Напишіть нам

Всі теми

Лілія Гриневич про те, як вберегти реформу НУШ – подкаст “Дофамін для освіти”

Подкаст “Дофамін для освіти” від ГО “Смарт освіта” розповідає про найважливіше в навчанні й мотивації учнів. Тема цього епізоду – реформа “Нова українська школа”. Адже НУШ серед ключових цілей визначала й таку: повернути дітям любов до навчання.

Про реформу поговорили з її авторкою й натхненницею, міністеркою освіти й науки України з 2016 до 2019 року, Лілією Гриневич. Саме вона готувала й розпочинала НУШ у країні.

Про те, як реформа рухається зараз, що потрібно робити, аби її вберегти, та що кожен із нас може зробити для її підтримки, читайте в текстовій версії подкасту.

Читайте також: “Дофамін для освіти”: нерівність в освіті в Україні та світі та що з нею робитиподкаст із заступницею керівника УЦОЯО Тетяною Вакуленко

ЧОМУ НУШ ВАЖЛИВА

Про реформу НУШ треба сказати три важливі речі.

Перше: без неї ми не можемо розраховувати, що діти будуть більш готові до майбутнього з тими викликами, які ми бачимо вже сьогодні. А є ще те, що зарките від нас непередбачуваним обставинами, різноманітними чорними лебедями, як сьогодні ковід.

А можуть бути й інші. Сьогодні екологи говорять про непримарні в далекому майбутньому зміни клімату, в Україні зокрема, а реальні, чіткі й вимірювальні, з якими доведеться стикнутися дітям, які сьогодні в школі.

Друге: ця реформа є довгою. Ми не можемо побачити її результати прямо зараз. Хоча деякі батьки вже сьогодні кажуть, що бачать зміни у своїх дітях, коли ті розпочинають вчитися за новим Держстандартом з учителем, який знає правильні методики викладання, як працювати з цими дітьми і як формувати в них м’які навички.

Третє: якщо ми хочемо для майбутнього України прогресивного економічного, технологічного, екологічного, сталого розвитку, то маємо розуміти, що дітям потрібно знати більше, ніж нам. І мати м’які навички, або навички для 21-го століття, краще, ніж ми. Тому на підтримку реформи потрібно кинути більше сил.

Що ми розуміємо під м’якими навичками? Це зафіксовано в законі “Про освіту”. Уміння співпрацювати з іншими, критично мислити, вчитися впродовж життя, уміння володіти своїми емоціями, стабілізувати свій стан, життєстійкість, працездатність і вміння концентрувати увагу.

Хтось може мені опонувати. Наприклад, у фейсбуці, коли ми говоримо про соціальні й емоційні навички, люди розказують: “У нас завжди про це говорили, були педагоги, які цим займались”. Так. Наприклад, я є шанувальницею Василя Сухомлинського, його “Школи радості”. У нас також є цільові пілотні програми, які охоплюють кілька шкіл, де навчають соціально-емоційних навичок. Але це охоплює мізерний відсоток дітей. Здебільшого діти з усіх опцій, пов’язаних із соціально-емоційним навчанням, мають тільки курс “Безпека життєдіяльності”.

Проте одним курсом неможливо сформувати наскрізні вміння. Це тривалий процес, який потребує наскрізного втілення через усі предмети й культуру стосунків у школі – тільки тоді можна достягнути результату.

У чому основний ризик реформи? Що коли вчителі-предметники почнуть реалізовувати її, вони будуть брати до уваги тільки оновлені знання. Добре, якщо вони ще візьмуть до уваги методики, наприклад, дослідницького навчання, щоби зберегти й розвивати пізнавальний інтерес дитини й мотивацію до навчання. І на третьому місці, а інколи на маргінальному, можуть бути м’які навички й наскрізні вміння. Якщо про них не говорити, якщо не вчити методик, якщо не підкреслювати важливість доданої цінності реформи, вона може знівелюватися. І тоді ми під оболонкою НУШ можемо мати старе викладання, яке не приведе до нового результату.

