На боці читача: думка психолога й бібліотекаря про булінг у літературі

Що таке бібліотерапія, і чи може книжка запобігати підлітковому цькуванню та пом’якшувати його наслідки. Про це “Нова українська школа” розпитала в бібліотекаря та письменниці, яка зачіпає цю тему в своїй книзі, а також психолога.

Юлія Чернієнко, письменниця, головна бібліотекарка Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки

Бібліотерапія – один зі способів вирішення проблем і розладів поведінки людини за допомогою книг. У світі її визнали й успішно практикують у лікувальній, реабілітаційній і педагогічній роботі (наприклад, британська “Книга як ліки”). Книга – не лише врівноважує психо-емоційний стан людини, коригуючи його.

Ось як впливає прочитання і подальше обговорення книг на юного читача:

  1. Книга – оптимальний формат знайомства дитини зі складними життєвими ситуаціями й осягнення їхніх причинно-наслідкових зв’язків. Так “прокачуємо” інтелектуальну сферу, завершуючи спільним пошуком порад, що допоможуть уникнути чи зарадити обставинам, в які втрапляють герої.
  2. Покращуємо навички соціалізації (ресоціалізації): у своїх історіях письменники часто зображають різні групи людей, їхній спосіб поведінки й мислення, а головне – формати їхньої взаємодії.
  3. Розвиваємо емоційний інтелект. Кожна книжка – цілий спектр почуттів і відчуттів багатьох героїв. У книжках, як і в житті, навряд чи є ідеальні герої. Тому юний читач наче приміряє на себе його емоції, моделі поведінки. Так він компенсує брак життєвого досвіду, “вживається” в їхні життя, збагачуючи свою палітру емоцій і здатність до емпатії. Зрештою, підліткова література (не плутати з літературою, яка втрапляє до кола підліткового читання) дає можливість зрозуміти читачеві, що він зі своїми проблемами не сам на сам.
  4. Коригуємо поведінку. У книгах про і для підлітків не обходиться без героїв чи компаній на кшталт “хороших”, “поганих” і “дуже поганих”. І справа тут – у моральних цінностях, поведінкових моделях, пріоритетах тощо. Типове для цього віку явище – шкідливі звички. Звісно, що більше ми забороняємо, то більше кортить порушити правила. Тож історії сучасних авторів, які пишуть для підлітків, – чудовий спосіб делікатно, без зайвої дидактики запропонувати читачеві подивитися, до чого можуть призвести певні вчинки чи бездіяльність.
  5. “Є контакт!”. Книги – чудовий, а інколи – єдиноможливий спосіб налагодити довірливі стосунки між дитиною і дорослим: бібліотекарем, батьками, вчителями.

Показовим був випадок, що трапився зі мною нещодавно. Читачка бібліотеки, де я працюю, дізнавшись про мою дебютну книжку “Помста”, де описую жорсткий булінг, несподівано відкрилася мені й попросила написати повість на основі її життєвої історії. На щастя, нині ця дівчинка – першокурсниця, в новому колективі все добре. Проте її шкільні роки були суцільним жахом.

Ті, хто встиг прочитати мою книжку, часто відгукуються коротко і лаконічно – “жесть!”. І, зізнаюся, була прикро схвильована, що життєва історія дівчини виявилася гіршою, ніж у моєму творі. Якщо моя героїня потерпає від морального знущання і принижень, то цій дівчині завдавали й тілесної шкоди. А батьки в усьому звинувачували її саму. Мабуть, якби ця дівчина й досі перебувала в такому токсичному середовищі, наша розмова була б зовсім інакшою.

ЩО ПОЧИТАТИ

Спираючись на багаторічний досвід роботи бібліотекарем, рекомендувала б книги, в яких по-різному висвітлено тему булінгу (в реалістичній чи алегоричній манері), а також підказано шляхи вирішення проблеми:

  • “Гидке каченя”, Г. Х. Андерсен;
  • “Обзивають мене Мурахоїдом”, К. Нестлінґер;
  • “Диво”, Р. Дж. Паласіо;
  • серія книг А. Аудгільд Сульберґ про дівчинку-альбіноса Анне Беа;
  • “Опудало”, В. Желєзніков;
  • “Володар мух”, В. Ґолдінґ;
  • серія книг про Гаррі Поттера Дж. Роулінг.

Серед української літератури:

  • “Невдаха, або Ласкаво прошу до мого світу”, А. Доломан;
  • “Не озирайся і мовчи” М. Кідрук;
  • “Сіль для моря, або Білий Кит” А. Нікуліна;
  • “Пампуха” А.Шавлач.

ПОПЕРЕДИТИ Й ЗАПОБІГТИ: ЧОМУ ВАЖЛИВО НЕ ОМИНАТИ ОБГОВОРЕННЯ СКЛАДНИХ ТЕМ У ЛІТЕРАТУРІ

Олександра Сач, арт-терапевт, психолог Львівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді

На мій погляд, один із поширених стереотипів щодо читацької поведінки дітей та підлітків – “не читатиму й не чутиму від дорослих про небажане – значить, не думатиму й не робитиму цього”. Так турбота дорослих обертається інакше – юний читач загнаний у пастку “взаємного мовчання”.

Замовчування тем на кшталт статевих стосунків, вживання психотропних речовин і того ж булінгу в навчальних закладах та поза їх межами – існує. Молоді люди між собою однаково про це говорять, а от діалог про це з досвідченішими дорослими досі вважають незручним, табуйованим. Тому висновки підлітків про межу між “добре” і “погано” – часто неоднозначні. Змінити це можна тільки завдяки щирому й відкритому діалогу. І книги – хороший привід його розпочати.

На боці читача: думка психолога й бібліотекаря про булінг у літературі

Фото: автор – belchonock, Depositphotos

“Солодкі історії” про світ, де зла не трапляється, здатні ще більше віддалити підлітка від реалістичного та зрілого сприйняття світу або ж скептично налаштувати проти себе тих однолітків, які через свій життєвий досвід у такі казки вже не повірять.

Наша поведінка в різних обставинах далеко не завжди пов’язана з глибоким аналізом та інтерпретацією, бо наш мозок – економна система, він береже свої ресурси. Тому для типових завдань і ситуацій має заготовлені автоматичні реакції, їх послідовності – поведінкові “паттерни”. Ось чому так важливо писати та говорити про булінг. Це дає нам більше шансів змінити вже раніше сформовані й створювати нові паттерни реагування на ситуації цькування, спостерігачем чи учасником яких може стати підліток.

Книжки про булінг можуть бути приводом обережно почати розмову про це явище у класі. Коли в дорослого є завдання почати розмову про явище психологічного насилля та булінгу, особливо не з одним, а з групою підлітків, буває важко дібрати слів. Адже вони живуть у власному інформаційному контексті, використовують своєрідну мовну систему назв і порівнянь, звикли до постійної взаємодії з образами, а також цікавого, свіжого подання матеріалу.

Саме так їхню увагу захоплюють блогери, ігри та фільми. Ось чому метод повчальних бесід уже морально застарів. Увага дітей звикла до зовсім іншого, тож потрібно шукати нові способи достукатися до них.

Помічними в цьому можуть стати сучасні книги. Різноманітні комікси, артбуки, захопливі повісті, в яких письменники говорять з учнями їхньою мовою, – все це шанс не лише обговорити конкретну ситуацію, а й показати, що читання може стати корисною звичкою, здатною навчити й розважити.

“Нова українська школа”

Титульне фото: автор – mashiki, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення