“Нас учні чекають”: як минув навчальний рік у вчителів проєкту “Залишаємось з Україною”

“Діти чекають”, – слова, які в часи найбільших викликів мотивують вчителів. Цей навчальний рік був одним суцільним викликом. На освітній процес вплинули обстріли, “прильоти”, додалися блекаути. Вчителі пристосовувалися, ставали гнучкішими. Звісно, це було зовсім не легко. Та думка про те, що діти чекають на урок не давала опустити руки. Тому українські освітяни винаходили тисячу й один спосіб, як провести урок в укритті чи вдома, без світла та стабільного інтернету.

Частина українських учнів тимчасово перебувають за кордоном. Для того, аби зберігати зв’язок з Україною та її освітньою системою, вивчати ті предмети, яких не викладають у закордонних школах, ГО “Смарт освіта” створила проєкт “Залишаємось з Україною”.

Упродовж цього навчального року проєкт, у якому взяли участь 47 освітян, допоміг більш ніж 1 300 учням вивчати онлайн українську мову, літературу та історію, відчувати себе в колі своїх, хоч як далеко вони були від дому. У проєкті “Залишаємось з Україною” упродовж року вчилися наші учні, які зараз мешкають у понад 20 різних країнах: США, Канаді, Великій Британії, Німеччині, Польщі, країнах Балтії, Скандинавії та інших куточках світу, де українці знайшли прихисток від повномасштабного російського вторгнення. До речі, проєкт планують продовжити й наступного навчального року. Реєстраційну форму можна заповнити за посиланням.

ГО “Смарт освіта” поспілкувалася з вчителями, які були залучені до проєкту й паралельно продовжували викладати в українських школах.

У новій статті читайте:

• як працювалося в екстремальних умовах під час обстрілів та блекаутів;
• з якими враженнями йдуть у літо після такого напруженого року;
• чому діти на заняттях не порушували дисципліну;
• що найбільше зачепило вчителів у дітях-учасниках.

Далі – пряма мова.

Наталія Литвин

Вчителька української мови та літератури. У проєкті “Залишаємось з Україною” викладає українську літературу в 5–6 класах

У проєкті я кайфую від спілкування з учнями – вони самі пропонують, що робити на уроці, уважно слухають. Діти поважають вчителя, навіть дисципліну ніхто не порушує. Секрет у тому, що ці учні приходять на заняття свідомо, аби пропрацювати потрібні предмети. І це мегакруто.

Якщо охарактеризувати цей навчальний рік одним словом, то це слово буде “багатозадачний“. Перша задача в усіх була одна – вижити, друга – не втратити себе, а третя – не дати тим, хто поруч, впасти. Це було складно.

Я захоплююся батьками, яким за кордоном вдалося створити своїм дітям умови для опанування українознавчих дисциплін. Найголовніше – що ми змогли утримати зв’язок із дітьми. Вони чули українську мову й могли комунікувати з нами й одне з одним.

Щодо викликів – блекаутів – то мені було складно на перших уроках. Але потім усе ввійшло в ритм. Я проводила заняття зі своєї квартири в Києві, а також із квартири в Кривому Розі. Коли в мене вимикали світло, ходила до подруги, до племінниці в офіс, проводила уроки в школі й у пунктах незламності. Пишаюся, що жодного уроку не перенесла. Труднощі були й зі слабким інтернетом, і з тим, що пристрої постійно розряджалися.

Спочатку було страшно. Я запитувала себе: “Як я зможу? Як я це все утримаю?” А ще ж у мене є маленький син. Йому 6 років, та він уже освоїв програму 5 класу з літератури, яку ми вчимо на заняттях “Залишаємось з Україною”. Він постійно на фоні бігає, слухає, а іноді навіть підказує п’ятикласникам, коли вони щось забувають.

Раніше мені все було зрозуміло. Дистанційний урок – це коли я сиджу перед ноутбуком і розказую дітям тему, демонструю презентацію, додаю онлайн-інструменти, а тут раптом нічого із цього немає. Лише мобільний телефон і світло свічок.

Ще один виклик – говорити про втрати чи щось погане в контексті творів, адже діти все переносять на свій досвід. Зараз вони часто говорять про війну, хоч і перебувають далеко від неї. Багато хто хоче додому, про це теж частенько згадують. Підтримати дітей, знайти до них підхід було одним із наших основних завдань.

Попри те, що вони тимчасово перебувають за кордоном, душею і думками вони однаково з Україною. Перші уроки ми багато говорили про те, що в них тут залишилося: про тварин, друзів, будинки. Дуже щемно, коли дивимося на уроці відео, а хтось впізнає своє місто. На початку діти були розгублені, адже за кордоном усе зовсім нове. Але ми змогли дати їм відчуття землі під ногами.

Також складно було організувати час, адже це зовсім інша форма уроку. Я маю одну годину на тиждень, у яку мені треба вмістити матеріал, який подаю у звичайній школі впродовж усього тижня на декількох уроках. Та в мене в проєкті чудові діти. Вони настільки круті, що я ними надихаюся. Попри втому після робочого тижня, я завжди з нетерпінням чекаю суботи.