Ми на порозі завершення першого етапу реформи – діти зайшли до 4 класу. І мушу сказати, до честі всіх, хто брали участь у запуску реформи, вона відбулась. Це стало трансформацією початкової школи і, у принципі, кожна людина, яка зайде зараз до початких класів у будь-якій школі України, може за деякими візуальними ознаками, а також під час спілкування з учителями й учнями, зрозуміти, що навчання в початковій школі змінилося.

Ми маємо також доведені дані моніторингових досліджень, що ці діти володіють краще і м’якими навичками, і в спілкуванні міжособистісному, і більш оптимістично налаштовані до школи.

Фото: МОН

ВИКЛИКИ РЕФОРМИ

Серед викликів другого етапу НУШ – більша кількість учителів. При чому, це вчителі-предметники, які одним з основним індикаторів успішності своєї роботи бачать обсяг знань, які вони передали дітям.

Зміна парадигми мислення вчителів полягає в тому, що тепер сума знань не може забезпечити успіх дитини. Державний стандарт базової освіти передбачає осучаснення знань і додавання м’яких навичок.

Саме про це потрібно подбати МОН – як цю додаткову цінність НУШ не загубити. А загубити її легко, якщо не навчити, як транслювати ці навички через навчальні програми, як будувати культуру взаємин у школі, щоби діти могли їх практикувати, як володіти сучасними методиками викладання певного предмету, як зробити так, щоби дітям хотілося вчитися.

Ця мотивація, дофамін починає виділятися тільки тоді, коли з дітьми працюють дослідницькими методиками. Коли природна допитливість дитини не вбивається тим, що вона просто повинна щось запам’ятати, а коли вона відкриває перед собою світ. А це – покрокові методики, яких потрібно навчатися, і друга частина – методики для навчання м’яких навичок.

Навчити вчителів це формувати в учнів – найбільше завдання. І тепер про це мають розмовляти всі на офіційному рівні. Адже якщо ця мета не окреслена і її весь час не транслюють з офіційного рівня від МОН, цим не будуть опікуватися школи й усі вчителі.

Також вчителі мають отримати відповідне підвищення кваліфікації. Це має бути враховано в підручниках, тому що застосовувати ці методики треба з відповідними навчальними матеріалами.

Сказати відверто, щоби ми чули цей дискурс сьогодні? Його немає. І в мене є тривожність, щоб усі майбутні п’ятикласники, які мали досвід навчання в НУШ, не опинилися – може, діти не так, а от батьки – перед розчаруванням.

Так само і вчителі. Тому що вчителі-предметники, які прийдуть до 5 класу, мають розуміти, що вони отримують дітей трохи інших, ніж ті, які навчалися за старим Держстандартом. Ці діти більш відкриті, навчені висловлювати й аргументувати свою думку. Ці діти очікують колективного спілкування, і вчителі-предметники мають бути до цього готовими.

Зараз ми маємо великий виклик – пілотні школи, які вже пішли до 5 класу. На їхньому гіркому або ж позитивному досвіді можна побачити, що потрібно робити в масштабах усієї країни.

Для організації пілотування має бути чітка логістика. Є кілька напрямів, за якими має бути постійна підтримка пілотних шкіл. Не можна обійтися одноразовим красивим семінаром на кілька днів. Учителям-предметникам потрібні методичні інструменти, навчальні матеріали, освітнє середовище, дослідницькі методи навчання. Аби їх реалізовувати, необхідно мати засоби навчання, і тому – підтримувальне підвищення кваліфікації вчителів. І це не можна вирішити за один раз. У початковій школі, коли ми йшли з пілотниками, то напрацьовували це підвищення кваліфікації. І на основі нього потім зробили підвищення кваліфікації, яким скористалися всі вчителі України в початковій школі – онлайн-курс і очні тренінги. Кожен учитель пройшов цей змішаний курс.

У подібний спосіб треба рухатися і з 5 класом. Тільки онлайн-курсів має бути більша палітра. Тому що є не єдиний класовод і вчителі іноземних мов.

Також і навчальні матеріали має хтось придбати, їх мало запропонувати. І має бути чітко зрозуміло, з яких коштів мають бути придбані навчальні матеріали для пілотних шкіл.

