Теми статті: батькам
26 Вересня 2019
4 519
0
Коли ми не беремо на себе повноважень батьківської влади, ми ставимо себе в позицію жертви. Доводиться просити, благати, домовлятися будь-якими методами з дітьми. А потім ображатися і відчувати агресію до них. Чому батьківська влада – це добре як для дорослих, так і для дітей? Відповіді на це лунали на лекції Людмили Петрановської, відомої психологині, яка приїхала до Києва на запрошення Inveria flow space.
Читайте також “Людмила Петрановська. Розумна дитина – це яка”
Зазвичай слово “влада” має негативний підтекст. Це те, що ми часто асоціюємо з придушенням, тиском, насильством.
Батькам не варто бути друзями дітям. Вони потребують старших, досвідчених дорослих. А для багатьох дорослих афоризм “жах не в тому, що ми дорослі, а в тому, що дорослі – це ми” стає реальністю, від якої хочеться сховатися.
У 5 років діти вперше відчувають образи через заборони і відмови. Мозок дозріває до співставлення картинок, як повинно бути і як є. Образа виникає тоді, коли є уявлення, як правильно мало би бути, але реальність не збігається з цим.
Для 5-річної дитини єдиний спосіб, щоб батьки її не ображали і не засмучували, – щоб вони хотіли всього хорошого для неї: “Якщо він\вона мене любить, то дозволить”, “Якщо мене вважають хорошим, то зроблять, як я захочу”. Це нормальний етап розвитку дитини, якій близько 5-ти років. Пізніше вона вчиться співставляти свої бажання з реальністю.
Якщо для дорослого батьківська влада – це ресурс, то для нього стосунки з дитиною і заборона не поєднуються в одне ціле.
Дитина може бути невдоволена забороною, наприклад, дивитися третій мультик за вечір. Дорослий, усвідомлюючи повноваження батьківської влади, розуміє, що дитині потрібен час, щоб пережити розчарування, невдоволення, фрустрацію. Водночас, дорослий не провалюється у стан, коли починає думати, що він/вона поганий тато/мама.
Якщо склейка стосунків і вимога не працює, у відповідь на протест дитини починається розпалювання емоцій. “Скільки можна, тобі дай волю, ти будеш дивитися мультики цілий день? чому ти сперечаєшся…”.
Тобто батьки в такий спосіб дають дитині зрозуміти: ти винен, що змушуєш мене почуватися погано – коли я маю проявити владу, а я не хочу.
Часто батьки запитують, як зробити так, щоб дитина одразу йшла робити уроки, що потрібно сказати, щоб вона прибрала іграшки в кімнаті. Ніби є чарівний набір слів, який вирішить проблему, щоб лишень батькам ніколи не стикатися із ситуаціями фрустрації дитини і необхідністю прийняти владу.
Що відбувається з дитиною, яка хотіла лише подивитися третій мультик. Різні діти по-різному з цим справляються.
Один із можливих висновків: хотіти щось і проявляти бажання – погана ідея, це небезпечно. Мама лякається, у неї починає тремтіти голос, вона поводиться неадекватно і виглядає нещасною. Отже, сказати, що ти чогось не хочеш і тобі щось не підходить, – погана ідея.
Так парадоксальним чином прекрасна ідея виростити вільних людей, які знають, чого хочуть, обертається тим, що до психологів звертається багато батьків і нарікають на дітей: “Ми не можемо зрозуміти, чого він хоче. У кафе, коли запитуємо, що будеш, він каже, що байдуже; який портфель до школи придбати – та будь-який”. Тобто діти не можуть проявляти свої бажання.
Є інші ситуації, коли батьки виконують будь-яку забаганку дитини, уникаючи заборон. Діти ж починають поводитися з викликом, беручи на себе відповідальність за владу. Тоді все життя родини крутиться довкола бажання-небажання дитини.
Варто засвоїти концепт батьківської влади, погодитися з ним. Зрозуміти, що батьківська влада з’являється в нас в той самий момент, коли в нас з’являється дитина. Далі стоїть вибір: або ви дитину привчаєте, або процес виходить з берегів, і ви не знаєте, де знайдете себе, а де – дитину.
