Теми статті: батькам, вчителям, директорам, закордонний досвід, учням
1 Серпня 2019
7 309
0
Його вразило, що у школі є Wi Fi, жодного натяку на шкільну форму, є уроки криміналістики і кулінарії.
Їй уже не доводиться нервуватись перед іспитами, бо побачила, що школа – не лише про навчання. Хоча форма обов’язкова – їй це подобається.
Колишні учні київських шкіл зараз навчаються в Канаді. Федір Клішевич – у державній школі, Софія Онопрієнко – у приватній. Журналістка “Нової української школи” дізнавалася про враження підлітків і основні відмінності української та канадської освіти – про що зі шкільного досвіду в Україні забули з полегшенням, а що допомагає в навчанні й досі.
Федір Клішевич поїхав до Канади два роки тому. Закінчив цього навчального року 11 клас технічної школи Торонто (Central Technical School). Перше, що йому кинулося в очі – розміри навчального закладу. І приміщення, і подвір’я набагато більші, ніж в Україні. “Дуже багато місця для занять спортом. Уроки фізкультури взагалі є щодня”, – розповідає хлопець.
У приватній школі поблизу Торонто, де цього року в 10 класі навчалася Софія Онопрієнко, теж велика територія. Є ліс і озеро. “Ти розумієш, що не ув’язнений увесь час у чотирьох стінах. Є багато можливостей, і школа цим користується – є пасіки з бджолами, пірс, де можна брати каное, байдарки”.
Софія зізнається: спочатку важко було звикнути, що у школі не потрібно лише вчитися. “У нашій школі більше 40 видів спорту на вибір і стільки ж мистецьких занять – музика, живопис, танці, фото, ліплення з глини”.
Розмаїття активностей спонукає до ефективнішого розподілу часу. Якщо треба на тренування чи на репетицію, то треба встигати. Учителі йдуть назустріч: коли бачать, що в учня важливі змагання чи постановки мюзиклів, то можуть відтермінувати дедлайни. Але вимоги до завдань незмінні.
Федю приємно вразило, що у школу можна ходити в чому заманеться. Форми немає. А от Софія, навпаки, пишається, що у її школі суворі правила. “Мені це подобається. Хотілося такої дисципліни, щоб були форма, графік, інтенсивне навчання”.
Однак дівчина додає, що студенти в Канаді не навчаються 24\7. Вони проводять багато часу з друзями поза школою. “Це те, до чого я досі звикаю, бо в Україні, коли я навчалася теж у приватній школі, навчання в мене забирало весь час”.
Для Феді ж перший період знайомства зі школою запам’ятався сумом за своїми друзями. “Я і досі сумую за київськими товаришами, але швидко адаптувався. За два місяці в мене вже було багато друзів, з якими я так само, як і в Україні, байдикував після школи або залишався пограти у футбол”.
З 9 класу в учнів як державних, так і приватних шкіл є можливість обирати предмети. Обов’язковими залишаються математика і англійська мова. Це на користь і вчителям, і учням – каже Федір. “Є багато предметів, яких немає в українських школах: бізнес-курс, фотошоп, відеомонтаж, криміналістика, автомеханіка, кераміка тощо. Є навіть окремі уроки кулінарії“.
До того ж, у Канаді змінюють не лише класи, а й школи. Немає такого, що учні вчаться в одному класі і в одній школі всі 12 років. “Мінімум тричі ти повинен змінити школи (для соціалізації – ред.). Як правило, ти вчишся в одній з 1-го до 4-го, в іншій з 5-го до 8-го, і тоді вже вища школа (high school) з 9-го до 12-го”.
У Федіній школі зазвичай чотири уроки тривалістю година 15 хвилин. У вчителя вдосталь часу для пояснень. Ніхто нікуди не поспішає. Обід триває 45 хвилин. Хтось купує їжу в школі, хтось приносить із собою.
Тести проводять регулярно. “Є два міні-тести по 15-20 хвилин щотижня. Вони зазвичай легкі. Коли пройшли тему, тоді серйозніший тест тривалістю в урок – як правило, один раз на два тижні. Річний іспит може тривати до 3-х годин, і його оцінка дорівнює 20% оцінки з предмету. У Канаді мені “зайшла” математика, тому що немає великих обсягів матеріалу, який треба швидко пройти. Я встигаю все зрозуміти”, – розповідає Федя.
Вчителі різного віку і статі. “Є більш досвідчені, а є і молоді зовсім. Єдина маленька деталь, яка відрізняє канадських викладачів – вони здаються не такими втомленими від шкільного життя“.
Софія каже, що в її школі вчителі ставляться до учнів як до рівних. А ще – “не кажуть, що нам треба зробити. Вони нам допомагають зрозуміти, що ми самі хочемо”. Дівчина згадує, що в українських школах (є досвід навчання у трьох навчальних закладах) потрібно було хапатися хаотично за все і одразу. “Я забула, як це – нервуватися перед контрольними чи іспитами. Попри те, що навчання тут набагато інтенсивніше, я не п’ю заспокійливі“.