У випадку пілоту в початковій школі в нас узагалі була спочатку ситуація, що не було підручників, бо не було навіть Держстандарту. На відміну від цієї ситуації, коли Держстандарт уже є. Видавці з авторами могли навіть підготувати підручники. І зараз питання тільки в їх закупівлі. Тоді цього не було й ми щотижня напрацьовували матеріали. Тому закупили станції друку, щоби тиражувати матеріали.

Отже, залежно від обставин, має бути виписана матеріально-технічна база для пілотних класів, яка дасть їм змогу реалізовувати новий Держстандарт базової освіти.

І є ще один компонент – має бути підтримувальне середовище для НУШ.

Школи, які ввійшли в цей проєкт, – герої. Тому що їм потрібно порозумітися з батьками. Для кожних батьків важливо, коли вони віддають дитину в школу, бути впевненими, що з нею все буде гаразд і результат буде навіть кращим. Тому всі з великою обережністю ставляться до новацій. Тож атмосфера тривожності має компенсуватися підтримкою реформи, увагою до цих учителів, поціновуванням їхньої праці, розмовами з батьками, підтримкою сімей, поясненням, як здійснюється це навчання, у чому його додана цінність.

Тут, мені здається, цієї підтримки бракує.

Можна просто не фінансувати реформу в достатньому обсязі, аби реформа не відбулася. Якщо зараз не буде фінансування підручників і навчальних матеріалів для 5-х класів, а це скажуть купувати батькам, це сформує негативне ставлення до пілоту. Дуже легко маленькими кроками, недбалістю й безвідповідальністю, зруйнувати довіру до реформи.

Й у великому масштабі нас чекає дискредитація реформи через те, що будуть говорити, що це навчання не в новий спосіб. І діти не отримають основної доданої цінності реформи.

ПРО ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

Учителям, яким не вистчає пропозиції від держави, можна пошукати курси підвищення кваліфікації, оскільки закон “Про освіту” ввів вільний вибір підвищення кваліфікації. Це в останні 2–3 роки створило ширшу пропозицію на ринку підвищення кваліфікації. І, наприклад, коли ми говорим про соціально-емоційне навчання або вивчення STEM-предметів, дослідницькі методики – це можна знайти серед різних провайдерів, і не обов’язково інститутів післядипломної освіти. І це буде зараховано як офіційне підвищення кваліфікації.

На превеликий жаль, досі міністерство так і не запровадило принцип “гроші за вчителем” на підвищення кваліфікації. Не розроблена відповідна постанова Кабінету Міністрів. Це гальмує цивілізований спосіб вибору підвищення кваліфікації, але вмотивований учитель може щось знайти.

Та це не розв’язання проблеми, тому що воно несистемне, а будується тільки на індивідуальній мотивації учителя. Якщо ми робимо пілотний експеримент, то це закладає, що кожен учитель, який бере участь у цьому, мусить мати пропозицію адекватного підвищення кваліфікації. Тому з МОН не знімається завдання системного курсу, який має тривати значно довше під час реалізації цього пілоту і який може стати основою дистанційного курсу для всіх учителів 5 класу на наступний рік.

ЩО З РЕФОРМОЮ ПРОФІЛЬНОЇ ШКОЛИ

Ми ще нічого не втратили (з ухваленням нового закону про ліцеї, – ред.), тому що до профільної школи ще є час. Профільне навчання розпочнеться у 2027–2028 навчальному році, коли діти підуть до 10 класу 12-річної школи.

Ми багато говорили про ці 12 років, але цього недостатньо. Ця тема як страшилка весь час випливає. Тільки нагадаю, що в Європі одинадцятирічка є в трьох країнах – у Росії, Білорусі та Україні. Я думаю, що вектор розвитку нашої країни вказує, куди ми маємо йти.

Але ж питання не у 12 роках як таких, а заради чого вони. Ми говорили про м’які навички. Хочу на одну з них звернути увагу – на життєстійкість. Це м’яка навичка, як себе стабілізувати, долати проблеми, виклики й, водночас, не гасити їх залежністю. Коли це відбувається? Переважно, коли виклики, які стоять перед нею, – більші, ніж її життєва спроможність. Тому життєстійкість для успішної самореалізації є не менш важливою, ніж кількість знань з усіх предметів.

