“Можем повторить” у росіян разюче відрізняється від нашого “ніколи знову”: як розповідати учням про 8 та 9 травня

Україна, як і більшість світу, відзначає 8 травня День пам’яті та примирення, а 9-го – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Такий підхід ми практикуємо з 2015 року, відмовляючись від спільних із росією поглядів на світову історію.

“Пам’ятні дні символізують не тріумф переможців над переможеними, а є нагадуванням про страшну катастрофу, яка стала можливою в результаті приходу до влади й змови двох тоталітарних режимів – нацизму й комунізму”, – наголошують в Українському інституті національної пам’яті.

Якщо в росії в цей день радіють перемозі над нацистською Німеччиною, тішаться гаслу, що “за потреби можуть повторити подвиг своїх дідів та прадідів”, то для світу та України ці дати стали днями скорботи. Ми прагнемо, аби більше ніколи не повторювалися авіанальоти на мирні міста, бомбардування шкіл та житлових будинків, вивезення дітей на територію країни-агресора.

На жаль, вдруге Україна відзначає 8 та 9 травня в умовах повномасштабної військової агресії росії. Як розповісти про сенси цих дат школярам, “Нова українська школа” запитала у Василя Кононенка, вчителя історії, старшого наукового співробітника Інституту історії України НАНУ, Лесі Юрчишин, учительки історії, правознавства та громадянської освіти, та Дар’ї Бовкун, теж вчительки історії.

У новій статті читайте:

• про яке значення 8 і 9 травня розповідати учням;
• як описувати хід і завершення Другої світової війни школярам різного віку;
• чому важливо акцентувати на пам’яті про загиблих, а не на перемозі, як це робить росія;
• які форми роботи можна застосувати на уроці;
• які корисні ресурси допоможуть у підготовці.

ЧОМУ ГОВОРИТИ ТІЛЬКИ ПРО ПЕРЕМОГУ – НЕДОРЕЧНО

Готуючись до тематичної розмови з учнями про 8 та 9 травня, так чи так доведеться враховувати контекст, у якому українці живуть зараз. Василь Кононенко вважає, що насамперед вчителі мають зʼясувати, чи є в класі діти, які втратили рідних у сучасній російсько-українській війні; чи є учні, чиї раніше чи зараз перебувають на фронті. Орієнтуючись на це, вчитель має ретельно підбирати фокуси та слова, які діти почують на уроці.

Також треба враховувати світові погляди на історію Другої світової війни. За словами Дар’ї Бовкун, нинішні школярі вивчають більш об’єктивну версію, ніж вчили їхні батьки. Учні знають, що Друга світова війна розпочалася з пакту Молотова — Ріббентропа (про ненапад Німеччини на радянський союз), що СРСР також був агресором і до 1941 року не збирався воювати на своїй території, але планував воювати на землях інших держав.

Також учням варто нагадати, що концепт перемоги в радянський час був головним. Для радянської влади було важливо мати певний статус на світовій політичній арені, щоби висувати свої вимоги в питаннях повоєнного устрою Європи та світу і взяти якнайбільше територій під свій контроль.

“Дата 9 травня конкретно для СРСР мала символічне значення, – каже Дар’я Бовкун. – З боку СРСР Акт капітуляції Вермахту підписав у Реймсі Іван Суслопаров разом із союзниками ще 7 травня, документ набрав чинності 8 травня. Однак Сталіна не задовольняло, що Акт капітуляції не був підписаний конкретно зі СРСР, це не додавало якогось виняткового значення радянському союзу. Він наполіг на повторному підписанні Акту капітуляції в Берліні, що відбулося 8 травня о 23:43. Відповідно за московським часом це було вже 9 травня”.

Вчителька зауважує, що Україна, як сучасна незалежна держава, зробила правильний крок, відзначаючи 8 і 9 травня, як це робить світ, і відмовляючись від виняткового значення саме 9 травня.

“Це свято побудоване на державницьких інтересах СРСР, що для незалежної України не актуально. Саме тому ми відзначаємо День пам’яті та примирення 8 травня і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 9 травня”, – підсумовує Дар’я.

На її думку, чим молодші діти, тим легше їм прийняти ці сенси, адже вони не мають власного досвіду святкування саме 9 травня – “ледь не із шашликами”, як це траплялося ще кілька років тому. Певний радісний акцент у цьому дні є, додає освітянка. Та водночас має бути й розуміння, наскільки цей день трагічний і якою ціною здобули перемогу.

