Навіщо освітні траєкторії й чому вони неможливі за нової програми для 5–9 класів. Пояснює директор школи

Типова освітня програма для 5–9 класів, яку нещодавно затвердили, спричинила хвилю обговорення. Головна критика – перевантаженість учнів і брак можливості індивідуалізувати навчання.

Подібну думку має й директор навчально-виховного комплексу №141 “ОРТ” Києва Юрій Кіньков. Зокрема, зазначає, що в типовому навчальному плані не йдеться про індивідуальний підхід до кожної дитини, програма перевантажена й у вчителів немає можливості “підтягувати” учнів. Проте пан Юрій має пропозиції, як можна покращити ситуацію і створювати індивідуальні освітні траєкторії

У статті про:

• чому за нового типового навчального плану не вдасться індивідуалізувати освіту;
• що це таке – індивідуальні освітні траєкторії;
• як створювати індивідуальні освітні траєкторії;
• а що варто змінити в старшій школі.

Далі – пряма мова.

ЧОМУ ЗА НОВИМ ТИПОВИМ НАВЧАЛЬНИМ ПЛАНОМ НЕ ВДАСТЬСЯ ІНДИВІДУАЛІЗУВАТИ ОСВІТУ

Коли йшлося про реформу й НУШ, ми казали про індивідуальний підхід до кожної дитини, тобто про індивідуальну освітню траєкторію. Утім, якщо ми завантажемо дітей тією кількістю предметів, які є в новому типовому навчальному плані, а їх, здається, навіть більше, то загубимо цю індивідуальну освітню траєкторію.

У новому типовому навчальному плані майже зникла варіативна частина. Вона ще називалася шкільним компонентом. У 9 класі на це виділяють тільки пів години, у 5-му і 6-му – 2 години, а в 7-му і 8-му – 1 годину. То як можна забезпечити індивідуальний розвиток за цей час? У новому навчальному плані глобально нічого не вирішили. Натомість, дали мінімальне навантаження, максимальне й рекомендоване як середнє. 

Також раніше йшлося про суттєве розвантаження програм. Але я не побачив його ні в типовому навчальному плані, ні в [новому] стандарті [базової освіти]. А ще йшлося про інтеграцію. І вона таки допускається в типовому навчальному плані. Але хто має писати ці програми? Якщо вчителі, то це нереально! Я навіть мовчу про фінансовий складник і як оплачувати додатковий час.

Тобто знову працює “зрівнялівка”. Це – не зовсім те, чого очікували вчителі й директори шкіл.

Рік тому я переглядав орієнтовні програми і плани наукових ліцеїв. Так-от, там передбачена певна кількість годин на проєктну діяльність. То чому там виділяють години на проєктну діяльність, а тут немає годин для індивідуальної освітньої траєкторії?

ЩО ЦЕ ТАКЕ – ІНДИВІДУАЛЬНА ОСВІТНЯ ТРАЄКТОРІЯ

Індивідуальна освітня траєкторія – це коли є певний перелік обов’язкових предметів, а далі діти за зацікавленнями або за рекомендаціями психологів, учителів, враховуючи думку батьків, обирають кілька предметів. Можливо, дитині треба покращити знання з української мови, з математики чи англійської. А, може, їй просто цікаво поглибити їх.

В ідеалі, індивідуальна траєкторія – це коли дитина обирає, що вона хоче вчити, і за цим принципом формуються групи. Але це дуже важко в плані розкладу уроків і фінансування.

З одного боку, це – підтягування. Але й це треба роботи в школі! Кожна дитина засвоює інформацію по-своєму, зі своєю швидкістю. Йдеться про особливості віку та психологічного розвитку, виховання й характер.

Наприклад, у мене є десятикласник, у якого я викладаю математику четвертий рік. Я бачу, що він працює, але досі не бачив результату. Й от раптово минулого тижня він почав усе розуміти. Йому почало вдаватися. Мені здається, що причина цього – психологічна.

Ми маємо справу з різними дітьми. Наприклад, є діти, які мають мінімальні особливі освітні потреби – з ними треба працювати інакше, розжовувати матеріал, детально подавати інформацію. Відповідно, треба більше часу.