Чому я на цьому наголосила? Тому що формування життєстійкості та інших м’яких навичок потребує навчального часу. Не можна чогось навчити, якщо ви хочете дати більше за той самий час. Адже методи навчання при цьому передбачають спілкування з дитиною, спілкування в групах, створення спільних проєктів, розігрування ігрових ситуацій.

Друге. Додатковий рік є саме в старшій профільній школі, щоби людина могла поглибити свої знання або навчитися нової професії, і в 18 років бути готовою до усвідомленого вибору.

Багато батьків кажуть: “Навіщо вчитися 12 років, а потім ще в університеті – наші діти будуть довше на рік здобувати вищу освіту?”. Ні. Як і в тих країнах, де є 12-річна шкільна система, бакалаврські програми переважно, особливо за спорідненими профілями, за якими ти здобував освіту в школі, є трирічними. У сумі людина здобуває бакалаврську й середню освіту за тих самих 15 років. Проте у формулі 12+3 молода людина приходить більш готовою в університет, з усвідомленим вибором і зі сформованими навичками, які допоможуть їй далі розвиватися.

Треба розуміти виклик – це потребує від країни великих капіталовкладень. Додатковий рік шкільної освіти потребує політичного рішення дофінансовувати шкільну освіту. Свого часу 12-річка була згорнута, щоби не дофінансовувати цей 12-й рік. Важливо, щоби громадський сектор і батьки розуміли, повторюсь, додану цінність НУШ, що це не загроза, а можливість розвитку й отримання якісно кращої освіти для дітей.

Фото: МОН

Реалізуватися трирічна старша профільна школа для дітей 16–18 років має в профільних ліцеях. Ця вікова категорія дітей потребує відповідних освітнього середовища і кваліфікації учителів. Учителям, які будуть реалізовувати профільне поглиблене вивчення предметів, потрібно мати високий рівень кваліфікації.

Забезпечити це в кожній школі, а особливо в школі, де ще навчаються діти молодшого шкільного віку, та й середнього, дуже складно. Практика найкращих систем освіти каже, що цих дітей, як правило, навчають в окремих закладах освіти, щоби дотримати всі вікові особливості освітнього процесу. Крім того, якщо там і профілізація, і здобуття професії, це потребує навчального обладнання й це роблять окремо.

Тому сьогодні ми маємо визначитися з мережею ліцеїв. Законодавство говорило про те що, як правило, ліцеї мають бути відокремлені й не мати початкової школи. Для того, щоби було відповідне навантаження на вчителів, у ліцеїв має бути чотири класи на паралелі. Зрозуміло, що це ідеальна модель і для такої великої країни, як наша, немає універсальної, яку можна реалізувати всюди однаково. Адже щільність населення різна в різних районах.

Наприклад, якщо до ліцею дітям треба буде їхати дуже далеко або навчання буде можливим, тільки якщо поряд є гуртожиток, мабуть, недоцільно мати правило про мінімум 4 класи. Але проблема в тому, що ми схильні впадати в крайнощі замість того, щоби прив’язати правила створення ліцеїв, їхнього розміру, можливість входити до складу школи другого-третього ступенів до щільності населення. І там, де великі відстані, дати можливість робити ліцеї й на базі опорних шкіл із меншою кількістю класів.

У нас впали в іншу крайність. Фактично, після змін у законодавстві дозволяють робити ліцей із двома класами в будь-якій школі. Це означає, що всі загальноосвітні школи, наприклад, Києва чи іншого міста з високою щільністю населення, де не проблема створити ліцей – такий, як він має бути й куди можуть приїжджати діти старшого шкільного віку, – можуть просто поміняти таблички. Тоді якісного перетворення старшої школи не відбудеться.

Тому тепер уся надія на мудрість місцевого самоврядування, засновників, що вони не будуть іти лінією найменшого опору. Що вони будуть дбати про якість і думати, щоби ліцеї робити на базі тих шкіл, де є найкраще підготовлені колективи, можливість організувати навчальне середовище для дітей старшого віку.

