні діти – зовсім інша історія. Коли дитина йде в 1 клас, ми не можемо чітко визначити її освітню траєкторію, бо те, як зміниться світ за 12 років, які професії будуть запитувані, які технології, ми не можемо передбачити. Маємо змогу лише окреслити вектор її навчання, та й те дуже приблизно.

Тому виклик нинішній освітній системі – зрозуміти, які способи донесення інформації нині спрацьовують, а також враховувати нейропсихологічні особливості різних вікових категорій школярів”.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – VadimVasenin, Depositphotos

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.

Матеріали за темою

Обговорення