Батьки повинні пам’ятати: “Я використовую батьківську владу як турботу”. Батьківська влада дається для здійснення турботи. Не для того, щоб зривати на дитині свої емоції, отримувати задоволення, що вона слабка і тебе боїться.
Ми включаємо владу, коли розуміємо, що саме буде добре і корисно дитині. Це передбачає обмеження і вимоги. І саме зіткнення з обмеженнями і вимогами – частина розвитку дитини. Потрібно навчитися їх переживати, не руйнуючись. З цим ми всі стикаємось, коли не можна робити того, що хочемо.
Кожного разу, коли ми думаємо забороняти чи дозволяти щось дитині, ми повинні ставити собі запитання: коли я застосую батьківську владу, я роблю це через піклування і турботу чи з інших причин?
Це ілюзія, що можна дитині нічого не забороняти. Виховувати дитину без обмежень неможливо.
Наступне завдання – це роз’єднати емоції і вимоги. Не потрібно сердитися на дитину, щоб їй щось заборонити.
Наприклад, ситуація з переглядом третього за вечір мультфільма. Дитина дуже хоче його подивитися, але їй уже час спати.
Що таке заборонити зі слабкої позиції: Словами “не можна, як тобі не соромно; скільки можна просити…” батьки дають зрозуміти: ти мене змушуєш почуватися погано. Це позиція жертви, коли сама жертва звинувачує іншого.
Що таке дозволити зі слабкої позиції: У словах “та дивись уже той мультик, тільки відчепись; усю душу мені вимотав, дивись уже і щоб я наступного разу не чув твоїх прохань” діти чують той самий меседж – це все через тебе, ти мені руки викрутив, ти мене змусив.
Коли дорослий у добрих відносинах зі своєю батьківською владою, то заборона не стає трагедією ні для батьків, ні для дитини.
Що таке заборонити із сильної позиції: Словами “Я розумію, що мультик цікавий, ти дуже його хотів подивитися далі. Але в нас є правило – лягати спати не пізніше 22:00, тому завтра ти подивишся його” дорослий теж викличе невдоволення дитини. Вона може розлютитися, поплакати, але дорослий не розсипається від цього, не звинувачує дитину, а, співчуваючи, наполягає на своєму.
Співчуття допомагає дітям пережити фрустрацію. Потім можна відволікти дитину чимось, обійняти, втішити. Дитина отримує досвід фрустрації, однак це не кінець світу. У мене є способи з цим жити далі.
Що таке дозволити із сильної позиції: Словами “Такий цікавий мультфільм, справді важко не додивитися. Окей, давай зробимо виняток сьогодні, бо завтра субота, і можна поспати довше. Ти подивишся третій мультик, але це виняток з правил” батьки транслюють дитині меседж, що можна домовитися.
Справа не в тому, дозволити чи заборонити, а як відбувається комунікація. Я зважую ризики і розумію, що можу на них піти.
Дитина отримує досвід, що коли щось хоче, то може про свої бажання сказати – батьки від цього не розсипляться. Це комфортна для дитини ситуація. Говорити про свої бажання безпечно, коли тебе не будуть звинувачувати. Якщо ж тобі відмовлять, то допоможуть емоційно з цим впоратися.
І сам дорослий не боїться почуттів дитини, протесту, невдоволення, а також провалитися у стан “я погана мати”, бо дитина мною не задоволена.
Немає проблеми, що різні члени родини вимагають від дитини різного. Саме по собі це не проблема. Психіка дитини адаптивна. Їй легко сприймати, що в бабусі можна стрибати на дивані, а вдома краще цього не робити.
Проблема починається тоді, коли якась сторона підриває авторитет іншої. Коли близькі дитині люди починають торпедувати владу одне одного. Це для дитини означає торпедування прив’язаності.
Коли дорослі дають зрозуміти дитині, що вимоги іншого дорослого (родича, вчителя) не турботливі, не відповідають інтересам дитини, – це погано для неї. Їй потрібні сильні і турботливі дорослі поряд.
Читайте також “Людмила Петрановська. Розумна дитина – це яка”
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – VitalikRadko, Depositphotos
Обговорення