ДОРОЖНЯ КАРТА НУШ

Нашою (ГО “Ре:Освіта” і партнерів, – ред.) ідеєю було дати експертну пропозицію для МОН, органів місцевого самоврядування і для громадського сектору, у якій визначити індикатори і кроки впровадження реформи в певному часовому проміжку. Адже реформа буде здійснюватися до 2030 року, та невеличкий збій у реформі може збити її з правильного шляху. Тож Дорожня карта (вона ще на етапі доопрацювання, – ред.) передбачає розписані кроки за різними напрямами: що й коли має відбутися в професійному розвитку вчителів, в оновленні змісту освіти, середовища й  у мережі шкіл, як має просуватися інклюзія. Це окреме питання НУШ – її інклюзивність для всіх дітей, як включити цих дітей і забезпечити їхнє право на освіту.

Так само викликом є цифровізація освіти. Адже все, що ми пережили під час пандемії і продовжуємо переживати, поставило нову планку в цифризації освіти і в організації дистанційного і змішаного навчання. Ми це вивели в окремий блок реалізації реформи НУШ. І, зрозуміло, як отримати зворотну інформацію щодо оцінки якості освіти, як оцінювати якість освіти, навчальні досягнення, якість роботи шкіл – ще один напрям у Дорожній карті, який розвиває тему.

Наша мета – щоби громадські організації, усі, хто зацікавлені реформою, могли подивитись у Дорожню карту і промоніторити – реформа відбувається чи ні.

ЯКЩО ЗНОВУ ДИСТАНЦІЙКА

Тепер школи більш підготовлені. Коли ми йшли в це вперше, була ситуація й розгубленості, і недостатності цифрових матеріалів, і навичок використання дистанційних платформ.

Зараз усе краще, але зовсім недостатньо. У нас немає хорошої системи дистанційного навчання, яка забезпечує його кілька компонентів. Я поясню, що маю на увазі.

Перше: наприклад, у нас є один позитивний доробок для дистанційного навчання – Всеукраїнська школа онлайн. Особливо вона виявилася актуальною для тих, хто взагалі не мали можливості дистанційного навчання через поганий інтернет чи нестачу комп’ютерів або смартфонів. Адже там, де цього немає, є ще телевізори. Всеукраїнська школа онлайн стала можливістю для них отримувати навчання, а вчителям потім комунікувати за цими уроками разом зі своїми дітьми. Всеукраїнську школу онлайн потрібно розвивати, її би мала доповнювати національна електронна освітня платформа, наповнена цифровими матеріалами для конструктора уроків. Коли вчитель має певну тему й може отримати цифрові матеріали, з яких змонтувати урок.

Зараз учителі мали б опанувати нові методики змішаного навчання. Мене, наприклад, засмучує, що коли влада говорить про перехід до жовтої зони, йдеться про або 80% вакцинованих вчителів, або дистанційне навчання. Я хочу нагадати, що був період, коли в жовтій зоні успішно здійснювали змішане навчання, де є обмеження щодо кількості дітей у приміщенні. Але за змішаного навчання все-таки зберігається контакт учителя й дітей. Так, вони не зустрічаються цілим класом, але є більше можливостей для зворотної комунікації.

А для повного дистанційного навчання і якісної зворотної комунікації поки що в Україні система не відлагоджена. Недостатньо інструментів зворотного зв’язку й перевірки знань.

Є ще один нюанс: ми до кінця не усвідомлюємо прогалин у навчальних досягненнях дітей за минулий навчальний рік. Якщо ми проведемо дослідження, у нас можуть бути не дуже приємні відкриття. Адже якщо країни, де значно вищий рівень цифризації, охоплення інтернетом, які провели такі дослідження, бачать спад майже на 20% рівня навчальних досягнень, то в Україні ми можемо мати дуже великий розрив між різними категоріями учнів. Наприклад, учнів у сільській і міській місцевостях. У нас і так цей розрив є відповідно до PISA. Він може поглибитися, тому в нас має бути стратегія компенсації прогалин.

І треба думати про те, що ми зараз можемо піти на дистанційне навчання, а нам треба ще компенсувати прогалини за минулий навчальний рік. Тому поки діти в школах, необхідно провести серйозну діагностику їхніх навчальних досягнень, розробити відповідні плани.

