“Ми вас втрачаємо” – чому батьки забирають дітей з держшкіл

Непорозуміння між школою і батьками чи школою і дитиною – не рідкість. Але далеко не всі закінчуються розривом стосунків.

Журналістка “Нової української школи” дізнавалася в батьків, чому не змогли знайти компроміси і що їх змусило шукати альтернативу державним школам. Адже для того, щоб змінити освіту, потрібно почути, про які проблеми говорять батьки.

“АТМОСФЕРА БАЙДУЖОСТІ”, – мама учениці сьомого класу

Я мама, яка переводить дитину зі звичайної школи в альтернативну, хоча з молодшої до середньої ми перейшли з гарним табелем і ніжними стосунками з першою вчителькою. Але потім дитина швидко зненавиділа школу. Це, звісно, відобразилося на оцінках.

Є кілька неприйнятних для мене факторів у державній школі:

  1. Школа працює з дуже вузьким колом компетентностей дитини, і то – не найбільш затребуваними в сучасному світі.
  2. Школа не вважає своєю задачею розвиток “4К” (кооперація, комунікація, критичне мислення, креативність). Ба більше, вона всіляко присікає самостійний розвиток цих здібностей.

Роботи, зроблені з творчим підходом оцінювалися нижче, ніж шаблонні. Спроби робити завдання колективно, обговорити враження, наприклад, від художнього твору розцінювалися як “несамостійність” і “списування”. Питання сприймалися як особиста образа, зухвала поведінка і спроба зірвати урок. Найлегше хороші оцінки було отримати за вивчені вірші. А от за живу думку – майже неможливо.

На “Основах здоров’я” діти здебільшого переписували статті з підручника. На “Трудовому навчанні” їм казали знайти в Ютубі майстер-клас.

Моя донька має розряд зі спортивної гімнастики, але з фізкультури мала “6”. Наприклад, отримала “2” за те, що віджималася на кулаках, а не як усі. “Щоб не видєлувалася”, – сказав фізрук.

Не всі вчителі були такими, але дитині достатньо 4-5 випадків, щоб пригнітити її бажання вчитися та взаємодіяти з учителем

Я намагалася говорити з вчителями неодноразово. Але, якщо вони хронічно втомлені, а система ніяк не спонукає їх до змін, то мої розмови – лише подразник.

  1. Школа ігнорує батьків. Жодного разу за 5-й та 6-й класи нам не дозволили провести екскурсію для дітей чи майстер-клас.

На батьківських зборах ми пропонували взяти цікавішу програму з англійської і готові були придбати підручники. Нам відмовили.

Дізнатися поточні оцінки дитини – неможливо. У найкращому випадку можна прийти у школу і випросити у класного керівника подивитися журнал. Але для цього я мушу пропускати роботу. Проблему міг би вирішити електронний журнал.

  1. Навантаження у школі не відповідає завданням, які вона ставить. Усе те саме можна досягти швидше. А деякі речі варто взагалі проігнорувати.
  2. Школа не переймається комфортом дитини.

Немає не те що власної шафки, а й власного гвіздка на вішаку. Не дозволили мати електронні підручники. Вага портфеля – 5-7 кг. Рішень школа не шукає. Не дозволили мати місце для велосипеда. У класі, що виходить на сонячну сторону, заборонили відчиняти вікна, ставити вентилятори. За десятихвилинну перерву діти не встигають вийти на двір. І в таких умовах вони перебувають 7 годин на день.

Ми вас втрачаємо – чому батьки забирають дітей з держшкіл

“Школа працює з дуже вузьким колом компетентностей дитини і то, не найбільш затребуваними в сучасному світі”. Фото: автор – SimpleFoto, Depositphotos

Ця загальна атмосфера байдужості до особистості дитини змусила мене шукати альтернативу.

Я звернулася в іншу школу, але нам відмовили, бо “не за місцем проживання”. Зрештою, я розуміла, що то швидше зміна шила на мило, тому не стала наполягати на праві обирати школу.

“ЯКЩО ДИТИНА НЕСЛУХНЯНА – НІХТО НЕ ЗНАЄ, ЩО З НЕЮ РОБИТИ”, – мама першокласника (НУШ)

Перш ніж кинути школу, ми змінили два класи. Можете собі уявити адаптацію? В одному класі син провчився вересень, у другому – жовтень-листопад, а в грудні вже був на дистанційному навчанні.

