Фасилітація уроку: Як практики СЕЕН допомагають зробити його ефективним

“Розкриваємо зошити й записуємо сьогоднішню дату” вже не працює з учнівством. Воно потребує інтерактивності, обговорень і взаємодії одне з одним.

Проте як зробити цю взаємодію дійсно ефективною для навчання? З цим допоможе фасилітація. Вона дає змогу уникнути багатьох традиційних шкільних конфліктів та м’яко спрямувати навчання в продуктивне русло.

Про особливості педагогічної фасилітації розповіла заступниця директора з виховної роботи, координаторка пілотної програми соціально-емоційного та етичного навчання в Чулаківському закладі ПЗСО, вчителька математики Тетяна Мазур:

• чому фасилітація must have серед учительських навичок;
• як вирішувати складні ситуації під час навчання та перерв (розбираємо поширені приклади);
• як розв’язанню конфліктів допомагають практики СЕЕН;
• як інструментарій педагога-фасилітатора/-ки залежить від віку учнівства.

НАВІЩО ВЧИТЕЛЬСТВУ ФАСИЛІТАЦІЯ

За словами Тетяни Мазур, досі є чимало вчителів і вчительок, які дотримуються традиційного підходу до викладання: прийти, відчитати тему, дати домашнє завдання. Проте особливість нинішніх дітей у тому, що навчання для них потрібно починати зі здивування. А отже, урок потрібно будувати на інших засадах.

“Аби отримати увагу дітей, ми маємо здивувати їх фактом чи подією, а потім прив’язати до цього тему уроку. До того ж нинішні діти надають перевагу практично корисними для них знанням. Тож я, наприклад, завжди починаю перший урок у класі з розповіді, що математика виникла з практичних потреб людей. Це завжди спрацьовує – діти зацікавлюються, як же математику можна застосувати на практиці”.

Фактично, учнівство саме здобуває знання, а роль учителя чи вчительки в тому, щоби допомогти їм у цьому. І допомога полягає не в тому, щоби сказати, на якій сторінці розгорнути підручник та що записати в зошит, а мотивувати шукати інформацію та вдосконалювати свої навички.

“Нині ми приходимо до того, що вчитель або вчителька має бути фасилітатором і в навчанні, й у виховній роботі”.

ЯК ПРАЦЮЄ ПЕДАГОГ-ФАСИЛІТАТОР: РОЗБІР СИТУАЦІЙ

Приклад: Діти закінчили практичну вправу й хочуть поділитися враженнями, але роблять це в різнобій, перекрикуючи та перебиваючи одне одного. Що робити педагогу, аби повернути дітей до ефективної взаємодії?

“Зрозуміло, що всім дітям хочеться висловити емоції та враження від будь-якої цікавої події. Але коли обговорення перетворюється на балаган, то втрачають і вчитель чи вчителька, й учнівство, і, власне, процес навчання. Тож починати працювати над цією проблемою вчителю або вчительці потрібно ще до того, як вона з’явиться. Тобто перед тим, як запропонувати учнівству виконати практики чи вправи”.

СЕЕН пропонує перед початком групової взаємодії виробити та обговорити з дітьми правила, домовитися про їх дотримання. Наприклад, говорити за порядком, не підвищувати голос, вислуховувати думку до кінця, не критикувати, піднімати руку, коли хочеться щось сказати.

“Тоді, коли починається обговорення та діти занадто захоплюються, можна спокійно нагадати їм про домовленості”, – пояснює вчителька.

Ще краще виписати ці правила на аркуші та прикріпити на видному місці.

Проте іноді, коли процес загрожує стати некерованим, вчителю або вчительці варто взяти на себе модерування та надавати слово кожному й кожній за порядком.

З іншого боку, педагог має слідкувати й за своїми реакціями на те, що відбувається в класі: не варто підвищувати голос та намагатися перекричати загальний гамір. Краще переключити увагу на себе, запропонувати висловити свою думку (вчителя), поставити запитання, занотувати, а потім за порядком висловитися учнівству. Тобто скористатися позицією “рівний рівному“.

Також можна застосувати вправи з програми соціально-емоційного та етичного навчання для заспокоєння чи заземлення.

“Добре працюють практики миттєвого заспокоєння – порахувати певні предмети за обраними характеристиками, послухати запропоновані звуки тощо. Вибирати вправи має вчитель/-ка, адже ніхто краще за нього чи неї не знає, який саме інструмент спрацює з конкретним класом”.

Приклад: Двоє учнів або учениць посварилися. Як педагогу допомогти вирішити конфлікт, але не бути “моралізатором”?

“У жодному разі не можна “призначати винних” та поглиблювати конфлікт покаранням, – наголошує Тетяна. – Найкраще вдатися до м’якого розв’язання суперечки, медіації”.

Здебільшого конфлікти відбуваються через те, що сторони неправильно зрозуміли одна одну або не змогли донести свою думку. Тому педагогу варто ініціювати переговори та поставити дітям запитання: чи саме це ти хотів / хотіла сказати? чи так ти його чи її зрозумів / зрозуміла? тощо.