Друге. Наприклад, у Великобританії уряд зробив інвестицію в те, щоби компенсувати прогалини у вивченні математики. Тому що дистанційне навчання найбільше позначилося саме на ній. Адже в математиці, якщо ти щось пропустив, кожен наступний урок лише збільшуєш прогалину. Тому уряд оплатив додаткові години вчителям, щоби вони ліквідовували ці прогалини.

До речі, пам’ятаєте, коли нам PISA продемонструвала низьку якість математичної освіти в країні й був оголошений указом президента “Рік математики”? Я пропонувала: якщо ви хочете реально щось зробити, зробіть інвестицію в додаткові індивідуальні заняття з математики, за них треба заплатити вчителям. Сім’ї з високими доходами це компенсують завдяки репетиторам. Але не всі українці можуть собі це дозволити. Тому має бути державна політика усунення прогалин, що пов’язані з низькою якістю навчання певних предметів, а тепер ще й із дистанційним навчанням.

Якщо думати про організацію дистанційного чи змішаного навчання, по-перше, мають бути визначені чіткі й реалістичні формати навчання. Загнати зараз, як тільки ми перейдемо в жовту зону, у дистанційне навчання, я вважаю, – безвідповідально. Ці проблеми, як снігова куля, будуть накопичуватися. Ми можемо в кінцевому рахунку отримати недовчене покоління.

Розраховувати на те, що частину навчальної діяльності будуть здійснювати батьки, не можна. У нас є сім’ї, які самостійно обирають дистанційне навчання й мають на це право. І ми знаємо, що в Україні, як гриби, розмножилися шкіл онлайн.

І це дуже серйозне питання – наскільки онлайн-навчання може задовільнити вимоги до результатів навчання для успішної самореалізації дитини. Або дитина отримує хорошу підтримку з боку батьків для розвитку м’яких навичок. Тому що за дистанційного навчання ви, фактично, забираєте значну частину діяльності школи як інституції. Це соціалізація, формування міжособистісної комунікації й можливості формування м’яких навичок.

До речі, у світі це одна з топ-тем наукових конференцій – як за електронного навчання формувати м’які навички. Зовсім недавно в Організації економічного співробітництва та розвитку презентували результати першого дослідження сформованості м’яких навичок у світі. Один із висновків звучить так: є чітка залежність – чим краще розвинуті м’які навички в дітей, тим вищі в них академічні досягнення. Тому ми знову повертаємося до мети НУШ і до того, як будемо жити в епоху ковіду. Я думаю, що треба розробляти більш гнучкі моделі навчання під час пандемії, які не є тільки чисто дистанційними, а також дають змогу формувати м’які навички.

ФОРМУЛА ЛЮБОВІ ДО НАВЧАННЯ ВІД ЛІЛІЇ ГРИНЕВИЧ

Нам треба навчитися, і вчителям насамперед, і батькам, як не притлумлювати в дитині її природну допитливість, а розвивати і стимулювати відповідними методиками навчання. Цим зараз переймається весь світ.

І ми не можемо ніколи заспокоюватися, зокрема вчительство, тим, що ми вже знаємо, як навчити. Ми думаємо, що знаємо. Що чим строгіше будемо оцінювати, чим більше будемо розказувати дітям, тим вони краще й більше запам’ятають.

Насправді дослідження свідчать, що це не так. Зараз, коли міряли, наприклад, природну допитливість і творчість дітей, то побачили, що вона від 10-ти до 15-річного віку зменшується. І на це великий вплив має традиційна школа.

Весь світ зараз ставить перед собою питання, і ми як люди, які хочемо якісної освіти, теж маємо запитати себе. Як треба? Які методики використовують природню допитливість? Тому ми говорим про дослідницьке навчання, яке зберігає мотивацію. Тому що коли людина знає, що вона довідається щось, що буде їй потрібне в житті, що це не потрібно для галочки, для вчителя, що вона може скористатися цими знаннями, тоді рівень допитливості й дофамін пізнання мають шанс.

Ці діти – не такі, як були ми. Вони запитують: “Для чого мені це вчити?”. Їм потрібна відповідь. При чому її завжди можна знайти, але треба подумати – і педагогам, і батькам.

“Нова українська школа”

Ведуча – Галина Титиш, голова ГО “Смарт освіта”

Титульне фото: МОН

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.

Матеріали за темою

Обговорення