Він так травмувався за ці три місяці… Почав мочитися вночі, з’явилися страх висоти і темряви. Я злякалася, що після цих шкільних експериментів ми ще по психіатрах будемо ходити. Здоров’я дорожче.

Син прийшов до школи у 7,5 років і вже добре вмів рахувати в межах кількох сотень. На уроках йому було нецікаво – доцільність задач із зайчиками він не розумів. Крім того, він дуже активний: навіть у дитсадку йому було важко всидіти на місці.

Ми обрали звичайну і не дуже популярну школу під домом. Хотіли, щоб було небагато дітей у класі (їх було 23). Нам усе сподобалося. Але невдовзі вчителька зізналася, що не може впоратися з нашим сином. Казала, що він не розуміє шкільних правил, а їй треба займатися з іншими дітьми. Тоді завуч запропонувала нам інклюзивний клас (там було 12 дітей) з більш досвідченою вчителькою і асистентом.

Ми погодилися, але стало ще гірше. Син казав, що йому нецікаво, питав, чому має там сидіти, і заявив, що краще б уже пішов на роботу.

Вчителька звинуватила нас у поганому вихованні дитини, що ми не займаємося і хочемо, щоб це робила школа. Хоча про “погане виховання” час уже забути! У кожної сім’ї своя система цінностей, і вона передається дитині. У нас у родині всі фрілансери, звідки в нас буде дитина, яка слухає все, що їй розказують? Педагог має це враховувати і шукати форми взаємодії.

Згодом вчителька почала викликати до школи тата (майже щодня!), бо син заважав їй проводити уроки: усе перший виконав і заважає. Це було логічно: якщо зробив завдання – то йому або треба важчі, або він вільний. Чи це я мала давати йому з собою до школи завдання із зірочкою?

Закінчилося все тим, що вчителька налаштувала дітей проти сина і він став агресивно поводитися, чого раніше ніколи не було. Почалися конфлікти з батьками у вайбері. Директор відмовився втручатися.

Але те, що мене не чули – це таке, важливіше, що не чули дитину. Якщо дитина неслухняна, така як Петрик П’яточкін, ніхто не знає, що робити.

У школі була прекрасна психологиня. Але посидіти з дитиною на уроці вона змогла аж один раз, тому що працює ще й вчителем.

Психологиня пояснила, що десь ми самі винні – виховали вільну дитину і запихнули в залізну систему. Я здивувалася: чому в залізну, якщо це НУШ? Психолог сказала, що те, що пропонує НУШ, і те, що відбувається в школі – різні речі. Тому вона порадила не травмувати сина і забрати його зі школи.

Зараз ми кілька днів на тиждень ходимо в альтернативну школу, на гуртки, їздимо в табори. Але це однаково не те. Син дійсно не розуміє елементарних правил, а до них, які б вони не були, – потрібно звикати. І пояснити можна це тільки в дитячому колективі.

Я б хотіла віддати його в загальноосвітню школу, але потрібно перелопатити купу шкіл і вчителів, з усіма перезнайомитися.

НУШ справді дає більше свободи дітям, а це мінус для вчителів, які звикли до жорсткої дисципліни. Раніше діти хоч оцінки боялися, а зараз нема таких рамок. І дитина – особистість. От і придумайте тепер, що з цим робити (сміється).

“ДОНЬКА БІЛЬШЕ НЕ ХОЧЕ БАЧИТИ ВЧИТЕЛІВ”, – мама учениці 9 класу

Буває булінг між дітьми, а буває між учителем і дитиною. Усе почалося у 8 класі. Класній керівниці не подобалася наша донька, вона її принижувала при однокласниках.

Я педагог і психолог за освітою, тож хотіла вирішити ситуацію позитивно. Але дорослу людину не перебудуєш, а ламати дитину і її бажання вчитися я не хотіла. Коли я спілкувалася з учителькою, вона казала, що все добре, але дитина і далі приносила на диктофоні записи з образами. Був період, що вона нічого не їла тиждень, лежала в ліжку і казала, що у школу більше ніколи не піде.