Розумієте, за такого навантаження з більш ніж 30 дітьми ні вчитель, ні діти не мають задоволення від роботи в класі. Натомість, треба виділити хоча би чверть годин для індивідуальної освітньої траєкторії. На жаль, цього не відбулося. 

На мою думку, до 5 класу мало би бути 5–6 уроків. Починаючи із 6 класу, може бути 6–7 уроків. Це – максимум.

ЯК КРАЩЕ СТВОРЮВАТИ ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСВІТНІ ТРАЄКТОРІЇ

Я це бачу так:

Наприклад, є паралель 5-х класів. Є чіткий компонент, який ми повинні виконати – це інваріантна частина навчального плану. Як-от, 15–17 годин у 5 класі. Тоді залишаються 10 годин.

Із паралелі можна сформувати групи по хоча би 15–20 дітей. Частині дітей потрібна додаткова математика, частині – українська чи англійська мова. Тоді вчитель додатково з ними працюватиме за рахунок цих індивідуальних годин. До того ж вони оплачувалися би державою. Тоді ми принаймні намагатимемося допомогти дітям. Це і є індивідуальні консультації.

Але точно не треба обирати модулі в межах предмету (частина – обов’язкова для вивчення, частина – опціональна), бо в математиці, наприклад, усе пов’язано.

Можна й так: розписати всі предмети, виділяючи мінімум часу. І тоді з’явилася би певна кількість годин, які варто було би розподілити на індивідуальну освітню траєкторію. В ідеалі таких годин має бути хоча би 10–11. Тоді можна сформувати групи, аби довести дітей до потрібного рівня за різними напрямами. У навчальному плані я цього не побачив.

Проте у світі є й інші підходи.

У школі ми співпрацюємо з Ізраїлем. У них така система: початкова школа триває до 6 класу, 7–12-ті – це старші класи. Після 6 класу вони розділяють дітей за різними рівнями, з огляду на результати внутрішньошкільного іспиту, на кшталт ЗНО. Серед рівнів є звичайні та науково-практичні класи. Якщо йти за таким же принципом в Україні, потрібні години.

Інший шлях, який у нас уже був, – з конкурсом у 5-х класах. Так, наприклад, роблять у Німеччині. Система така: вирішальною для батьків та дітей є початкова школа. Вона триває 4 роки, за винятком Берліна і Бранденбурга. Після першого півріччя в 4 класі діти отримують табелі, а батьки – характеристику рекомендаційного характеру від класного керівника.

Тоді вирішується, які здібності має дитина і в яку школу піде. Є такі типи шкіл: гімназії, реальні школи й основні. Найздібніші діти отримують відповідні рекомендації й можуть потрапити в гімназію – там їх готують для отримання вищої освіти. З 10 класу діти можуть обирати курси, які важливі для навчання в університеті: 2 основні курси і 2 поглиблені.

У реальні школи потрапляють менш здібні учні. Із 7 класу вони можуть вибрати фахову орієнтацію. Ці школи готують дітей, наприклад, до професії чиновників середньої ланки, менеджерів. В основну школу потрапляють решта дітей. Там їх готують для робітничих професій.

Я не дуже згоден із тим, щоб у 5 класі, грубо кажучи, ставити дитині вирок і казати, що вона може бути тільки пекарем чи перукарем. Але ця ідея цікава з погляду того, щоби давати основні години і, залежно від рівня, виділяти більше годин для індивідуальної роботи. 

У мене був колега, який нині живе в Німеччині й викладає фізику. Якось директор школи зайшов до нього, аби подивитися, чому така висока успішність із його предмету, і побачив, що він додатково щось пояснює дітям. Директор зробив зауваження, що так не має бути. Мовляв, діти мають дійти до всього самі, а ті, кому не вдається, мають піти в іншу професію, де не треба фізика. Я не вважаю, що це правильний підхід.

Нам треба знайти щось своє, розумієте, якусь золоту середину. Треба пробувати.

ЩО ВАРТО ЗМІНИТИ В СТАРШІЙ ШКОЛІ

Забігаючи наперед, скажу, що 10–11 класи мають бути максимально розвантажені. Там треба дати дуже мало предметів, які учні вивчатимуть обов’язково, інші предмети – це ті, з яких їм треба здавати ЗНО чи ДПА.

