Теми статті: батькам, вчителям, директорам, закордонний досвід, освітнім управлінцям, учням
26 Вересня 2023
4 594
0
Понад рік вчителька німецької мови з Кременчука Олена Головня працювала в інтеграційному класі містечка Трюббах у кантоні Санкт-Галлен, зокрема, вчила українських дітей німецької мови.
За рік клас виріс із трьох учнів до 13. У ньому вчилися діти 12–16 років, а завдяки рекомендаціям Олени Головні до класу взяли ще й восьмирічного хлопчика з Маріуполя.
Вчителька допомагала українським дітям опанувати чужу для них мову, а організовуючи театральні вистави чи мандрівки, сприяла адаптації до іншої країни та іншого життя.
“Нова українська школа” продовжує збирати історії наших освітян, які через повномасштабну війну опинилися за кордоном та продовжили працювати в освітній сфері іншої країни. Зауважимо, що кожна історія базується на персональному досвіді наших героїв, їхніх думках та судженнях.
У новому матеріалі читайте:
Далі — пряма мова Олени Головні.
До повномасштабної війни я працювала в Кременчуці вчителькою німецької мови. Завжди намагалася мотивувати учнів до вивчення іноземної і сама із задоволенням долучалася до різних ініціатив [зокрема, брала участь у конкурсі “Вчитель року”, представляла Полтавщину в півфіналі — ред.]
Після повномасштабного вторгнення росії спершу я поїхала волонтеркою в австрійське місто Брегенц, де допомагала українським родинам опанувати німецьку – вчила й батьків, і дітей.
Якось у місцевій Facebook-спільноті я побачила оголошення, що в інтеграційний клас Швейцарії, у якому вчаться українські діти-біженці, потрібен вчитель німецької мови (а Брегенц розташований на кордоні Австрії зі Швейцарією). Мене це зацікавило, тож я вирішила написати мотиваційного листа.
На співбесіді були директор муніципальної школи Oberstufenzentrum і віцепрезидент шкільної ради та молодіжної політики. Я дуже хвилювалася, чи зможу зрозуміти швейцарський діалект, але зі мною спілкувалися літературною німецькою.
Мені розповіли, що в школі навчається приблизно 180 учнів, у кожному класі від 15 до 19 дітей (разюча різниця в порівнянні з подекуди переповненими класами в Україні).
У швейцарський школі вчитель викладає декілька дисциплін. Наприклад:
Уже згодом мені пояснили, що для цього вчителі, маючи вищу освіту, проходять кількамісячні курси. Вони дають їм змогу викладати різні дисципліни в школі (це схоже до підвищення кваліфікації в певному напрямі).
До речі, у кожному класі є два класні керівники, які працюють по черзі, наприклад, з понеділка до середи або із четверга до п’ятниці.
Також мене вразило оснащення школи, зокрема, актова зала-трансформер, спортивний комплекс із різноманітним інвентарем і майстерні для трудового навчання, де є все необхідне.
У швейцарській школі заведено, що на уроках домашнього господарства та трудового навчання хлопці й дівчата однаково вчаться готувати, прати, шити чи майструвати.
А от уроки фізкультури проходять окремо для хлопців та дівчат. Їх проводять не лише в спортзалі, а й у фітнесцентрі та на скейт-майданчику. Крім цього, учні обов’язково здають нормативи з плавання.
На співбесіді я запитала, скільки учнів буде навчатися в інтеграційному класі. Відповідь мене здивувала — три! Як пояснив директор, у школі готові приймати й далі українських дітей, які з родинами будуть переїжджати з України через війну. Тобто тут очікували, що їхня кількість зростатиме.
Із травня 2022 року я почала працювати в інтеграційному класі. За рік до нього приєдналося ще 10 учнів із Мелітополя, Маріуполя, Херсона, Миколаєва, Полтави та Донецька. За віком діти були майже однолітками — від 12 до 16 років.
Наприкінці травня 2023 до класу приєднався хлопчик із Маріуполя, якому було 8 років. Німецької мови він не знав, а вчителі в початковій школі нарікали на його надмірну активність та емоційність. Тому керівництво закладу освіти звернулося до мене з проханням допомогти йому адаптуватися в нашому класі. Я заздалегідь підготувала дітей, попросила їх, щоб узяли хлопчика під опіку й допомагали йому за потреби.
Згодом директор попросив узяти до класу 14-річну дівчинку з Кенії (хоча до цього в класі були лише діти з України). Вона спілкувалася англійською, а їй треба було вивчити німецьку.