“Так учитель або вчителька допоможе “розкрутити” конфлікт у зворотному напрямку та дійти до точки, з якої все почалося. Найчастіше виходить так, що причини серйозної не було, і діти самі це бачать, конфлікт вичерпується”.

Приклад: Учитель або вчителька 20 хвилин розповідає нову тему, діти втрачають концентрацію, “засинають”. Які інструменти фасилітації можуть стати в пригоді?

“Мозок дитини працює так, що вона й не може бути сконцентрованою понад 20 хвилин, – коментує вчителька. – Далі потрібно відволікти учнівство, переключити увагу. Тут добре працює ефект несподіваності або інтриги”.

Якщо цього не вистачить, то можна провести фізкультхвилинку або кардинально змінити діяльність.

“Я практикую таку вправу: треба разом щось порахувати. Або після певного звуку чи слова разом плеснути в долоні, причому ідея в тому, щоб увесь клас плеснув одночасно. І доки це вдасться, усе учнівство вже включиться в спільну роботу, а також трішки перепочине та відволічеться”.

Коли вчитель або вчителька не може дозволити собі витратити навіть кілька хвилин на “перезавантаження”, можна використати прийом батлу: викликати, наприклад, найсильнішого/-у учня або ученицю й когось іншого та ставити запитання за щойно розкритою темою. Так закріплюється матеріал, а класу цікаво спостерігати за батлом. До того ж усі будуть слухати уважно, бо знають, що пізніше викликатимуть когось іще.

Або, наприклад, якщо нова тема передбачає вивчення певного правила, можна запропонувати кожному й кожній за порядком називати слово з цього правила. Такий ланцюжок (порядок висловлювання), який визначає вчитель/-ка, допомагає тримати увагу класу.

“Можливе також і використання практик СЕЕН, – додає Тетяна. – Наприклад, тактильні відчуття, стати в коло й щось передавати одне одному. Адже вправи СЕЕН якраз і працюють для заспокоєння та концентрації уваги”.

Педагог може використовувати випадкові обставини для виконання таких практик.

“Наприклад, у мене була така ситуація з дуже активним і “голосним” 5 класом: якось у школі паралельно з навчанням відбувалося зовнішнє утеплення стін. Майстри та майстрині закрили вікна чорною плівкою, щоб уберегти скло від пошкоджень. Дітям дуже сподобалося, коли вони увійшли в клас, а світло ще не увімкнули, просили зробити так ще. І ми домовилися, що обов’язково зробимо наприкінці уроку.

І коли я побачила, що учнівство вже втомилося і стало марудитися, рівень неуважності та шуму наростав, дозволила їм вимкнути світло й виконати вправу: послухати звуки зовні та всередині класу. Їм надзвичайно сподобалося”.

Приклад: Учні й учениці виконують завдання в парах. Одна дитина відмовляється працювати з іншою. Що зробити вчителю або вчительці?

Педагогу потрібно усвідомлювати причину, з якої дитина відмовляється працювати в парі, наголошує Тетяна Мазур. Чи в неї є антипатія до однокласника / однокласниці, чи в дітей був конфлікт, чи саме сьогодні в дитини немає настрою до взаємодії або, може, учень чи учениця взагалі не любить працювати в парі й хоче виконувати завдання самостійно.

Остання ситуація доволі часто трапляється, коли в класі є індивідуальні чи групові конфлікти, й учень або учениця втрачає довіру до класу.

“В такому випадку важливо не примушувати дитину, ефекту від роботи не буде. Краще дозволити попрацювати самостійно. І в такому випадку я часто помічала, що учень або учениця, спостерігаючи за взаємодією в класі, поступово починав/-ла виявляти зацікавленість та долучатися до загального процесу вже за власним бажанням”.

Коли ж між учнями або ученицями був конфлікт, не варто об’єднувати їх у пару й поготів. Якщо в дитини немає довіри, варто запропонувати їй спочатку обрати собі пару самостійно, а згодом, коли емоції вирівняються, вчитель/-ка зможе формувати групи на свій розсуд.

Приклад: Однокласники / однокласниці не сприймають учня / ученицю, ображають або ігнорують, хоча відкритого конфлікту не було. Як педагогу налагодити комунікацію в класі?

“Коли вчитель або вчителька помічає, що в класі є дитина, яку не сприймають решта, йому або їй варто віднайти будь-яку дрібничку, яка цьому учню / цій учениці вдається добре, і звернути на неї увагу класу. Можливо, навіть трошки прибільшити те хороше, що є в нього чи в неї”, – радить Тетяна.

З іншого боку, варто поговорити з рештою дітей про те, що ми всі різні, кожен і кожна має свої особливості, і важливо приймати всіх такими, якими вони є, чого й навчають у СЕЕН.

“Завдання класного керівника чи класної керівниці в тому, – наполягає вчителька, – щоб усім у класі було комфортно, щоб усім хотілося прийти в клас, щоби він чи вона відчували себе захищеним, знали, що тут ніхто не образить, а натомість завжди можна розраховувати на підтримку.