ТЕМАТИЧНІ УРОКИ ВАРТО ПРИСВЯТИТИ ЛЮДЯМ

На чому акцентувати, обговорюючи пам’ятні дні? На думку Лесі Юрчишин, основний акцент має бути на пам’яті про загиблих, вшануванні живих, відновленні пам’яті про саме український контекст війни.

“Бо те, що русня говорить “можем повторить”, разюче відрізняється від нашого “ніколи знову”, – додає вчителька. – Також варто пам’ятати, що для України війна не завершилася 9 травня. Війська УПА воювали ще до 1950-х років, борючись проти іншого агресора”.

Василь Кононенко нагадує, що після перемоги антигітлерівської коаліції над фашистськими країнами ніхто не святкував перемогу як таку. Люди були втомлені та виснажені війною. А світ зробив висновки, що вбивства та насмішки над переможеними – це шлях слабких. Тому основна європейська ідея – це примирення. Звісно, якщо зараз українцям сказати, що треба примиритися з росією, ніхто на це не пристане. На думку вчителя, треба говорити з учнями не лише про те, що ми маємо перемогти ворога і все, а міркувати глобальніше – за що ми воюємо? А воюємо за гуманістичні цінності та права людей на мирне життя у вільній країні.

Саме про людські долі під час війни варто говорити з учнями на тематичному уроці – як Друга світова війна вплинула на життя пересічних громадян СРСР та й загалом усіх європейців.

Як додає Дар’я Бовкун, діти мають усвідомити, що Друга світова, як і будь-яка війна, – це жахливо і страшно: “Розповідаючи про людей, які брали участь у Другій світовій війні та втратили на ній своїх близьких, друзів, родичів, вдасться більш коректно та адекватно сформувати в учнів правильне ставлення до цієї дати, – каже вона, – без наративу виняткової святковості та тріумфу “можем повторить”, який сформувався в радянський час”.

ЯК ГОВОРИТИ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ ТА ЇЇ ЗАВЕРШЕННЯ З УЧНЯМИ РІЗНОГО ВІКУ

Щоби розповіді про Другу світову війну поєднати з людськими долями, учнів можна залучати до пошуку історій – локальних, родинних чи краєзнавчих. Це можуть робити школярі будь-якого віку, але таке завдання треба давати на випередження, аби діти встигли поспілкуватися з рідними, радить Дар’я Бовкун.

Звісно, кожного року очевидців Другої світової війни стає все менше, тож можна запитати про це батьків, наприклад, як бабуся чи дідусь розповідали їм про Другу світову й що саме говорили. Важливо, щоб діти могли аналізувати почуті від родичів історії – як про це говорять люди, чому саме так розповідають про ті чи інші події.

У початковій школі, вважає Василь Кононенко, доцільно розповідати про Другу світову війну та її звершення за такою схемою:

• перші три роки війни (з 1939 по 22 червня 1941) вигравав Гітлер зі Сталіним, зокрема, у нападі на Польщу, доки Німеччина не оголосила війну радянському союзу;
• 1942 рік став вирішальним, адже 26 країн світу підписали Декларацію Об’єднаних Націй про спільну боротьбу з країнами фашистського блоку;
• три наступні роки (1942–1945) перемагали союзники антигітлерівської коаліції, керуючись тим, що війна ведеться заради прав людини.

З учнями 5–11 класів доцільно переглядати фільми про Другу світову війну, а потім обговорювати побачене.

На сайті Українського інституту національної пам’яті є кілька відеороликів, які вчителі рекомендують для перегляду з учнями на уроці:

• День Перемоги. Листи на війну;
• День Перемоги людських цінностей;
• Ніколи знову.

Для позаурочного перегляду та обговорення в класі можна рекомендувати:

• Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939–1941;
• У рамках долі. Історія 1-ї української дивізії (Галичина);
• Залізна сотня;
• Нескорений;
• Жива;
• Червоний;
• Діти перемоги.

Зі старшокласниками, на думку Василя Кононенка, можна обговорювати складний перебіг війни та її маловивчені сторінки, зокрема:

• як німці рятували українців від голоду, а українці допомагали полякам і євреям уникнути розстрілів;
• що сталося під час Волинської трагедії;
• як через сильний вплив пропаганди в Німеччині за всю війну на бік радянського союзу перейшло лише 29 німців;
• як дехто вважає, що радянський союз міг би сам перемогти Гітлера, особливо в цьому певні російські історики.