Ми з дітьми підготувалися – зустріли її з плакатами. Вона дуже добре вписалася в нашу команду, бо ми за рік стільки всього пройшли, що справді були одним цілим. Діти швидко знайшли спільну мову та стали друзями, а для мене це був новий виклик та новий досвід.
В інтеграційному класі здебільшого увагу приділяли вивченню німецької мови. Це був основний предмет, який ми вивчали 4 години щодня. Для дітей закупили підручники та робочі зошити. До речі, школа закуповує щороку канцтовари, спортінвентар приблизно на 5 тисяч франків [203 500 гривень – ред.]. Кошти на це виділяє місцева громада як засновник школи.
Окрім інтенсивного курсу німецької, українські діти відвідували фізичну культуру та образотворче мистецтво.
Наприклад, на уроках мистецтва діти розмальовували власноруч футболки, знаходили та відтворювали герб своєї родини. Вчителька мистецтва була в захваті від креативності наших дітей.
Моя роль зводилася до того, що діти мали якнайшвидше вивчити німецьку мову та опанувати правила соціального і шкільного життя. А вони відрізняються від тих, до яких ми звикли в українській школі. Наприклад, навчальний рік у Швейцарії починається в середині серпня.
Дещо інший і розклад уроків:
До речі, вчителі звертаються одне до одного, до директора чи технічного персоналу лише на “ти”. І в кожного вчителя є ключ, яким можна відчинити всі класні кімнати, бібліотеку, актову залу, зовнішні двері школи тощо.
Правила для учнів
До речі, після уроків фізкультури діти обов’язково приймають душ, якщо далі за розкладом є ще уроки.
Також школа вважається місцем роботи, тому діти мають дотримуватися дрес-коду:
Ні в школі, ні на її території не можна користуватися мобільними телефонами – заборона стосується як учнів, так і вчителів.
Діє такий принцип: мобільний телефон не чути й не видно.
Правила для батьків
На початку навчального року для батьків організовують дні відвідування школи. Це дає їм можливість побачити шкільну інфраструктуру, познайомитися з вчителями.
В інші дні батьки можуть відвідувати школу тільки після попередньої консультації з вчителями або адміністрацією.
Також на початку навчального року школа проводить стоматологічні огляди учнів (витрати бере на себе заклад освіти). У кожної дитини є медична картка, куди лікар- стоматолог вписує дані про обстеження. А далі батьки вирішують, де лікуватися.
За тим, як наші діти адаптувалися до нової школи та які успіхи мали у вивченні німецької, час від часу спостерігав директор. Це відбувалося на перервах чи на уроках. Він просто дивився за учнями, тобто все було в спокійній і невимушеній атмосфері.
Якщо директор хоче прийти на урок, то попереджає про це за тиждень. І каже, що це не перевірка вчителя, а спостереження за дітьми, аби потім зрозуміти, у які класи їх розподілити. Ніхто спеціально до таких уроків не готується, вчитель просто працює з дітьми.
У школі ми з учнями долучалися до різних спортивних та культурних заходів:
За виставу ми отримали від громади подарунок — мандрівку в планетарій у місті Люцерн. У цій екскурсії для нас продумали все до дрібниць — на вокзалі підготували маршрут мандрівки, видали квитки, на платформі зустрів залізничник і провів до місць у вагоні, які були підготовлені спеціально для наших дітей (був напис “Інтеграційний клас”). Діти та я були вражені такою турботою.
У цьому навчальному році інтеграційний клас не працює. Частина дітей зараз вчиться у звичайних класах тієї ж школи. А ті діти, яким виповнилося 16 років і які підтвердили знання німецької мови на рівні А2, перейшли до навчально-професійного закладу. За віком вони не могли далі вчитися в школі Oberstufenzentrum, адже тут вчаться учні з 5 до 9 класу, а далі переходять в інші заклади.
Що цікаво, коли діти вчаться ще в середній школі, для них влаштовують дні профорієнтації та дають змогу спробувати себе в певній професії. Учні 9 класу ходять у ці дні в майстерні, перукарні тощо.
Наразі я працюю вчителем-асистентом у закладі інклюзивної освіти. Але й далі тримаю зв’язок із дітьми та вчителями школи, де діяв інтеграційний клас. Знаю, що для наших дітей зараз проводять додаткові заняття німецької мови, бо вони ж приєдналися до класів, де навчання від початку було німецькомовним, а учні вчили ще одну іноземну (англійську чи французьку). Учителі кажуть, що нашим дітям не просто, та вони дуже стараються.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
Фото: Олена Головня
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).
Обговорення