Наприклад, часто наприкінці навчального дня я запитую дітей: хто сьогодні найбільше разів усміхнувся? кому ти сьогодні допоміг/-ла? що ти помітив/-ла хорошого в сусіда чи сусідки за партою? Діти звикли до таких рефлексій, тому уважно ставляться до того, що відбувається навколо них протягом дня. Так учнівство стає ближчим одне до одного”.

Також можна вдатися до практик СЕЕН. Зокрема, вчитель або вчителька може до початку уроку запровадити певний ритуал – наприклад “Коло підтримки”. Діти стають у коло, і педагог пропонує зробити крок уперед тим, хто гарно сьогодні почуваються, потім тим, хто мають певне ім’я.

“Запитання можуть бути будь-якими, – пояснює Тетяна. – Але наприкінці варто запропонувати таке: зробіть крок ті, хто налаштовані сьогодні на доброту. Переконана, що всі діти зроблять крок уперед, і це покаже, що всі вони готові працювати та налаштовані на продуктивність”.

Приклад: Діти працюють у командах, а потім мають спільно обговорити результати. Як промодерувати процес, аби урок не перетворився на “балаган”?

Командна робота – складний процес для вчительства, особливо коли одночасно працюють понад дві команди.

“Повертаємося до того, що в класі мають бути сформовані та заздалегідь обговорені правила командної взаємодії. Причому домовленості мають стосуватися як внутрішньої комунікації всередині групи, так і зовнішньої, коли результат роботи команди виноситься на обговорення всього класу. Тоді всі учасники й учасниці обговорення самі контролюють дотримання правил”.

Тоді вчителю або вчительці лишається тільки модерувати та фасилітувати процес, надавати слово командам та привертати увагу, якщо правила порушуються.

“Також в усіх класах, де я працюю, є право на помилку. Воно означає не лише те, що кожен і кожна має право помилятися, а й те, що першим/-ою виправити помилку має право той чи та, хто її припустився/-лася. Тоді, коли клас бачить на дошці помилку, вони піднімають руки, а я пропоную учню або учениці, який / яка її зробив/-ла, відійти й подивитися на свою роботу під іншими кутом”.

ФАСИЛІТАЦІЯ ЗАЛЕЖНО ВІД ВІКУ УЧНІВСТВА

“Молодше учнівство середньої школи (5–6 класи) – дуже емоційне, на їхніх уроках практично не може бути повної тиші та 100%-ої уваги. Це нормально для цього віку. Навчання в цих класах має бути якнайбільш інтерактивним: під час викладання я часто звертаюся до дітей: чи все зрозуміло, чи є запитання або коментарі.

Вони беруть активну участь в уроці. Але натомість, коли я кажу, що потрібні кілька хвилин повної тиші, наприклад, на математичний диктант, вони також залюбки йдуть назустріч та зосереджуються на індивідуальній роботі.

Старші класи – інші. Вони вже вміють стримуватися, фокусувати увагу довше, поводитися виважено. Тут учнівство ставить більше запитань, тому що вже розуміє, для чого вчитися, та має свої цілі навчання. Методи роботи вчительства тут також мають бути іншими”, – пояснює Тетяна Мазур.

І якщо в середніх класах педагог-фасилітатор/-ка переважно стримує енергію та спрямовує її в продуктивне русло, наголошує вчителька, то в старшій школі завдання кардинально інше – пошук ідей та рішень. Тут є інша, навчальна ціль. Вчитель/-ка окреслює тему, що буде вивчатися, та пропонує учнівству висловити власні ідеї, щоби разом віднайти рішення. Учнівство натомість має згадати вивчене та вирішити, як ці знання допоможуть зрозуміти нову тему.

“Є, наприклад, вправа “Асоціативний кущ”: вчитель або вчителька дає учнівству нове поняття, а вони повинні згадати всі слова, терміни, інші поняття, які викликають асоціацію із заданим”.

У такий спосіб клас повторює попередні теми та часто може сам прийти до розуміння нової. Ця вправа корисна для дітей будь-якого віку та для будь-якого предмета, але саме в старшій школі її роль – віднайти базову ідею.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Усі фото: автор – racorn, Depositphotos

Програма СЕЕН базується на філософії й методиці, яка протягом 20 років створювалася, апробовулася і вдосконалювалася міжнародною командою науковців і науковиць Університету Еморі (Атланта, США). Підґрунтям для них стали праці з емоційного інтелекту Деніела Ґоулмена та кращі світові освітні програми соціально-емоційного навчання (СЕН), а натхненням — заклики Далай-лами до миру, порозуміння, співпереживання та усвідомлення того, що для всіх людських істот спільним домом є планета Земля.

Пілотування програми СЕЕН в Україні відбувається на базі 26 шкіл в рамках загальнонаціонального шкільного експерименту за участі Інституту модернізації змісту освіти, Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук (наказ МОН від 18.11.2019 р. № 1431).

Програма СЕЕН в Україні та адаптація усіх матеріалів українською мовою відбувається за підтримки Громадської служба миру – GIZ Україна.