Канадські вчителі, за словами Софії, – це приклади успішних людей. “Ти на них дивишся, і тобі хочеться в них вчитися. Ти в захваті від того, що вони знають, чого досягли, які вони цікаві люди. Викладачі часто жартують під час уроків, прислуховуються, що ми хочемо. Коли спілкуєшся з вчителем, він дивиться тільки на тебе, повністю сфокусований на тобі. Він зацікавлений, щоб тобі допомогти”.
У кожного учня є координатор (advisor), який допомагає в академічному житті, дізнається про персональні інтереси. “Ми не можемо в 15-16 років знати, чого хочемо від життя. Школа дає можливість пробувати все, і ти не боїшся змінювати свою траєкторію”.
На початку року Софія цікавилася політикою, і їй від школи давали можливість їздити на конференції, дебати, змагання з ораторського мистецтва (public speaking). Потім у дівчини змінився напрям – захотіла займатися нейрологією, і її зконтактували з випускниками школи, які працюють у дослідницьких університетах.
“Мій учитель фізики, дізнавшись, що я не обрала на наступний рік його предмет, порадив взяти його і пообіцяв, що цей курс буде найцікавішим у моєму житті. Він так заохочував, що я одразу погодилася”.
Зазвичай студенти обирають курси навесні. Буває, що у вересні змінюють раніше обраний предмет, якщо під час ознайомчого періоду щось не підійшло.
“Кожен учитель викладає, як вважає за потрібне. На уроках англійської ми сидимо за круглим столом і спілкуємося: обговорюємо якусь книгу або дискутуємо щодо гарячої новини. Ми взагалі не використовуємо підручники. Вчителі не викладають інформацію, тому що знають, що її зараз можна швидко знайти в інтернеті. Вони нам дають базу, а потім – свободу, щоб ми вчили те, що хочемо“.
Наприклад, на уроці історії, коли учні вивчали І і ІІ Світові війни, у кожного наприкінці було завдання – обрати самостійно тему проєкту. Софія писала про участь українців у війнах.
“У мене і моїх друзів майже ніколи не виникає питання – чи знадобиться це в житті. Ми ще не знаємо, і нам просто цікаво. Є навіть курс, який навчає, як вступати в університет – як писати резюме, складати мотиваційний лист, зробити своє портфоліо. Зараз ці навички дуже мені допомагають, коли я подаюся на різні курси, волонтерство, вивчаю можливості вступу до університету”.
У Канаді люблять спорт. У всіх школах є свої спортивні команди. За словами, Феді, вибір широкий – футбол, американський футбол, хокей, баскетбол, волейбол…
“Учнів до команди зараховує тренер. З мого футбольного досвіду можу сказати, що тренування мало чим відрізняються від українських. 3-4 рази на тиждень, така ж дисципліна. У шкільній команді я швидко знайшов своє місце, вона дружня. Однак, відчуття українських товаришів залишається всередині. Це нічим не замінити. За ними сумую, а от за школою – ні”.
У Канаді обов’язкове волонтерство. Студент не отримає атестат, якщо в нього не буде відпрацьовано 40 годин вигулу собак, прибирання у школі або ж допомоги в бібліотеці. Школа надає список можливостей, розповідає Федір. А от у школі, де навчається Софія, волонтерство передбачає серед іншого і поїздки до країн, що розвиваються.
“Нас залучають до будівництва шкіл у developing countries. Також ми проводимо різдвяні паради, організовуємо розважальні зимові дні для дітей з неблагополучних сімей, їздимо в nursing homes (будинки для літніх людей), щоб попіклуватися та поспілкуватися з людьми похилого віку”.
У Федіній школі організовують багато екскурсій в музеї і театри. Взимку обов’язковий похід на лижах. У Софійчиній – поїздки до університетів на конференції.
“Є щось важливіше за навчання. Це я зрозуміла в Канаді. До приїзду я думала, що танці, спів, малювання – це неважливо. А тут я бачу дуже талановитих студентів. Їх відправляють до Лондона на акторські майстер-класи”, – каже Софія.
Дівчина зізнається, що навіть вільний час вона з друзями проводить цілеспрямовано. “Хтось у літній хокейній чи танцювальній академії, хтось вчить фізику в літній школі. Ми мотивуємо одне одного. І нам цікаво одне з одним”.
Зараз Софія запускає блог на YouTube, де розповідатиме підліткам про особливості навчання в Канаді і можливості для розвитку в Україні. А вчителям про те, що мотивує і демотивує учнів.
“Треба, щоб вчителі мали інакше мислення. Те, що написано в підручниках, часто вже неактуально. Потрібно більше приділяти увагу тому, як мотивувати учнів вчитися”.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – AlphaBaby, Depositphotos
Обговорення