Тут немає оцінок, і це добре. Адже найбільше дітям потрібне спілкування. Сподіваюся, ми задовольнили цей запит, окрім того, що ще й дали знання.

Плюс роботи в проєкті – можливість працювати з командою “Смарт освіти”. Це про комфорт, толерантність та повагу до людей. Я відчувала, що все робиться з любов’ю. І ця емоція червоною ниткою пронизує весь проєкт.

Саме завдяки “Залишаємось з Україною” вчителі-учасники вийшли на новий рівень усвідомлення роботи вчителя і відійшли від непотрібних формальностей, побачили переваги простої комунікації.

Методистка та вчителька проєкту Наталія Вінницька

Вадим Аникієнко

Вчитель історії. У проєкті “Залишаємось з Україною” викладає “Вступ до історії та громадянської освіти” в 5 класах та “Всесвітню історію. Історію України” (інтегрований курс) у 6 класах

Певно, як і для більшості, найскладнішим викликом у цьому навчальному році стали вимкнення світла. На початку я ще намагався тримати всі гаджети зарядженими. На уроки підключався через інтернет, який роздавав із телефону, коли зв’язок не зникав. А потім почалися винаходи. Для домашнього використання придбали інвертор і зробили таку схему: до автомобільного акумулятора під’єднали інвертор і роутер, а якщо треба було, то підключали ще й ноутбук. Пощастило, що наш інтернет-провайдер забезпечував інтернетом навіть під час відключень електрики, тому можна було проводити уроки з дому. З часом я почав використовувати саморобний світильник, який теж приєднував до акумулятора, аби діти могли бачити моє обличчя. Та все ж, одна група учнів довгий час бачила лише мою аватарку: так складалося, що за годину до початку уроку вимикали світло, а вмикали через годину після завершення.

Складно було й через обстріли. Уроки часто збігалися з повітряними тривогами. Під час заняття на додатку в телефоні вмикалася сирена, а потім і за вікном. Не раз доводилося чути звуки вибухів, інколи тремтіли вікна та стіни будинку.

Та на противагу всім цим недолікам, мені дуже запамʼяталися діти. Вони охоче брали участь в обговореннях, не боялися висловити власну думку, ставили запитання, дискутували з одногрупниками. Приємно, що кожен із них був вмотивований, мав велике бажання здобути чи закріпити свої знання.

Оксана Махаринська

Вчителька історії. У проєкті “Залишаємось з Україною” викладає історію в 7–8 класах

Історія України – важливий предмет для наших школярів і в Україні, і за кордоном. Це розуміють як батьки, які долучають дітей до проєкту “Залишаємось з Україною”, так і учні.

Найскладнішим періодом цього навчального року був листопад 2022 – лютий 2023 року. Я проводила уроки з ліхтариком і свічкою за допомогою мобільного інтернету. Жартувала з дітьми, що в нас романтичні уроки при свічках. Інколи, під час повітряних тривог, доводилося проводити заняття в коридорі.

Урок 2 листопада 2022 у темряві

Складнощів у викладанні не було. Попередній досвід дистанційного навчання під час ковідних карантинів став у пригоді. А ще влітку я проходила додаткові курси з дистанційки, які пропонувало Міністерство освіти і науки. Усе це допомогло.

До середини травня 2023 року я провела по 34 заняття в кожному класі. Обов’язково на кожен урок готувала презентацію, адже під час вивчення історії наочність сприймається краще – важливо показувати дітям карти, історичні пам’ятки, портрети відомих діячів, дати.

Найбільше мені запам’яталися позитивні моменти, наприклад, привітання від дітей на свята. На Великдень, наприклад, у своєму Telegram-чаті ми обмінювалися світлинами пасок та крашанок, хизувалися, у кого які вийшли. І це зближувало нас.

А ще вразило ставлення дітей до предмета. Учениця 7 класу Аліса так любить історію, що попросила доєднати її ще й до занять у 6 класі. Минулого року вона багато пропустила, особливо в другому семестрі. Я повідомила про це організаторів і вони реалізували її прохання. Дівчинка була дуже задоволена.

Діти часто цікавляться в мене, чи продовжать проєкт “Залишаємось з Україною” і в наступному навчальному році. Отже, те, що ми робимо – дуже цінно. Я отримую задоволення від роботи й сподіваюся і надалі працювати в команді проєкту.

Фрагмент відео: сім’я з Маріуполя

Перший рік проєкту “Залишаємось з Україною” завершився випускними зустрічами для дітей: 5–7 класи мали змогу виготовити власноруч орігамі з педагогинею Марією Уємовою-Косовою, а 8–11 – поспілкуватися з відомими письменниками Ольгою Купріян, Оксаною Лущевською та Сашком Дерманським.

Нагадуємо, що ГО “Смарт освіта” вже відкрила реєстрацію на 2023–2024 навчальний рік. Заповнити форму можна тут.

Діана Підбуртна, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото та відео в тексті: ГО “Смарт освіта”

Фото в тексті: Наталія Литвин, Оксана Махаринська, Вадим Аникієнко

Проєкт створений та діє за підтримки Theirworld, Global Business Coalition for Education, Educo Foundation.