До того ж я скомпонував програму так, щоби повторення з алгебри та геометрії почалося в лютому. В ідеалі воно має тривати мінімум пів року.

У них майже 20 предметів, а дітям треба готуватися до ЗНО. Я розумію, що 12 клас це питання вирішить, але коли це буде? А що робити із поколіннями дітей, які навчаються зараз? Я вважаю, що треба запускати пілотні класи, які навчатимуться 12 років, і зробити 3 роки бакалаврату.

Фото: автор – natursports, Depositphotos

Це, зокрема, розв’яже проблему з підготовкою, й у 2029 році не буде трагедії, що ніхто до 12 класу не готовий. Як, наприклад, нині є трагедія із закриттям 10 класів. Натомість, люди бачитимуть, що за рахунок 12 класу вони заощаджують на році навчання у виші. Інша справа, чи готові до цього виші. Бо педагогічні університети, здається, досі не готові до НУШ.

ЧОМУ ПОТРІБНО ЗВАЖАТИ НА ВІК ДІТЕЙ І ШУКАТИ БАЛАНС У ПРОГРАМІ

Ми говорили про рівний доступ до освіти. Але де він? Якщо батьки заможні, вони віддають дитину в приватну школу, куди вона вступає за конкурсом, де є додаткові години і зважають на індивідуальний розвиток дитини. А є діти, які навчаються в державних (комунальних) школах і яким ці речі недоступні. Вони не можуть навіть поглиблювати якісь предмети, бо, за новими стандартами, цього немає.

Я нічого не маю проти інших предметів. Але хіба, наприклад, розділи предмету “Етика” не можна включити в літературу, мову чи музику? Етика є скрізь. Також має бути стик між математикою та фізикою. Аби на фізиці не вчили речі, у яких використовуються математичні поняття, яких діти ще не вивчили. Історія також може вивчатися паралельно з літературою. Круто, коли на обох предметах одночасно розповідатимуть про одну епоху. Тоді в дітей краще засвоюватиметься інформація.

До того ж інтегрованим курсом треба вивчати українську та зарубіжну літератури. Адже я не вважаю, що з такими темпами й перенасиченою програмою діти можуть фізично встигати читати те, що їм задають. Також є запитання: замість чого пропонують впровадити курс STEM? Це природничі предмети? Математика? Фізика? Навіщо давати окремо робототехніку і STEM, якщо останнє включає в себе робототехніку?

У мене є непогана база, щоби впроваджувати інтегровані курси. Про це я вже говорив із заступниками. Однак зміст програми складає не школа. Це визначає держава на рівні стандарту, а на підставі цього розробляється програма до кожного предмету. І фахівці, залучаючи практиків, вивчаючи міжнародний досвід, повинні визначати, скільки відсотків часу треба школі, щоби передбачити гнучкість програми. Над цим також мають працювати психологи, які розуміють особливості віку дітей.

Три роки тому, будучи в Ізраїлі, я дізнався, що в них до 5 класу відбувається інтенсив. У 6–8 класах предмети вивчають дуже повільно. І десь всередині 9 класу починається знову інтенсив. Це – правильно, бо так передбачають перерву, даючи волю психологічному розвитку дитини в підлітковому віці. З огляду на вікові особливості, поступово впроваджують інтенсив програми.

Нам також треба залучати психологів. Адже неможливо кожен урок чи два давати нову тему. Водночас, ми кажемо, що домашнє завдання має бути мінімальним або його взагалі не повинно бути. Діти не встигають, і я не можу навіть мати до них претензії, бо розумію, що це фізично неможливо.

Наприклад, я згадую себе в 10 класі. Ми вивчали українську та зарубіжну літератури. У нас було 3–4 великих твори на рік із кожного предмету. Це означає, що ми їх встигали читати, аналізувати, детально пропрацьовувати, вчилися говорити, формулювати свою думку, підкріплювати її цитатами, працювати з книжкою. І на це був час. Нехай це буде менше, але якісніше. Але не можна вивчати новий твір кожні дві навчальні години.

Натомість, коли в Україні долучають фахівців із математики, фізики, української та інших предметів, то кожен гне свою лінію, що його предмет – найважливіший. Усе – замість того, щоби допомогти дітям і розвантажити їх.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – valerii_honcharuk, Depositphotos