“Діти, як правило, готові обговорювати навіть такі складні питання. Треба дати учням можливість висловити свою думку, а вчитель має поділитися своїм баченням. Наприклад, можна зазначити, що після завершення Другої світової радянське суспільство довго лишалося зазомбованим. Адже це була не просто війна, а геноцид – Сталін готувався до війни, на її початку поділив разом із Гітлером Польщу. Якби він цього не зробив, може, не було б і Другої світової. Країни й далі накопичували б озброєння, але це була би холодна війна”, – розмірковує Василь Кононенко.

На думку Дарії Бовкун, учням справді варто розповідати не лише про героїчні сторінки Другої світової війни, а і про злочини Червоної Армії, у складі якої тоді воювали й українці. Адже звільнення території України закінчилося в жовтні 44-го, а далі червоноармійці просувалися Європою і теж скоювали воєнні злочини.

“Якщо ми пропрацюємо наші історичні травми, проговоримо те, що довгий час замовчувалося, зможемо рухатися далі”, – переконана вчителька.

ІДЕЇ ДЛЯ ЦІКАВИХ УРОКІВ

Аби урок не проходив у форматі сухої лекції, Леся Юрчишин практикує з учнями різні форми роботи:

• “знайомство з артефактом” – можна показати/розвісити в класі світлини людей воєнного часу (бажано взяти й фото ветеранів Червоної армії, і фото вояків УПА), фотографію місцевого пам’ятника Невідомому солдату – нехай учні опишуть побачене та свої емоції. Цей прийом допоможе включити дітей у роботу;
• історії конкретних людей у роки Другої світової війни – об’єднавшись у пари чи групи, учні можуть ознайомитися з матеріалами про обрані вчителем персоналії;
• знайомство з фактологічним матеріалом, популярними міфами та пропагандою навколо теми Другої світової війни – під час уроку можна показати дітям кілька агітплакатів часів Другої світової та визначити, як вони впливали на формування історичної пам’яті.

Для тематичних дискусій та підсумовування можна обрати такі прийоми:

• “мікрофон” – учні по черзі озвучують відповіді на запитання, у ролі мікрофона може бути певний предмет, який діти передають одне одному;
• “спільна дошка” – свої відповіді на запитання діти можуть записати на стікерах та розмістити на дошці (або ж робити це на онлайн-дошках);
• “Google-форма” – учні можуть поділитися думками та відповідями, заповнюючи її самостійно.

Також освітянка наводить приклади запитань, які можуть наштовхнути дітей на висловлення своїх думок:

• про що дізналися на уроці;
• що здивувало або змусило задуматися;
• які емоції виникали під час уроку;
• як ви почуваєтеся зараз;
• з чим “ідете” з уроку.

ПІДБІРКА КОРИСНИХ РЕСУРСІВ

Зробити урок наочнішим та цікавішим допоможуть відео та фотоматеріали, приміром:

• відеоінструкція “Як зробити мак пам’яті” з Мариною Бурмакою;
• фотоколажі в Києві, зняті з одного й того ж місця;
• історичні відео “Пишемо історію” від Національного музею історії України в Другій світовій війні;
• підбірка архівних матеріалів Українського інституту національної пам’яті про Другу світову війну – з методичними рекомендаціями, відео та фотографіями, коротким викладом основних подій;
• віртуальна виставка “Депортації. Візуальна пам’ять” про повоєнне переслідування та переселення учасників ОУН-УПА радянським режимом;
• міжнародний проєкт “Арольсенські архіви”, який збирає фото та свідчення очевидців про жертв нацистського режиму;
• проєкт “НепрОSTі листи”, що розсекречує понад 50 тисяч непрочитаних листів від українських невільників.

Василь Кононенко радить колегам:

• використовувати як додаткові джерела інформації книги з історії України, написані Сергієм Плохієм, професором Гарвардського університету;
• або ж давати учням завдання знайти інформацію про певні дати та події у Вікіпедії українською та англійською мовою. Порівняння інформації дає змогу сформувати в дітей власне бачення.

Обговорюючи Другу світову війну, в учнів можуть виникати порівняння з нинішніми подіями. Тож, як каже Дар’я Бовкун, вчителю треба бути готовим до запитань про те, як будувати наші стосунки з рф далі.

Можливо, слушною буде відповідь від фахівців Українського інституту національної пам’яті: “Українці зі зброєю в руках боронять Європу й дають шанс на створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки, на побудову більш тривкого миру. Але умовою для цього є перемога над росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії росіян проти будь-кого на планеті”.

Як додають історики інституту, після виграшу в російсько-українській війні ми отримаємо нове державне свято перемоги над рашизмом, що ще більше об’єднає наше суспільство.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: школа № 186 міста Києва