Ми перейшли в іншу, і все наче було добре, але осад лишився. Донька гарно вчиться, але каже, що має відчуття, ніби не проживає те життя, яке їй хочеться: “Я не розумію, для чого ходжу на фізкультуру і сиджу на лавці, для чого нам малювання, на якому ми нічого не робимо, чому фізкультура – перший урок, а фізика восьмий?”.

Я усвідомлюю, що вона підліток, і особливості цього періоду, але також бачу, як у неї сяють очі, коли вона повертається від репетитора з математики чи англійської. Цього немає після школи. Можу на пальцях перерахувати, коли після шкільних уроків вона каже: “О, це було так цікаво, так дотично до сучасності і життя!”.

Я теж не згодна з тим, як у школі викладають, не згодна, що діти мають бачити щодня сумні обличчя вчителів, хоча розумію, що вчитель не може жити за таку зарплатню. Але однаково він повинен мати якесь своє щастя, яке випромінюється дітям.

У підсумку донька хоче на дистанційне навчання, закінчити 10-11 клас за рік і попрощатися зі школою. З вчителями більше зустрічатися не хоче і планує готуватися до ЗНО з репетиторами.

“РАЗ ЧИ ДВА НА ТИЖДЕНЬ МИ НЕ ХОДИЛИ ДО ШКОЛИ”, – мама учениці першого класу (НУШ)

У нас не було довіри до державної школи. Ми розуміли, що вона нам не підійде, бо ми виховуємо дитину в сучасному дусі. Не так, що треба просто вчитися і на цьому все. Мають бути і цікавість до навчання, і індивідуальний підхід до дитини. Школа цього не враховує.

Утім, ми не змогли одразу знайти інший варіант і не наважилися на домашнє навчання. Вирішили спробувати рік у державній школі. Сподівалися, що вчителі початкових класів більш гнучкі. Наша вчителька нам сподобалася, у класі було 25 дітей.

Ми вас втрачаємо – чому батьки забирають дітей з держшкіл

“Взагалі система така, що вчителі віддають накази і дають поради, а якщо ти не хочеш їх дотримуватися, то все”. Фото: автор – DarkBird, Depositphotos

Хоча НУШ передбачає, що вчитель не буде авторитарним, на практиці цього досягти складно.

Коли я приходила забрати дитину після четвертого, а не п’ятого уроку, вчителька дивилася на мене так, наче я зробила щось погане. Вона взагалі не радо впускала батьків до класу після уроків. Усе відбувалося централізовано, дітей виводили, віддавали, як якусь річ. Ставлення було не дуже душевне.

Взагалі система така, що вчителі віддають накази і дають поради, а якщо ти не хочеш їх дотримуватися, то все.

Якось після уроків вчителька сказала при інших дітях, що моя донька неохайно пише. Я відповіла, що не треба на цьому акцентувати увагу, бо дитина вчиться, головне – щоб їй подобалося і вона старалася, а як виходить – зараз неважливо.

Було заборонено повзати по підлозі, взуватися на підлозі, треба було сідати на стільчик. Дитина не розуміла чому, а вчителька не могла пояснити. Не хоче їсти у їдальні – треба. Не хоче виступати на конкурсах, бо вони їй нецікаві, але треба! Я просила, щоб доньку залишали у класі на час репетицій або щоб мені телефонували і я забирала її раніше, але вчителька однаково брала дитину на репетицію, дитина плакала, і тільки тоді її відводили до класу.

Парти з другого тижня навчання переставили з груп у ряди, бо вчительці було незручно перевіряти зошити.

Але й батьки були не дуже активні. А щоб щось змінити – потрібна команда. Щоб її зібрати, я не маю здібностей, тому й обираю інший шлях: приєднуюся до тих, хто вже щось робить. З наступного року ми навчатимемося на екстернаті і три дні на тиждень будемо у “Центрі підтримки хоумскулерів”.

Дитина рада, бо щодня казала, що не хоче йти до школи. Вона чутлива, її взагалі ці шкільні крики і біготня виснажують. Раз чи два на тиждень ми не ходили до школи. Це теж створювало напругу між нами і вчителькою. Вважалося ненормальним, що дитина втомлена і хоче побути вдома.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – AlexLipa, Depositphotos

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber

Матеріали за темою

Обговорення